Українка про українське

2021-03-19 09:33:40 Що для мене цей Телеграм-канал?

Перш за все — підтримка.

Існує багато каналів, які роблять акцент на правилах написання слів, наголосах та боротьбі з суржиком. Я ні в якому разі їх не критикую, навпаки - обома руками підтримую! Вони роблять величезну просвітницьку місію.

Моя місія в іншому.

Я по собі знаю, як важливо на етапі переходу з російської на українську, знайти своє середовище.

Де буде ТІЛЬКИ українська.
Де тобі скажуть: «Ти молодець! Ти впораєшся!».
Де проукраїнська позиція - ЗАВЖДИ і ніколи не піддається сумніву.

Тому я створила такий канал.

Тут повно однодумців, які підтримують словами, гривнею, своєю присутністю. Я отримую такий великий фідбек! Тому відчуваю важливість справи, яку роблю!

Цей допис не прив’язаний до свята, якоїсь річниці чи ще чогось. Це просто допис подяки.

Ви тут, зі мною, і я дуже це ціную
Дякую! Відкрити / Коментувати

2021-03-18 11:23:28 І наостанок — мені завжди була настільки начхати скільки в українській мові запозичень з польської, німецької, румунської чи англійської, що я ніколи не занурювалась в етимологічні подробиці. А враховуючи те, що я сама грішу англіцизмами (юзаю їх, бо часом це цілком ок) — мені взагалі варто помовчати.

Психологічно здоровим людям не прийде в голову лізти в дискусії щодо «неправильності» мови, її «штучності» чи «меншовартості». Тут або сприймаєш свою мову — говориш нею, вдосконалюєш і передаєш наступним поколінням, — або ти явний українофоб (бо яка тобі, курва, різниця, звідки це слово прийшло, якщо воно вже не перше століття у вжитку?!).

Бажаю вам ніколи таких диванних експертів не зустрічати. І якщо занурюватися в етимологію української — то лише через бажання краще зрозуміти рідну мову. А значить — і себе.

#ксеня_про_мову Відкрити / Коментувати

2021-03-18 11:21:24 Не претендую на роль етимологині, але дізналася цікаве, хочу поділитися.

Я неоднаразово чула історії про «зіпсованність» української мови.
(Не розходьтеся — ваша авторка не зійшла з розуму )

Ніби все через те, що українські землі в роки незалежності були наново зібрані в єдину соборну державу. А до цього українці вимушено жили у складі різних держав та імперій. Тому й українська їхня була різна — десь с росіянізмами, десь — з запозиченнями з польської, угорської, грецької і т.д. Тобто — вийшла зібрана мова, а однієї якоїсь до цього не було (спойлер: ніт).

Поширюють такі історї, як правило, «диванні експерти», що наслухалися «ютубних експертів» без історичної освіти. Або ж наші улюблені ватники, у яких стара пісня про «мой родной язик рускій».

Тільки чомусь вони не врахували той факт, що сучасна українська мова виросла із праслав’янської. Себто, єдина мова була - і це факт.

А те, що з часом мова видозмінювалася та наповнювалася запозиченнями (пам’ятаємо, що мова - живий організм) — абсолютно нормальний процес.

Якщо ви думаєете, що це тільки ми запозичували іноземні слова до вжитку — ви помиляєтеся. Так, з української в польську успішно перейшли такі слова як господар (gospodarz), весілля (wesele), село (sioło) і багато інших.

До речі — цікавий факт. Певні приказки, які вкоренилися в нашому розумінні, як виключно російські — насправді такими не є (бо російська мова — теж живий організм, який зазнає змін протягом свого існування). Знаменитий вислів «Москва не сразу строилась» — ні що інше, як калька з польського вислову — Nie od razu Kraków zbudowany («Краків не одразу будували»). Але і поляки цей вислів також у свій час запозичили у римлян — в основній версії було «Рим не одразу збудовано».
Фактчекінг — наше все

Якщо вам ця тема цікава — дуже раджу книгу українського журналіста та мовознавця Володимира Селезньова «Мовні війни». Там таких прикладів величезна кількість. Вона, до речі, зіграла не останню роль у моєму переході на українську — але це, як кажуть, зовсім інша історія (нагадайте мені якось розповісти).

