Дівочий Двіж

2021-12-07 00:03:28 Як я вчилася спілкуватися з чоловіками

Це продовження циклу відвертих історій про те, як розпочався мій Двіж. Тут Частина 1.

Тієї весни я прийняла епохальне рішення – жити самій. Я досі зранку почувалася овочем і відчувала провину перед сусідами за це. А коли нам підняли оренду, я порахувала, що за ці ж гроші можу зняти собі окрему квартиру.

Маленька, зате своя! Так я переїхала у невеличку квартирку у центрі міста. У мене вперше в житті з’явилася своя окрема шафа, яку я дуже швидко наповнила нетипово для себе – сукнями. Мені дуже хотілося гуляти вечорами містом, веселитися і ходити на побачення з хлопцями, щоб нарешті зрозуміти – хто ж вони такі і як з ними спілкуватися?

Усю свою підлітковість я спілкувалася лише із кількома хлопцями, “своїми пацанами”. З половиною із них були романчики і п’яні поцілунки, а зав’язала я стосунки врешті із найкращим другом – ну а що, це простіше, ніж самій когось знайти. Вони, наче придурки-однокласними, з якими легко і скучнувато, а натомість як спілкуватися із тим класним старшокласником? Пекельні спогади підлітковості: у плацкарті сидить красунчик і я так хочу з ним познайомитися, але як? Про що говорити?

Тієї пізньої весни я відчайдушно шукала собі свіжу компанію і часто вечорами намотувала круги центром в надії наткнутися на знайомих. Одного вечора я, вже розчарована, поверталася з центральної площі і випадково зустріла свою знайому – вона саме думала, кого ж витягнути гуляти. І от ми пішли на одне винце, а тоді на інше... Обговорювали хлопців, розчарування і все на світі.

Половину того літа ми провели на тіндер-побаченнях, а іншу – за столиками улюблених барів, переповідаючи одне одній класні і тупі історії, обмінювалися досвідом, аналізували, а з часом вже почали у тих барах рахувати своїх тіндер-метчів і це місто стало таким маленьким!

Моя подружка зовсім інша. Із хлопцями говорила легко, не зжималася, як я. Все дитинство вона тусила із друзями старшого брата. А я не мала навіть старшої сестри, яка могла б переповідати свої походеньки і секретики.

Відтоді і дотепер я маю старшу бойову подружку, лейтенантку полювання і веселощів, а я – молодша сержантка розвідки красивих хлопців за сусідніми столиками бару. Спогади того літа: я нещадно експериментую з одягом і біжу побачитися з подругами. А перед виходом з квартири, квапливо прибираю в кімнаті – бо ніколи ж не знаєш, чим закінчиться цей вечір. Спойлер: за той сезон так нічого цікавого й не трапилося :( Але гімн того літа навічно – це пісня Cool Cat моїх улюблених Queen.

Я вела десятки переписок у тіндері. Пробувала різні способи зав’язати розмову, перевіряла свої жарти на профпридатність. Спочатку, звісно, кожен метч здавався особливим і я хвилювалася: що сказати, як зацікавити, як його не злякати? З кожною перепискою я набивала кулі, а з кожним побаченням хвилювання починало зникати. І зрештою я сміялася до хлопця за сусіднім столиком, а потім так ніколи й не погодилася на побачення з ним. Я перетворювалася з дівчинки на жінку з тих мемів.

Незмінним залишилося лише одне – домовлятися із подругою про черговий вечір обговорень і надсилати одне одній цей стікер Відкрити / Коментувати

2021-11-23 23:37:55 А через кілька тижнів я познайомилася у тіндері з хлопцем. Нам було таааак цікаво разом. Ми обоє закохалися і наступний місяць минув у солодкому тумані. Все, зустрічаємося. Все, святкуємо Новий рік разом. Все, давай з’їжджатися. Закоханість вивітрилася за місяць. Наче ялинка, на яку всі так чекають, а після свят безжально виносять на смітник.

