Щебетюк

2021-02-14 17:53:04 ​Можливості для любові, а не обмеження

Для кого важливий цей день

Як на мене, це свято має працювати на дітей. По-перше, допомагати їм з рішучістю. Є хтось із однокласників, із двору чи інших знайомих, до кого дитина відчуває симпатію. Проте в тому віці нас супроводжують невпевненість і страх зізнатися у своїх почуттях. Хвилювання, що вони не знайдуть взаємності. А 14 лютого допомагає та розслабляє.

По-друге, цей день має вчити їх для дорослого життя проявляти свої почуття щодня, а не один день на рік. Так, цей день – класний привід нагадати про своє кохання, але не більше. Варто проявляти любов за будь-яких умов, а не лише на свята.

Про моє сприйняття 14 лютого

У мене цей день зазвичай проходить нудно Ледь не єдиний раз, коли дійсно святкував, то це напередодні моєї травми. Я тоді прогуляв військову кафедру, написав пісню для дівчини. З часом цей день став формальним святом. Він накладає на тебе якісь зобов’язання: це ж день закоханих, от треба відсвяткувати. Тобі ніби говорять: 14 лютого – день закоханих. Єдиний день. А я не сприймаю таких обмежень. Для мене кожен день – день закоханих.

Що таке кохання?

Для мене кохання та любов є дещо різними речами. Кохання – це щось небесне, букетно-цукерковий період, етап закоханості. Любов – скоріше про міцність стосунків і взаєморозуміння. Любов будує фундамент. І хоч він міцний, але тримається не на цементі, а на бажанні пізнавати одне одного та світ. Це радість і взаєморозуміння. Тут немає місця для тиску. Ви разом, бо хочете цього та вам добре, а не тому що так треба. Любов дає відчуття свободи.

А яке почуття для вас сильніше: любов чи кохання?

Фото — Ірина Середа для The Ukrainians. Відкрити / Коментувати

2021-02-09 17:39:57 ​Зима прийшла для комунальників ну ду-у-у-же несподівано. Тому ми у Доступно.UA зібрали досвід інших країн у боротьбі зі снігом

Luxury. Теплі дороги

Близько 4% усіх доріг підігрівають у Рейк'явіку (Ісландія), при цьому вони з'їдають до 15% усіх витрат бюджету, закладеного на боротьбу зі снігом. Практикувати використовувати геотермальні води та гарячу стічну воду з сусідніх будинків для розтоплення снігу на тротуарах почали ще з 50-х років.

У Гельсінкі натомість підігрівають лише кілька вулиць у самому центрі міста. У Данії, Норвегії та Швеції часто обігрівають тротуари та пандуси за допомогою кабелів з низьким рівнем енергоспоживання.

Традиція і реагенти

Боротьба зі снігом проводиться трьома основними способами:
фрикційним методом — з піском або кам’яною крихтою;
методом Торгейра Ваа або методом “гарячого піску” — пісок змішують з гарячою водою і розприскують на вулицях;
та альтернативними хімічними реагентами.

Нещодавно у Львові спробували боротись з ожеледицею на тротуарах за допомогою нестандартного методу — кавової гущі.

Фіни з ожеледдю борються галькою. Дороги, тротуари та велосипедні доріжки чистять не до покриття, а просто до втоптаного снігу і посипають камінчиками.

На вулицях Японії можна побачити стійки з мішечками гравію, оскільки реагенти та сіль в країні не використовують. Камінці знаходяться у відкритому доступі: якщо попереду слизька ділянка, можна взяти мішечок з собою і посипати собі дорогу.

Deus ex machina

Бачили фотографії з п’ятиметровими сніговими тунелями? Японці навіть стихію вміють перетворити на маркетинговий атракціон для приваблення туристів. Щоб прибирати сніг габаритний трактор з буром торує шлях для інших машин. За ним слідують екскаватори з подовженою стрілою, які зсипають сніг на верхівки узбіччя і вирівнюють снігові стіни. А закривають процесію грейдери, які видаляють залишки снігу.

Першопрохідцями у сфері розтоплювання снігу вважаються канадці, перша машина з таким функціоналом виїхала на вулиці Торонто ще 50 років тому. Розтоплювачі перетворюють сніг на талу воду та очищують її від усіх хімікатів.

У США для чищення доріг від снігу використовують TowPlow, спеціальні автопоїзди з “косим” причепом.

