Кіт і Лампа

2022-04-17 21:39:53 Магія, яка доступна кожному

В цей непростий час, коли життя то набуває темпів швидкісного експресу, то сповільнюється до відчуттів, що дні здаються тижнями, коли для когось навіть найпростіший крок може здаватися справжнім випробуванням, не потрібно забувати, наскільки важливими є прості слова.

Ті самі слова, які можуть як надихати, вкладаючи в життя нові смисли, так і вбивати зсереди. Підносити вище неба і розбивати об землю, втішати, заколисувати, пробуджувати і змінювати. Змушувати переступати через себе, забуваючи про перешкоди і страх, або ж втрачати будь-яку волю до боротьби.

Слова підтримки, і слова подяки. Слова які допомагають знайти рятувальну стежку посеред туману від пилу, коли навколо руйнується звичний тобі світ. Коли інтонація, емоції, погляди, жести — все їх доповнює, і все має сенс.

Це не про той набір знаків, якими ми перекидуємося в месенджерах. Це про слова, які говорять під час звичайної прогулянки в парку, але які чомусь запамятовуються на все життя. Ті самі, які батьки говорять своїм дітям, які ще тільки вперше побачили свій дім, і ті, якими проводжають їх, коли настане час цей дім покинути.

Слова які шепочуть закохані, плутаючись у волоссі і пяніючи від аромату парфумів. Слова, які згадуються і через десять, двадцять, і більше років. Слова, які витягуєш з глибин памяті, смакуючи їх як терпке червоне вино.

І якими насолоджуєшся так само захоплено, як насолоджується весняний вітер пелюстками перших квітів, що танцюють у його обіймах. Ті, якими шепочуть сосни у травневі ночі і ті, що читаються у відблисках світла у чиїхось очах.

Саме ті слова, які інколи відкривають потаємні двері десь у глибини душі, ніби особливі, зачаровані ключі, що колись були створені особисто для тебе.

Це та сама проста і древня магія, яка доступна кожному. Відкрити / Коментувати

2022-04-15 22:04:34 ****

Тихими водами, водами темними,
Несла нас з собою ріка.
Хвилі хиталися, долі все рвалися,
Не видно ні краю, ні дна.

Вкриті туманами, зболені ранами,
Майбутнє з минулим злились.
Слізно солоними, відгуком марева,
Раптово ми все ж відбулись.

Там де роси засипані попелом,
Тихо пісню затягнуть свою,
В колі дивного таїнства хрещення,
Діти грому, заліза й вогню.

Вас ніхто не залишить забутими,
Будуть зведені нові мости.
На осколках багряного лютого,
Ми колись ще побачим сади.

/ 15 квітня 2022 р. / #вірші Відкрити / Коментувати

2022-04-08 20:18:58 ​​Коло розривається

Століттями Російська імперія та її наступники приносили на українську землю війну, кров, біль і сльози. Століттями винищувала український народ, його культуру, символи і усіх, хто був їх носіями. 

Століттями перекручувала історію, присвоювала собі чуже, і намагалася стерти навіть згадки про те, що було справжнім на цій землі.

Те, що ми бачимо в Україні сьогодні - це повторення минулих злочинів. Чергова реінкарнація того давнього Зла, яке як бактерія чуми, спало, чекаючи свого часу.

Але часи змінилися.

Росія завжди воювала лише з якоюсь з частин української держави. Винищувала її елементи поодинці. Гетьманат, УНР, ЗУНР, махновці, отамани Холодного яру, УПА. Оточені з усіх сторін ворожими імперіями, залишені на самоті, не визнані світом, приречені у цій нерівній боротьбі.

Вперше у своїй історії Російська імперія воює з усією Україною. З Україною яка єдина. Не просто з регулярною армією, а з усім народом. Вперше на стороні України весь цивілізований світ. І вперше у протистоянні такого рівня, у Росії немає жодного відкритого союзника.

