Nотатки Крука

2021-11-03 19:13:07 Цікавий матеріал до річниці Буковинського віча. Відкрити / Коментувати

2021-11-03 12:01:46 ​​Останній отаман І визвольних змагань

3.ХІ.1894 народився Яків Гальчевський. Життя зробило його професійним військовим. Ветеран І Світової, штабс-капітан Російської імператорської армії (1917), сотник Дієвої Армії УНР (1922), майор Війська Польського (1939). Але найбільш яскраві сторінки життя Гальчевського – не регулярна служба, а партизанська війна. Під іменем отамана Орла він став тим командиром українських повстанців, що до останнього ходив у партизанські рейди на окуповану більшовиками Україну. Його Подільська повстанська група воювала з червоними до 1925 включно. На початку 1940х він організував і командував Грубешівською українською самообороною та долучився до творення Поліської Січі отамана Бульби-Боровця, яка склала основу УПА. Друга партизанка Якова Гальчевського тривала до 1943, коли отаман героїчно загинув у бою.

Постать непримиренного отамана Орла має всіляко популяризуватися в Україні, тим більше він лишив по собі кілька захопливих книг власних спогадів. Хороший приклад такої популяризації – «Гальчевський-ФЕСТ», заснований у 2019. Цьогорічний фестиваль проходитиме цими вихідними (6-7.ХІ.2021) у Літині на Вінниччині.
https://www.facebook.com/1304926576264698/posts/4452062741551050/?sfnsn=mo

На фото – Яків Гальчевський в бутність його отаманом Орлом. Світлина вересня-1922. Відкрити / Коментувати

2021-11-02 12:00:03 ​​Прийом творів до Національного конкурсу малих літературних форм ім. Анатолія Лупиноса подовжено до 5 лютого 2022 року.

Нагадуємо, що за результатами минулорічного Конкурсу було зафіксовано появу нового літературного феномену – добровольчої літератури. Подібно до того як за результатами Другої Світової з’явилося явище «лейтенантської прози», так і сьогоднішня війна народжує нову генерацію авторів-добровольців. Це символічно, адже Конкурс носить ім’я українського добровольця попереднього покоління. Анатолій Лупиніс – людина унікальна: політв’язень радянських концтаборів і учасник війн на Кавказі, громадсько-політичний і культурний діяч, співзасновник Народного Руху, УНА-УНСО та ДСУ; справді видатний український літератор, твори якого окремо друкувалися лише після його смерті.

Головна умова участі в Конкурсі – твір має плекати українську національну свідомість та традиційні цінності. Адже головна мета Конкурсу – творення україноцентричного літературного середовища та нового літературного покоління – двадцятників, літераторів 2020х.

У 22-гу річницю смерті Анатолія Лупиноса (5 лютого 2022 р.) почне роботу конкурсне жюрі та буде оголошено про дату нагородження переможців.

З умовами Конкурсу можна ознайомитись за посиланням:
https://docs.google.com/document/d/1xQVP3BDlVL1UWP8PtaGdGZRrcUu6mZqx69A4lz2z2DI/edit?usp=sharing Відкрити / Коментувати

2021-11-01 12:00:03 ​​Листопадовий Чин

В ніч на 1.ХІ.1918 у Львові відбувся короткий, навіть блискавичний, військовий переворот. Зранку під контролем українських військових перебували ключові точки міста, телеграфна лінія, радіо, вокзали. Над ратушею здійнявся жовто-блакитний прапор, а містом пішли патрулі з відзнаками тих самих кольорів. Владу де-факто перейняла Українська Національна Рада, а головний виконавець перевороту – Військовий Комітет вже зранку носив назву Українська Генеральна Команда. Відпочатку ніхто не планував творити нову республіку, було прямо проголошено про встановлення влади Української держави, хоча й з наддніпрянським українством це ще не було остаточно погоджено. Утворення окремої ЗУНР стало результатом падіння ІІ гетьманату і непевності в долі української державності над Дніпром. Хоча як виявилося згодом, непевною була і державність українців над Дністром. Втім, це вже не пов’язано з подіями Листопадового Чину. Адже переворот пройшов настільки чітко, хто того дня сперечатися з тим, що Львів-Nаш, не міг ніхто. Це одна з небагатьох річниць, коли кожен українець може пишатися діями українського командування.

