Гендер в деталях

2021-11-03 13:00:21 МІСЦЕ ТРАНСГЕНДЕРНОСТИ У ФЕМІНІЗМІ: ПРИЙНЯТИ НЕ МОЖНА ВИЛУЧИТИ

ЧАСТИНА 2. продовження.

Авторка: Інна Ірискіна

Ідеологічні аргументи ґрунтуються на тому, що трансгендерність як явище і трансгендерний рух суперечать базовим ідеям фемінізму і цілям, які перед ним стоять. Коли транслюдина каже, що «відчуває себе жінкою» чи «чоловіком», вона орієнтується на гендерні якості, які традиційно вважаються відповідно «жіночими» та «чоловічими». Роблячи перехід, вона підкреслює «справжність» таких якостей і установок в асоціації з гендером, натомість фемінізм має на меті цю асоціацію зруйнувати. З цього робиться висновок про несумісність трансгендерности і фемінізму. Та чи справді все так?

Іноді від феміністок можна почути питання-пропозицію: чому б трансгендерним людям замість робити перехід просто не поводитися згідно з тими якостями і ролями, які приписуються іншому гендеру? У відповідь можна навести суто практичні міркування: якщо людина з чоловічими вторинними статевими ознаками ходитиме по вулицях у жіночому вбранні, у нашому нинішньому суспільстві це небезпечно для її здоров’я і життя.

Якщо уявити світ, у якому немає гендерних стандартів, можливо, в ньому й поняття гендерної ідентичности зійде нанівець, а відповідно, й пов’язані з нею переходи. Та поки що про такий світ ми можемо розмірковувати лише теоретично. Трансгендерні ж люди є тут і зараз, і саме тут і зараз їм треба якось влаштовувати своє життя.

Коли дехто з феміністок закидає, чи не варто транслюдям докладати зусиль для наближення цього нового світу замість вкладати їх у перехід, я бачу в цьому певне лукавство. Від цисжінок вони зазвичай не вимагають припинити будь-які спроби адаптуватися до чинного гендерного ладу, щоб боротися за світ без нього. Якщо цисжінка може користуватися косметикою, чи носити хіджаб, чи сидіти вдома з дітьми замість робити кар’єру і при цьому оголошувати себе феміністкою та в якийсь спосіб виступати проти патріархату, то і трансжінка може робити так само, обираючи трансперехід. Якщо цисжінка взагалі не зобов’язана бути феміністкою, щоб фемінізм, утім, включав її до своєї повістки, то і трансжінка не зобов’язана.

У тому, щоб усі жінки отримали можливість стати собою я й бачу чи не головну мету фемінізму. Хтось може відкинути всі «жіночі заняття», хтось може залишити собі частину з них, а хтось прийде до думки, що їй насправді комфортно залишатися в традиційній жіночій ролі. Саме такий світ, у якому в кожної жінки буде якнайбільше можливостей для особистого вільного вибору і повинен, на мою думку, стати результатом нашої боротьби.

Текст опрацював Антон К. Відкрити / Коментувати

2021-11-02 18:00:57 МІСЦЕ ТРАНСГЕНДЕРНОСТИ У ФЕМІНІЗМІ: ПРИЙНЯТИ НЕ МОЖНА ВИЛУЧИТИ

ЧАСТИНА 1

Авторка: Інна Ірискіна

Тема трансгендерности — одна з тих, навколо яких найбільше ламаються списи у феміністських колах. Сучасна інтерсекційна течія у фемінізмі, ґрунтована на тому, що жінки — різнорідна група з різними досвідами, які треба враховувати, легко інтегрувала трансгендерний рух у себе. Натомість серед радикального фемінізму поширена трансексклюзивність — неприйняття трансгендерних людей, насамперед трансжінок.

То в чому полягають суперечності між трансгендерним і феміністичним рухами?

Аргументи, що лежать в основі таких протиріч, можна поділити на три категорії: сутнісні, безпекові та ідеологічні. Сутнісні аргументи зводяться до того, що трансжінка, роблячи перехід, однаково не є або не стає «справжньою» жінкою. Це пояснюють по-різному:

Через біологічні аргументи. Перехід не може забезпечити повне відтворення нормативного жіночого тіла.
Через соціальні аргументи. Жінки з раннього дитинства отримують жіночу гендерну соціалізацію. Трансжінки, яких у дитинстві виховують як хлопчиків, отримують чоловічу соціалізацію із зовсім іншими установками. Відповідно, вони не отримують досвіду життя в «нижній» жіночій гендерній ролі, отже, не можуть уважатися жінками.

Проблема будь-якої «сутнісности» в тому, що вона легко перетворюється на інструмент поділу людей на «справжніх» і «несправжніх» та побудови ієрархій, у яких «справжні» стоятимуть вище і матимуть більше прав.

Безпекові аргументи стосуються жіночих просторів (туалети, роздягальні, в’язниці, притулки, заходи винятково для жінок) та доступу в них трансгендерних жінок.

У декого побоювання пов’язано безпосередньо з трансжінками, котрі начебто можуть становити таку саму загрозу, як чоловіки, маючи чоловічу гендерну соціалізацію і часто залишаючи собі чоловічі статеві органи. Інші бояться чоловіків, котрі видають себе за жінок, користуючись правилом, що «жінкою є особа, яка ідентифікує себе як жінка», і шляхом такої омани потрапляти в жіночі простори та вчиняти в них насильство. Іноді ці варіанти поєднуються, породжуючи образ чоловіка-збоченця, який робить трансперехід навмисне для того, щоб проникати, наприклад, у жіночі роздягальні. Висновок із подібної аргументації — те, що доступ трансжінкам у суто жіночі простори має бути закрито.