"Криваві землі", як назвав колись американський історик Тімоті Снайдер наші території у своїй однойменній книжці, виставляють свій рахунок. 

І цього разу трупами десятків тисяч свої солдатів агонізуюча імперія розплачується за все: за Руїну, за Голодомор, за Ростріляне відродження, за радянські концтабори, за Ілловайськ, Дебальцеве, за Бучу, Ірпінь, за всі ті міста і села, які були зруйновані після 24 лютого.

Цього разу чудовисько з минулого заплатить за все найвищу доступну ціну. Воно заплатить своїм майбутнім. Якого у цієї держави більше немає.

Так, попереду буде ще багато битв, і ціна перемоги буде високою. Але ніч найтемніша перед світанком. І коли стає неможливо добирати звичні слова, в дію вступає мова заліза і вогню.

Темна дорога жахіть, якою Україна століттями проходила по вині Кремля, завершується. Завершується з допомогою усього світу. І залишиться у цій зоні сутінків лише сама Росія. 

Населена людиноподібними істотами, ім'я яким Легіон. Темними сутностями, єдиний шлях яких лежить лише з кручі до озера (Євангеліє від Луки, гл. 8).

Бо цього разу їх таки зупинять.

Коло розривається. Відкрити / Коментувати

2022-04-06 18:38:47 ​​Якщо хтось ще вважає, що це війна Путіна, а "прості росіяни" не винні, згадайте як німці виплачували репарації поколіннями, багато десятиліть після смерті Гітлера.

Синдром колективної вини не залишив їх і досі.

Якщо ви все ще когось з русні у чомусь переконуєте і звертаєтесь до матєрєй кацапів, завязуйте. Так ви лише гуманізуєте цей непотріб і створюєте у своїй свідомості неіснуючий образ, з яким нібито можна домовитися. Це пряма дорога до стокгольмського синдрому. Домовлятися вже немає з ким.

Якщо вам хочеться когось пробачати, нагадаю, що ніхто і не просив вибачення.

Так, людям завжди потрібен шлях для виходу емоцій, це природня захисна реакція. Хочете відправити повідомлення комусь з росіян? То відправте їм фото чи відео з їхніми спаленими танками, і залишками братів по розуму. 

Це єдиний тип інформації, на який вони ще заслуговують.

Так, кожному прийдеться пройти усі стадії втрати. Негативних емоцій буде дуже багато. Але мабуть найкраще, що з ними можна зробити - використати як паливо для реалізації того, що важливо. Того, що має сенс і вартує зусиль. 

Вибрати напрямок і приступати до роботи. Відкрити / Коментувати

2022-04-05 20:07:31 У перші тижні війни весь народ сконцентрувався, мобілізувався і жив за рахунок якогось особливого ресурсу, запасів внутрішньої енергетики. Зараз це починає обертатися побічними ефектами, бо довго жити на емоційних качелях неможливо, обов’язково приходить відкат. 

У когось це виражається демотивацією, хтось ловить хвороби, нервові зриви чи апатію, у кожної людини наслідки можуть проявлятися по різному.

Але це нормально, тому потрібно ставитися одне до одного з розумінням і терпінням. Героїзм і пікові зусилля поступово відходять на другий план, уступаючи місце самоконтролю і самодисципліні. Ми переходимо у стадію марафону, з усіма похідними. 

Пам’ятайте про це, бережіть себе і допомагайте іншим. 

І тоді все буде добре. Відкрити / Коментувати

2022-03-30 19:47:26 Праведний гнів

Коли постає питання виживання, у людей з'являється повне право ділити світ на чорне і біле. На своїх і чужих. На тих, кого треба врятувати, і тих кого треба знищити. Будь-якою ціною.

Щоб вижити, нам треба знищити на нашій землі все російське. Випалити росіян не лише фізично, силами ЗСУ, але й в інформаційному просторі. Вбити русню в собі. Забути про яких би то не було "хороших русских" як явище. 

А на кордоні звести стіну. Перейти за межі якої будь-хто з русні може лише у вигляді "вантажу 200". 

Без ніяких "це війна Путіна" і "русский народ не виноват". Німці поколіннями розплачувалися за злочини Гітлера, відповідальність за які несли усі. І єдине, про що можуть мати можливість вільно думати наступні покоління росіян — це те, як сплатити репарації і не здохнути при цьому з голоду.

Ніхто і ніколи не пробачить їм того, що ними було зроблено. І право ненавидіти їх — це наше невід'ємне право як нації. 

Є злочини, які не мають терміну давності.

Якщо ви розмовляєте російською і досі не перейшли на українську, я не знаю, що ще має статися, щоб ви це врешті зробили. "Русскій мір" там, де російська мова. І тут немає більше ніяких виключень.

Мова це фактор самоідентифікації і ключ до системи цінностей. Це відповідь на питання БУТИ чи НЕ БУТИ.

І російська — це більше не мова Достоєвського, Єсеніна чи Толстого. Це мова Путіна і Лаврова, мова тих, хто обстрілює ракетами мирні міста, бомбить укриття з дітьми, накриває "градами" школи і лікарні, розстрілює з артилерії ні в чому не винних людей. Мова мародерів і військових злочинців.

Російська — це мова держави-терориста.

Те, що зараз розгортається на наших очах — це фінальна битва Путіна з реальністю. Війна, яку чудовисько з минулого оголосило майбутньому. Війна, щоб програти яку, йому достатньо було її просто почати. 

У Росії більше немає держави. Це божевільня під управлінням маніяка, владу у якій захопили психопати, розстрілявши у спину лікарів, які ще могли їх врятувати.

У Росії більше немає майбутнього. Його розбомбили в Маріуполі, Чернігові і Волновасі. Спалили разом з колонами бронетехніки в десятках інших міст. Воно зігнило разом з трупами російських солдатів, яких розтягують вулицями бродячі пси. 

Все, що залишиться росіянам після Путіна — це ненависть усього світу. Страх сказати звідки ти і хто ти. Нестерпний тягар колективної вини на довгі десятки і сотні років. 

Пожиттєвий вирок, без права на амністію.

Праведний гнів. Відкрити / Коментувати

2022-03-28 17:22:17 80 років розділяє ці фото, а ворог той самий Відкрити / Коментувати

2022-03-28 09:49:59 ​​Перестаньте їм щось доводити

Пошук "хороших русских" і так зване інформування простих лапотників, для декого вже стало новим хоббі. Це можна зрозуміти, людям, які виросли у цивілізованій системі координат, важко осягнути і прийняти особливості світосприйняття дикунів. Навіть якщо зовнішньо вони на вас дуже схожі.

Через особливості роботи, які передбачають аналіз аудиторій і глибше, ніж у більшості людей занурення в інформпростір, деякі речі мені все ж відомі краще ніж іншим. 

Так от, як би вам того не хотілося, але соцопитування русні не обманюють. Мінімум 70% насєлєнія це відбиті ватники, причому незалежно від вікової групи. Достукатися до них нереально, мовою холодильника в тому числі. Вони трупи своїх солдатів разом з собаками гризти будуть, але Путіну аплодувати не перестануть. 

Якась частина холопів проти будь-якої війни в принципі. Але винні у них всеодно "укропи", а нацики з Азова самі по собі бахнули, за наказом Зеленського. У когось емпатія відсутня в принципі, і наплювати їм куди вцілила ракета - у військову частину, пологовий будинок чи автобус з дітьми. Вони більше зайняті сторізами з кальянної, яку ще не закрили.