На фото – пам’ятник героям Листопадового Чину, встановлений на вулиці Городоцькій у 2018, в день 100 річниці події. На постамені є також маленький портрет українського січового стрільця Степана Паньківського, який того дня підняв український двоколор над львівською ратушею.

#Nаш_Календар Відкрити / Коментувати

2021-10-31 12:00:32 ​​Новини Країни+ або реальна історія створення справжнього ЗМІ

Засоби масової інформації та рекламні агенства мають творитися за різними алгоритмами. У рекламників первинним є замовник, а у журналістів - події, люди чи явища. Нажаль більшість спочивачів часто плутають рекламу з результатами роботи ЗМІ.

А тут: https://acrains.com/interview/bondarenko-2021/ реальна історія про створення справжнього ЗМІ від його засновників. На НК+ я веду блог, тож в якійсь мірі і я є їх журналістом. Вітаю редакцію з подоланням 30-тисячного бар'єру в телеграмі. Так тримати! Відкрити / Коментувати

2021-10-30 11:00:01 ​​Андрій Парубій і «Патріот України»

Націоналістів часто намагаються впевнити у власній безперспективності. «Респектабельні» дорослі нерідко намагаються залякати молодь тим, що участь в націоналістичних гуртах – це «пляма маргінальності» на все життя. Спростувати це можна конкретними прикладами. У 1990х Андрій Парубій був членом Комітету Уповноважених СНПУ та очолював партійну парамілітарну молодіжку (товариство «Патріот України»). Ще на початку 2000х він відкрито позиціонував себе соціал-націоналістом та носив на плечі шеврон з Ідеєю Nації. А вже у 2010х він був секретарем РНБО та спікером парламенту. Всі його політичні злети були пов’язані з діями відверто націонал-революційними (і в 2004/2005, і в 2013/2014). Всі ж його політичні падіння були пов’язані з його відходом від відвертого націоналізму. З нами будуть рахуватися лише тоді, коли ми будемо принциповими. Коли ж ми будемо йти на компроміси, нами будуть тільки корстуватися.

На фото – Андрій Парубій в сталевій сорочці при чорній краватці, з газовим пістолетом на поясі. Шеврону з Ідеєю Nації на світлині не видно, але на лівому плечі він є, адже це однострій Товариства «Патріот України» при СНПУ. Львів, кін.1990х.

#пострадянський_націоналізм Відкрити / Коментувати

2021-10-29 11:00:02 ​​Витоки Азовських перемог

Коли ми згадуємо перемоги «Азова», то на думку спадають передусім, Визволення Маріуполя та Широкинська операція. Втім, той самий колектив, який влітку 2014 змінював хід війни у Приазов’ї, навесні того ж року відіграв ключову роль в обороні Харкова. В штурмі клубу «Оплот», обороні Харківської ОДА, у бою на Римарській та унеможливленні першотравневого ватного шабашу, брали участь ті самі люди, які вже за кілька місяців складатимуть основу батальйону «Азов». У тому, що Харків лишився Українським ключова заслуга належить азовцям, хоча ніякої «азовської» назви тоді ще звісно не було. Назви не було, але перемоги вже були.

На фото – Ідеї Nації під пам’ятником Леніну. Намальовані на постаменті та вишиті на прапорах. Харків, площа Свободи, лютий-2014. Того пам’ятника вже немає, а от Харків Українським є. І завдячувати цьому варто тим, хто весну того незабутнього року провів під прапорами з Ідеєю Nації.