Так я попеклася вдруге. Невимовний біль. І знову ті ж думки в голові: як я не помітила, який він мудак? Де я накосячила? Злість, біль, сльози, усвідомлення. Я більше не хотіла так страждати. Але знайомитися з хлопцями мені було цікаво. Тож я перетворилася у спостерігача, сканувала кожного зустрічного, аналізувала поведінку, ну і паралельно лікувала свою пошарпану самооцінку.

За два роки у мене спостережень накопичилося багато. За осінньою звичкою, роздуми не давали мені спокою. Чому це? А чому так? А якщо я спробую це? А якщо я поводитимуся так? Письмо допомагало структурувати думки. А тоді я вирішила створити щось публічне, щоб як Дамболдор, звільнятися від думок, кидаючи їх у сито спогадів. Звільнятися, маючи змогу пізніше подивитися на думки з іншого боку. Так з'явився цей канал.

Розрив стосунків став для мене найгіркішим лакмусовим папірцем. Та осінь у моїй пам’яті – чорнота. Зараз я розумію, що справа не в ньому і не в жорстокій реальності. Просто мої ілюзії потерпіли фіаско. Три роки тому увесь свій час і любов я дарувала друзям і хлопцю. Бізнес прогорів, інвестиції не окупилися, я опинилася по вуха у боргах. Мене тодішньої більше не існує і зараз я та, хто я є.

(Я могла б казати: це все вони! Це світ зробив мене такою! Я жертва, у мене лапки! Але хто ж мені винен, якщо на вулиці була злива, а я вдягнулася не по погоді?)

Останні три роки я подорожувала – всередині своїх думок. Це так цікаво! У моїй голові цілий Всесвіт! Зараз я увесь свій час і любов дарую собі, своїй внутрішній дівчинці. Це вона – моя найкраща подружка. Відкрити / Коментувати

2021-11-23 23:34:57 цей канал з'явився з болю

Я ніколи не писала про це прямо. Старалася, як Чендлер, замаскувати болючі спогади під жарти. Наче: ахаха, от я розірвала свої перші стосунки і як тігріца помчала у світ інших чоловіків!

Ще я не хотіла перетворювати текст на ниття. Не хотіла транслювати біль і сльози. Хотіла надихнути вас своїми сюжетами, навіяти впевненість і силу, поділитися своїми класними роздумами і дати зерно для ваших. Найважливіше – я прагнула бути максимально чесною і відвертою, писати свої думки так, як я їх розповідаю подругам. Тому мене гнітило, що тут досі не було цієї історії.

Мабуть, я нарешті дозріла.

...Я розійшлася зі своїм першим серйозним хлопцем восени 2018. Все звалилося дуже невчасно. Це були мої перші стосунки, ще й з найкращим другом, ще й з хлопцем, в якого я була шалено закохана у свої 13. Уявляєте мою прив’язаність? Почався шалений голод – моє тіло вимагало обіймів і не спати одній, мої вуха мріяли слухати, як в нього справи, мій мозок не хотів розуміти, що це кінець.

Почалися дикі емоційні качелі. Одного вечора я бігла до нього з надією все полагодити, наступного ранку поверталася щасливезна, через день – мене накривало сумом і порожнечею, через кілька днів я починала ненавидіти його, а тоді ненавидіти себе ще більше, що це я, така погана, все наламала і… коло починалося знову.

Туманно пригадую ту осінь. Я зібрала рюкзак і переїхала в інше місто, до друзів. Сенс життя наче покинув мене і у ще не обжитій квартирі я не розуміла, за що взагалі братися.

Я багато часу проводила в ліжку. Мені чомусь було так холодно, ніяк не могла зігрітися, а сірість за вікном викликала огиду до всього там, у світі. Зранку я не могла піднятися з ліжка. Розплющувала очі, дивилася на зелені штори і білу стелю. Просиналася моя сусідка, бігла на роботу. А я далі лежала. Я не могла піднятися і вдягнути шкарпетки, коли змерзала. Годину збиралася з силами, щоб піднятися і піти в туалет. І навіть коли підіймалася, просто не розуміла, що робити далі. Снідати? Піти в магазин? Залипнути в телефоні?

