Кіт і Лампа

2022-06-11 16:27:10 ​​****

Хіба втечеш від своїх же думок? 
І заспокійливе душі не допоможе.
Коли дається важко навіть крок,
А у повітрі шириться тривожність.

Всього лиш декілька спокійних днів,
І дрібка щастя. Ніби небагато?
Та тільки втома від людей, подій,
Вбиває вміння вірити й чекати.

Немає більше відповідей, ні.
І між собою всі розподілили ролі.
Аншлаг у залі, та чомусь сумні
Ті, хто сценарій вже завчив до болю.

Давай ми просто станем в стороні,
Нехай все буде так як має бути.
Були б лише здорові і живі,
Хто любить нас, і ті, кого ми любим.

/ 11 червня 2022 р. / #вірші Відкрити / Коментувати

2022-06-11 12:27:19 Цікаве спостереження. Схоже, мій особистісний ріст вимірюється кількістю незручних розмов, які я готовий вести, складних питань, на які готовий відповідати і ситуацій, коли власні інтереси відсуваються на другий план, щоб допомогти комусь іншому. Відкрити / Коментувати

2022-06-09 21:11:03 ​​Навчитися сумніватися

Разові спостереження, прийняті в минулому рішення і одиничні, але відчутні в плані наслідків події, можуть легко стати тими самими рельсами, по яким тебе понесе вперед, визначаючи курс на багато років життя в цілому. 

Мозок економить сили, йому так простіше. Ти виставляєш собі обмеження, перестаєш слухати інших, сприймаєш все нове через призму свого попереднього досвіду. Зазвичай, не надто хорошого, і в цьому основна проблема.

Важко навчитися вірити людям, якщо до цього 9 з 10 тих, кому ти довіряв, підставляли тебе при першій же нагоді. Але не вірити нікому взагалі — це куди гірше, ніж довіряти і розчаровуватися.

Бо тоді світ перетворюється на місце, непридатне для життя.

Це стосується багатьох речей. Якщо щось не вдавалося тобі раніше, це не означає, що не варто пробувати знову. Бо раніше обставини були іншими. Раніше ти був іншим. 

Врешті, якщо б діти мислили так, як часто мислять дорослі, ми б ніколи не навчилися ходити. Бо після перших кількох падінь зробили б висновки, що далі не варто навіть пробувати. 

Вміння сумніватися — дуже важливе. Бо міняються обставини, минає час, змінюються люди навколо і міняємося ми самі. І все це дає шанси для того, щоб домогтися більшого і зробити життя кращим. 

Щоб цими можливостями скористатися, треба навчитися приймати нове. Абстрагуватися від попереднього досвіду і зрозуміти, що єдиною константою у цьому світі є лише постійні і безперервні зміни.

Так, впадати у крайнощі простіше. Але саме вміння переоцінювати речі, вносити корективи і балансувати, є ключовим навиком для того, щоб втриматися на перекладині і не звалитися у прірву.

Навіть якщо тобі страшно, і хочеться заплющити очі. Відкрити / Коментувати

2022-06-03 21:09:49 ​​Сто днів війни

Сьогодні минає 100 днів з того моменту, коли почалась повномасштабна війна, яка за версією окупантів мала закінчитися "за 48 часов".

Це сто днів, протягом яких світ вперше у новітній історії поділився на чорне і біле. Без відтінків і напівтонів. 

Сто днів боротьби і сто днів єдності. Витримки, довіри і взаємопідтримки. Сто днів незламності, героїзму і самопожертви. Чіткого самоусвідомлення і в той же час розуміння того, що кожен з нас є частинкою одного цілого.

Темні часи, в які добре видно світлих людей.

Але під російськими бомбами руйнуються не лише інфраструктура і міста. Ця війна стирає з лиця землі міф про failed state в центрі Європи, і перетворює на пил постсовкову економіку. Каменя на камені не залишає від колоніальних комплексів і синдрому меншовартості. Відправляє "какая разніца" і "мы же братья" на смітник історії. 

Розчищає поле для чогось нового. Жаль, що такою ціною. Але всі ми теж приходимо у цей світ через кров, біль і сльози. 

Сто днів гордості за свою країну і свій народ. Безкінечної вдячності тим, хто ризикує усім заради того, щоб кожен з нас міг побачити сонце нового дня. І вічної пам'яті тим, хто віддав своє життя за нашу і вашу свободу. 

Це сто днів, які усіх нас змінили.

І Україна переможе. Це вже аксіома.

