Аналітично-правовий ресурс

2022-08-09 12:18:57 До речі, законопроектом було обґрунтовано запропоновано, щоб чисельність військ Тероборони не включилася (не входила) до чисельності ЗСУ, що індивідуальна зброя військовослужбовців та резервістів Військ тероборони, а також колективна зброя військових частин Військ ТрО та боєкомплекти до них повинна зберігатись у визначених обладнаних приміщеннях, в шафах і сейфах на території постійної дислокації таких Військ (частин) або/та визначених місцях зберігання.
Цілком слушно передбачалось, шо військовослужбовці Військ ТрО, які мають вислугу служби в даних військах не менше одного року, не мають дисциплінарних стягнень і адміністративних правопорушень, здали екзамени з фахової підготовки та пройшли спеціальну перевірку отримували право на зберігання індивідуальної зброї та боєкомплекту до неї за місцем свого проживання.
Забезпечення військ ТрО зброєю та боєкомплектом, матеріально-технічними засобами, спеціальною технікою, іншим покладалося на Міноборони України, в цьому могли прийняти участь державні і приватні підприємства оборонно-промислового комплексу, а за окремими угодами - навіть закордонні організації.
Місцеві державні органи та органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати місцеві підрозділи Військ ТрО приміщеннями, об'єктами навчально-матеріальної бази, засобами зв'язку, продовольством, паливно-мастильними матеріалами, комунальними послугами.
Що найбільше було цікавим та підлягало схваленню, то це те, що загони тероборони та безпеки територіальних громад, які формувалися на місцях, повинні здійснювати заходи підготовки та ведення тероборони.
Склад цих загонів повинен був формуватися на добровольчих засадах із цивільних осіб, які проживають на території відповідної територіальної громади. Чисельність та особовий склад загону, за поданням штабу зони (району), повинен узгоджуватись з керівником зони (району) ТрО, з Командувачем Військ ТрО і затверджувався командиром бригади тероборони, що на практиці звичайно видається надзвичайно ускладненим. Діяльністю таких загонів повинні були керувати командири підрозділів Військ ТрО за територіальним принципом.
Окрім того, такі загони тероборони також зобов'язувались, за результатами власних спостережень і спілкування із місцевими жителями, передавати до штабу ТрО інформацію щодо загроз конституційному ладу, державному суверенітету та територіальній цілісності України, що теж викликає відвертий сумнів у необхідності таких повноважень чи завдань саме найнижчої ланки ТрО.
І головне: у випадку введення особливого періоду чи оголошення воєнного стану такі загони повинні включатися в якості відокремлених підрозділів до складу Військ ТрО, що являється цілком слушним.
Забезпечення таких місцевих загонів матеріально-технічними засобами, засобами зв'язку, медичними, навчальними і складськими приміщеннями, технікою також покладалося на органи місцевого самоврядування за рахунок місцевого бюджету та бюджетів об'єднаних територіальних громад.
У випадку введення особливого періоду чи оголошення воєнного стану, такі загони повинні забезпечуватися зброєю, спецзасобами та засобами захисту за рахунок військ ТрО за окремим планом та рішенням, що теж було цілком прийнятним.
Що цікаво, соціальний і правовий захист військовослужбовців Військ ТрО, резервістів територіального резерву та членів їх сімей також пропонувалося здійснювати відповідно до Закону «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів. Зокрема, для них передбачалось такі мотиваційні чинники:
- можливість отримати професію подвійного призначення за рахунок держави;
- забезпечення військовою формою одягу та індивідуальним екіпіруванням згідно штатної посади;
-безоплатна видача дозволу на зберігання та носіння (реєстрація, перереєстрація) зброї;
- пільгове кредитування на придбання зброї та екіпірування;
- пільговий доступ до об'єктів, призначених для підготовки (тирів та інших об'єктів); Відкрити / Коментувати

2022-08-09 12:18:56 Цивільна складова включала центральні органи державної влади, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, акредитовані громадські об'єднання та окремих громадян, які в добровільному порядку повинні брати участь у заходах тероборони.
