Українка про українське

2022-06-28 19:51:09 ​​Вибачте :) Відкрити / Коментувати

2022-06-28 12:31:40 Друзі, привіт.

Ми всі зараз в досить нестабільному психологічному стані (особливо через обстріли останніх днів). Тому я тут, щоб трохи підбадьорити вас і сказати, як багато серед нас крутих людей

Я днями натрапила в Інстаграм на одну чудову блогерку. Це не реклама, я просто залипла на її контент. В якийсь момент навіть здалося, що вона моє альтер-его

Софія популяризує українське — дуже смачно пише про наших культурних діячів, історичні факти. А ще робить хенд-мейд прикраси. І так — в неї є Телеграм-канал також (для тих, кого немає в Інсті).

Якщо вам сподобається — поділіться враженнями від контенту Відкрити / Коментувати

2022-06-26 19:43:20 Так сталося, що у нашої чудової країни є два недоліки: кордон з росією і кордон з білорусю (c)

Підслухала. Краще й не скажеш. Відкрити / Коментувати

2022-06-24 11:39:31 Як піарницю, що працює в міжнародному PR, мене завжди дивував один факт.

Чому французькі, німецькі та італійські журналісти так наполегливо ведуть переписку рідною мову (хоч всі знають бодай елементарну англійську). Це ж так просто — перейти на англійську, яку знає весь світ!

І тут я згадала, що знаю російську. Але в Туреччині — I’m sorry, let’s speak English!

Коротше, прояснилося:)

#ксеня_про_мову Відкрити / Коментувати

2022-06-23 12:59:51 Інсайт дня, який я підслухала.
Після війни — не страшно нічого. Найгірше, що могло статися — це війна в Україні.

Чого тепер боятися?
Звільнення? Невиконання KPI? Стоматологів? Ще однієї хвилі ковіду?

У порівнянні з війною все здається дріб’язковим, бо все можна пережити. Та й війну власне можна пережити.

Нічого не має бути страшно. Життя показує, що ми сильніше, ніж думали.

#хроніки_війни Відкрити / Коментувати

2022-06-21 10:16:33 Куди б ми не поїхали — ми беремо з собою себе і свою культуру.

Найгірше, що можна зробити в новій країні — розказувати місцевим, як треба і як не треба. Залишу це завдання клятим москалям, бо вони повсякчас це роблять де б не ступала їхня нога. Я ж намагаюся пізнавати нову культуру наскільки це можливо.

Але в Туреччині, будемо відверті, майже немає якісної кави.

Якимось дивом я поселилась в квартирі навпроти кав’ярні третьої хвилі (кавомани, ви є тут — ви мене розумієте? ) і це неймовірно. Я часом ввечері або пообіді забігаю сюди, щоб випити фільтр і потеревенити з баристою.

Всі тут вже знають, що я з Києва і яка прекрасна кавова культуру в Україні. Бариста вже чув мої скиглення щодо того, як важко знайти в Туреччині каву на рослинному молоці або просто — якісну арабіку. (Бариста, до речі, зі мною повністю згоден).

Тому, якщо я і скиглю через звикання до нового — то через відсутність не просто кави, а кавової культури. У Києві вона на дуже високому рівні

Сьогодні я побачила на Youtube ролик, що одній з моїх улюблених київських кав'ярень на Подолі “Світу Кави” виповнилось 6 років. Це неймовірне місце — з особливою культурою спілкування, відвідувачами, яких хочеться розглядати. Місце збору любителів Подолу та терас, собачників, селебритіс, туристів і місцевих, які тут ледве не щодня.

Я сумую за цим місцем. Я сумую за цим містом. І за найкращою кавою у світі.

Посилання на відео з подільським вайбом залишу тут. Відкрити / Коментувати

2022-06-17 13:51:41 Кілька років тому я зареєструвалася на сайті мовного обміну. Знаєте, коли ти вчиш когось української, а тебе вчать англійської. І ось на початку війни мені написав один чоловік з Вермонту, США.

Йому 50-55 років, він одружений, має четверо дітей і керує енергетичною компанією (його дружина британка і вдома в них “суржик британської і американської англійської”). Кілька років він прожив у Швеції (там і зустрів свою половинку), а також по роботі жив у Польщі, Чехії, Румунії та Словаччині. Останні кілька років він із сім’єю вкоренився в US, але йому завжди хотілося вивчити якусь із слов’янських мов.

Коли почалася війна в Україні, почав вчити українську. Самостійно — з додатками для вивчення української, Youtube і мовними сайтами по вивченню української для іноземців.
На моє питання “чи є у вас якийсь зв’язок з Україною?” відповів, що ні.

Його батьки не емігрували звідси, він народився в Вашингтоні і в Україні був колись давно і дуже мало про неї знав. А зараз, коли весь світ говорить про Україну, захотів краще розуміти її історію, культуру і перш за все — мову. Бо, як зрозуміти все це, якщо не знаєш мови?

