Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦

2022-07-04 08:05:02 Приступаючи до вивчення математики, не беремося відразу до диференціяльного числення, а починаємо зі звичайного додавання. Так само й тут: якщо справді хочемо - власне, все залежить від того, чи хочемо справді, - навчитися прощати, то, мабуть, варто починати з чогось легшого, ніж гестапо. Для початку можна прощати свого чоловіка чи дружину, або батьків чи дітей, або, наприклад, підофіцера - свого безпосереднього командира, за те, що вони зробили чи сказали минулого тижня. На якийсь час, либонь, цього нам вистачить. Далі ж варто постаратися збагнути, що, власне, означає любити свого ближнього, як самого себе. А як, до речі, ми самі себе любимо?

Замислившись про це, я, скажімо, збагнув, що почуття якоїсь особливої симпатії чи слабкости до себе не маю, і навіть не завжди тішуся своїм товариством. Тож, очевидно, "полюбити свого ближнього" не означає "сповнитися до нього симпатією" чи "визнати його привабливим". Зрештою, це мало б бути зрозуміло від самого початку, бо, звісно ж, не можна змусити себе відчути до когось симпатію. То чи добре я до себе ставлюся? Чи вважаю себе непоганим хлопцем? Що ж, боюсь, іноді вважаю (і таке враження виникає, безперечно, у найгірші для мене моменти), проте люблю себе не через це. Власне, тут усе якраз навпаки: любов до себе спонукає мене вважати себе непоганим, але люблю я себе зовсім не завдяки таким думкам. Тож і любов до ворогів не обов'язково означає, що ми вважаємо їх хорошими. Це величезне полегшення. Адже багато хто уявляє собі, нібито прощати своїх ворогів - значить визнавати, що вони, по суті, не такі вже й погані, хоч абсолютно зрозуміло, що це не так.

Зробімо ще один крок. У миттєвості найбільшого просвітлення я не те що не вважаю себе доброю людиною, я розумію, що насправді доволі-таки огидний. На деякі свої вчинки дивлюся тоді із жахом і відразою. Тож можна, очевидно, відчувати відразу і до деяких учинків своїх ворогів. Розмірковуючи про все це, пригадую і слова християнських учителів, які колись давно говорили, що ненавидіти треба зло, а не того, хто його чинить; "Ненавидь гріх, а не грішника", - сказали б вони.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-07-03 08:04:01 У одному із попередніх розділів я сказав, що цнотливість - найменш популярна із християнських чеснот. Утім я не певний, чи мав тоді рацію. Схоже, є одна чеснота, яка тішиться ще меншою популярністю. Висловлено її у християнській засаді, що закликає "любити свого ближнього, як самого себе". Згідно з християнською мораллю, до "ближніх" належать і вороги; отак ми й приходимо до того страшенно важкого обов'язку - прощати своїх ворогів.

Кожен погоджується: так, мовляв, прощення - це чудова річ, аж доки сам не зіткнеться з потребою прощати, як-от ми з вами під час війни. За таких обставин звичайнісінька невинна згадка про цю чудову річ може викликати піду бурю гніву й обурення. Ні, зовсім не тому, що люди вважають зазначену чесноту надто піднесеною і важкою до виконання; просто сама думка про неї здається їм ненависною і гідною всілякої зневаги. "Від таких розмов аж нудить", - кажуть вони. А добрій половині читачів уже кортить запитати мене: "Цікаво, як би ви поставилися до пропозиції простити гестапо, якби були поляком чи євреєм?".

Мені теж цікаво, і то дуже. Християнство, приміром, велить також за жодних обставин, навіть під тортурами, не зрікатися своєї віри, і мені дуже цікаво, як сам я повівся б у такій ситуації. Я аж ніяк не намагаюся у цій книжці розповісти вам про те, що міг би зробити, - насправді я зовсім мало на що здатний, - а лише пробую окреслити суть християнства. Не я його придумав. І в самісінькому осередді знаходжу слова: "Прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим". Однак там немає ані найменшого натяку на те, що прощення можна отримати на якихось інших умовах. Наведені слова абсолютно ясно свідчать: якщо не прощаємо, то й самі прощені не будемо. Альтернативи немає. І що ж нам робити?