До завдань територіальної оборони пропонувалось віднести, зокрема:
- охорона та захист державного кордону;
- забезпечення умов безпеки та сталого функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів військового управління;
- забезпечення умов для стратегічного (оперативного, тактичного) розгортання військ (сил) або їх перегрупування;
- охорона і оборона об'єктів та комунікацій;
- захист критичної інфраструктури;
- боротьба з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора та не передбаченими законами України воєнізованими або збройними формуваннями;
- виконання заходів захисту населення і територій України;
- забезпечення правового режиму адміністративного обмеження;
- моніторинг обстановки, що впливає на стан та результати ведення територіальної оборони;
- інформаційна протидія та пропаганда;
- участь у підготовці населення України до оборони держави;
- участь у заходах національно-патріотичного виховання громадян, громадського сприяння національній безпеці і обороні;
- участь у підтриманні правового режиму воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях у разі оголошення такого режиму;
- ізоляція зон ведення операцій (бойових дій);
- участь у фільтраційних заходах деокупованих територій України;
- участь у заходах опору на тимчасово окупованих територіях України.
І все це, на жаль, без уточнення: це стосувалось воєнного чи мирного часу.
У відповідності до даного законопроекту, найвище керівництво територіальною обороною покладалось на Президента України.
Керівництво та управлення територіальною обороною на всій території України як у мирний, так і в особливий період, віднесено до повноважень Міністра оборони, який ці свої повноваження повинен реалізовувати через Головний цивільно-військовий орган територіальної оборони, а на місцях цим процесом будуть повинні керувати голови обласних і районних адміністрацій через штаби зон (районів).
Для виконання завдань територіальної оборони в структурі Міністерства оборони України, як окреме формування, повинні утворюватись Війська територіальної оборони, командувача яких та його заступників призначатиме та звільнятиме Президент України за поданням Міністра оборони.
Під час застосування або розгортання Військ тероборони в особливий період та під час введення воєнного стану керівництво та контроль за діяльністю Військ ТрО здійснюватиме Головнокомандувач Збройних сил України.
Вказані Війська повинні складатися із командування Військ ТрО, окремих бригад тероборони, що складатимуться з окремих батальйонів (чомусь без уточнення, на якому рівні вони будуть формуватись (в областях чи районах) та загонів територіальної оборони та безпеки територіальних громад.
Перераховані в законопроекті функції військ ТрО практично не відрізнялися від завдань територіальної оборони окрім хіба що таких:
- організація та здійснення евакуаційних заходів;
- участь у ліквідації наслідків бойових дій та аварій і руйнувань, зумовлених застосуванням засобів ураження терактів та диверсій.
І знову ж таки, без конкретизації, які з них здійснюються у воєнний, і які - у мирний час.
Особовий склад військ ТрО повинен був складатися із військовослужбовців Військ ТрО, резервістів та військовозобов'язаних, які перебувають у територіальному резерві (яка різниця в цих названих видах резерву - теж не чітко визначено), військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань, направлених до них для подальшого проходження військової служби, з визначенням території, на якій вони будуть діяти.
При цьому, гранична чисельність резервістів та військовозобов'язаних, які перебувають у територіальному резервів, не повинна перевищувати 390 тисяч осіб, в той час як кількість військовослужбовців ТрО, тобто, їх постійний склад, не має перевищувати 10 тис. осіб. Відкрити / Коментувати

2022-08-09 12:18:56 Але, знову ж таки, яким чином відбувається підбір кадрів для такого резерву, принцип служби в силах резерву в мирний час і в особливий період, порядок формування названих вище підрозділів, тим більше, на кожному рівні адміністративно-територіального поділу України, їх навчання та перепідготовка, зв'язок із територією та громадами, звідки зони комплектуються, в проекті закону вказано не було.
В той час, коли зміст і суть запропонованої системи територіальної оборони в даному законопроекті не було викладено, чомусь детально було викладені повноваження у сфері територіальної оборони Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Генерального штабу Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Центральних та інших органів виконавчої влади у сфері територіальної оборони, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ та організацій , їх посадових осіб, хоча, ці повноваження вже були передбачені Конституцією та іншими законами України.
Тобто, і цей законопроект не мав належного правового обґрунтування розкриття саме змісту і призначення територіальної оборони, ролі добровольчого руху в її функціонуванні, незрозуміло як повинні були комплектуватись добровольцями, так звані, Сили резерву, в тому числі вихідцями чи жителями конкретних громад з метою захисту свого населеного пункту, своєї домівки та сім'ї.
