Дівочий Двіж

2022-01-12 21:44:49 Live stream started Відкрити / Коментувати

2022-01-12 20:50:07 Терміновий голосовий чат сьогодні о 20:30! Ми з моєю найкращою подружкою поговоримопо душах і обов'язково обговоримо тему білизни Відкрити / Коментувати

2022-01-12 02:42:41 Я дуже рада, що сьогодні дівчатка не мають цих проблем. Ліфи, топи, боді, майки, бралети – до кольору до вибору на кожному сайті і у кожному інстаграм-магазині. Сьогодні я зробила немислиму для себе у 15 річ – я пішла у торговий центр, вибрала магазин білизни, де все красиво висить і сидить, а консультантки усміхнені, – і купила собі мереживний комплект. З світлого, ніжного, (не для похорону), для життя мережива. Навіть на ціну не глянувши. І спитала саму себе: А що, так і раніше можна було?

Надіюся і мрію про дві речі: 1) вусаті продавщиці вимруть, бо тепер є поняття сервісу і асортименту, 2) нехай кожна дівчинка і жінка вдягатиме тільки таку білизну, у якій хочеться літати.

Амінь Відкрити / Коментувати

2022-01-12 02:40:53 Епопея про труси і ліфчики з поролоном

Мені не пощастило народитися у 90-ті. У мої підліткові роки білизну можна було купити лише на базарі. По класиці, серед болота і картонок. Мабуть, десь тоді у мене з’явилася і закарбувалася огида до всього мережива і стразів на ліфах і трусиках. Не знаю, чи бувало таке у вас, але це мій досвід підлітковості у провінції.

Я ненавиділа це царство розкиданих бюстгальтерів на сумнівних прилавках, збитих з 2-х дощок. Ненавиділа тіток-продавщиць з бородавками і вусиками. Хіба могли вони бути прикладом ніжності, сексуальності чи хоча би якоїсь жіночності? Невже білизна може бути красивою?

Я ненавиділа всі походи з мамою на базар по білизну. Мені на прилавок кидали ці ненависні поліетиленові пакети на липучках, з кожного із яких витягали ще більш огидний варіант. Дешева позолота, квіти з люрексу, яке ще й кусало спину, лямки на яких тягнулися аж до шиї похоронним мереживом.

Це справді був похорон. Моєї жіночності, яка і так терпіла кардинальні зміни у 14-15. Я поправлялася і різко худла, з’явилися розтяжки і жирненькі бочки, жахливий животик, ще й усюди росте волосся і я ще не звикла до щомісячного болю внизу животика, що не маєш сил висидіти 7 уроків.

Я навіть згадувати не хочу про форми чашок, які доводилося приміряти. І про шари поролону по два сантиметри. І продавщицю, яка натягає оце поверх моєї кофти холоднющими пальцями, відтягує застібнуті гачки, мовляв "сів" і грубо ляскає по моїх тендітних дівочих плечах широченними лямками з уйобськими візерунками люрексом.

Нехай би горіли в пеклі: продавщиці, картонки, поролон і гострі кісточки, які через два місяці носіння прорізаються крізь тканину і дряпають шкіру між грудьми до крові! І гачки, які обожнюють розстібатися. Коли? Взимку, коли на мені три шари одягу і я чекаю на зупинці маршрутку! У пекло ще й закиньте ті чашки, у яких я могла б провезти через польський кордон по дві пачки мальборо.

Коли навколо таке лайно, доводилося вибирати найменше лайно. Наступні 10 років я була неофіткою простої білизни. Без мережива. “Без мережива? Ну такого нема, хіба ця модель. Тут мереживо лише на спинці”, – і погляд, наче отака мала шмаркачка, ич чого захотіла! Без мережива. Носи, як і всі носять, і не вийобуйся. І мамині закочені очі.

У цієї історії була ще друга сторона, яка тягнулася от майже дотепер. Я відчайдушно вірила у те, що в універмазі, де є стіни і примірочні, можливо, буде щось красивіше. Мама мала на це своє залізобетонне “там дорого”. Після уроків я іноді ходила в універмаг і, між улюбленою канцелярією і зоосвітом, тихесенько і сором’язливо розглядала магазини з білизною. І знаєте, що? Там продавалося те саме уйобське мереживо, ще й мама мала рацію (а це ще гірше, коли тоді 15!) – все це лайно на базарі хоча б коштувало на 100 грн дешевше.

