✙ PolitКраїна ✙

2021-08-20 09:50:10 СИТУАЦІЯ В АФГАНІСТАНІ

Що таке «Талібан»?

«Талібан» - це радикальний ісламістський рух, що зародився в Афганістані. Засновниками руху були студенти, через що отримали таку назву (таліби з арабської - студенти). В більшості складається з етнічних пуштунів, що проживають в Афганістані та Пакистані.

Уже були при владі.

«Талібан» уже захоплював владу в Афганістані та проголошував Ісламський Емірат Афганістан, який існував з 1996 по 2001 рік. Де-факто відновив своє існування 15 серпня 2021 року.

Звідси такі відео про втечі людей та намагання зачіпиться літаки, через те, що населення Афганістану пам'ятає як діяв «Талібан» минулого разу.

Таліби виступають проти шкіл, де навчаються дівчата, тому часто вчителі та навчальні заклади були їхньою ціллю. Нерідко вчителів страчували. 

Ідеологія.

«Талібан» дотримуватися радикальних ісламістських поглядів та притримання усіх норм шаріату. Серед їхніх постулатів: заборона телебачення, алкоголю, шахів, музики, комп'ютерів.

Бажання розширення.

«Талібан» бажає розширятися на північ, Центральну Азію. Талібан брав участь в громадянській війні в Таджикистані та контролював регіон Вазиристан в Пакистані.

Заклики до розширення викликають занепокоєння, як Китаю, який намагається знищити уйгурську ідентичність, так і Росію, яка історично зберігає свій вплив у регіоні Центральної Азії.

Швидка перемога після відходу військ США.

Серед експертів популярною є думка, що перемога «Талібану» складається з декількох моментів.

1. Молоде покоління в якості командирів, яке є більш радикальним та не чекали наказів центру і просто проривалися в глиб території уряду.

2. Деморалізованість афганських військ. Після підписання Трампом документу про виведення військ до травня 2021 року в Афганістані почалася паніка. Фактично військом керували американські генерали. А через корумпованість та незацікавленість афганських генералів армія зовсім не була готова.

3. Територіальне питання. Уряд контролював міста та великі дороги, які їх з'єднували, а «Талібан» гористу місцевість. Своєю чергою це дозволило досить швидко ісламістам перекрити артерії постачання держави та уникнути навіть мінімального спротиву.

Хто може підтримати «Талібан»?

Останній місяць влада РФ тепло приймала бойовиків «Талібану», але завжди додаючи, що "Ця організація є забороненою на території РФ". Як уже згадано раніше, Росія турбується за стабільність та вплив у Центральній Азії та республіках де є  мусульманська більшість. Як би РФ не раділа "поразці"(як це подають на російському ТВ) Талібан націлений на Таджикистан та Узбекистан.

Китай, як також було вже згадано вище, має питання уйгурів, що сильно нервує «Талібан». В цей час РФ та Китай проводять навчання на подібному до Афганістану ланшафтно території в Китаю. Цікавим моментом є те, що уряд Китаю володіє суттєвою часткою шахт в Афганістані та не хотів би втрачати ці ресурси, тим паче, що основним ресурсом там є літій, який є дуже потенційно важливим на ринку технологій.

Ісламський Емірат Афганістан з 1996 по 2001 рік визнавало лише 3 держави: Пакистан, ОАЕ та Саудівська Аравія, тому можна розраховувати, що це станеться ще раз. У співпраці з талібами зацікавлений Катар та Туреччина.

Зараз поки рано конкретизувати, хто точно буде співпрацювати з талібами, а хто - ні, бо як показує практика, «Талібан» свого слова не дотримує. Додатково, внутрішній конфлікт між старим «Талібаном», який представляє дипломатично "організацію" та молодим та радикальним поколінням, яке керувало бойовиками був продемонстрований власне таким різким та неконтрольованим наступом на міста Афганістану.

Джерела: BBC.com, London News.

@politkraina Відкрити / Коментувати

2021-08-18 11:15:11 США ПРОГРАЛИ КИТАЮ БИТВУ ЗА ЦЕНТРАЛЬНУ АЗІЮ

Світ шокували недільні новини про перехід більшості Афганістану під контроль «Талібану». Звісно такий бліцкриг талібів не був би можливий без виходу американських військ, який розпочався ще за каденції Трампа після підписання угоди з «Талібаном» і продовжився за каденції Байдена.