#Історія_Азовського_Руху Відкрити / Коментувати

2021-10-28 11:00:51 ​​Служу Українській Нації

З 1991 в армії пострадянської України була запроваджена загальновійськова відповідь на командирське привітання у формі вислову «Служу народу України». Цей вислів по формі був очевидно калькований з радянського «Служу Советскому Союзу», хоча за змістом він цілком відповідав конституційному опису джерела влади в Україні, яким є народ (математична сукупність мешканців). Втім, з 2000х у середовищі українських націоналстів почала використовувалася інша форма такої відповіді – «Служу Українській Нації», для підкреслення власної служби націоналістичній еліті (провідникам руху), а не владній верхівці, яка маніпулює населенням-народом. Такий формат відповіді на військове вітання зберігся у 2010х у добровольчому русі і зараз продовжує використовуватися у цілій низці націоналістичних організацій.

На фото – колона штандартів «Патріоту України». Донецьке городища, Харківська обл., осінь-2008.

#українські_нові_праві Відкрити / Коментувати

2021-10-27 11:01:02 ​​Європейське турне скіфського золота

У 2013 Європою мандрувала виставка скіфських старожитностей (насправді там були не тільки золоті прикраси). Після 2014 вона мала б повернутися в Україну, але через окупацію Криму, який був попереднім місцем її дислокації, повернутися додому виставка не змогла. Прийняти її в окупованому Криму були готові, але вже не українці. Навіть більше, - ті, хто вкрали у нашої країни Крим, хотіли вкрасти і скіфське золото. Виставка зависла в Нідерландах аж до сьогодні, ставши об'єктом міждержавної суперечки в Амстердамському суді. І вчора цей суд цілком справедливо постановив повернути старожитності скіфів до Києва до «унормування» ситуації в Криму. Державні ЗМІ всюди трублять «перемогу». Певні підстави є, але не варто забувати про європейську апеляційну інстанцію та російські міжнародні диверсії. Це справді перемога України, але святкувати її варто не віртуальними заявами, а реальним відкриттям виставки в Києві. Коли скіфське золото буде на батьківщині, тоді й оголосимо перемогу.

На фото - ритуально обламаний скіфський клинок з навершям у вигляді пазурів хижого птаха. Знайдений у Посуллі, на Півночі України. Яскраво ілюструє, що скіфська спадщина є всеукраїнською. Відкрити / Коментувати

2021-10-26 11:44:34 ​​100-річчя Другого зимового походу

В ніч 25/26.Х.1921 вирушила в рейд Подільська група (понад 300 бійців) під командою підполковника М. Палія-Сидорянського. Біля с.Бондарівка на Тернопільщині група обеззброїла радянську прикордонну заставу і маршем пішла територією окупованої більшовиками України. 4.ХІ.1921 з району Олевська в рейд вийшла Волинська група (900 бійців) на чолі з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником, а 19.ХІ.1921 до рейду долучилася третя, Бесарабська, група (300 бійців) на чолі з отаманом Андрієм Гулим-Гуленком. Так розпочався ІІ-й Зимовий похід Дієвої Армії УНР, остання збройна спроба визволення України. Похід зазнав поразки, але породив легенду Українського спротиву на покоління вперед. Так закінчилася доба І-х національно-визвольних змагань і розпочався період, коли боротьба за незалежність перейшла у формат підпілля. Символічно, що військо Зимового походу носило назву Українська Повстанська Армія. УПА 1940х-1960х була продовженням боротьби, розпочатої у передзим'ї 1921.

На ілюстрації - проект ордену «Базар» (названий від битви під с.Базар на Житомирщині, альтернативна назва нагороди - орден Визволення України). Ним мали б нагороджувати учасників ІІ-го Зимового походу. Ініціював створення ордену в 1973 підполковник Павло Сумароков, єдиний на той момент живий учасник тих подій. Але Сумароков помер навесні 1975, тож виготовлення ордену втратило актуальність. Втім, головною нагородою учасникам ІІ-го Зимового походу стало продовження їх боротьби у наступних поколіннях. Відкрити / Коментувати