В 2019 році група народних депутатів подавала на розгляд Верховній Раді проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України, щодо удосконалення питання керівництва територіальною обороною», який також ніби уточнював деякі норми саме в системі формування тероборони, що теж не мало будь-якого відношення до добровольчого руху в Україні з метою оборони держави від агресора. Мова йшла лише про пропозицію військово-адміністративного поділу території України на військово-сухопутні, військово-морські та військово-повітряні зони (регіони), пропозиції про створення у разі введення воєнного стану - відповідних військових адміністрацій в областях та районах, які і повинні в умовах воєнного стану керувати територіальною обороною. Тим більше, що планом законодавчого забезпечення реформи в Україні, затвердженого Постановою ВР від 04.06.2015 року, вже було передбачено розроблення та прийняття Закону України «Про територіальну оборону України», в якому потрібно було чітко визначити роль і місце саме добровольчих підрозділів у структурі системи безпеки і оборони держави (статус, форма служби в резерві), прийняття державних програм і планів щодо інтеграції в цивільне життя учасників воєнізованих формувань у разі їх (часткової) демобілізації після стабілізації обстановки, а також щодо вилучення незаконної зброї у населення, однак, на ці питання відповіді у запропонованому законопроекті також не було.
Та і самі пропозиції наділяти місцеві державні адміністрації та виконавчі органи рад, голови яких є сугубо цивільними особами, повноваженнями щодо керівників оборони у воєнний час, були недоцільними.
16 грудня 2020 року у ВР було зареєстровано проект Закону «Про територіальну оборону» № 4504, який, зокрема, передбачав виведення військ територіальної оборони (ВТрО) зі складу ЗС України в окреме військове формування, що було явно позитивною нормою. Пропонувалось навіть ввести новий вид служби - територіальна військова служба. Було передбачено створення Головного цивільно-військового органу ТрО, який би входив до Міністерства оборони, та командування військ територіальної оборони.
Військова складова територіальної оборони включала управління частинами і підрозділами Військ ТрО та сили безпеки і оборони, які також повинні були виконувати завдання в заходах тероборони (ЗСУ, НГУ, ДПСУ і Нацполіція). Відкрити / Коментувати

2022-08-09 12:18:56 Разом з тим, в цьому проекті закону заслуговувало на увагу намагання законодавця розмежувати складову частини підготовки держави до оборони у мирний час та в особливий період.
Зокрема, що передбачалося здійснювати територіальній обороні в мирний час:
- проведення аналізу та оцінка чинників, які будуть впливати на здійснення заходів щодо підготовки та ведення територіальної оборони;
- планування територіальної оборони;
- створення запасів військової, спеціальної та іншої техніки, озброєнь, матеріально-технічних засобів, необхідних для виконання завдань територіальної оборони;
- визначення (уточнення) переліку важливих об'єктів і комунікацій, які підлягають охороні та обороні в особливий період;
- створення системи управління територіальною обороною;
- облік, підготовка та накопичених військово-навчених людських ресурсів для комплектування посад у Збройних Силах України, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, передбачених штатами воєнного часу;
- утворення та підготовка до розгортання Сил резерву територіальної оборони, спеціальних формувань;
- проведення навчань (тренувань) з територіальної оборони з особовим складом Збройних Сил України, іншими військовими та правоохоронними органами, утвореними відповідно до законів України, підготовка Сил резерву територіальної оборони до виконання завдань територіальної оборони;
- здійснення контролю за станом готовності до територіальної оборони органів управління територіальною обороною, сил та засобів, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони, за якістю планувальних документів з питань організації та ведення територіальної оборони;
- та інші, які не заслуговують на увагу.
Також, передбачалися, в основному, формальні, заходи із підготовки до тероборони в особливий період:
- уточнення планів територіальної оборони;
- підготовка важливих об'єктів і комунікацій до охорони і оборони в особливий період;
- приведення у готовність до виконання завдань територіальної оборони органів управління територіальною обороною, сил та засобів, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони.
Тобто, такі, які не мають жодного відношення в дійсності до реалізації належної тероборони, що в мирний час, шо в особливий період.
Фінансове та матеріально-технічне забезпечення заходів територіальної оборони повинно було здійснюватися за рахунок державного бюджету, додатково за підтримки місцевих бюджетів, а також внесків фізичних та юридичних осіб.
