Аналітично-правовий ресурс

2022-07-12 11:31:13 Навіть з урахуванням таких його протирічивих і необґрунтованих доводів, не можна погодитись і із його узагальнюючим висновком про те, що існування в структурі прокуратури «прокурорів - військовослужбовців», які, нагадую, виконували свої повноваження в сфері військового правопорядку і до внесених змін в Основний Закон в червні 2016 року, і після, начебто, «не відповідає конституційним засадам функціонування прокуратури та функціям, покладеним на неї Основним Законом України», а ще більше, начебто, не узгоджується із статусом прокурора, визначеним Законом України «Про прокуратуру». Такий висновок Президента України також, вибачте, явно надуманий та не відповідає дійсності.
Почну з того, що повернення (чи відновлення) інституту військових прокурорів запропоновано законодавцями в умовах не тільки повномасштабної війни в Україні, а і під час дії воєнного стану, що саме і було враховано як нинішніми народними депутатами, так і Володимиром Зеленським, наприклад, під час внесення нещодавніх змін до КПК України, зокрема, і ст. 615, яка сьогодні прямо протирічить Конституції України. Взяти хоча б наділення цими змінами до законодавства прокурорів повноваженнями слідчих суддів, тільки вдумайтесь, в тому числі, і обирати громадянам запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою на строк до 30-ти днів, а потім і їх продовжувати неодноразово в межах строку досудового розслідування! І це при тому, що такі повноваження у прокурора відсутні в його вичерпних нових конституційних функціях, на які так активно посилається наш Президент при накладанні вето, а функції суду неможливо припинити навіть в умовах воєнного стану, що прямо передбачено в ст.ст. 29 і 64 Основного Закону!
Ще більш протирічивим і таким, що не ґрунтується на вимогах Конституції і законів України, є твердження Президента України про те, що запропонована нова стаття 42-1 до Закону «Про прокуратуру», начебто, «не враховує положення законів України, які є базовими у відповідних сферах правового регулювання, не кореспондується з іншими положеннями цього ж закону та містить внутрішні неузгодженості». Погодьтесь, що навіть така вільна інтерпретація норм законів, ледь не розділення їх на «базові» та менш значимі не є підставою для накладення президентського вето, бо його зауваження на прийнятий Закон відповідно до вимог ч. 2 ст. 94 Конституції України повинні бути достатньо мотивованими і чітко сформульованими!
Ну, наприклад, незрозуміло в чому саме є неузгодженість між тим, що військовослужбовці, відряджені для проходження військової служби до органів прокуратури, призначаються на посади прокурорів і на адміністративні посади та звільняються з таких посад відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру», а особливості відрядження військовослужбовців для проходження військової служби в органах прокуратури та повернення їх з таких відряджень визначаються спільним наказом Міністра оборони України та Генерального прокурора. Спростовуючи цю тезу, змушений роз’яснити, що відповідно до ст.131-1 Конституції України організація і порядок діяльності прокуратури дійсно визначаються відповідним Законом. По-друге: посилання Президента України на той факт, що особливості відрядження осіб для проходження військової служби до органів прокуратури, які визначаються спільним наказом Генерального Прокурора і Міністра оборони, а тому, начебто, не відповідають основоположному принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, теж не витримує ніякої критики, бо відряджений військовослужбовець на посаду прокурора призначається, знову ж таки, не Міністром оборони, а Генеральним Прокурором, якому і підпорядковується при виконанні своїх службових обов’язків. Більше того, такий військовий прокурор також є незалежним від військового командування, бо навіть його заохочення відбувається лише за поданням або за згодою Генерального Прокурора, а притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюється лише в порядку, визначеному Законом України «Про прокуратуру»!!! Відкрити / Коментувати

2022-07-12 11:31:13 Не буду я «кривити душею» але, військовим прокурорам набагато простіше і легше буде виявляти і злочини, вчинені нашими військовослужбовцями проти встановленого законом порядку несення військової служби, в тому числі і передбачених статтею 438 КК України (порушення законів і звичаї війни), а тим більше кримінальних правопорушень, які вчиняються командирами військових підрозділів та вищим командним складом ЗСУ та інших військових формувань, що явно не по силах здійснити сьогодні нинішнім цивільним прокурорам, значна частина з яких в силу проведених протягом останніх 2,5 років, так званих, «реформ» не тільки є некомпетентними, так як прийняті на посади фактично «з вулиці», а і взагалі ухиляються від поїздки в зону боєвих дій. В той же час, саме військові прокурори при належному виконанні покладених на них конституційних функцій могли б також з’ясувати, на які цілі використовується величезна фінансова і гуманітарна допомога, яка вже кілька місяців надходить в Україну від наших партнерів, але її, на жаль, не відчувають ні наші захисники на передовій, ні підрозділи добровольчих формувань територіальної оборони в територіальних громадах.