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-07-02 08:04:01 Друге запитання: якщо вже має бути глава, то чому саме чоловік? Ну, по-перше, чи хтось справді серйозно вважає, що обов'язки глави слід покласти на жінку? Як я вже зазначав, сам я неодружений, але бачу, що навіть та жінка, яка від цієї ролі не відмовилася б, зазвичай зовсім не в захваті, коли спостерігає таке, наприклад, у сусідів. Скоріш за все вона скаже: "Бідолашний пан Н.! Як він дозволяє, щоб та страшна жінка вилазила йому на голову, не розумію!". Не думаю, щоб така жінка дуже тішилася, якщо хтось зауважить, що вона й сама не проти часом поверховодити у домі. Мабуть, у тому, щоб дружина керувала чоловіком, є таки щось неприродне, бо дружини самі дещо цим бентежаться і зневажають чоловіків, які дозволяють собою попихати. Та є ще одна причина; тут, скажу відверто, я говорю власне як холостяк, бо цю причину ззовні видно краще, ніж із середини. В остаточному підсумку відносини між сім'єю і зовнішнім світом - їх можна окреслити як зовнішню політику - слід віддати під контроль чоловіка, адже він завжди має бути (і зазвичай є) набагато справедливішим до людей зі сторони. Будь-яка жінка бореться насамперед за своїх дітей і чоловіка - бодай і супроти цілого світу, тож лише природно, що їхні вимоги й інтереси переважають у її очах вимоги й інтереси будь-кого іншого. Вона - їхній надзвичайний повірений. Завдання ж чоловіка - пильнувати, щоб ця природна схильність дружини не отримувала першости. За ним залишається останнє слово - зокрема, у разі потреби, й на захист інших від надмірного сімейного патріотизму дружини. Якщо у когось ще є сумніви, то я дозволю собі поставити простеньке запитання. Припустімо, ваш пес вкусив сусідську дитину, або ж ваша дитина скривдила сусідського пса; з ким ви воліли б мати справу - з господарем того дому чи з господинею? А заміжніх жінок запитаю таке: хоч як ви цінуєте свого чоловіка, а все ж, напевне, визнаєте, що головна його слабкість, на вашу думку, - у нездатності обстоювати свої і ваші права при зіткненні з сусідами тією мірою, якою хотілося б вам, правда? Він же у вас справдешній миротворець, чи не так?

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-07-01 08:04:00 Християнські дружини обіцяють своїм чоловікам послух. У християнському подружжі главою сім'ї визначено чоловіка. У зв'язку із цим неминуче виникають два запитання:

1) Навіщо сім'ї взагалі глава, чому в ній не може бути рівности? і
2) Чому главою обов'язково має бути чоловік?