Отже, я трохи відволіклась.

Що робити, коли вам кажуть, що «в українській мові самі запозичення! навіть гетьман і козак — і то, не українські слова!».

По-перше, раджу не спілкуватися з такими людьми.

По-друге, якщо вже дискусія розпочата, то можете переказати все те, що я тут для вас написала перед цим + зазначити, що у нас повно наших слів, які можна впізнати за певними особливостями — і від цього нікуди не дінешся.

Наприклад, є в українській цілий цикл іменників з частинками -оро, -оло, -еле, - ере — які зберіглися в українській ще з тої самої праслав’янської мови. Наприклад: болото, борода, молоток, молоко. Бачите ці частинки в слові? Перед вами українське (давнє!) слово.

Більш того, з погляду мовознавства, навіть якщо корень слова запозичений, але суфікс чи префікс український — перед вами українське слово.

У підсумку — у нас 100500 рідних нашій мові слів. Це база до якої поступово додаються запозичення.
І це ок.
І так всюди.

Багатьом словам в українській, які ми використовуємо щодня, кілька тисяч років!

Наприклад, давнє слово з праслав’янської мови гаразд (з якої потім виросли польська, білоруська, російська) — зберіглося у вжитку тільки в українській мові. Уявіть, йому кілька тисяч років! Пам’ятайте про це, коли вчергове захочете відповісти «хорошо».

Тобто, ні про яку зіпсованність мови й мови йти не може (даруйте за тавтологію). І якщо якийсь лютий українофоб заливає вам щось про те, що мова наша «створена» (а мені і таке доволилося чути), то скажіть йому, що тоді й його мова така сама «штучна» — бо як видозмінювалася, так і видозмінюється нині (це я про російську, звісно, — але так про кожну мову можна сказати).


#ксеня_про_мову Відкрити / Коментувати

2021-03-16 10:31:27 Якщо ви дивилися документалку «Соловей співає», то маєте пам’ятати історію про ізраїльського лінгвіста та одного з основоположників івриту Бен-Єгуду.

(Якщо не дивилися, дуже раджу це виправити — залишу посилання).

За роки життя Еліезер Бен-Єгуда мав репутацію божевільного — все через його категоричність.

Коли у 1948 була створена держава Ізраїль, багато євреїв повернулися в рамках репатріації додому, І, звісно, привезли з собою мови, якими спілкувалися в інших країнах.

Так от, Бен-Єгуда, коли до нього хтось звертався іншою мовою, відповідав тільки одне: «Єврею, спілкуйся івритом».
І ні слова більше.

У сучасному Єрусалимі іменем Еліезера Бен-Єгуди названа одна з центральних вулиць. Як там кажуть — спочатку з тебе сміються?

Я не люблю порівняння. Ізраїль та Україна — дуже різні країни, як в питанні історії, так і в питанні менталітету. Проте ізраїльтяни минулого століття зіштовхнулися з дуже зрозумілою нам проблемою — мовним питанням.

Я навмисно написала «проблемою». Бо як іврит, так і українська вийшли на державний рівень використання (але ще не на найвищий бізнесовий, не найвищий рівень еліт) — тільки за рахунок «божевільних» громадян.

Тих, хто просить обслуговувати їх українською.
Тих, хто вказує чиновникам на те, що ті говорять з ними не державною.
Тих, хто виходить на акції протесту щодо мовного закону.
Тих, хто створюю та поширює контент українською (хоч аудиторія російськомовних більша в рази).
Тих, хто маючи за плечима величезний досвід «життя російською», вирішує перейти на рідну мову.

Імена тих, хто на проросійських каналах кидає гівно на вентилятор та розпалює ворожнечу в соцмережах — забудуться.
Як забудуться помилкові твердження щодо «братских народов» — і це буде природньо.

Прийдуть покоління тих, хто про СРСР читав тільки з Вікіпедії або шкільних підручників з історії.