Також незрозумілою була логіка авторів цього законопроекту і в частині того, що сили, так званого, резерву територіальної оборони планувалось створити чомусь у складі військового резерву Національної гвардії України, яка входить до Міністерства внутрішніх справ. При цьому, сама їх структура, не дивлячись на досить дивакуваті назви, заслуговувала на увагу своєю простотою в розумінні:
- орган військового управління;
- оперативно-територіальні об'єднання (чоти);
- підрозділи Сил резерву ТрО (полки, сотні (роти), чоти (взводи), утворені відповідно до адміністративно - територіального устрою України.
Безпосередньо військове керівництво Силами резерву територіальної оборони повинен був здійснювати командувач (начальник) Сил резерву, який за посадою є заступником командувача Національної гвардії України і призначається та звільняється з посади Президентом України.
Не зрозумілим видається і зміст та повноваження (призначення) оперативного територіального об'єднання Сил резерву, його юрисдикція, в той час як більш чітким було поняття і зміст підрозділів Сих резерву, які утворюються відповідно до адміністративно-територіального поділу України в громадах (чоти або взвод), регіонах (сотня або рота) та регіонах (полк). Комплектуватися вони повинні були з числа резервістів, які уклали контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії. Відкрити / Коментувати

2022-08-09 12:18:56 РОЗДІЛ ІІІ
В Україні питання формування та організації діяльності територіальної оборони довгий час (до нападу Росії в 2014 році) регулювалось, якщо так можна було висловитись, Законом України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року» № 1932-ХІ та Положенням про територіальну оборону України, затвердженим Указом Президента України від 2 вересня 2013 року № 471, текст якого знайти не вдалося.
Статтею 18 зазначеного Закону було передбачено, що територіальна оборона України є системою загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в особливий період із завданнями:
- охорони та захисту державного кордону;
- забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил);
- охорони та оборони важливих об'єктів і комунікацій;
- боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями;
- підтримання правового режиму воєнного стану.
Територіальну оборону на всій території України організовував Генеральний штаб Збройних Сил України, на території Автономної Республіки Крим, областей, у містах Києві та Севастополі - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в межах своїх повноважень.
Безпосереднє керівництво територіальною обороною держави здійснював Головнокомандувач Збройних Сил України.
До виконання завдань територіальної оборони в межах їх повноважень залучались Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, органи та відповідні правоохоронні органи.
Основні завдання, заходи щодо підготовки та ведення територіальної оборони, повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, військових формувань та основи їх взаємодії визначалися Положенням про територіальну оборону України, яке затверджує Президент України.
Проаналізувавши зазначені вище положення, можна дійти висновку, що названі нормативні акти мало чим нагадували територіальну оборону в її класичному вигляді, про що йшла мова вище.
Тому і не дивно, що ще у 2015 році було зареєстровано та надано можливість обговорити (хоча і це було реалізовано досить примітивно і поверхово) проект Закону України «Про територіальну оборону України» № 2411 від 17.07.2015 року, у відповідності до якого, окрім дублювання вже визначених попереднім законом понять, що таке «територіальна оборона», системи управління нею та більшої частини завдань, які покладалися на ТрО, чітко вказано, що робочим органом по її керівництву повинні бути так звані «штаби тероборони» кожного регіону, підпорядковані відповідному голові обласної державної адміністрації (в особливий період - голові Ради оборони області). Пропонувалось також створити Рух опору, тобто, комплекс заходів, які мали на меті протидію окупаційній владі у формах цивільної непокори, ведення пропаганди, саботажу та партизанської боротьби. Окрім того, на територіальну оборону покладались організація, підготовка та координування Руху опору на випадок окупації території України або її частини, організація здійснення евакуаційних заходів, проведення аварійно-рятувальних та інших не відкладних робіт у небезпечних районах, захист населення від наслідків воєнних дій, аварій (руйнувань), зумовлених застосуванням засобів ураження, терористичними атаками та диверсіями, підтримання правового режиму воєнного та надзвичайного стану.
Але, цей законопроект навіть не було розглянуто Верховною Радою України.
Більш наповненим у цьому розумінні був законопроект «Про територіальну оборону України», який вносився у 2005 році народним депутатом Андрієм Парубієм, але і він стосувався, в основному, лише воєнного часу і саме поняття тероборони мало дещо вихолощений зміст. Відкрити / Коментувати

2022-08-04 12:01:23 Спартц Єрмак Відкрити / Коментувати

2022-08-04 12:00:53 Так, зокрема, щодо упорядкування логістики та забезпечення контролю за доставкою в зону бойових дій необхідної зброї, яку поставляють США. Дійсно, в умовах затяжної і виснажливої війни із значно переважаючим нас ворогом приходиться неодноразово чути, що бійці ЗСУ на передовій дійсно скаржаться на десятикратну перевагу противника у озброєнні, особливо артилерії та ракетах. Тим більше, що при нинішній системі функціонування державної влади в Україні, яка склалася на практиці в порушення вимог Конституції України, вся повнота влади зосереджена у руках однієї особи - нашого Президента, якому підпорядкований і Кабінет Міністрів України, і Верховна Рада України, я вже не говорю про правоохоронні органи і прокуратуру. Та сьогодні вже ніхто не повірить, що і суди в Україні є незалежними від Глави держави. Тому, зовнішній незалежний контроль за використанням наданої нам фінансової і військової допомоги вкрай потрібен, бо в Україні на сьогодні таких незалежних і фахових органів правопорядку немає, недаром з початку фактичної війни в 2014 році і був так швидко, в порушення основного Закону ліквідований нагляд прокуратури за додержанням вимоги законів, в першу чергу, органами державної виконавчої влади, в тому числі і військової.
Разом з тим, на превеликий жаль, підкреслюю, можу частково погодитись і з висловленими пані Спартц побоюваннями щодо наявності небезпеки утворення диктатури в нашій країні, може і завдяки війні, яку веде проти нас Росія. Дійсно, цілий ряд фактів і обставин можуть в сукупності свідчити про це. В той же час, важко однозначно погодитися з її звинуваченнями саме на адресу А. Єрмака в тому, що він фактично взяв під свій контроль всі установи та загрожує будь-кому, хто виступає проти цієї влади. Ще раз стверджую, що це потрібно доказувати, хоча, ознаки замовного переслідування опонентів нинішньої влади проглядаються і таких прикладів достатньо і що ймовірно це робиться саме з метою усунення політичних конкурентів нині діючої влади. Але, на жаль, так уже склалося в Україні протягом останніх років 10, вся повнота влади у нас зосереджується у руках однієї людини – Президента України і з цим ніхто вже не спорить. Скажу більше: значна частина суспільства, якщо навіть не подавляюча більшість, таку ситуацію навіть одобрює, мотивуючи, що по іншому не можна під час війни. Оце і є небезпечним, якщо ми дійсно плануємо вступити до ЄС.
Про що чи про кого пані Спартц вела мову, коли звинувачувала саме А. Єрмака в тому, що саме він «підбирає людей, які на 100 відсотків йому підпорядковуються і можуть саботувати ефективність роботи прокуратури», я не знаю. Якщо вона натякала на недавнє звільнення попереднього Генерального прокурора І. Венедиктову, то я з нею не погоджуюся, бо остання дійсно не відповідала займаній посаді, але, за що її звільнили, які були для цього передбачені законні підстави, я також і сам не зрозумів. Але, ще раз наголошую, з подібними звинуваченнями на адресу А. Єрмака потрібно звертатись за поясненням саме до В. Зеленського, а не до керівника його Офісу. Тим більше, що це потрібно для підтримки та довіри американського народу до нашої країни у війні проти Росії. Погоджуюся з нею і в тому, що подібні дії української влади загрожують національній безпеці України, хоча не всі у нас це усвідомлюють. На жаль.
Тому, шановному Володимиру Олександровичу потрібно особисто дати відповідь на такі, вибачте, «пред’яви», бо його «мовчання призвело» до того, що Вікторія Спартц вже договорилась до необхідності зупинити виконання «зернової угоди» із Україною. А це вже до моїх опонентів: хіба зрив операції по вивозу зерна з України на нашу користь?
Робіть висновки. Відкрити / Коментувати

2022-08-04 12:00:53 Так чи були підстави у Глави Офісу Президента України запрошувати мене «на шашлики» за висловлені мною думки з приводу звернення американського конгресмена Вікторії Спартц до Президента США Д. Байдена?