Порятунок потопаючих — справа самих потопаючих

У США діє “правило трьох годин” — за цей час сніг на магістралях та дорогах повинен бути прибраний. Але розчищенням прибудинкової території займаються самі громадяни: якщо сніг біля будинку лежить понад добу, можете готувати гроші для штрафу.

Аналогічна ситуація і в приальпійських районах Німеччини, де кожен домовласник зобов'язаний самостійно очищати тротуар і доріжки у свого житла.

В завірюху будь-яка вилазка з будівлі перетворюється на середньовічне взяття фортеці. А для маломобільних громадян це ще більший квест, адже не тільки лід, а й всі бар’єри — сходинки, ями, якісь фантастичні новоутворення замаскувались під шаром снігу. Снігопади не мають замикати вас у чотирьох стінах, це має бути просто черговим тестом на критичне мислення для автомобілістів та перевірка на стресовість для влади, власників бізнесу та відповідних міських служб.

Фото @_zanudna_zanuda. Відкрити / Коментувати

2021-02-05 20:48:42 ​Пільги, що скажете?

У Планета Кіно вже давно є така можливість: за 1 грн купити квиток на будь-який сеанс, якщо ти на візку.
Довкола пільг в середовищі активістів, пов’язаних з темою соціального захисту, чимало обговорень з приводу стану справ в Україні по цьому питанню (спойлер - ситуація печальна і потребує вирішення).

Але тут хочу подякувати Планеті кіно за таку можливість. Майже до 2018 року я мав змогу сходити в кіно в той час, коли моєї соцдопомоги не вистачало навіть на необхідні засоби гігієни, не говорячи про їжу і житло, і тим паче - ліки. Якось було навіть, що у Львові мав потребу пересидіти десь дві години до поїзда в теплі, і я пішов у кінотеатр на сеанс, бо міг собі дозволити (1грн!).

Я рідко ходжу в кінотеатр, але тепер, коли ходжу, маю можливість оплачувати повну вартість квитка. І нещодавно мені трапилася така нагода. Для мене це був зворушливий момент, бо згадалися давні часи (не уявляю як тоді так можна було жити), але й підтримка всього світу - то є любов. Ще раз дякую за додаткову соціалізацію

І так, ми з Доступно.UA на кількох етапах консультували мережу по доступності, Планета підтримувала нашу нагороду [відкриті двері]. Багато куди я можу потрапити і потрапляю безкоштовно не тому що маю інвалідність, а тому що у нас теплі стосунки і взаємна любов. Ба більше, частіше я взагалі потрапляю на якісь події, бо працюю там, або допомагаю. І якби не це, то не факт, що мав би змогу фізично відвідувати певні події через брак часу або втому.

Починав з подяки Планеті кіно, а хочу подякувати всьому світу та людям, які мене оточували/оточують і будуть оточувати за можливість пізнавати нове.
Дякую
_______
П.с. А дискусію про пільги на Форумі Інклюзивності від Доступно.UA можете послухати/подивитися за посиланням нижче. Відкрити / Коментувати

2021-02-04 12:00:31 ​Я вірю! Мені важливі слова і думки.

Саме тому, в контексті мого способу пересування:
- я НЕ ПРОШУ про допомогу, я ЗВЕРТАЮСЬ по допомогу.
(інший енергетичний посил)
- я НЕ ВИБАЧАЮСЬ, коли звертаюсь по допомогу, я ПЕРЕПРОШУЮ.
(Я ніколи не звинувачував себе чи інших у травмі, то чому я маю вибачатися за свій спосіб пересування)
- я НЕ ДИВУЮСЬ водіям, які сигналять і кричать з авто "А переходи для кого?", коли я перебігаю дорогу в неналежному місці. Не звертаю уваги, бо в тих місцях переходи точно не для таких як я.
- я не запитую ЧИ МОЖУ скористатись послугами, я кажу Я МАЮ скористатись послугами.
(Коли таксист розводить руками і каже, що коляска не вміститься, коли абонемент в тренажерку не продають, коли водій маршрутки каже, що вона не пристосована і не візьме)
- у відповідь "це НЕМОЖЛИВО", я не кажу "ви повинні", я кажу "Зараз я поясню і покажу як це ЗРОБИТИ"
- я не шукаю чи думаю про перешкоди, я їх долаю.
- я не людина з інвалідністю, і, тим паче, не інвалід. Я - Дмитро. Ну, ще мені приємно чути "(дядя/мужчина/чувак/хлопець/парєнь і т.п.) на колясці"
- я не ВСЕЗНАЮЧИЙ, але мені прикро бачити як люди розповсюджують #зрада чи #перемога, не розібравшись в ситуації.
- я не ВСЕСИЛЬНИЙ. Але отримуючи паспорт іншої держави чи покидаючи Україну, я НЕ НИЮ на весь фейсбук (вдаючи з себе сильного) яка ця земля, де я виріс, держава, де сформувалась моя свідомість, погана і тут немає можливостей росту.