А от імена тих, кого сьогодні називають націоналістами (роблячи негативний акцент на цьому слові, хоч воно таким не є) — житимуть.

Тих, кого воліють не помічати в інформ просторі шоу-біза чи журналістики, блоґінгу чи письмеництва — їх вважатимуть сміливцями та справжніми патріотами.

І в нас такі є, друзі.

Хтось вважає, що ці сміливці не здатні домовлятися та бути толерантними.

А я вважаю, що всі, хто налаштований скептично, ще гулятимуть вулицями, названими на честь цих «божевільних».

Просто дайте історії проявитися.

#ксеня_про_мову Відкрити / Коментувати

2021-03-15 09:01:19 Привіт!

Сьогодні нагадую, що на каналі дійсний донат. Тому ви можете сказати мені «Дякую!» за рахунок донату на карту:

5375414104057210

Це за умови, якщо вам подобаються мої дописи і те, що я роблю

Заздалегідь дякую всім вам — і хорошого нам робочого тижня! Відкрити / Коментувати

2021-03-12 09:04:15 Доброго ранку, друзі!
У нас на черзі ще одна історія про мовний перехід від пані Світлани. Точніше, про мовну боротьбу
____
Я народилася й живу в Одесі.
Хочу поділитися історією боротьби, яку веде моя 11-річна дочка, відстоюючи право розмовляти українською в Україні.

Наша родина була російськомовною, але вісім місяців тому я частково перейшла на українську - дочка разом зі мною. Спочатку ми розмовляли українською лише вдома, вже потім повністю перейшли на державну.

Оленка єдина в класі, хто між уроками спілкується українською. Нещодавно однокласниця підійшла до неї спитати, чи правда, що вона й вдома розмовляє українською.

Я з чоловіком декілька років як розлучена, але дочка з батьком спілкується. Олена кілька разів на місяць їздить на вихідні до нього.

Її перехід на українську він зустрів у багнети, як і всі родичі з його боку. Було "мені соромно їхати з тобою в маршрутці, коли ти розмовляєш українською" від нього, "коли до нас переїздив хтось з України (він виріс в Молдові) й виходив надвір гратися, розмовляючи українською, то з нього збиткувалися".

Двоюрідний брат з Миколаєва (14 років) сказав Оленці: "Якщо ти поїдеш до Росії, то тебе поб'ють".

А двоюрідна сестра (8 років), бачачи відношення дорослих, дозволила собі зауважити: "Якщо ти й далі розмовлятимеш українською, то я не запрошу тебе на день народження".

"Ти маєш йти назустріч своїм близьким", - від рідної тітки.

Й моє "улюблене" від неї ж: "В тебе не буде друзів, якщо ти й далі...".

Я мала розмову з екс-чоловіком з цього приводу й вже думала, що вони заспокоїлися.

Зараз Олена поїхала з батьком на вихідні до цих родичів з Миколаєва, де живе й її бабуся з татового боку, яка родом з Хмельниччини. Тобто, лише вона там розмовляє з Оленкою українською. Я собі пораділа, що вона ж точно проукраїнська й стане на бік доньки. Спойлер: ніт.

Вона сказала Оленці, що "ти як біла ворона, коли розмовляєш українською серед своїх родичів". Що "від тебе відвернуться інші". Ще й почала маніпулювати: "це добре, що твоя родина відвернеться від тебе?"

Я б ніколи не запідозрила таку мовну стійкість у своєї дитини. Ми з нею проговорюємо всі ці моменти маніпуляцій, я їй розповідаю історію нашої країни й родини (моя бабуся з Харківщини, перейшла на російську, коли приїхала за направленням до Одеси; а з мого батька, який народився на Одещині, вибили українську за три роки служби в радянському флоті). Ще ми говоримо про заборону нашої мови й намагання взагалі знищити наш народ.

Пишаюся своєю дочкою.
__
Друзі, якщо хочете поділитися своєю історією переходу на українську - надсилайте повідомлення в особисті @ksu_cherniaieva з хештегом #мійперехід

Говорімо українською та борімося за неї! Відкрити / Коментувати

2021-03-10 16:00:09 Цікаві висновки приходять неочікувано.