Не дивлячись на прямо полярні коментарі з приводу моєї попередньої статті стосовно змісту перших звернень Вікторії Спартц до Президента США про необхідність перевірки «можливих зав’язків» Андрія Єрмака із РФ, дехто із авторів допустив, що я захищав останнього від, на їх думку, справедливих нападок на українського чиновника, а той у вдячність за це повинен був ледь не запросити мене обід чи вечерю. Хочу таких коментаторів заспокоїти, ніхто мене нікуди не запрошував і не дякував, бо у мене була зовсім інша мета.
Одразу скажу, що я продовжую займати послідовну позицію з двох для мене принципових питань. Перше – щоб звинувачувати будь-яку людину у вчиненні неблаговидних негідних поступків, а тим більше злочину, її вину потрібно спочатку довести. Друге – не може представник влади іншої держави, тим більше, такої демократичної і правової як США, допускати у своїй діяльності ознаки втручання у внутрішні справи іншої країни, нехай і в такій ситуації, коли вона надає нам чи не найбільшу військову і фінансову допомогу у виснажливій війні із чи не найбільшою за площею країною світу – Росією. І все, інших мотивів у мене не було, коли я висловився на цю тему.
Тому, і зараз, ознайомившись із черговою заявою шановної пані Спартц, теж хочу дещо сказати, але, вже не так однозначно і категорично як перший раз.
Так, невже моїм критикам сподобалася риторика тверджень пані Вікторії, в яких вона прямо пов’язує відновлення довіри американського народу до Конгресу США через використання України? Або хіба мені почулося, що пані Спартц відкрито заявляє про те, що врегулювання ситуації в Україні відповідає лише національним інтересам США і цього можна досягти лише шляхом належного керівництва цими процесами в Україні саме з боку Сполучених Штатів Америки, щоб не допустити, ви тільки вслухайтесь, перетворення нашої країни в Афганістан? Хіба нікого з Вас не хвилює, в що може перетворитися наша країна в разі подальшої такої опіки і зовнішнього управління з боку саме такого нашого «партнера»?
Зверніть також увагу і на усвідомлення названої пані конгресвумен того, що явно допускає тиск на нашу владу, не сумніваючись в тому, що вона може собі таке дозволити, коли заявила майже дослівно: «під тиском США Київ розпочав антикорупційну прокуратуру, яку вони тягли майже два роки». Не потрібно повторювати попередні мої роз’яснення про те, що в результаті незаконного втручання Президента України, так звана, «незалежна конкурсна комісія» обрала кандидата на посаду керівника САП з грубими порушеннями вимог закону, навіть при наявності негативного судового рішення, нехай яке ще і не вступило в законну силу. І громогласні заклики про гальмування боротьби із корупцією саме через відсутність на посаді керівника САП – це відверта, вибачте, брехня, бо для цього існують зовсім інші причини, про які ні наша влада, ні наші «партнери» в лиці американського посольства не хочуть чути. А головніше навіть те, що ніхто і не має бажання реально боротись з корупцією, перш за все, серед високопосадовців, а всі такі дії направлені лише на створення гарної картинки (у перших) та тримання наших високопосадовців і політиків під контролем (у других).
Незрозумілим був і натяк Вікторії Спартц на те, що в Україні, начебто, є «загроза саботажу» в разі одержання серйозної зброї від США, що може бути свідченням намірів припинити поставки нам військової техніки у разі не виконання Україною будь-яких вимог США, що теж не є позитивним сигналом для нас.
Щодо інших «випадів» представниці Конгресу США на адресу української влади у мене склалось неоднозначне враження, а тому я їх також хочу прокоментувати. Відкрити / Коментувати

2022-08-02 09:58:37 Швейцарська модель також має свої відмінності, бо там мілітаризоване фактично все суспільство. Їхній позаблоковий статус нейтралітету дозволяє говорити про те, що, мовляв, «ми ні від кого не сподіваємося на допомогу, але, завжди готові включитися самостійно», Тому, Швейцарці можуть мобілізуватись одразу.