І тому найбільш було неочікуваним, коли в ЗМІ з’явилась інформація про зненацьке накладення Президентом України Володимиром Зеленським вето на цей Закон, який був, ще раз наголошую, скерований і проголосований його ж «командою» у Верховній Раді та підписаний йому ж фактично підпорядкованим Головою Верховної Ради, який ніколи б без відома і дозволу Гаранта цього не зробив.
Що ж змінилося так швидко в позиції Володимира Зеленського? Що могло стати причиною прийняття ним такого відверто неочікуваного і явно не обґрунтованого рішення?
Одразу скажу, що я теж не ідеалізую запропонований і проголосований нинішньою монобільшістю Закон щодо відновлення діяльності військових прокурорів. Але, в умовах повномасштабної війни, яка тягне за собою не тільки значні людські втрати і масове руйнування інфраструктури та економіки в цілому, на присутні в ньому недоліки можна було б навіть не звертати увагу. Тим більше, що наш Президент, нехай він мені вибачає, протягом свого перебування на посаді не зарекомендував себе як послідовний прибічник суворого дотримання вимог Основного Закону, підписавши цілу низку набагато не прийнятніших та протирічливіших Конституції України ним же поданих законів.
Тому, твердження Володимира Зеленського в його «Пропозиціях» про те, що наявний вище Закон, начебто, «не узгоджується з концептуальними засадами діяльності та функціонування прокуратури, визначеними Конституцією України», звучить дещо по-новому і зовсім непереконливо, так як підписаний ним же ще на початку своєї каденції (у 2019 році) Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідкладних заходів реформування органів прокуратури» ще більше протирічив Основному Закону. Так, зокрема, на день його підписання, діяли вже зміни до Конституції України, внесені ще 2 червня 2016 році, якими прокуратуру було віднесено до розділу «Правосуддя», але, це не перешкодило йому фактично паралізувати діяльність цього нового органу судової влади під час організованої ним протягом 2019-2020 років, так званої, «реформи» прокуратури. Також на той час були вже визначені нові конституційні повноваження прокуратури, до вимог яких до цього часу так і не приведено цілу низку діючих до сьогодні законів та підзаконних актів, на що наш Гарант Конституції вже стільки років невпинно не звертає уваги. Натомість у своїх «Пропозиціях» до заветованого закону він чомусь продовжує «переконувати» Верховну Раду в тому, що прокуратура в порядку, встановленому Законом «Про прокуратуру», який, ще раз наголошую, протирічить діючій Конституції України, здійснює, начебто, встановлені Основним Законом функції з метою захисту прав та свобод людини, загальних інтересів суспільства і держави! Відкрити / Коментувати

2022-07-12 11:31:13 І в думках такого не було, бо мали місце в їх роботі і приклади негативні, про що я і тоді говорив та писав, зокрема, і сумнівні висновки за результатами розслідування подій в Дебальцевому і Іловайську на Донеччині, де в результаті попадання в своєрідні «котли», де сотні молодих бійців загинули, попали в полон або пропали безвісти, в чому проглядалися явно ознаки, як мінімум, недбалого ставлення командування до військової служби, бездіяльності військової влади чи здачі ворогу ввірених військових сил, а може навіть і навмисного створення умов для їх розгрому. Але, завдяки проведеній в ході досудового розслідування судово-військовій експертизі, яку багато хто із фахівців вже тоді характеризував як не об’єктивну і проведену під тиском влади (навіть лунали припущення, що її перші висновки були перероблені), будь-які претензії до нашого тодішнього військового командування були зняті. Можна дорікнути військовим прокурорам і за те, що вони систематично порушували встановлену Законом підслідність, приймаючи до свого провадження злочини, які зовсім не стосувалися їх компетентності (наприклад, факти одержання хабарів, ухилення від сплати податків та зловживання службовим становищем податківцями і т.