Дивлюся інтерв’ю Євгена Клопотенка, де його питають про любов до країни. Типу: «Звідки вона з’явилася - ваша любов?»

На що він відповідає:

«Я завжди любив Україну. Але я не розумів, що стосунки потрібно розвивати. Я ж - просто її любив, і думав, що на цьому все.

Це були класичні погані стосунки.

А потім я зрозумів, що повинен для країни щось робити - тому що, я її люблю. Почав щось віддавати їй, а вона - мені. Так наші стосунки стали краще».

Тепер, принаймні, легше зрозуміти тих патріотів, які вишиванку на собі рвуть - так люблять Україну. А що ви зробили для країни? Окрім того, звісно, що ви її на словах любите.

Якою мовою ви її любите?
Якими вчинками?

І просто так - для ясності розуміння: коли любиш, то багато віддаєш. І нічого не чекаєш у відповідь.

А якщо ваші стосунки - це «я тобі ось це минулого місяця дав, а ти мені - нічого», то це не стосунки. Це - бухгалтерія.

#я_так_бачу Відкрити / Коментувати

2021-03-09 09:09:03 Шевченка можна читати у різному віці.
Шевченка ТРЕБА читати у різному віці.

Шкільна програма так промиває мозок роками кріпацтва Кобзаря, що вже не хочеш зайвий раз відкривати його вірші. Перший Шевченківський вірш, який діти вчать у школі - «Як умру, то поховайте…». Чудовий спосіб прищепити любов до найвідомішого українського класика.

Шевченко в дорослому віці для мене - він не про страждання.
Він - про пророцтва.

Тарас Григорович мав дар не тільки до поезії, письма та живопису. Бог дав йому значно більше - вміння особливо тонко відчувати свій народ. Якимось надприродним чином розуміти його природу. Бути поетом поза часом.

Шевченко був актуальним у 19 столітті (коли українські землі входили до складу різних імперій), у 20-му (коли Україна на довгі десятиліття стала частиною однієї з найкривавіших імперій) і нині, у роки незалежності, я читаю Шевченка і думаю: «Як ти міг знати?»

От що Тарас Григорович писав про мову:

«…А на москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У них народ i слово, i у нас народ i слово. А чиє краще, нехай судять люди».

Або:

«Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!»

А от що мовив Кобзар про Україну:

"І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає –
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жни́ва!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!"

З Днем народження, великий Кобзаре!

Ми тут ще поборемося Відкрити / Коментувати

2021-03-05 10:20:28 Не критика інших за їхній спосіб життя - а розуміння, що всі ми різні. Дл когось щастя - бути мамою. Для когось - реалізуватися в професії. Для когось - бути мамою і реалізуватися в професії.

Для когось - любити чоловіка. А для когось - любити жінку. А ще для когось - любити кількох жінок і чоловіків водночас. І якщо при цьому жінка не несе нікому шкоди (не ображає, не використовує чоловіка, як спонсора, не нав’язує свій стиль життя всім навколо) - її треба прийняти. Без усіх цих дурних шаблонів і гнилих стереотипів, які придумали колись недолугі чоловіки та підтримали слабкодухі жінки.

Мій фемінізм - він про підтримку. Я захоплююсь успішними жінками та не заздрю їм. Так, це можливо.

Я засуджую жінок, які використовують свою красу та молодість лише задля того, щоб стати чиєюсь утриманкою (чи правильніше сказати жалію, бо краса - товар з обмеженим терміном придатності).

Я підтримую всіх жінок, які в складних життєвих обставинах знаходять в собі сили вдруге, і втретє (і в 25 раз, якщо треба!) гідно винести уроки зі свого ж життя, і йти далі.

Ось про що для мене 8 березня. Жіноча підтримка замість срачей про те, хто кому що винен.

Жінки, українки, будемо добрішими одна до одної.