Показово, що і в тій же Естонії протягом двох - чотирьох годин з моменту загрози люди займають наперед встановлені позиції, не очікуючи команди зверху, рішення приймаються на рівні низових організацій. Щочетверга у них проводиться так званий День захисту і величезна кількість людей займається на полігонах, у тирах, відпрацьовують багато навичок, що можуть знадобитися у воєнний час. В естонських підрозділах ТрО, які називаються «кейсейліти», є загони, які озброєні навіть «джавелінами». Їх тероборона чисельніше більш потужніша ніж регулярна армія. ТрО налічує 20 тисяч осіб, а збройні сили - до 8 тисяч, при цьому, ці територіальні підрозділи виконують спеціальні завдання саме в громадах. Відкрити / Коментувати

2022-08-02 09:58:37 Цікавим є і те, що Польща, яка активно почала створювати підрозділи територіальної оборони лише у 2015 році, вже в 2017 році виділила на їх утримання і розбудову 320 млн. доларів США! Якщо у 2017 році чисельність особового складу цих загонів сягнула понад 7600 осіб, то на кінець 2022 року заплановано їх доукомплектувати - до 50 тисяч осіб, а загальний бюджет збільшити - до 900 млн. доларів США! Поляки закуповують навіть джипи, ставлять туди стрілецьке озброєння, яке надає можливість підрозділам тероборони виконувати завдання на будь-якій території. Новизна в розбудові тероборони в Польщі полягає і в тому, що її суть саме у територіальній військовій службі, тобто, коли солдати, які раніше не проходили службу, зобов'язані пройти 16-ти денну базову підготовку, а протягом трьох років під час вихідних - проходити навчання за програмою індивідуального та спеціального навчання. Лише 10 відсотків особистого складу військ ТрО Польщі складають професійні військові, які перебувають на службі чи в запасі, а решту становлять резервісти-добровольці, які підписують контракт на проходження служби терміном від 2 до 6 років і отримують призначення до конкретної військової частини.
Разом з тим, все ж основним завданням підрозділів ТрО Польщі є ведення бойових дій разом із регулярною армією з метою знищення або зупинення противника, а у мирний час вони лише виконують завдання, пов'язані із захистом цивільного населення від наслідків стихійних лих та протистояти проведенню спеціальних інформаційних операцій (хоча й теж не зрозуміло як). Це в сукупності і дало підстави багатьом фахівцям ставити під сумнів таку модель ТрО, з якої просто фактично вийшов ще один вид регулярних Збройних сил, який по суті дублює функцію сухопутних військ.
Дещо цікавою є і оборонна доктрина Румунії, де добровольчий резерв, як частина національних резервних сил, має бути створений із громадян, які на добровольчих засадах погодилися зайняти посади в оборонній організаційній структурі національних органів, відповідальних за національну оборону, безпеку і громадський порядок.
Цілком слушно у цій державі виокремлюють завдання національних резервних сил за територіальним принципом щодо територіальної оборони в мирний час:
- пошуково-розшукові місії у випадках надзвичайних ситуацій і природних стихійних лих;
- місії стосовно моніторингу та охорони кордону у співробітництві із спеціалізованими структурами прикордонної поліції;
- забезпечення безпеки військового та цивільного зв'язку;
- розвідувальні місії у важкодоступних районах;
- підтримка громадського порядку і подолання терористичних акцій на територіях відповідальності, так і під час війни;
- забезпечення військових дій оперативних структур;
- блокування груп або ізолювання ворожих сил;
- підтримка руху опору, організація диверсійних заходів;
- протитанкові місії із саморобними вибуховими пристроями;
- ведення війни у міських умовах із регулярним або спеціальним противником;
-участь у військових діях на території розташування у взаємодії із національними силами оборони на напрямках, які піддаються більшим загрозам;
- прикордонний захист в ході військових дій шляхом розширення діяльності прикордонної поліції і підтримка її резервними силами;
- відновлення небоєздатних частин та підрозділів за рахунок існуючих резервів;
- зменшення наслідків, викликаних атаками супротивника в районах відповідальності, оскільки вони можуть діяти своєчасно, ефективно і в них є активний кадровий і волонтерський резерв.
Приклад справді ефективної тероборони у класичному розумінні ми можемо спостерігати і у тій же Швейцарії. Тим кожен громадянин, по суті, є солдатом, бойовою одиницею. Кожен швейцарець проходить бойову підготовку і лише одиниці з них потім ідуть служити до регулярного війська. Але, якщо раптом на горизонті являється загроза, за три дні кількість війська країни банкірів та сироварів збільшується з 10 тисяч до 1,7 мільйона!!! Відкрити / Коментувати