Так, роботи в державі ще непочатий край.
Я ще не зробив для своєї неньки-України нічого по праву достойного, але я прагну цього і також вірю, що все буде добре.
- я не СЛІПИЙ, але НЕ КРИЧУ, коли не розумію як я можу покращити ситуацію.
- я БОЮСЬ, але я не сцикло.
- мені ніхто нічого не ПОВИНЕН. Я такий самий як усі люди на планеті Земля.
(І маю однакові можливості, незалежно від конституцій, конвенцій і законів)
- все, що зі мною відбувається - це результат мого вибору. І трошки випадковостей.
- я ОБИРАЮ сидіти вдома і думати "як все погано, яке важке життя"... чи ЖИТИ! Відкрити / Коментувати

2021-02-01 16:26:22 ​ Я почав писати книгу після переїзду до Львова. Взагалі там я збирався писати музику. Але в квартирі жахлива акустика. Голі стіни, гола підлога. Записати добре не виходить. Я трохи засмутився, але сів за книжку, така ідея була ще з 2018 року. Мені зайшло.

Я люблю надихати та дарувати людям радість. Мене не буде, а книжка залишиться. Вона мене драйвить. Це щось нове. Важливо те, що мене пре писати. Я прокидаюсь о п’ятій ранку й думаю: «Тут я пожартую так, а тут про дитинство згадаю». Заварюю чай і чотири-п’ять годин пишу.

Я раніше не міг подумати, що зможу стільки просидіти й мені буде ок. Я ненавиджу сидіти. Мені треба рухатись: плавати в басейні чи гуляти, напружуватися фізично. А тут я просидів п’ять годин, і мені добре. Я тоді не розгублений, хоча останні рік-два почувався саме таким. Не знав, чого хочу від життя. Як я можу отримати щось, якщо не знаю, чого прагну?

Коли я травмувався, у мене не було відчуття облому. Проходив реабілітацію, були якісь думки, сприйняття нового себе. І поки це все тривало, я зрозумів, що життя продовжує свій рух. І воно рухається повз мене. Тому я будь-яку ситуацію в житті сприймаю як виклик, який маю подолати. Не звертаю уваги на перешкоди. Зважаю на те, чого хочу, про що мрію, які в мене цілі. Є бар’єри як у фізичному, так і в психологічному сенсі. Мені не складно все це. Бо я люблю насолоджуватися життям.
Мабуть, вся суть у тому, щоб знаходити радість в дрібницях.

Я фізично сильніший, ніж багато людей з інвалідністю. Тому можу потрапити навіть туди, де побудували з порушенням державних будівельних норм. Але це не нормально, мої фізичні можливості не можна брати за основу. Доступ до таких локацій має бути у всіх, а там хай кожен вирішує, чи скористатися цим. Я цим займаюсь, бо мені подобається надихати людей, мотивувати до активного життя.

Ділився думками, життєвими уроками, планами і натхненням для The Ukrainians Відкрити / Коментувати

2021-01-28 10:52:13 ​Одна із найбільших цінностей людини — свобода. Свобода вибору, свобода слова, свобода пересування.

Так складалось роками, що в Україні у людей з інвалідністю забирали це право на свободу. І життя багатьох було мінімізоване до розмірів квартири, в будь-який маршрут назовні потребував (і, на жаль, досі потребує) великих зусиль: логістичних, фізичних, іноді фінансових, але найчастіше емоційних.

Саме розуміння ціни свободи лягло в основу нашого з командою Доступно.UA додатку TosMap. Його слоган: "Куди сьогодні?", адже застосунок — це мапа, яка дозволяє знайти локації у вашому місті, які зручні для маломобільних груп населення. Користувач може відфільтрувати локації за потрібним йому критерієм: шириною вхідних дверей, доступною вбиральнею, дублювання основної інформації шрифтом Брайля, pet-friendly, за наявністю парковки для велосипедистів, тощо.