д.), і в той же час не встановили реальної причини вибухів боєприпасів та також на кількох військових складах по всій Україні під час війни на Сході і т.д. Але, щоб цього не було, зовсім не потрібно ліквідовувати військові прокуратури взагалі, а треба лише призначати на посаду Генерального прокурора не друзів дитинства, чи бувших партнерів по бізнесу, чи просто політичних соратників, а виключно знаних та досвідчених фахівців в галузі саме прокурорської діяльності, як це робить так нам сьогодні дружня Польща.
До речі, в 2019 році не тільки я сприйняв негативно рішення про ліквідацію військових прокуратур в Україні. Дехто із експертів в медійному просторі навіть висував достатньо сміливі і одночасно не досить мотивовані припущення, чи не навмисно, чи не в інтересах ворога це було зроблено саме напередодні великомасштабної агресії нашого північного сусіда проти України. Тому, коли у квітні 2022 року Верховна Рада 292-ма голосами народних депутатів прийняла названий вище Закон про відновлення інституту військових прокурорів, значна частина фахівців, в тому числі і я, таке рішення народних обранців тільки одобрили, відкинувши наведені вище підозри, тим більше, усвідомлюючи, що ті ж представники «Слуги Народу» без попереднього узгодження із своїм лідером цього ніколи б не зробили. І це вселяло надію на кращі зміни, в тому числі і у відношенні нашого Президента як до обов’язковості виконання вимог Конституції України взагалі, так і до прокуратури, як конституційного органу усвідомлення її конституційного призначення.
Більше того, достатньо ґрунтовно і переконливо цей закон підтримала і Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, заявивши, що під час війни прокурори повинні мати повне і безсумнівне право бути на лінії вогню, з метою пошуку та збереження доказів агресії проти України; що саме військові прокурори повинні і будуть тепер підтримувати правопорядок у військових частинах і при цьому забезпечувати дотримання законних прав військовослужбовців. «Обома руками» і я підтримую твердження Ірини Валентинівни про те, що багато військових прокурорів мають не тільки обов’язкову вищу юридичну освіту, а й відповідну військову підготовку, а тому їх знання і досвід беззаперечно допоможуть приблизити мир і нашу перемогу. І вона також абсолютно права була у тому, що саме прокурори, які є одночасно і військовослужбовцями, мають досвід здійснення покладених на них функцій саме в умовах воєнних дій, на передовій, де зможуть безперешкодно, із знанням предмету, займатись пошуком, збором, перевіркою та оцінкою доказів винуватості окупантів у вчиненні воєнних злочинів відносно України, чого чекають не тільки в нашій державі, але і за її межами, в тому числі і в багатьох країнах Європи та Міжнародному кримінальному суді. Відкрити / Коментувати

2022-07-12 11:31:12 Що означає вето Президента України В. Зеленського на Закон про відновлення діяльності військових прокурорів та можливі причини розходження позицій Глави держави і підпорядкованої йому більшості народних депутатів ВР України?
У період війни не хотілося б висловлювати навіть доброзичливі зауваження до нинішньої влади, бо говорять, що таким чином можна допомогти ворогу, а цього якраз мені і не хочеться робити.