Минулого місяця я привезла собі з закордону кілька пар зручних трусиків і спортивних ліфів. Вони коштували копійки, якихось Є2,50. У моєму світі це ціна однієї чашки смачного фільтру. І, як виявилося, відсутність ціни самоповаги. Бо розповідаючи мамі, я помітила, що несвідомо применшую ціну, типу та вони там коштували якихось півтора євро. Ні-ні, ніяких бутіків, то мас-маркет, на знижці. Мама, як і 10 років тому, відповіла: для чого? у нас же дешевше!

І тут я схарилася за все. За картонки на базарі, за вусатих продавщиць, за все лайно, яке мусила носити, за те, як з мого поролону ржали однокласники, за серію випадкових подій, які траплялися зі мною півжиття і привели мене до того, що я дуже заклопотана своєю самооцінкою, жіночністю, сексуальністю – дивіться, я навіть про це веду канал! Вошивий про воші!

Якщо я захочу, то буду носити труси хоч по дві тисячі гривень, хоч по тисячу баксів! Я буду носити вікторію сікрет на зло усім стереотипам і продавщицям. І я можу це робити, бо тут взагалі-то немає нічого такого! Хочу і буду! Купувати найдорожчу білизну і носити на собі найдорожчі запахи. Чому? Бо я можу і я хочу – і це моя резолюція! А як відомо, усе починається з установок у голові. Відкрити / Коментувати

2021-12-21 22:34:39 Сміливість піти з вечірки одна

А у вас бували такі ситуації? Приходите з хлопцем на якусь вечірку. Тобі весело, зустріла багато знайомих, а через пів годинки знаходиш хлопця десь на дивані з кислим лицем – йому на цій вечірці нецікаво і він вже подумки вдома. Дилема: продовжити веселитися чи піти з хлопцем додому? Чиї потреби вибрати?

Вирішили випити з подругами в барі, вам весело, до столика вже підсіли класні хлопці. Посеред вечора адськи розболілася голова, що робити? Відтягувати подруг і нити, що хочеш додому?

Дзеркальна ситуація. Хлопець запросив тебе на концерт, але музика тобі не заходить. Він кайфує, там всі його братани, а ти втикаєш на телефон, сподіваючись, що магічним чином теорія відносності пришвидшить час.

Ох, я стільки разів чекала з втомленим обличчям! Скільки разів за компанію йшла додому, хоча ще не хотіла іти. Іноді так круто вибиратися кудись самій, щоб просто не залежати ні від чийого настрою.

Того вечора ми вирішили сходити на одну тусовку. Він захоплено розмовляв зі своїми друзями, а мені було нудно – я нікого тут не знала. Я хотіла піти додому, слухати музику в навушниках, а тоді валятися в темряві під ковдрою – чого не можна зробити, коли маєш компанію. Тож я підійшла і сказала, що хочу йти. “Я зараз піду з тобою”. І хоч я не була проти, щоб мене провели вулицями, які кишать міськими божевільними, я сказала: “Та ні, залишайся з пацанами, ви давно не бачилися”, – і була щирою.

Сміливість – це піти з вечірки самій. Слухати в навушниках Камасі Вашингтона з ледь помітними сльозами на очах і кайфувати від того, що робиш те, що насправді хочеш. Не підлаштовуєшся під інших і не нудьгуєш на не своїх вечорах. Кожному своє, головне – аби в кайф.

Хіба стосунки чи дружба (що теж, по суті, стосунки) можуть класними, якщо періодично доводиться силувати: себе чи інший людей? Чому ми це робимо? Я думаю, відповідь десь тут: хочемо компанії, боїмося самотності, не вміємо кайфувати від самих себе?

Я запитую себе: я просто хочу піти додому спати чи я хочу, щоб зараз мене хтось підтримав? Для мене це магія – це кайфувати наодинці. І розуміти, що я самодостатня настільки, що настрій іншої людини на мене не впливає. Не хоче – то окей. І мудрість – це не ображатися і зрозуміти близьку людину, без "буде так, як я хочу". У вас попереду ще сотні вечорів! Разом ми – перманентна non-stop вечірка. Відкрити / Коментувати

2021-12-07 16:25:36 Запрошую сьогодні усіх-усіх о 20:00 на голосовий чатик! У дописі я спеціально не розкривала секретиків, бо чому б не розповісти наживо? Тож сьогодні на голосовому ми з моєю подружкою розповідатимемо як фліртуємо з хлопцями і поділимося такими історіями, що краще слухати сидячи, аби не впасти

Не соромтесь, залітайте на розмову! Відкрити / Коментувати