Мої друзі зберігали нейтралітет, мовляв, ми нікого із вас двох не підтримуємо, ви самі дрова наламали, то самі громадьте. Мені довелося ігнорувати усі запрошення на вилазки і дні народження, щоб не перетинатися з колишнім. Ще мене жахливо пригнічувало, коли люди навколо веселилися – тоді я усвідомлювала, що у своєму болі сама.

Моя сусідка теж напередодні завершила перші серйозні стосунки, але розрив перенесла ніби легко. Мені здавалося, що мої страждання – це неправильно. Інші люди так не побиваються. Страждати – ще признак слабкості. А я ж не слабачка. Якось подруга сказала: “перестань себе жаліти”. Я не знала, що відповісти. Що вона взагалі знала? Як можна пояснити, що коїться в моїй голові? Вона теж мене не розуміє.

Тої осені я випила багато алкоголю. Ще й у нас на квартирі організовувалися постійні вписки. Я більше не могла провести ранок і вечір без цигарки на балконі. А земля внизу виглядала такою умиротвореною. Просто … перехилися через поруччя – і все закінчиться.

Мене рятували лише музика і письмо. Я писала багато сумних заміток, довжелезних записів у щоденник про те, що відчуваю. Кручених, незрозумілих речень. Мене більше не надихали улюблені речі – я перестала мріяти про подорожі, хотіла продати улюблений похідний рюкзак, а найгірше – не могла працювати, навіть не мала сил, щоб просто сходити на співбесіду. Зате черв’ячок в голові працював на повну. Я ненавиділа себе за все.

Через три місяці трохи полегшало. Мій колишній якось приїхав і коли зайшов на кухню, я відчула, що ця людина мені чужа. Відкрити / Коментувати

2021-11-21 14:15:19 Чому я не писала?

Вчора не могла заснути до 5ї ранку. У результаті повністю почистила телефон, видалила всі непотрібні додатки і змінила заставку з зеленого листочка на спокійне море.

Останні півроку були насиченими. Я попала в лікарню, через два тижні мене (тиць-пиздиць!) виселили з квартири і так сталося, що я тимчасово переїхала жити до хлопця. А, як відомо, немає нічого постійнішого, ніж тимчасове.

Увесь цей час я майже нічого не писала про те, що відбувається у мене на особистому. А все тому, що воно було як щось непогано виліплене з глини, але не знаєш чи підуть тріщини після випалу. Мені не хотілося розповідати, бо “щастя любить тишу”. Я не фанатка змінювати статуси у фейсбуці, публікувати спільні фото в інсті і писати про справді важливі для мене речі. Якось я похвалилася сусідці, що знайшла прекрасну роботу, а наступного дня мене не взяли. Тож краще я не випробовуватиму долю.

Тим більше, що одне діло, коли пишеш допис після тижневого романчика . Але зовсім інше – коли ти переїжджаєш жити до хлопчика і обростаєш відповідальністю за свої слова і його почуття. Я не хочу виносити сміття з дому. Бо це сміття стосується лише нас з ним.

Останні півроку ми так багато часу проводили разом! Я перенесла свій двіж в офлайн. Все відбувалося так швидко, що просто не було можливості аналізувати і збирати сюжетики для дописів. Але цього тижня я провела хлопчика на вокзал. Наступних півроку він проведе на кораблі, десь біля Африки. А я, за улюбленою звичкою, буду багато аналізувати. Ура!

Тож дівчатка, у яких зараз стосунки на відстані, приймайте мене у свій клуб)) Я вже й забула, як це тяжко.

Ви ж не забули, що коментарі під класним стікером нижче? Відкрити / Коментувати

2021-10-20 15:44:21 Голосовий чатик сьогодні о 21:00! Темку запропонували читачі на попередньому чаті, а хто я така, щоб не погодитися? Тож ввечері будемо говорити про стосунки на відстані, особистий досвід.

P.S. Так, хлопцям ми також раді) Відкрити / Коментувати