В цьому дописі ми пояснимо чому така ситуація є серйозною поразкою США в регіоні Центральної Азії та як ця поразка вплине на глобальну геополітику.

Боротьба з тероризмом була лише формальним приводом введення військ США в Афганістан в 2001 році. Насправді головним завданням США у цій війні було отримання контролю над Центральною Азією. Відразу після вторгнення до Афганістану США розташували свої війська в Киргизстані. Це мало заблокувати можливість Китаю зінтегрувати в Євразії наземні торгові шляхи. Це дозволяло штатам, які домінують на морі, зберігати свою ключову роль у світовій торгівлі. Крім того, це створювало хоч і невелику, але американську військову присутність поблизу РФ та Китаю.

Контроль над Центральною Азією мав дозволити геополітично оточити Китай, створюючи на мапі півмісяць з держав контрольованих США або їхніх союзників від Індії через Центральну Азію, Монголію до Південної Кореї, і обмежувати його торгівлю з Росією, з котрою головні торгові шляхи Китай має саме через Центральну Азію.

Додатковим завданням було отримання контролю над енергетичними ресурсами у Каспійському морі і частково Перській затоці. Після захоплення контролю над Афганістаном штати почали контролювати два індійські нафтопроводи з Каспійського моря та Перської затоки, що дозволяло мати суттєвий важіль впливу на Індію.

Крім того, після входу до Афганістану американці почали оточувати Іран, котрий має другий в світі запас природного газу та є важливим постачальником нафти. Далі у 2003 році штати зайшли в Ірак, а згодом відкрили свої пункти військової присутності (не безпосередні бази, а логістичні центри та склади) у Вірменії, Азербайджані, Пакистані та країнах Центральної Азії. За допомогою цих дій штати мали поступово оточити Іран та посприяти зміні режиму в цій державі.

Що пішло не так?

Провалився енергетичний план щодо Каспійського моря, коли в 2018 році лідери Росії, Казахстану, Азербайджан, Ірану та Туркменістану підписали конвенцію про правовий статус цього моря, яка передбачала дозвіл видобувати ресурси на Каспійському морі лише для держав-підписантів. Це викликало розчарування американських енергетичних лобістів, які стимулювали військові операції в Центрльній Азії.

Не вдалося геополітично оточити Китай. В 2012 році Афганістан отримав статус спостерігача в Шанхайській організації співробітництва (далі - ШОС), ключову роль в котрій відіграють китайці. Китай та Росія об’єднали сили для розширення впливу ШОС, пілся чого держави Центральної Азії почали замикати військові бази та пункти присутності США. В 2014 році сили США покинули останню військову базу в Центральній Азії (не враховуючи Афганістан), тобто авіаційну базу в Киргизстані. Своєю чергою Китай почав розбудовувати енергетичну інфраструктуру в регіоні, а Росії дозволив залишили військове домінування в регіоні. Фінальним ударом по впливах США в Центральній Азії та навколо неї був вступ до ШОС Індії та Пакистану в 2017.

Китай остаточно забрав під свій вплив Іран, підписавши в 2016 році договір про військову оборону та умову про співпрацю в 2021 році, яка передбачає виділення Ірану 300 млрд доларів і доступ китайського флоту до порту в Ірані.

Таким чином Китай зі своїм молодшим партнером - Росією здомінували Центральну Азію. США по суті віддали цей регіон, за який боролися з надією заблокувати Китаю утворення наземних шляхів, які міцно об’єднали б Європу та Азію та дозволили б Китаю продовжити економічну експансію. Тепер штати вирішили сконцентруватися на збережені домінування на морі, особливо, в Азійсько-Тихоокенському регіоні, де у них вже є певні успіхи, про які ми розповідатимемо в наступних дописах.

Джерела: Foreign Affairs, Strategy and Future, militarybases.com.

@politkraina Відкрити / Коментувати

2021-08-17 14:08:58 ​​ПОДАТКОВА РЕФОРМА У СЛОВАЧЧИНІ

Податкова реформа уряду Мікулаша Дзурінди є найбільш обговорюваною та схвалюваною у світі. Словаччина ввела свою нову систему оподаткування на поч. 2004 року.

Словаччина спромоглася на значно радикальніші перетворення, ніж інші країни. Зокрема, скасувала всі звільнення від оподаткування, всі особливі ставки та особливі податкові режими, подвійне оподаткування. Запровадила єдину ставку ПДВ та фіксований прибутковий податок.