У відповідь на перше запитання можна сказати, що потреба мати у сім'ї главу випливає з ідеї про постійність шлюбу. Ясна річ, доки між чоловіком і дружиною панує згода, питання про головування зазвичай не піднімають; треба сподіватися, що це й стане для християнського подружжя нормою. Та що робити, якщо між чоловіком і дружиною з'являються вагомі розбіжності? Сісти і спокійно все обговорити; припустімо, одначе, що це вже зробили, але згоди так і не дійшли. Що ж робити далі? За допомогою голосування проблеми не вирішити, бо ж у раді, де засідають тільки двоє осіб, більшости не здобудеш. Тож залишається одне з двох: або вони розходяться і кожне йде своєю дорогою, або чийсь голос має бути вирішальним. Якщо шлюб укладають назавжди, то одна зі сторін має володіти правом визначати сімейну політику. Жодна спілка не протримається довго без статуту.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-06-30 08:01:26 ...християнське бачення шлюбу - це одне; і зовсім інше - це питання про те, якою мірою слід християнам (якщо вони виборні або члени парламенту) змагати до того, щоб нав'язати свої погляди на шлюб решті суспільства, закріпивши їх у законах про розлучення. Дуже багато людей додержуються такої думки: якщо ви - християнин, то маєте докладати зусиль задля того, щоб зробити процедуру розлучення якомога складнішою для всіх без винятку. Я так не думаю. Принаймні, знаю напевне, що страшенно розсердився б, якби, наприклад, магометани намірилися заборонити пити вино не тільки своїм одновірцям, але й усім решта. Особисто я вважаю, що Церкви мають відверто визнати: більшість британців - не християни, тож і очікувати від них християнського способу життя нічого. Тому мають існувати два окремі різновиди шлюбу: один - регульований державою на підставі законів, обов'язкових для всіх громадян; інший - регульований Церквою на підставі властивих їй правил, обов'язкових для всіх її членів. Це розрізнення має бути дуже чітке, щоб людям було зрозуміло, яка пара бере християнський шлюб, а яка - ні.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-06-29 08:05:04 Ще одне навіяне книжками і театральними виставами уявлення зводиться до того, що закоханість - це почуття, опиратися якому неможливо, щось таке, що з людиною просто трапляється і все, десь так, як трапляється, приміром, захворіти на кір. Багато хто справді в це вірить, і тому навіть одружені люди часом просто піднімають білий прапор і здаються, відчувши, що їх вабить хтось із нових знайомих. Я схильний думати, що в реальному житті такі-от нездоланні пристрасті навідуються до нас (принаймні, до дорослих) значно рідше, ніж у книжках. Зустрівшись із вродливою, розумною і симпатичною людиною, ми, звісно, маємо у певному сенсі захоплюватися цими гарними рисами і полюбити їх. А проте хіба ж не від нас самих найбільшою мірою залежить, перетвориться чи не перетвориться зазначене почуття у те, що ми називаємо закоханістю? Безперечно, якщо в голові у нас повно сюжетів із популярних книжок і п'єс та сентиментальних пісень, а тіло накачане алкоголем, то ми готові будь-яке захоплення змінити на закоханість; так само, якщо на дорозі є вибоїна, то у неї неминуче стікатиме дощова вода, а якщо ви наділи сині окуляри, то все навколо будете бачити у синьому кольорі. Та провина за це лежатиме вже на вас.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-06-28 08:05:07 Христос сказав, шо ніщо не може по-справжньому жити, доки спершу не вмре. Немає жодного сенсу в тому, щоб намагатися втримати збудження - хай чим викликане; це взагалі найгірше, що можна зробити. Дайте збудженню минути, дайте йому померти, переживіть цю смерть - і ви вступите у період спокійнішого зацікавлення та щастя, а тоді збагнете, що живете у світі, де піднесення й завзяття - буквально на кожному кроці. Та якщо ви надумаєте перетворити збудження на повсякденну страву і спробуєте підтримувати його штучно, то незабаром побачите, що воно навідується до вас дедалі рідше, стає щораз слабшим, і решту свого життя проживете знудженим і розчарованим стариганом, нехай навіть з літ іще не вийшли. Власне тому, що зовсім мало хто це усвідомлює, навколо можна побачити стільки чоловіків і жінок середнього віку, які знай нарікають на те, що молодість уже проминула без вороття, а самі ще якраз у тому віці, коли довкруги відкриваються нові обрії і повсюди прочиняються нові двері. Навчитися добре плавати набагато краще, ніж безконечно (і безнадійно) силкуватися знову відчути те саме, що й тоді, коли вас ще малою дитиною вперше пустили поплюскатися у воді.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-06-27 12:40:17 Чи знаєте Ви, що робив Льюїс під час війни?

