2021-04-05 09:01:08
Українськомовні канали потребують підтримки.Раніше я на таке твердження не наважилася б. Точніше, я би точно не вписувала себе з власної ініціативи до створювачів українськомовних каналів.
І на це є кілька причин.
По-перше, якась дурна стереотипна риса, що просити про щось — це фу, так не можна. Бо ще відмовлять, почнуть критикувати або подумають, що в мене грошей немає. Коротше, просити навіть про підтримку — важко (я над цим працюю).
По-друге, я довго йшла до розуміння, що за споживання якісного безкоштовного контенту можна платити. Як і всі українці я маю доступ до піратських сайтів з фільмами та книгами (у нашій країні це процвітає). А тут мені кажуть: «якщо хочеш — можеш подякувати автору, задонатити на розвиток каналу/групи в ФБ/Youtube-каналу/видавництва. І в твоїй голові щось клацає. Ти можеш і не платити — але тобі хочеться заплатити. Фактично заплатити, але в першу чергу — подякувати. Це так працює.
Перед тим, як я написала на каналі, що запроваджую донат, всередині себе я виграла маленьку війну. Бо сама для себе не могла зрозуміти: «
Як за ЦЕ можуть платити? Гей, що за наглість? (привіт, мої проблеми з попросити).
Як тобі можуть платити за текст? Це ж… ну… це ж ПРОСТО ТЕКСТ!»Але від створення каналу я зрозуміла одну річ — не потрібно вдаватися до обезцінення. Бо я терпіти не можу обезцінення. І я… сама себе обезцінюю.
Це не «просто текст».
Якщо ви адмін авторського каналу або ваша професія напряму пов’язана з текстом — ви зрозумієте мене.
Я виходжу на прогулянку і прокручую в голові теми для дописів. Я фактично всюди (в метро, супермаркеті, натовпі) слухаю розмови людей — намагаюсь почути, не спеціально підслуховую.
Я трансформую реальні історії з життя в дописи, доповнюю їх своїми рефлексіями.
Я проживаю кожен ваш перехід на українську — як свій. Читаю, як заворожена, і не знаю, де ви берете силу для цього. Бо я — не така сильна.
Буду відвертою — мені подобається, коли так. У мене тут немає реклами, я не заробляю на каналі. Але я сама погодилася на те, щоб він забирав левову частку мого часу.
І ні, це точно не пост ниття.
Це про моє розуміння роботи, яка «не робота».
Я вирішіла написати цей допис після того, як прочитала допис Олександра Гнатюка — адміна пабліку «Враження UA» на Фейсбук. Він хотів видалити свій канал, бо це точно не прибуткова справа (це взагалі не про прибуток), а в нього на додачу своя робота та повно справ (як у кожної дорослої людини).
Ведення каналу займає дуже багато часу, який люди шукають після роботи або в моменти між роботою та особистим життям. Це енергозатратно. І так, хочеться, щоб хтось сказав «
дякую».
Ось це «
дякую» — сильно надає сил. Знаю, що звучить банально, але це правда.
Дякую — у вигляді слова в коментарях.
Дякую — у вигляді донату на картку.
Якщо вам важливо, щоб в нашій країні розвивалися мистецькі проекти, індустрія кіно, вітчизняні видавництва.
Якщо вам важливо, щоб в українських містах, містечках, селищах та селах була максимальна кількість принципових укрраїнців, що говорять українською.
Якщо вам близка проукраїнська позиція. І вам небайдуже на те, що станеться з цією країною через 10, 50 або 100 років — підтримуйте українське.
Це правда дуже дуже дуже важливо.
#я_так_бачу
458 viewsedited 06:01