Овердофіга лапотників просто любить війну. І неважливо, що вона вже давно не "малєнькая", і тим більше не "пабєданосная". Всеодно вони її бачать максимум вдома перед телевізором, і по версії Пєрвого каналу, де їм можна хоч парад у Києві зрежисерувати. Всеодно 99% з них не знає як виглядає Київ. 

Якийсь невеликий процент росіян в адекваті, але вони або вже виїхали з країни або зроблять це найближчим часом, або чекають на суд після затримання на демонстраціях. Але вони і так все розуміють, їх не треба ні в чому переконувати, і їх кількість мізерна. Якщо на 140 мільйонів населення знайшовся тільки один Нєвзоров і один Шевчук, то країна приречена. Третім був Нємцов, але всі ми знаємо де він. 

А всіх решту ви реально думаєте у чомусь переконати? Ідіоту неможливо пояснити, що він ідіот, бо в силу свого ідіотизму він не здатний це осягнути. Єдине, що можна зробити - це просто обірвати усі контакти. Незалежно від того, ким ці люди вам приходяться. Ігнорувати їх. Або ненавидіти і принижувати разом з усім світом. Кому як більше подобається.

Немає ніяких "хароших рускіх". Наказ віддавав Путін, але не він скидував бомби на міста, розстрілював їх з артилерії і накривав мінометним вогнем колони з біженцями. Простий солдат який не хоче виконувати злочинний наказ, може написати рапорт про звільнення, дезертирувати, зламати собі ногу, здатися в полон, застрелитися врешті-решт. 

Прості громадяни можуть заблокувати автобуси з призовниками, підірвати колію, по якій ідуть ешелони, підсвічувати поліцейські відділки коктейлями Молотова. На всіх автозаків не вистачить. 

Але вони цього не роблять. Тому війна триває.

Просто уявіть собі, як виглядав би світ, якби суддя замість того, щоб оголошувати вирок, просто пробував доводити злочинцю, що він неправий. 

Тому всі вони винні. І відповідати за це теж будуть усі.

Це лише питання часу. Відкрити / Коментувати

2022-03-25 23:16:16 Хочу в старості жити в хатинці десь у Карпатах, варити грибну юшку, писати книжки і робити ягідне вино. А коли у мене щось не буде вдаватися, казати «Знов всьо через ту бл@дську русню!». І щоб онуки мені відповідали: «Вспокойтеся діду, тої русні вже 40 років як не існує» Відкрити / Коментувати

2022-03-22 22:07:00 Яким би типом темпераменту чи характеру кожен з вас не вирізнявся, хвилі емоцій зараз накривають усіх. Когось раніше, когось пізніше. Хтось може перенести це відносно стійко, а когось винесе не по-дитячому.

Це нормально. У тебе є право проживати весь спектр тих емоцій, які ти зараз відчуваєш. Навіть так — ти повинен це зробити. Не закриватися в собі, не пробувати заглушити їх силою, не заганяти це в глибину.

Навчитися справлятися з емоціями можна тільки тоді, коли сам пройдеш через цей вогонь. Бо не завжди хвилі полум'я вбивають. Інколи вони очищають нас, і роблять сильнішими.

Тільки той, хто здатний справитися з власними емоціями, може допомогти іншим. Стати для когось емоційним якорем в дні руйнівного шторму. Тримати за руку в час, коли опускається темрява. Сказати ті слова, яких буває так не вистачає.

Або помовчати разом тоді, коли мовчання стає важливішим за слова.

Ніхто не знає, коли закінчиться ця війна, але вона обов'язково закінчиться. Ніхто не знає де і з ким ти будеш в цей час, але ти повинен бути. Щоб дати світу нове життя, заради пам'яті тих, хто віддав своє, захищаючи нашу країну.

Насолоджуватися грою перших променів сонця на світанку. Відчувати як торкається лиця теплий вітер. Мріяти, любити і подорожувати…

І яким би далеким, сміливим чи навіть фантастичним тобі не здавалося це завтра — ти маєш на нього повне право. Відкрити / Коментувати