Тому, одразу попереджую, боронь Боже, навіть подумати, що я маю бажання критикувати сьогодні, під час війни, нашу владу чи, тим більше, нинішнього Президента України, за якого я голосував у другому турі виборів три роки тому назад. Навпаки, я не можу, як громадянин вільної проєвропейської країни, кандидата в повноправні члени ЄС, змовчати про явну його помилку, яку ще можна виправити. В противному випадку це вже буде шкода, яку Володимир Зеленський може заподіяти своїй державі в такий складний час, в результаті нещодавнього ветування ним Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності органів прокуратури в умовах збройної агресії проти України». При цьому, звертаю увагу, що цей закон був підготовлений і проголосований підконтрольною йому, так званою, «монобільшістю» народних депутатів у Верховній Раді, що без його попереднього погодження і бути не могло. Сьогодні вже ні в кого немає сумнівів в тому, що нинішня більшість народних депутатів, куди входять висуванці політичної партії нашого Президента «Слуга народу», приймає закони виключно за погодженням з Офісом Президента України, а відповідно і з Президентом України, не дивлячись на те, що у нас повинна діяти парламентсько-президентська форма правління, як це передбачено Конституцією України, а не влада однієї особи, хто б нею не був.
Чому так вийшло із названим законом, спробую пояснити.
Спершу нагадаю, що саме з приходом Володимира Зеленського на посаду Президента України інститут військових прокурорів в нашій державі, яка з 2014 року вела відверту війну (як би ми її в себе не називали) із Російською Федерацією, був ліквідований без будь-якого пояснення причин і сотні, якщо не тисяча, військових прокурорів, які на той час мали неоціненний, наголошую, досвід по підтриманню правопорядку в нашій армії та в інших військових формуваннях, а особливо в умовах ведення бойових дій на Сході України, в основній своїй масі були звільнені із військової служби, а значна їх частина - і з органів прокуратури взагалі! Об’єктивно сказати, я про цю величезну помилку нової влади, навіть шкоду, висловлювався і тоді, три роки тому назад, пояснюючи специфіку діяльності військових прокурорів, їх вміння здійснювати свої повноваження в умовах воєнних (бойових) дій, в тому числі і на передньому краї, так би мовити - «в окопах», безпосередньо на лінії зіткнення з ворогом, що цивільним прокурорам (особливо після скасування права носити форму із пагонами та позбавлення класних чинів) явно не під силу. Згадайте хоча б викриті та розслідувані військовими прокурорами кримінальні провадження проти мародерів та і інших злочинців (нехай і в невеликій кількості, але вони були) в рядах наших військових формувань, в тому числі й добровольчих (наприклад, тих же бійців батальйону «Торнадо» і т.д.), в зоні воєнних дій, за що ці злочинці були притягнуті до кримінальної відповідальності і покарані. А згадайте, скільки бійців Збройних Сил і добровольчих батальйонів, навпаки, завдяки роботі військових прокурорів на передовій були реабілітовані від несправедливих та не доведених на їх адресу звинувачень. Не подумайте, що я намагаюсь ідеалізувати військових прокурорів. Відкрити / Коментувати

2022-07-05 15:25:47 Так ось, у відповідності до цього Статуту, одним з ключових моментів, який відрізняє «Воєнні злочини» від інших кримінально-караних дій, є те, що обов’язковою умовою під час їх вчинення є факт наявності збройного конфлікту.
Тобто, відповідно до норм Римського статуту, «Воєнні злочини» можуть вчинятись як під час міжнародного збройного конфлікту, тобто, між двома і більше країнами, так і під час збройного конфлікту, який проходить всередині однієї держави, але, без зовнішнього іноземного втручання.
Що ще потрібно знати по цій темі?
Відповідно до Конвенції про незастосовність строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності 1968 року, до воєнних злочинів строк давності не застосовується.
Друге: чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року та Додатковий протокол І до них від 8 червня 1977 року зобов'язують держави криміналізувати серйозні порушення міжнародного гуманітарного права в національному законодавстві, що Україна і виконала, нехай і частково, насамперед, шляхом внесення до Кримінального кодексу України статті 438 «Порушення законів та звичаїв війни».