У TosMap вже є 728 локацій у 28 містах України. Наприкінці 2020 року ми завершили етап розробки додатку, а зараз ми у пошуку команди розробників, які допоможуть реалізувати наші подальші плани та підсилити проєкт.

Деталі та умови співпраці:

Мобільний додаток на IOS та Android.
Додатки вже можна завантажити в AppStore, Playmarket: TosMap
Сайт, до якого прив’язаний додаток на WordPress, мова програмування - PHP.
Найбільша функція, що на нас чекає це перенесення форми для додавання локацій із зовнішнього посилання в тіло додатку. Це займе, орієнтовно, 50 годин роботи. Крім того, є ряд інших функцій, які ми хочемо "допиляти".
Ми маємо бюджет, але він не покриває розв'язання усіх задач по додатку. Тому шукаємо команду або фахівця, з ким можна розраховувати на подальшу pro-bono співпрацю, поки відбувається пошук фінансування.

Якщо зловили "match" з нашими ідеями та умовами — пишіть на пошту info@dostupno.ua. Буду вдячний за рекомендації та поширення. Усім свободи у душі, а нам у Доступно.UA — крутих і надійних розробників! Відкрити / Коментувати

2021-01-27 10:20:00 ​У Києві з’явиться уповноважений з прав людей з інвалідністю

Невже маломобільні кияни нарешті отримають свого захисника чи захисницю? Проєкт рішення вже розроблений і його найближчим часом розглянуть депутати Київради. 2019 року КМДА вже намагалась ввести цю посаду, але тоді спроби не принесли ніяких результатів.

Віталій Кличко подав на розгляд кандидатуру перекладачки жестової мови Лесі Петрівської: "Ми пройшли з нею, так би мовити, історію пандемії в Києві. Щодня, на брифінгах, вона допомагала і допомагає доносити інформацію про ситуацію в столиці глухим людям".

Що відомо про Лесю Петрівську?

Їй 34 роки, 16 з них вона працює перекладачем жестової мови виконавчого апарату центрального правління УТОГ, останні кілька років займалась перекладом на жестову мову на телеканалах "Прямий" та "UA:Київ".

Пів року тому стала співзасновницею громадської організації "Всеукраїнська асоціація перекладачів жестової мови".

Восени 2020 балотувалась до Київської міської ради від партії Удар у Деснянському районі з програмою інклюзивної просвіти, сервісом наданням онлайн перекладу жестової мови через відеозв’язок та створенням безбар'єрного простору для маломобільних груп населення. Відтоді вона депутатка Київської міської ради та членкиня комісії з питань охорони здоров'я та соціальної політики.

Батьки Лесі мають інвалідність, тому за словами кандидатки вона "знає про потреби, права й турботи таких людей чимало" і прагне "допомогти одразу багатьом людям з інвалідністю зробити Київ доступним і безпечним містом".

Що думаєте про створення такої посади у Києві і чи принесе вона очікувані результати? Відкрити / Коментувати

2021-01-26 20:43:01 ​Після нашої публікації з "Коником" Ольга Дробишева мені написала в особисті повідомлення свою думку з приводу того, що не хотіла нікого ображати. Але й відстоювала свою позицію. Я запропонував зустрітися і обговорити ту картинку та її сенси.

У дечому ми зійшлися (зокрема ідея чорного гумору), у дечому ні, зокрема на подачі жарту та іменуванні людини, яка травмувалася після аварії «інвалідом». Бо якщо вже й казати, що аварія спричинила інвалідність, то мало звучати, що тепер коник має інвалідність, а не інвалід.

Питання з термінами - дуже тонка грань.
Адже я не раз зустрічав, та й сам жартував, зокрема:
На парковках для людей з інвалідністю паркується два типи людей:
- люди з інвалідністю, ті хто мають близьких з інвалідністю
- та інваліди.
«Інваліди» у даному випадку - конкретно лайливе слово і не має нічого спільного з особою з інвалідністю.