І з прийдешнім нас Днем за права жінок - 8 березня

#я_так_бачу Відкрити / Коментувати

2021-03-05 10:16:02 Незабаром 8 березня, тому чому б не поговорити про жінок?

Назвалася феміністкою - прошу, занурюйся в тему

Що я бачу нині у своїй «бульбашці»? Срачі, де одна сторона каже, що жінка - окраса суспільства, а інша - посилає під три чорти тих, хто бодай якось натякає на привітання жінок в цей день.

Істина, як завжди, десь посередині.

Я не критикую тих, хто вітає жінок в цей день (і сама вітаю своїх жінок та приймаю вітання). Також я підтримаю тих, хто виходить на марш 8 березня, щоб вкотре підняти надважливу тему прав жінок в Україні.

Є дуже багато речей, які з правами жінок в Україні не ок. І я не хочу підіймати ці складні теми тут. Я хочу наголосити на тому, що будь-який рух (а фемінізм - це саме рух) має бути сильним зсередини. Цілі імперія розпадалися в свій час не через зовнішніх ворогів, а через відсутність єдності. Якщо всередині повно суперечок - не чекайте на успіх.

Я за те, що жінки мають підтримувати одна одну.

В Україні навіть саме поняття «сестринство» звучить дивно (на відміну від звичного братерства). Так як жінки часом ненавидять одна одну - не здатен ненавидіти ніхто інший.

«Губи зробили, цицьки зробили - тільки подивись на неї, звідки там розуму взятися?»
«Звісно, вона успішна - з її чоловіком, який в неї гроші вклав, всі були б успішні на її місці»
«Та що вона може знати про життя - весь час в роботі. Хай народить трьох, як я - тоді поговоримо!»
«Та що вона може знати про кар'єру - народжує дітей, як квочка, вищої освіти навіть немає».

Список такий претензій - невичерпний. Біда в тому, що в нашому суспільстві не прийнято любити жінок.

Повторюся: одним жінкам любити/поважати/підтримувати інших жінок - не прийнято.

Критикувати - так.

Мені згадується допис однієї моєї знайомої - журналістки. Ми якось перетиналися по роботі - я тоді працювала піарницею в одній київській компанії, а вона була журналісткою на одному з популярних ТБ-каналів. Окрім явного хисту в журналістиці, в неї ще була чудова англійська (як потім виявилося, ще й іспанська, трохи французька та іврит). Ми були підписані одна на одну в Facebook, звідки я дізналася, що з часом вона перейшла на інший канал. І там вже її зробили українським спецкором в Нью-Йорку - де вона нині успішно працює.

Так от, ця прекрасна дівчина (з чудовою українською, до речі, хоч і з російськомовної сім’ї - але то таке ), якось написала про випадок, як вона брала інтерв’ю в однієї американської сенаторки.

Тій жінці було за 60, вона мовчки роздивлялася, як журналістка готується до інтерв’ю: оператор налаштовує камеру, а вона допомагає йому виставляти світло.

«Скільки років ви в цій професії?» - спитала сенаторка нарешті з типовою американською усмішкою (яка, як відомо, не значить взагалі нічого).

«Оооо, - подумала журналістка, - зараз почнеться типова історія про те, як ти, якій трошки перевалило за 20, можеш бути професіоналом своєї справи, як таке взагалі можливо і т.д.»

А подумала вона так тому, бо за роки роботи в Україні в неї вже були такі розмови. І вона добре наслухалася історій про те, що «молоді ще, щоб таке запитувати» від старших людей. Або про те, що, «коли жінка в 25 займає хорошу посаду, то вона точно з кимось задля цього переспала». Список тут такий же бізкінечний.

«Трохи більше 6», - відповіла журналістка.

«Хочу подякувати вам за ваш професіоналізм, - відповіла сенаторка, - знаю, як важко будувати кар’єру в цій непростій професії, але ви гідно справляєтесь».

Наша журналістка трохи остовпіла, але в той час зрозуміла - так, мабуть, і виглядає фемінізм. Бо в основі руху за права жінок - не ворожнеча, а підтримка.

#я_так_бачу
Відкрити / Коментувати