Цікаво, що ми читаємо з ним одну й ту саму книжку — Сергія Плохія про розпад радянської імперії. Тільки я в українській версії, а він в англійській.

Ось такий у мене тепер щотижневий спікінг клаб — 30 хвилин англійської та 30 хвилин української. Помітила, що говорю голосніше, коли хочу щоб мене зрозуміли українською)) Вже отримала фідбек та подяку за те, що досить терпляча до початкового рівня української іншої людини.

Але всім треба з чогось починати.
Отака от історія без висновків.

#ксеня_про_мову Відкрити / Коментувати

2022-06-16 14:27:16 Заходиш у Facebook і одразу хочеться вийти. Бо стрічка зараз виглядає приблизно так:

“не можу ні говорити, ні писати через смерть сина на війні”
“радію, що маю гастролі театру за кордоном!”
“найщасливіший день мого життя! дякую за круті весільні фото неймовірному фотографу бла бла бла…”
“подивіться, які помідори виросли на моєму вікні”
“ви неправильне ненавидите росіян — зараз я вас навчу…”

Закриваєш вкладку, а потім думаєш — приблизно так і виглядає життя.

Кожному болить своє, кожен радіє за своє. Кожен живе у власній бульбашці подій, людей, поглядів.
Як у facebook, так і в житті можна “відписатися” від тих, хто тебе дратує. Але всі ці люди зі своєю правдою продовжують існувати. Ніби один великий базар з його гоміном, де ти обираєш, кого слухати та кому довіряти.

P.S. Або я просто нарешті розлюбила ФБ за його алгоритми і сформовану мною ж бульбашку. Відкрити / Коментувати

2022-06-15 19:03:00 ​​Друзі, принесла дуже круту рекомендацію



МУР – епідемія любові до України.

Ми створили «МYR vol.1» - альбом з 8 композицій на вірші українських письменників, але із сучасним звуком та аранжуванням (від регі до року та техно).
Він розіб'є всі легенди про «скучну» українську поезію та літературу.

МУР - стіна з імперією та її середньовічними поглядами.
Вона будується українцями для українців і лише за допомогою українського:
на вірші наших поетів сучасні українські музиканти пишуть пісні в концептуально важливих місцях для історії України

(Кліп на вірш Симоненка, наприклад, знімали на ще замінованій (!) руснею території під Крутами)

Ми вже підписали контракт з MOON RECORDS та мали ефір з телеканалом Україна 24!
Лише за 5 днів ми зібрали 7000 переглядів тизеру альбому, а в п'ятницю
(17.06) випускаємо ВЕСЬ альбом для вільного прослуховування на різних музичних платформах!

Далі — більше.
Підіймемо архіви КГБ про українських митців, подкасти, лекції, постанови п'єс та тури Україною!

До речі, кліп до треку пана Стуса вже готовий!

Вже сьогодні о 18:00.

Посилання на ПЕРШИЙ кліп тут у шапці профілю Відкрити / Коментувати

2022-06-13 17:50:26 Мені радісно бачити усвідомлених людей серед українців.

Тих, хто відшукує зміст, робить своє. Тих, кому війна не заборонила бачити прекрасне. Відчувати прекрасне.

Я, як і всі, теж проходила кілька стадій усвідомлення. І в якийсь момент (я чітко це пам’ятаю!) я стала шукати в Інстаграм тих, хто транслює що завгодно, але не війну. Я знаю, що в коментарі можуть прийти люди, які скажуть — “легко тобі говорити”. Але це моя думка, мій досвід.

Я стала шукати сторінки людей, де є сторіз пейзажів, чашки чаю на фоні красиво сервірованого столу. Я підписалась на блоґерку, що фотографує стильних людей на вулицях Львова. Я стала частіше переглядати світлини фотографів, що ловлять моменти дикої природи, моря. Навіть знайшла фрилансерку з Мехіко, яка ділиться світлинами зі свого життя.

Мені просто дуже захотілося життя. Чогось ще окрім війни.

Психотерапевтка потім пояснила моє бажання переключитися тим, що мій мозок просто “закричав” в якийсь момент: “Годі ярості! Годі страждань!” Адже раніше цієї буденної естетики в моєму житті було вдосталь. Я купувала квіти без приводу, пила каву з турецького сервізу, гуляла по Києву годинами на вихідних…

Якимось дивним чином в мою голову закралася думка “чи не зраджуєш ти всіх інших своїм щастям?”Я хочу сказати собі та всім, хто моє схожі думки зі мною — ні.

Якщо у вас є змога донатити — робіть це. Якщо маєте ресурс допомагати — допомагайте. Але не ставте життя на паузу. Це ваше життя. Це ваше, чорт забирай, літо.

Якщо ви у відносній безпеці — не забирайте в себе можливість бачити красиве. Не забирайте в себе можливість відчувати радість.

Не обмежуйте себе у своїй щоденній естетиці. Якщо ви прагнете до неї - ви живі. Ви прекрасні. Ви люди.

#хроніки_війни Відкрити / Коментувати