Крім того, держави не тільки повинні переслідувати в судовому порядку осіб, обвинувачуваних у вчиненні серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, а і передавати таких осіб державі, готовій здійснити таке переслідування.
Іншими словами, на воєнні злочини, відповідно до Женевських конвенцій, поширюється принцип універсальної юрисдикції, тобто, будь-яка держава може притягнути особу, винну в скоєнні воєнних злочинів, до кримінальної відповідальності, незважаючи на місце скоєння злочину та громадянство суб’єкта злочину чи його жертви.
В той же час, якщо перейти до тлумачення поняття «Військового злочину», то це питання в кожній країні регулюється виключно національним кримінальним законодавством, бо воно не має міжнародного аспекту.
Так, в Україні всі склади «Військових злочинів» прямо передбачені в єдиному джерелі національного кримінального права – Кримінальному кодексі, розділ ХІХ.
Більше того, у ч.1 ст. 401 КК України наводиться і визначення поняття самого військового злочину, яким виступають передбачені цим розділом кримінальні правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними та резервістами під час проходження зборів.
За відповідними статтями даного розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, тобто, суб’єктами цих злочинів виступають військовослужбовці виключно держави Україна.
Дійсно, погоджуюсь, цікавим моментом є той факт, що деякі склади «Військових злочинів», які передбачені Кримінальним кодексом України, також мають всі ознаки «Воєнних злочинів», зокрема, маються на увазі склади злочинів з 432 по 434 статтю (мародерство, насильство над населенням у районах бойових дій, погане поводження з полоненими та незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця).
Але, це питання стосується саме правової неузгодженості в нашому національному законодавстві, яке потребує негайної додаткової регламентації та правового аналізу, а не замовчування його.
Тобто, якщо узагальнити навіть коротко сказане мною, то можна зробити висновок про те, що поняття «Воєнного» та «Військового» злочинів є два різні терміни, єдиним спільним моментом яких є те, що вони обидва являють собою злочинну діяльність. І все. Відкрити / Коментувати

2022-07-05 15:25:47 2) вчинення нападу на установи або споруди, що містять небезпечні сили, коли відомо, що такий напад стане причиною надмірних смертей, поранень серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об'єктам;
3) переміщення державою-окупантом частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію або навпаки - депортація чи переміщення всього чи частини населення окупованої території в межах цієї території чи за її межі;
4) вчинення нападу на ясно розпізнані історичні пам'ятки, твори мистецтва або місця відправлення культу, які є культурною або духовною спадщиною народів, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань.
Це фактично приблизний перелік всіх тих протиправних дій, які вчинялися і вчиняються зараз більше 3-х місяців державою агресором на території України, тому і сумнівів про наявність достатніх підстав як для реєстрації їх в ЄРДР, так і до кримінального переслідування винних фізичних осіб – окупантів бути не може. потрібно лише зібрати якнайшвидше в установленому законом порядку докази їх вини і надати їх, в першу чергу, українському суду, що буде, повірте, не просто, з урахуванням ситуації, яка склалася протягом останніх років в органах правопорядку і прокуратури. А я, повірте, знаю, про що говорю.
В зв’язку з цим, хотів би звернути Вашу увагу і на той факт, що на сьогодні найбільш актуальним міжнародним правовим актом у питаннях визначення «Воєнних злочинів» виступає саме Римський статут Міжнародного кримінального суду, підписаний у 1998 році, але, набрав законну силу у 2002 році після того, як понад 60 країн світу його ратифікували, який не тільки зміг консолідувати в собі всі склади «Воєнних злочинів», які були розкидані серед багатьох міжнародних джерел міжнародного гуманітарного права, але і надати більш менш чітке тлумачення кожному з них.