Ця податкова реформа базувалася на справедливості, нейтральності, простоті, точності, ефективності та виключенні подвійного оподаткування. Зазвичай, податкові системи сповнені спотворень, винятків та особливих ставок, надто у розвинених країнах.

Ця реформа проводилася міністром фінансів Іваном Міклошом. Було засвідчено, що саме фіксований податок спростить податкову систему та підвищить її ефективність.
Хоча Міжнародний валютний фонд був проти запровадження фіксованого податку на особисті доходи (до речі, не вперше) і рекомендував поступово запроваджувати його протягом трьох років. Цю пропозицію було відхилено. "Зараз, або ніколи" — в такій ситуації перебували словаки, і таки запровадили фіксовану ставку податку. Це рішення виявилося вдалим.
Щоб довго не розписувати як було і як стало див. таблицю (нижче ).

Реформа дала дуже хороші результати. Дала дуже добрий міжнародний маркетинговий ефект. Словаччина перетворилася на привабливе місце для вкладення прямих іноземних інвестицій.

Також вже з наступного, 2005 року, почали зростати податкові надходження. Також зменшився рівень ухиляння й уникнення сплати податків, оскільки реформа послабила привабливість такої поведінки (привіт Гетманцеву).

До речі, тодішні канцлер Німеччини Г. Шредер, міністр фінансів Франції Н. Саркозі та прем'єр-міністр Г. Й. Перссон нещадно критикували цю реформу. Вони називали це "несправедливою податковою конкуренцією". Злякалися, коротше. На їхню думку, такі податкові реформи нечесні, бо будуть призводити до дефіциту бюджетів нових країн-членів ЄС, які треба буде компенсувати з коштів ЄС. Крім того, вони намагалися доводити, що такий крок заохочуватиме перетікання інвестицій зі старих до нових членів.

По-перше, такі податкові зміни не спричинили ніякого дефіциту в держбюджеті. Зате такі зміни роблять внесок у пришвидшення економічного зростання, а отже і зменшують потребу звертатися за фінансуванням з ЄС.
По-друге, те що це збільшило податкову конкуренцію у Європі, то це тільки позитивно. Треба боротися за інвесторів і створювати для них сприятливі умови. І ті троє, хто критикував цю реформу, нехай би краще оптимізовували свою податкову систему, а не плакали. Ми ж знаємо які податки у Швеції, скажімо. І це, до речі той випадок, коли має бути байдуже на думку таких "союзників". Треба робити успішною свою країну.

Є інший давній цікавий випадок - з Ірландією. Коли ЄС змушував цю країну-члена підняти податки. У відповідь міністр фінансів Ірландії порадив колегам-міністрам, Єврокомісії та Європейському центробанку тримати свої поради при собі, бо Ірландія, економічні успіхи якої найбільші в Європі, їх не потребує.
Про економічне диво Ірландії рекомендую подивитись відео від Останнього Капіталіста. Відкрити / Коментувати

2021-08-15 20:32:33 Байден та Джонсон збираються об’єднати Захід в боротьбі проти автократичних режимів

Під час Другої світової війни, 14 серпня 1941 року, лідери США та Великої Британії підписали Атлантичну хартію. Вона була своєрідною демократичною відповіддю Рузвельта та Черчилля на потужні тоталітарні режими. Головними принципами стали: мирне вирішення конфліктів, право народів до самовизначення і відкрита торгівля.

Попри те, що не всі принципи були реалізовані на 100%, Атлантична хартія стала однією з основ домінування демократичного Західного світу після Другої світової війни.

80 років потому, 10 червня 2021 року, Байден та Джонсон, підписавши Нову Атлантичну хартію, вирішили знову об’єднати демократичний Захід в боротьбі з автократичними режимами, тобто Китаєм, Росією та їхніми союзниками.

Про що йдеться у Новій Атлантичній хартії?

Головними принципами є демократія, прозорість, верховенство права, підтримка громадянського суспільства та незалежних медіа, а також захист гідності та прав людини. Вони ідентичні до попередньої версії хартії. В новій хартії підкреслюється те, що демократія може подолати нові виклики, які перед нами з’явилися в ХХІ столітті: зміна клімату, пандемії, дезінформаційний вплив на вибори.