/ Фото: Войцєх Гжендзінський, The Washington Post / Відкрити / Коментувати

2022-05-28 12:35:57 Люди, які нас змінюють

Під впливом обставин ми можемо змінювати місто де живемо, роботу, поведінку, хід думок, та багато всього. Але насправді, найбільше нас змінює не життя як таке, найбільше нас змінюють інші люди.

Це майже завжди випадкові знайомства і зустрічі. Це майже ніколи не піддається логічному осмисленню. І це саме той зв'язок, який неможливо порівняти з жодним іншим попереднім досвідом, але в той же час ти ясно відчуваєш, що це саме те, що тобі потрібно.

Вони змінюють нас через прийняття. Безумовне, повне прийняття тебе таким, яким ти є. Коли ти відчуваєш, що тебе сприймають зайвих умов. Без потреби грати ролі, одягати маски, з усім тим набором суперечностей, недоліків і внутрішніх конфліктів, які живуть у кожному з нас. 

В хорошому настрої і поганому. З усмішкою і сльозами на очах. Це ті люди, з ким ти можеш бути собою справжнім. А це дорогого коштує.

Звичайно, таких людей у житті кожного з нас не може бути багато. Але суть не в кількості, а в якості, що іробить цей зв'язок особливо цінним. Ціннішим за воду посеред пустелі. Бо води у цьому світі куди більше, ніж тих, з ким хотілося б нею поділитися, коли навколо тебе сотні кілометрів піску.

А в основі всього лежить довіра і відкритість. Це змушує змінюватися і ставати кращою версією себе. Запускає процес переоцінки всього.

У кожного з нас повинні бути такі люди в житті. Не важливо, буде це друг чи подруга, але це буде той, хто не забуде тебе в моменти радості чи біди, чию невидиму присутність ти зможеш відчувати навіть у найскладніші часи. 

Та сама людина, з якою можна поговорити про все і навіть більше. З ким можна насолоджуватися навіть мовчанням. Коли мовчання цінніше за золото.

Бо нас змінює не життя. Нас змінюють люди, яких ми у нього впускаємо. Відкрити / Коментувати

2022-05-27 22:53:47 ****

Іскрились вогники в очах, і мимоволі
Плели мереживо слова, сплітались долі.
В обіймах світла у кутках гойдались тіні,
Вносили в формулу нові, дві перемінні.

В бокалі залиши на дні, цей тихий вечір.
І ніби тепло, але все ж, тремтіли плечі.
В кімнаті двоє, цілий світ, і більш нікого.
Залиш собі оце тепло, і смак розмови.

Звучить мелодія без слів, лягає м’яко.
І одяг падав, ну а дощ, тихенько плакав.
Ти розкажи мені про все, і без секретів,
Свої історії падінь, і гордість злетів.

Ні, не спіши, ще ціла ніч на нас чекає.
На циферблаті час летить, і ми минаєм.
Вино, так легко все, бентежно й просто,
І до останнього замка відкрито доступ.

/ 27 травня 2022 р. / #вірші Відкрити / Коментувати

2022-05-25 20:06:07 Поки навколо відбувається пиздець і блядська русня ще не вся виздихала, в мене якось немає бажання писати пости. Тому покажу вам чим я розважаюся, коли з’являється трохи часу теплими весняними вечорами. Особливо тоді, коли як сьогодні, за вікном йде теплий дощ Відкрити / Коментувати

2022-05-21 13:24:34 Якщо вам хтось вчергове каже "В наші часи психологів не було і нічо, нормальні виросли", для початку перепитайте, а хто їм власне сказав, що вони нормальні?

А потім не забудьте додати, що психологи зараз працюють з тими, кого ви такі "нормальні" виростили. Відкрити / Коментувати

2022-05-20 20:11:52 ****
 
Візьми, хай тануть у долонях
Безпечні сни забутих днів,
І серце в ніжному полоні 
Почує музику віршів.
 
Вуаллю ніч накриє землю,
Торкнеться вітер струн тонких.
Ми близько, поруч і далеко,
Живемо вірою чужих,
 
Ще не відкритих горизонтів,
Де рук тепло тамує біль.
Сьогодні знову піде сонце,
А завтра буде день новий.
 
І ми почнемо все спочатку,
Щоб було краще ніж колись.
Ще не настав час зупинятись,
Ще мрії не усі збулись.
 
/ Травень 2008 р. / #вірші Відкрити / Коментувати

2022-05-16 21:45:50 По-справжньому особливі і цінні розмови відзначаються тим, що після них може навіть бути важко згадати, про що саме говорилося. Але неодмінно запам'ятовується саме відчуття розмови, залишається її післясмак. Відкрити / Коментувати