Але, до цього часу Україна, на жаль, не ратифікували цей Статут, бо повинна була привести наше внутрішнє законодавство (зокрема, Кримінальний кодекс) у відповідність до його норм. На це був спрямований закон №2689 від 27.12.2019 року , який було прийнято 20.05.2021 року, однак станом на сьогодні він ще не був підписаний Президентом, а отже не набув чинності. Тобто, ще раз наголошую, Україна підписала Статут ще 20 січня 2000 року, однак ще не ратифікувала його.
Більше того, варто знати, що 25 лютого 2014 року ВРУ прийняла Заяву № 790-VII, якою визнала юрисдикцію Суду за ст. 7 Статуту (злочини проти людяності) під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року.
4 лютого 2015 року ВРУ прийняла нову Постанову № 790-VII, якою затвердила Заяву, що визнавала юрисдикцію Суду за статтями 7 (злочини проти людяності) і 8 (воєнні злочини) Статуту щодо скоєння злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», починаючи з 20 лютого 2014 року і без кінцевої дати.
11 грудня 2020 р. прокурор Міжнародного кримінального Суду оголосила про завершення попереднього вивчення ситуації в Україні; при цьому, ситуація в Україні визнана такою, що відповідає критеріям Статуту для відкриття розслідування. Наступним кроком повинно було бути звернення прокурора до суддів Палати попереднього провадження цього Суду надати дозвіл на розслідування по суті, однак, цього очікуваного продовження так і не було до сьогодні. Самі подумайте, по якій причині. Відкрити / Коментувати

2022-07-05 15:25:46 Розмежування понять «воєнний» та військовий» злочини, як шлях до розробки вивіреного механізму притягнення винних російських військових у вчиненні кримінальних правопорушень під час агресії відносно України.
З перших днів повномасштабного наступу на Україну ми отримуємо повідомлення про величезну кількість звірств, що вчиняють російські війська. Це й авіаудари по цивільній інфраструктурі міст та селищ, це й масові вбивства мирного населення, зґвалтування, катування цивільних осіб, викрадення активістів, волонтерів та представників місцевої влади і органів місцевого самоврядування, немотивоване цільове знищення житла і майна громадян, які не приймають участі в бойових діях, примусове вивезення нашого населення, в тому числі, малолітніх дітей, на територію РФ, застосування невибіркової зброї і т.д.
Усі ці дії, а також низка інших серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, дійсно належать до категорії воєнних злочинів, за які, в любому випадку, повинні відповідати всі, хто їх вчинив.
Разом з тим, обговорення протягом останніх трьох місяців повномасштабної війни в Україні питання щодо злочинів, які вчиняє РФ на території нашої держави, наглядно показало, що подавляюча більшість представників нашої влади, політиків та навіть частина, так званих, «військових експертів» явно не розуміють, що таке воєнні злочини і часто плутають їх, називаючи військовими.
В той же час, не дивлячись на деяку лінгвістичну співзвучність цих двох слів, у юридичній площині вони насправді мають зовсім інші значення.
Так, саме поняття «Воєнний злочин» є поняттям суто сфери міжнародного гуманітарного права, а тому, має більш глобальний та всеохоплюючий масштаб, тобто, не стосується конкретної країни чи навіть групи країн, а торкається інтересів всього світу.
Воєнним злочином за нормами міжнародного права виступають дії, які являють собою свідоме порушення загальноприйнятих «звичаїв та правил війни», а ще точніше, так званих, «Законів війни».

Так, першим Міжнародним нормативно-правовим актом в цій сфері виступала перша Женевська конвенція «Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях» 1864 року, яка і дала поштовх для регламентації правил ведення бойових дій і відповідно - до закріплення таких понять як «Закони війни» та «Воєнні злочини».
Друга світова війна внесла свої корективи в систему міжнародного права; стало зрозуміло, що потрібно не тільки встановити перелік заборонених дій, які підпадають під поняття «Воєнний злочин», але і закріпити конкретні механізми притягнення винних за їх вчинення до міжнародно-кримінальної відповідальності.