Вищезгадані принципи складаються в картину світу, котра є кращою альтернативою світу сильних авторитарних режимів, ідею котрого просувають Китай, Росія, їхні агенти та корисні ідіоти в Західному світі.

Для просування демократичного порядку денного Байден намагається заручитися підтримкою країн ЄС, зокрема Німеччини. Саме тому він дозволяє їй добудувати «Північний потік-2». Для Байдена об’єднання всього Західного світу є важливішим, ніж інтереси американських компаній, що видобувають сланцевий газ і хочуть домінувати на європейському ринку. Україна з свого боку має думати, як гарантувати собі безпеку та доходи від транзиту в кооперації з західними лідерами, адже вони не зацікавлені у розширенні впливу РФ в Україні, а ми своєю чергою не здатні заблокувати угоду між найпотужнішими демократичними країнами.

Сама по собі Нова Атлантична хартія не здатна створити ситуацію, яка б забезпечила домінування Заходу, однак є збором фундаментальних принципів, на котрі треба спиратися, щоб досягти такого домінування.

Для реалізації цих принципів треба співпрацювати з країнами з Європи, Азійсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки. Для початку треба, щоб до хартії приєдналися країни G7.

Згодом необхідно створити об’єднання 10 найпотужніших демократичних держав, ідею якого вже висунув прем’єр ВБ Джонсон. Логічним продовженням було створення нових технологічних та торговельних угод, які б забезпечили домінування в цих сферах, адже разом демократичні країни сильніші за автократичні. Треба розуміти, що поки немає ентузіазму щодо Нової Атлантичної хартії з боку провідних західних держав, окрім її безпосередніх підписантів. Тому побажаємо успіху Байдену та Джонсону в боротьбі проти автократій, бо ця боротьбі буде неймовірно складною.

Ми надалі будемо слідкувати за змінами в міжнародній політиці в цьому контексті та повідомляти вас про них.

Джерела: Atlantic Council, «Європейська правда», dsnews.ua, The Wall Street Journal.

@politkraina Відкрити / Коментувати

2021-08-12 09:41:27 Геніальний спекулянт та головний ворог проросійських мракобісів

Рівно 91 рік тому в Будапешті народився Джордж Сорос, який став одним з найбільш геніальних спекулянтів в історії фондового ринку та головним ворогом автократів, диктаторів і, що найважливіше для нас, проросійської п’ятої колони в Україні.

Як він досягнув такого статусу? Пояснюємо у спеціальному дописі.

Дьордь Шварц народився в родині єврейського юриста, згодом сім’я змінила призвіще на угорське Шорош через зростання антисемітських настроїв. Під час нацистської окупації Шорошу вдалося вижити завдяки тому, що його батько підкупив угорського чиновника, який видавав Дьорда за свого хрещенника-християнина.

В 1947 році Дьордь Шорош вступив до Лондонської школи економіки, де стає Джорджем Соросом та знайомиться зі своїм ідеологічним гуру Карлом Поппером, автором концепції «відкритого суспільства».

В 1956 році Сорос починає працювати в нью-йоркських інвестиційних компаніях, а в 1973 засновує свій хедж-фонд, який став одним з найбільш успішних в історії фондового ринку, заробляючи в середньому 30% річних протягом десятків років, що в рази більше, ніж у конкурентів. Найвідомішою транзакцією Сороса є здобуття 1 млрд доларів за один день на падінні британського фунта в 1992 році. Успіх Сороса пояснюють тим, що він не ставить на аналіз фундаментальних показників компаній, а звертає більшу увагу на те, які настрої будуть панувати на ринку в конкретний момент, входячи в короткотермінові ризикові позиції. Завдяки такому стилю та успіхам, які він приніс Соросу, Джордж здобув славу геніального спекулянта. На сьогодні статки Сороса оцінюють в 8,6 млрд доларів, при тому що більшість своїх грошей (загалом понад $30 млрд) він передав на діяльність власного благодійного фонду.

Його Open Society Foundation має на меті три цілі:

1. Демократизувати авторитарні країни (зробити закриті суспільства відкритими);

2. Зробити відкриті суспільства життєздатними;

3. Популяризувати критичне мислення.

Реалізуючи вищезгадані цілі, фонд підтримував протестні рухи у Східній Європі в 80-х роках XX століття, допомагав боротися з апартеїдом в ПАР та безрезультатно пробував демократизувати Китай і Росію. Загалом фонд в десятках країн світу.