Моя зустріч з Олею - аж ніяк не перемога. І нічого я там не «порішав». Наскільки я зрозумів, з обох сторін було багато образ. Сама картинка образила величезну кількість людей, підсилила і навіть створила певні нові стереотипи і думки. З іншої сторони - погрози та «побажання» в особистих повідомленнях родичам та близьким Олі. Хіба ми хочемо поширювати зло і ненависть?

Перше, з чим я йшов на зустріч, попросити Олю публічно вибачитися за ту картинку. Друге - змінити вірш, і не поширювати більше такої версії, як мінімум, в ідеалі - виправити проданий тираж.

Я дізнався про Олю та її діяльність буквально незадовго до зустрічі, хоча як виявилося, вона мені колись вже писала повідомлення. Масштаби і напрямок її діяльності - вражають. Однак всі помиляються, і тільки сильні визнають помилки.

Я бачив історію про коника-дурконика. Це мене сильно обурило і мені дуже хотілося це виправити. На мою думку, перше, що треба зробити в таких ситуаціях - спробувати вийти на конструктивний діалог. Я це зробив, наскільки було можливо. Навіть не так - на діалог вийшла Оля, а я запросив поговорити про це детальніше під час особистої зустрічі.

Ті, хто вважає, що я маю чарівну паличку і все вирулю, чи вже вирулив - це не так. І так само як ті, хто думає, що я щось зробив масштабне чи зламав вам плани - це не так. Ми усі маємо продовжувати боротьбу і підсилювати цей резонанс. Адже окрім створення нової асоціації людей з інвалідністю з коником-дуркоником у тому контексті, в Україні повсюди зустрічається термін «інвалід». У автобусах, на залізничних вокзалах, у торгових центрах, у державних структурах і т.д. Та що там, у нас досі називається «Фонд соціального захисту інвалідів», досі є організації та структури, які мають у своїй назві термін «інвалід». Лупаймо цю скалу.


Поки я писав от це і віддавав усім хейтерам власну життєву енергію, Оля написала вибачення. Вона навіть погодила текст зі мною. Він мав бути значно коротшим і більше зосередженим на вибаченні, але я також вже не мав енергії вимагати виправити і погодив як є. Вся енергія пішла на інше. На жаль, частина не побачить, та й думаю, не в повній мірі буде задоволена такими вибаченнями. Я б теж хотів інакше, але відповідати і робити щось за інших - теж не моє.

На наступний день після зустрічі Ольга Дробышева надіслала мені ще одну альтернативу, яка піде на заміну вірша з книги. І ми її затвердили:

"Коник-Дурконик не вчив ПДР, Саме від того похмурий тепер, Заглушку в сидінні заклацнув як слід Кріслу колісному скаже: «Привіт!»".

Ольга надрукує наліпки та виправить вірш у наявних книгах. А також надішле їх всім, хто вже має книги і виявить бажання.

Всім бажаю любові та розуміння. Бажаю, щоб ми слухали і розуміли одне одного.

Я зробив у цій ситуації все, що особисто міг зробити. Дехто назве це «накоїв», але тут вже як сталося. Я також відкритий до конструктивних діалогів, але не до звинувачень.

Тим же, хто розуміє, що мої наміри чисті і завдавати шкоди я нікому не планував/не планую, а лиш хочу, щоб цей світ став більш толерантним, справедливим, натхненним, наповненим добром і любов’ю - величезна і щира подяка. Відкрити / Коментувати

2021-01-22 10:57:22 ​Коник-Дурконик: хто кому інвалід?

Поки наша команда займалась стратегією організації на нинішній рік, у свідомість українського суспільства "впарили" низькопробний і застарілий совєцький гумор у книжці "Коник-Дурконик". Серед інших вона має такий рядок:

"Коник-Дурконик не вчив ПДР,
саме від того похмурий тепер.
Заглушку в машині заклацнув як слід —
Коник-Дурконик тепер інвалід."
Що не так із цією книжкою?

Ольга Дробишева — авторка книжки та голова ГО "Traffic challenge", що займається попередженням дорожньо-транспортного травматизму дітей та молоді. Авторка зазначає, що в книзі використовує "чорний гумор". А також навмисно, за її словами, не визначає книжку як дитячу, але вважає, що її треба показувати дітям. І саме на цю групу направлена книжка. Проте діти далеко не завжди розуміють глибину та сенси чорного гумору. Діти зрозуміють цю історію буквально: вивчать слово "інвалід", вберуть соціальні стигми щодо людей з інвалідністю, а також прив’яжуть образ цих людей до порушень ПДР. А це не дуже добре. Пані Ольга має це розуміти, якщо займається просвітництвом для дітей.
До речі, тема гумору стосовно людей з інвалідністю не є табуйованою. Наприклад, усі кольори такого гумору можна зустріти на сторінці наших друзів Паралічненько.