Як результат, в 1945 році Статут Нюрнберзького трибуналу визначив воєнні злочини як «порушення законів і звичаїв війни», назвавши ними такі діяння:
1) вбивство цивільних осіб, жорстоке поводження з ними або їхнє переміщення, що здійснювалися на окупованих територіях;
2) вбивство або жорстоке поводження з військовополоненими;
3) вбивство заручників;
4) розграбування суспільної чи приватної власності;
5) руйнування, що не спричинені військовою необхідністю тощо (ст. 6 (b) Статуту).
В свою чергу, Женевські конвенції 1949 року містять також ще більш ширший перелік воєнних злочинів, серед яких, окрім уже згаданих, є і інші, наприклад:
1) катування і нелюдське поводження, зокрема біологічні експерименти, умисне заподіяння тяжких страждань чи серйозного каліцтва;
2) незаконне, невмотивоване і широкомасштабне руйнування і привласнення майна, не спричинене військовою необхідністю;
3) примус цивільної особи чи військовополоненого служити в збройних силах ворожої держави;
4) незаконна депортація, переміщення цивільної особи;
5) незаконний арешт цивільної особи;
6) взяття заручників.
Додатковий протокол №1 1977 року ще більше розширив перелік серйозних порушень Женевських конвенцій, додавши до нього, наприклад, такі діяння:
1) вчинення нападу невибіркового характеру, що зачіпає цивільне населення чи цивільні об'єкти, коли відомо, що такий напад стане причиною великої кількості смертей, поранень серед цивільних осіб; Відкрити / Коментувати

2022-02-17 16:38:02 Пропоную до прочитання статтю: Ще не так в Україні із антикорупційною стратегією?!http://www.baganets.com/blogs-baganets/sche-ne-tak-v-ukra-n-z-antikorupc-inoyu-.html Відкрити / Коментувати

2022-02-15 12:27:01

Відкрити / Коментувати

2022-02-10 15:55:30 Теж саме стосується і Директора ДБР, який, до Вашого відому, також не є сьогодні керівником органу досудового розслідування, тому і не має ніяких відповідних процесуальних повноважень, передбачених ст. 39 КПК України, щоб впливати на слідчого та на стан досудового розслідування, а лише займає адміністративну посаду. Причину цього також потрібно вияснити у депутатів Верховної Ради попереднього скликання, які у свій час, без будь-яких пояснень причин, внесли відповідні зміни до профільного закону і позбавили Директора ДБР таких повноважень, які він мав раніше до цього, наділивши ними лише двох його заступників.
Хочу також прямо звернутися до опозиціонерів нинішньої влади, щоб вони не намагались висувати прямі претензії до Генерального прокурора, бо вона також, як прокурор найвищого рівня, не здійснює будь-якого контролю за розслідуванням навіть такого резонансного кримінального провадження, так як у відповідності до ст. 36 КПК України не має відповідних повноважень. Тим більше, що суспільству до сьогодні не відомо, чи були достатні підстави стверджувати про неефективність проведення досудового розслідування у цій справі, щоб змінити слідчого, чи не було. Тому я і продовжую наполягати про негайне внесення відповідних змін до діючого законодавства, в першу чергу, до КПК України, щоб не тільки збільшити обсяг повноважень прокурорів вищого рівня, а й покласти на них персональну відповідальність, щоб подібних фактів бездіяльності в майбутньому не було.
І насамкінець, ще раз роз’яснюю, що, керуючись нинішнім кримінальним процесуальним кодексом, всі претензії щодо недбалого чи безрезультатного досудового розслідування у даному випадку можна адресувати виключно слідчому, керівнику слідчого підрозділу органу досудового розслідування, а також прокурору – процесуальному керівнику, що я давно категорично не сприймаю, бо позбавлення прокурорів вищого рівня наглядової функції за додержанням законів на досудовому розслідуванні фактично «похоронило» функції держави по боротьбі із злочинністю і дало велику можливість для зловживань в цій сфері, наглядним прикладом якого і можуть бути обставини, пов’язані із зазначеним ДТП і не можливістю притягти ймовірного винного О. Трухіна до кримінальної відповідальності. Відкрити / Коментувати