В Україні фонд працює під назвою «Відродження» з 1990 року. Тут він займається підтримкою громадських організацій, виданням україномовних книг, фінансуванням різноманітних стипендій та дослідженнями, що допомагають краще розуміти та просувати реформи західного зразка.

Чому Сороса ненавидять?

Чому Сорос є ворогом для автократів більш ніж зрозуміло. Діяльність його організацій є загрозою для їхньої влади, адже демократизує суспільства держав, якими ті керують. Що стосується п’ятої колони в Україні, то їхня мотивація теж проста - Фонд «Відродження» тягне Україну на Захід, підтримуючи та просуваючи ідеї необхідних реформ, а також допомагає розвиватися прозахідній молоді та громадському суспільству. Все це віддаляє Україну від Москви.

На останок зазначимо, що команда PolitКраїни наразі не отримує жодних грантів та не подавала заявок на їхнє отримання. Допис є особистою думкою частини команди, яка спирається на відкриті та перевірені джерела.

Джерела: Investopedia, Newsweek.pl, Liga.net, BBC, Washington Post, Forbes, IRF.ua

@politkrina Відкрити / Коментувати

2021-08-10 09:09:56 Популізм вбиває

Всі ми неодноразово чули, що прихід популістів до влади небезпечний для економіки, бо вони пропонують прості рішення складних проблем і у всьому звинувачують «кляті еліти», а це ніколи не покращує ситуацію. Однак влада популістів небезпечна не тільки для економіки, а й для життя громадян, особливо, під час пандемії коронавірусу. Можна навіть сказати, що популізм вбиває.

Диктатори, більшість яких прийшли до влади завдяки популістичним гаслам, часто заперечують або існування коронавірусу, або його небезпеку. Таку ситуацію ми спостерігаємо у Білорусі, Нікарагуа, Таджикистані і Північній Кореї. Однак найбільш яскравими популістами, які своєю діяльністю під час пандемії поховали десятки, а то і сотні тисяч людей, є Дональд Трамп і президент Бразилії Жаїр Болсонару.

Ці двоє політиків поставили свої політичні інтереси та антинаукові переконання вище людських життів, підіграючи своїм виборцям, котрі здебільшого не вирізняються інтелектом і належать до ковід-дисидентів.

Трамп і Болсонару на початку пандемії заперечували небезпеку коронавірусу для своїх держав, що призвело до провалу підготовки боротьби з коронавірусом. Трамп говорив про китайський вірус, який не загрожує американцям. Своєю чергою, Болсонару запевняв, що Бразилії не загрожує коронавірус, адже вона має помітно менший відсоток старших осіб, ніж Італія, яку на момент цієї промови коронавірус вразив найбільше.

Коли ж коронавірус масово розповсюдився по США та Бразилії, популісти-президенти відмовлялися вводити локдаун або ж закликали цього не робити влади різних штатів (в залежності від президентських повноважень в цих державах). Болсонару навіть звільняв міністрів здоров’я, які закликали до обмежувальних заходів. Крім того, популістські лідери США та Бразилії показово не носили маски та виголошувати свої антинаукові теорії про те, що з коронавірусом можна боротися побутовою хімією, чи використовувати замість вакцини неперевірені препарати.

Все це призвело до трагічних наслідків. В США від коронавірусу померло понад 600 тисяч людей (більше 400 тисяч за каденції Трампа), а Бразилія перетне позначку 600 тисяч смертей найближчими днями. Дослідження Вашингтонського університету вказують на те, що ці числа насправді більші в 1,5 раза в обох державах. Однак ці дані треба порівнювати з масштабом трагедії в інших країнах. Найбільш показовим є критерій кількості смертей на 1 млн мешканців. Отже, в США, за офіційними даними, на 1 млн громадян померли майже 1900 людей. В Бразилії це число ще більш вражаюче - 2666 померлих на 1 млн. А ось в Німеччині, де поставились до коронавірусу серйозно і дисципліновано з ним боролися, кількість померлих від коронавірусу на 1 млн менша більш ніж в два рази - 1100.