...4 серпня 1914 Британська імперія оголосила війну Німеччині та Австро-Угорщині у відповідь на те, що їхні війська атакували союзників - Бельгію та Францію. Льюїсу тоді було неповних 16 років, він був ірландцем в Англії і навчався у приватного вчителя шотландця Вільяма Кіркпатрика у передмісті Лондону. Його старший 19-річний брат Воррен якраз розпочав навчання у Королівському військовому коледжі у Сандгерсті. Цей навчальний заклад відомий також тим, що кадетами в ньому були Вінстон Черчилль (куди вступив тільки з третьої спроби у 1893) та принци Гарі та Вільям. Що цікаво, тут навчалися також близько двадцяти українців, а деякі з них були нагороджені відзнаками найкращих іноземних кадетів.

...успішне навчання Воррена було винагороджене "підвищеною кадетською стипендією", йому вже восени було присвоєне звання молодшого лейтенанта тилової служби Королівської армії, а 4 листопада 1914 року він відправився воювати у Францію. До січня 1916 року армія поповнювалася лише добровольцями і Клайв Льюїс сподівався, що війна закінчиться поки йому не виповниться вісімнадцять. Однак, війна не закінчилася і в силу вступила дія закону, що зобов'язував зареєструватися до призову усіх чоловіків від 18 до 41 року, щоправда за виключенням студентів-ірландців, що тимчасово звільняло від обов'язку Льюїса. Проте, Льюїс вирішив не користатися поблажкою долі, розуміючи, що уникнути воєнної участі не вийде, а записатися у ряди добровольців, попередньо спробувавши скласти вступні іспити в Оксфорд.

(далі буде)

#проЛьюїса
#миВУкраїні Відкрити / Коментувати

2022-06-27 08:05:07 Завдяки книжкам багато хто дотримується такої думки: якщо ви одружилися з "правильною" особою, то можна сподіватися, що закоханість не мине ніколи. Збагнувши згодом, що закоханість усе ж минула, такі люди вважають це доказом того, що припустилися помилки, яку тепер треба виправити, змінивши партнера, і не розуміють, що сяйво нового кохання невдовзі потьмяніє так само, як і сяйво кохання попереднього. У цій царині життя, як і в будь-якій іншій, збудження приходить спочатку, та потім поступово згасає. Те збудження, яке проймає хлопця при першій думці про польоти, навряд чи збережеться, коли він прийде у військову авіяцію і почне по-справжньому вчитися літати. Збудження, що охоплює вас, коли ви потрапляєте у якусь прегарну місцину, згасне невдовзі по тому, як ви там оселитеся. Чи означає це, що краще не вчитися літати й не оселятися у тому мальовничому місці? Аж ніяк. Якщо в обидвох цих випадках не відступати, то на місце згаслого збудження, що пробирало вас на початку, прийде зацікавлення інакшого штибу - спокійніше і триваліше. Що більше (і мені просто бракує слів, щоб достатньою мірою наголосити, наскільки це, на мою думку, важливо), лише люди, готові змиритися з утратою первісного збудження і вдовольнитися тверезим інтересом, спроможні незабаром знову сповнитися запалом, що походить із якогось зовсім іншого джерела. Той, хто навчився літати і став вправним пілотом, раптом відкриє для себе музику; той, хто оселився у мальовничій місцині, займеться садівництвом.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-06-26 08:00:59 ...любов - власне любов, на відміну від закоханости - це не просто почуття. Це глибока злука, яку ми підтримуємо зусиллями волі і свідомо зміцнюємо за допомогою звички; у християнському подружжі любов глибшає і росте також завдяки благодаті, яку чоловік із дружиною просять у Бога і від Нього одержують. Любов між ними нікуди не зникає навіть тоді, коли вони одне одним невдоволені; себе ж ви любите, нехай і не надто собі подобаєтеся. Їм до снаги зберігати цю любов навіть тоді, коли вони легко могли б закохатися в когось іншого, якби тільки собі щось таке дозволили. Колись закоханість спонукала їх заприсягнутися у вірності одне одному, тепер же любов, почуття вже спокійніше, дає їм змогу цієї обіцянки дотримуватися. Саме на цій любові і працює двигун подружжя; закоханість же була тим спалахом, який його запустив.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати