Дівочий Двіж

2021-07-21 18:12:10 Сьогодні 21:00 – голосовий чат №10! Давайте поговоримо на тему останнього допису Альоо, я взагалі-то образилася: як довго ти ображаєшся? якою поведінкою тебе можна образити? розповідаємо болючі моменти, коли партнера хотілося задушити, таку скотиняку Відкрити / Коментувати

2021-07-20 14:16:53 Альоо, я взагалі-то образилася!

Я вже якось розповідала про хлопця, що любив ображатися, а ось історія, як я сама навчилася не ображатися, а говорити.

Це буває у всіх і кожного – коли партнер щось таке вчудить, що аж плакати хочеться. І от він з’являється у перед очима і хочеться задушити, скотину. Але натомість обираєш позицію холодної і ображеної.

Я теж колись мала таку звичку. Пам’ятаю, попросила хлопця наступного дня разом погуляти, бо вже давно нікуди не вибиралися разом. А наступного дня після роботи він повернувся біля опівночі, п’яний – бо дорогою додому зустрів подругу і вирішив прогулятися з нею.

І от я відчуваю, як на очі накочуються сльози – від злості, суму, образи. А у думках собі кричу: «Це я, я хотіла погуляти сьогодні! А ти, придурок, не лише про це забув, та ще й гуляв з якоюсь сукою?» Натомість я сльози стримую і починаю показово ображатися. А він – здається, навіть цього і не помітив. Це нічого, що вночі я показово повернулась спати до стіни? Альоо, я взагалі-то образилася!

Я чекала, що він вибачиться наступного дня. Ледь заснула, тяжко спала. Прокинулася з препаскудним настроєм. А він – з прекрасним. Бісить!!! І от я ходжу ображена ще цілісінький день, а відчуття, наче ніздрями зараз випущу пар. Здається, він просто не зрозумів, що я образилася. Здається, він навіть не здогадується, що я чекаю вибачень! І тут з однієї думки, однієї снігової кульки, уже котиться ціла лавина, а з моїх ніздрів уже вилітають іскри. Ховайтеся, хто може, зараз буде скандал!

І починається: Ти МУДАК, ти мене не чуєш, мені боляче, як це ти не зрозумів, я ж просила тебе, а пам’ятаєш, півроку тому ти пообіцяв, а не зробив! А-А-А-А-А!!!

А після скандалу я впала знесилена і тут прокинувся внутрішній раціональний бухгалтер: він раз напартачив, а ти вже цілу добу не в ресурсі… Хмм, чи відповідає один вчинок тому, щоб я погано спала і нервувалася цілий день? Здається, ображанням я працюю лиш собі у мінус.

Тому я і вирішила, що позиція ображеної завжди працює проти тебе. А люди не можуть читати твої думки. Після чергового його вчинку-який мені-не-сподобався, впевнено сказала: такс, мені таке не подобається, що будем робити?

Висновок: якщо одразу сказати, що тебе образило, то є більше шансів вирішити ситуацію, а ще ти економиш нерви і цілий наступний день. Відкрити / Коментувати

2021-07-01 20:17:29 Давайте голосовий чат на вихідних? Я нарешті налаштувала коменти на каналі, тож пишіть, про що хотіли б поговорити і послухати :) Відкрити / Коментувати

2021-06-30 20:53:40 Скажи мовчанню – ніт, а потребам – ТАК

Словом, якось я тусувалася з чуваком, все було кльово, але він іноді пропадав на тиждень. І коли він пропадав, я думала: та ок, ми просто знайомі кілька місяців, нічого не вдієш. Я вдавала, наче мені байдуже. Хоча насправді було дуже прикро. Ми бачилися знову, так круто проводили час, що я думала “ну все, цього разу він уже точно не пропаде”. Потім я думала, що у нього просто багато справ, потім ще якісь дурниці. Словом, забагато думала. І не зважала, що мені боліло все сильніше, адже здавалося, що ми бачимося лише коли йому хочеться і коли йому це вигідно, а на мої бажання він не зважає… Не здавалося, бо так і було.

Вдавала, що мене все влаштовує, але несвідомо іноді пасивно агресувала до нього. Врешті я мовчки вирішила, що йому байдуже до моїх потреб. І викинула його з голови, свідомо прийнявши факт, що у моєму житті він ніхто і звати його ніяк. Ну і ще я маю дофіга тіндерменів, не пропаду. Адже, якщо у тебе нікого немає, то ти нікого й не втрачаєш.

Кожного разу я відчувала дикий сором за те, що мені не підходить його поведінка. Вважала, що мені забагато треба. Не знаю, чому я мовчала. І не знаю, як він мав здогадатися, якщо я мовчала. Чому я вирішила, що мої потреби менш важливі за його? Чому я маю мовчати і погоджуватися на те, що є?

Він вкотре пропав, вже на два тижні, а потім вкотре з’явився, хоч я вже й не чекала. І десь тоді вся моя злість закипіла і мій голос прорізався: а як же я??? Я що, єдина така дурочка на весь район? Йди пудрити мізки іншим! З сильним хвилюванням, але я почала говорити. З’ясовувати, що відбувається. І заявляти, що мені також треба.

Так, мені треба! Поваги до моїх потреб, поваги до мого емоційного стану, поваги до мого часу. З кожною фразою мій голос став сильнішим – і я усвідомила, що не так воно і важко. Ніхто не дізнається, що тобі треба, якщо ти про ще не скажеш. А якщо ти хочеш, але соромишся визнати, то ніколи того й не отримаєш. Отримує той, хто голосніше кричить. Відкрити / Коментувати