Вбивчий ефект популізму не оминув і Україну. Команда Зеленського значну частину коштів коронавірусного фонду направила на своє корупційне «Велике будівництво», щоб показати своїм виборцям, що вони «щось роблять». В результаті в лікарнях не вистачало кисневих концентраторів, лікарям часто не виплачували обіцяні грошові компенсації за ризик для їхнього життя під час лікування хворих на коронавірус. Крім того, робилося вкрай мало тестів. Все це призвело до смерті, за даними Вашингтонського університету (на травень 2021 р.), близько 140 тисяч людей (за офіційними даними близько 60 тисяч померлих). На 1 млн жителів, офіційно, померло 1258 людей, а враховуючи авторитетне дослідження Вашингтонського університету, це число є в 2,5 раза більше.

Вищезгадані приклади, які стосуються держав з різних континентів, доводять одну просту тезу - популізм вбиває.

Джерела: BBC, Heathdata.org, worldometers.info, Krytyka Polityczna

@politkraina Відкрити / Коментувати

2021-08-09 11:04:45 Ми вже писали про антиурядові протести на Кубі та їх причини (тут: https://t.me/politkraina/167). Хоча владі вдалося утихомирити виступи, але усім зрозуміло, що без радикальних дій уникнути нових протестів у майбутньому буде неможливо, тим більше, що до дій спонукають нові санкції збоку США, котрі увів Президент Джо Байден через те з якою жорстокістю влада Куби діяла відносно протестувальників, а варто нагадати, що зникло 500 людей!

Цієї п'ятниці парламент Куби проголосував за легалізацію малого та середнього приватного бізнесу. Варто нагадати, що будь-яка приватна справа на Кубі заборонена з 1959 року, коли владу захопив Кастро. За оцінками, приблизно 600 000 кубинців працюють у приватному секторі, приблизно 13 відсотків робочої сили. Але ці так звані "cuentapropistas" вимагали створення правової структури, яка б чітко дозволяла їхній бізнес.

Під час засідання Державної ради Президент Мігель Діас-Канель заявив :
"Державна рада схвалює декрет "Про мікро, малі та середні підприємства", який дозволяє їх послідовне включення в економіку, щоб стати частиною продуктивного перетворення країни".

Експерти заявляють, що прийняття цього закону стає поворотною точкою у розвитку країни і буде мати середньо та довготермінові позитивні наслідки.

@politkraina Відкрити / Коментувати

2021-08-05 23:31:43 Авакова заганяють в опозицію

У 2019 році Аваков зробив ставку на перемогу Володимира Зеленського на президентських виборах. Усі сумніви на чиєму боці був Аваков під час цієї сумної кампанії розпорошилися після інтерв'ю Ігоря Коломойського Bihus.info: «Ми постійно у спілкуванні. Ми вважаємо, що це (перемога Зеленського – ред.) – спільна перемога. Ми вболіваємо за Зеленського. У нас фан-клуб Зеленського. Ну звичайно. Ми за Юлю вболівали разом. Ми вболіваємо проти Петі».

Дійсно останні два роки Аваков пожинав плоди своїх ставок і поправу вважався незалежним учасником політичних процесів у владних кабінетах. Не дивно, що це не задовольняло Зеленського та Єрмака, котрі підбирають сірих та слабких міністрів, а реальний уряд тим часом знаходиться на Банковій. До липня цього року багато говорили, що Зеленський та Єрмак готові відправити цілий уряд у відставку тільки заради того, щоб позбутися Авакова. Але 13 липня Аваков добровільно пішов у відставку. Існує багато версій, але, на нашу думку, версії про похід на мери Харкова та апаратну перемогу Єрмака є дурними й фантастичними, адже міняти посаду голови МВС на крісло мера, навіть міста мільйонника, не є вигідним, а Єрмак ніяк не міг «піти» Авакова, бо новина про готовність відправити Кабмін у відставку, щоб позбутися Авакова з'явилася за тиждень до його відставки.

Після такої несподіваної відставки Зеленський та Єрмак почали зачищати владні кабінети від людей Авакова:
1. 4 серпня Кабмін звільнив Антона Геращенка з посади заступника голови МВС;

2. Очільник поліції Києва Андрій Крищенко написав заяву про відставку, а він є прямою креатурою Авакова;

3. Почалися слідчі дії проти голови Харківської обласної ради Артура Товмасяна, котрий є добрим другом сина Авакова;

4.СБУ заявляє, що викрила банду рекетирів, куди входили члени "Нацкорпусу". Не варто нагадувати, що "Нацкорпус", а особливо його лідер Андрій Білецький особливо близькі до Авакова.

Загалом видно тенденції, що усіх хто пов'язаний з Аваковим звільняють або починають вести кримінальні провадження. Ще в липні багато запитували себе, чи піде Аваков в опозицію, чи просто взяв відпустку, щоб повернутися в команду Зеленського, адже навіть Арахамія говорив, що «Слуга народу» бачать його віцепрем'єром. Схоже, що Аваков все ж таки переходить в опозицію до Зеленського, котрому він допомагав стати президентом України.

Варто розуміти, що Аваков негативний персонаж українського політикуму, але він вміє правильно вибирати сторони, адже у 2004 він обрав сторону Ющенка й отримав місце голови Харківської ОДА, а у 2010 був на стороні Юлії Тимошенко, хоча уся ситуації вела до Януковича, але цей вибір конвертувався у крісло міністра ВС. Відставка Авакова може бути сигналом, що нас очікує дуже складний період осені-зими 2021/22.

@politkraina Відкрити / Коментувати

2021-08-02 10:20:16 «УДАРна пропозиція Гройсмана» або дуже логічний союз

До чергових парламентських виборів залишається трохи більше двох років. Найімовірніше, вони в черговий раз змінять українських політичний ландшафт, поховаючи ряд політичних проєктів, а іншим навпаки - дадуть шанс. Безумовно, до якої категорії потрапить та чи інша політична сила - залежить лише від неї.

Окрім 4 найбільших на сьогодні партій, існує так звана «група переслідувачів», до якої, між іншими, належать партії УДАР та «Українська стратегія Гройсмана». Рейтинги першої коливаються від 1% до 4,5%, а другої від 3% до 6%. Тобто, одна поки в жодному опитуванні не пройшла 5% поріг, а інша - ще немає стабільних 5%. Зважаючи на те, що ці партії є ідеологічно близькими, маючи помірковано проєвропейський електорат, вони могли б об’єднатися та завдяки високій підтримці у базових регіонах (Києві та Вінниці) кратно збільшити свої шанси на потрапляння у наступне скликання Верховної Ради.

Така ідея не є новою. Під час місцевих виборів партію мерів під брендом «Пропозиція» вже збирав тандем Філатов-Корбан. Тоді запрошення долучитися отримали Гройсман та Кличко, однак відмовились, пішовши на вибори зі своїми партіями. Остаточно, більшість мерів «Пропозиції» перемогли в своїх містах і отримали значне представництво партії в міськрадах. Тобто, долучення «Пропозиції» дало б потенційній партії Кличка-Гройсмана підтримку на рівні 10-30% ще в кількох великих містах України. Такий актив є зовсім незайвим, хоча йти на вибори під брендом «Пропозиції» вже немає жодного сенсу, бо на загальноукраїнському рівні її підтримка в рази менша, ніж проєктів Кличка та Гройсмана.

Долучення «Пропозиції» до такого проєкту було б проблематичне через те, що головні мери цієї партії підтримали створення Конгресу місцевих та регіональних рад, тобто органу, який було створено Офісом президента на противагу Асоціації міст, яку очолює Кличко. Зрозуміло, що це не покращило відносин між Кликом та Філатовим і компанією, однак якщо вони подивляться раціонально на електоральну ситуацію, то мають шанс дійти згоди.

Варто зазначити, що Кличко вже почав процес пошуку союзників, заручившись підтримкою рейтингового мера Чернігова, про що ми нещодавно писали. Крім того, засідання Асоціації міст відвідав Разумков, що є жестом підтримки для Кличка у його протистоянні з Зеленським. Такий жест відкриває можливість приєднання Разумкова до партії Кличка або навіть до ширшого проєкту. В будь-якому разі Разумков не буде зайвим для будь-якої поміркованої політсили, враховуючи його вже помітний рейтинг (3-4%).

На останок варто підкреслити, що створення проєкту, до котрого увійдуть всі вище згадані партії, є малоймовірним. Кожна з них має свого яскраво вираженого лідера, який у всьому хоче бути номер 1. Однак такому об’єднанню сприяє той факт, що парламетнські вибори відбудуться за рік до президентських. Тому лідери потенційного об’єднання можуть спочатку зайнятися проходженням до парламенту, отримуючи, в залежності від широти коаліції, 7-15%. Якщо ж вони здобудуть високий результат, то далі логічним було б проведення прозорих праймеріз для визначення єдиного кандидата в президенти, який, маючи за спиною широке об’єднання, мав би шанси на потрапляння до другого туру.

@politkraina Відкрити / Коментувати

2021-08-01 11:13:41 У Перу зрозуміли, що обрання президентом вчителя-комуніста стане катастрофою

Перемога сільського вчителя на президентських виборах у Перу стала справжнім шоком для усього світу, навіть для України, адже до президентства Володимир Зеленськи йшов у статусі доларового мільйонера, незалежно від того, яку роль він грав у серіалі.

Наше медіа вважає, що освітлювати діяльність нового явленого сеньйора президента варто просто через цікавість самого процесу та його ймовірні паралелі з нашим сьогоденням. До честі Педро Кастільйо варто зазначити, що він брав участь у політичному житті країни протягом 20 років, переважно профспілках, саме участь у цьому русі забезпечило йому популярність і зацікавленість збоку найбільших партій країни. Кастільйо обрав партію "Вільне Перу", це марксистсько-ленінська партія лідер котрої, Владімір Керрон, не міг сам балотуватися через розслідування актів корупції з його боку.

Перемога Кастільйо була мінімальною, адже від його суперниці, Кейко Фуджиморі, його відділив лише 0,26%, а партія «Вільне Перу» отримала тільки 37 місць зі 130, тобто зараз вона в опозиції до консервативно-центриської коаліції, це варто пам'ятати, адже нижче ми опишемо кандидатуру прем'єр-міністра, котрого навряд чи схвалить Парламент.

Формування кабінету Кастільйо стало справжнім випробуванням через ключове питання: Хто стане міністром фінансів? Перу переживає зараз складні часи, тому кандидатура міністра фінансів є важливою. Кастільйо планував призначити на цю посаду свого консультанта з економічних питань Педро Франке, котрий проробив колосальну роботу для того, щоб переконати інвесторів, що Кастільйо не буде слідувати заповітам Маркса, попри партійну приналежність. Інвестори пам'ятають президента Венесуели Уго Чавеса.

Фігура Педро Франке дуже не сподобалася Владіміру Керроні, котрий критикував Кастільйо так сильно, що можна було його сплутати з лідером опозиції, а не президентської партії. Найголовніше звинувачення в сторону Франке це «хлопець з Чікаго», так називали економістів, що допомагали створити чилійське економічне диво у часи Піночета. Для лівих політиків в Латинській Америці такі звинувачення дуже серйозні.

В таких суперечках Кастільйо склав присягу без свого уряду, але вчора Владімер Керрона довів, що він має вирішальний голос у формуванні уряду. Педро Кастільйо назвав Гвідо Беллідо у якості свого премєра, але цікаві його погляди. Беллідо є хардкорним комуністом, котрий називає режим на Кубі демократичним, а також він є гомофобом. Справжній комуніст зразка СРСР одним словом. Але найскандальніше щодо його персони це підтримка терористичного угрупування "Світлий шлях", маоїсти, діяльність котрих у 80-90х коштувала країні життя 70 тисяч громадян. Для припинення діяльності цієї організації колишній президент Перу Альберто Фухіморі організував реальну війну із залученням армії, а також демонстрував лідера цієї організації в клітці на усіх каналах задля підриву духу комуністів. Також, на посаду міністра закордонних справ Кастільйо обрав професора комуніста, що проходив вишкіл на Кубі, був засновником повстанської групи в Перу у 60-х, і досі залишається прихильником Уго Чавеса.

Одним словом, не дивно, що Педро Франке відмовився від посади міністра фінансів. Владімер Керроні чітко продемонстрував, що уряд формує він і начхати, що Кастільйо пообіцяв. Сьогодні Франке демонстративно покинув присягу двох перших міністрів уряду Кастільйо, що цікаво на церемонію впустили тільки державних журналістів.

Підсумуємо все вище згадане одним прикладом. Нещодавно ю дві найголовніші газети Перу вийшли з дуже схожими заголовками (фото на слайдах). Одна лівого спрямування з заголовком «Ні, містер Президент», а інша консервативного з заголовком: «Неприйнятно й ганебно». Кастільйо зміг дещо зробити за цей короткий час свого перебування при владі- призвести до консенсусу між правими та лівими, що його президентство катастрофа.

@politkraina Відкрити / Коментувати