Авторка вважає, що це "найкращі світові практики у боротьбі зі смертністю та травматизмом на дорогах". Проте у цьому випадку вона не несе нових поглядів і практик. Вона повертає старі совєцькі практики. Якраз із цим бореться громадянське суспільство загалом і наша організація зокрема. Стигматизовані, некоректні та образливі терміни та ставлення щодо таких людей мають залишитись у минулому, бо вони не мають нічого спільного з тим, куди ми прямуємо.
Ба більше, останніми роками на законодавчому рівні наша країна рухається в напрямку відмови від використання такої риторики, вилучаючи з усіх офіційних документів образливий термін "інвалід".

І найважливіше: усе потрібно оцінювати за контекстом. Так, дехто використовує слово "інвалід" в якості лайливого для оцінки дій або якостей іншої людини. Що не має нічого спільного з людьми з інвалідністю. До цього апелює авторка. А про що говорить віршик? Коник не пристебнувся за кермом, коник потрапив в аварію, коник став "інвалідом". Сенс прив’язаний до його порушення здоров’я та отримання фізичної інвалідності, а не до оцінки його дій. Тобто з віршика випливає, що коник не був "інвалідом" до, він ним став тепер, після аварії.

Нещодавно Міністерство соціальної політики видалило зі своєї сторінки зняте ними відео щодо людей з інвалідністю: замість зміни ставлення до таких людей, відео посилювало образ їхньої немічності та жалюгідності.

Ми закликаємо авторку припинити кампанію з поширення книги та ідеї "дурконика-інваліда" та вилучити повністю тираж книги. Висловлюючись словами та гумором авторки: пані Ольго, видаліть цей жарт, якщо ви не інвалід. Відкрити / Коментувати

2020-11-20 15:29:46 ​Боярка в “Тостері”: прийняти минуле та рухатись далі

Мабуть, найнезвичніша перевірка для рейтингу доступності міст “Тостер”.

У Боярці, Київська область, ми зіштовхнулись із несподіваним викликом: наш підхід у перевірці міста дав збій. В основі нашої методології перевірки закладена ідея, що вона відбувається від центру міста, зазвичай міської ради, в радіусі 500 метрів. І як наслідок, у цьому радіусі знаходиться велика кількість об’єктів та інфраструктури, що потрібні містянам.

У Боярці ж немає такого явного центру міста. Тобто місто має міську раду. Проте інфраструктура є розпорошеною. І, по суті, Боярка має три “центри”: міську раду, а ще два зосередилися навколо житлових будинків — супермаркет, аптеки, ринок, МАФи тощо.

Ми перевірили всі три “центри”. На щастя, Боярка не таке вже велике місто. :)

Склалося враження, що час у Боярці зупинився, а місто залишилось у 90-х роках. Його нинішній стан нагадує якийсь з київських районів на околиці в ті часи: ліс межує з містом, покинуті будівлі, тротуарів майже немає, а де є, то вони розбиті, а поблизу ще продовжують пастися кози.

А зовсім поруч ви знайдете неправильно встановлені бордюри. Крім цього, їх ще з якоїсь причини розфарбували в жовто-червоні кольори. Така картина витягує назовні ностальгічні спогади. І нагадує, що ностальгія — це не завжди добре.
Склалося враження, що Боярка — це місто, щоб переночувати. Його населення складає 35 тисяч мешканців. Проте, мабуть, люди більшість свого часу проводять деінде: працюють, відпочивають, гуляють з дітьми тощо. У Києві чи інших містах. А тому вони не настільки відчувають недоступність і незручність свого міста.

Ми знаємо, що в місті працює група “Боярка без бар’єрів”, що займається питаннями доступності. І завдяки їхній діяльності в місті мають бути зрушення. Проте часом зусиль лише небайдужих громадян недостатньо. Сподіваємось, влада активніше виконуватиме роботу, що поклали на неї. А громадяни лише підсилюватимуть її. Саме в такому співвідношенні, а не навпаки. Відкрити / Коментувати