Якщо прийняти аргументи про небезпеку, то як можна було б відфільтровувати трансжінок на вході? Тут ми повертаємося до питання «сутности». Очевидно, що її не можна базувати на зовнішності, бо частина трансжінок, особливо ті, хто починали перехід у ранньому віці, легко подолають такий фільтр. З іншого боку, якщо уявити на вході в туалет перевірку геніталій, та хай навіть паспорта, навряд чи такий підхід сподобався б самим трансексклюзивним феміністкам.

Жодні заборони і обмеження не гарантують повної безпеки, і спроби врахувати в них максимум деталей підвищуватимуть радше ілюзію такої гарантії.

Якщо склалося враження, ніби я пропоную зовсім ігнорувати безпекові аргументи, то це не так. Безпечні простори потрібні. В окремих ситуаціях це можуть бути простори «тільки для цисжінок» (марковані саме як для цисжінок, а не просто жінок, наче трансжінки такими не є). Це може бути прийнятно в окремих випадках, а не як система. Зрештою, я за те, щоб залишати можливість індивідуального підходу до кожної ситуації. Відкрити / Коментувати

2021-11-01 15:26:44 ​​Презерватив унісекс, перший відкритий гей серед футболістів, та як польські праворадикали допомогли ЛГБТ — читайте підбірку гендерних новин від волонтерки Марії Думи

Українка стала першою жінкою в історії, що диригувала оркестром Швейцарії на святкуванні річниці ООН. Оксана Линів вказала, що це історичний момент, коли слово «Україна» було на вустах у кожного. Захід відбувся у Victoria Hall у Женеві, куди запросили постійних представників 193 держав світу.

Тепер польські праворадикали можуть спати спокійно, адже плоди їхньої “праці” послужать хорошій меті. Книжки, понівечені у знак протесту, продали з аукціону, а отримані кошти передадуть організаціям, що захищають права ЛГБТ. Це книги польської лавреатки Нобелівської премії Ольги Токарчук, які письменниці масово почали надсилати після інтерв’ю італійській газеті «Corriere della Serra» де вона порівняла Польщу з Білоруссю. Пошкоджені та обписані образами й непристойностями книжки сумарно продали за 40 322 злотих.

Уряд Британії не може заборонити конверсійну терапію, попри те, що визнає шкоду від неї. Основним аргументом проти тотальної заборони є те, що є люди, які йдуть на це, щоб жити життям, яке, на їхню думку, більше їм відповідає. У новому законопроекті, який планують ввести у дію до травня 2022 року, конверсійну терапію у всіх її формах заборонять для осіб, які не досягли 18 років, а також для дорослих, які є вразливими та не можуть належним чином дати згоду.

Джошуа Кавалло, австралійський футболіст клубу «Аделаїда Юнайтед», здійснив камінгаут. Наразі він перший та єдиний відкритий гей у світі серед професійних футболістів. Спортсмен розповів, що боровся з собою та приховував власне “я” впродовж шести років, поки не прийняв рішення відкритись. Джошуа сподівається, що його вчинок стане прикладом і натхненням для інших гравців, що живуть у тиші.

В Австралії кожні дев’ять днів одна жінка помирає від рук партнера, за урядовими даними. Відтепер потерпілі від домашнього насильства можуть розраховувати на виплату 5000 австралійських доларів, що дорівнює 3700 доларів США. Попри те, що схема відкрита для всіх статей, очікується, що жінки складатимуть левову частку від усіх заявників. Хоч це не вирішить проблеми насильства в австралійських сім’ях, але дозволить жертві принаймні піти від кривдника.

Гінеколог із Малайзії розробив перший у світі універсальний презерватив. Завдяки конструкції виробу, його можуть використовувати всі люди, незалежно від статі чи сексуальної орієнтації. Презервативи Wondaleaf Unisex Condom зроблений із поліуретану. Планують, що на ринок вони вийдуть у грудні, а упаковка з двох презервативів коштуватиме 3,61 долара. Відкрити / Коментувати

2021-10-29 16:00:47 ​​ДЖЕНТЛЬМЕН І ОРДЕН ФЕМІНІСТОК

— Нині немодно бути джентльменом.

Варто комусь у компанії сказати «Емма феміністка», як знаходиться охочий подати скаргу на жіночий рух. Так сталося і цього разу. Велика тусовка людей, більшість давно знайомі, дехто друзі друзів. Як феміністка зі стажем я вже звикла: чимало людей думає, що фемінізм — це таємний орден, масонам і не снилося. Варто зловити одну феміністку, і вона прийме всі скарги на своїх посестер та уважно вислухає претензії до їхньої діяльности. «Ваша думка дуже цінна для нас, — хочеться сказати мені, — залишайтеся на лінії». І ввімкнути монотонну музику, яка заглушить стукіт підборів, доки я тікатиму світ за очі від завзятого скаржника. Та це, звичайно, лише фантазії. Усім відомо: феміністки не носять підбори.

Доки я подумки зависла на жарті про підбори, мій новий знайомий продовжував:

— Фемінізм дійшов до ручки, ти зі мною погоджуєшся?

Ми вже зрозуміли: я раптом перестала бути просто подругою друга і перетворилася на доповідачку з боку вітчизняного фемінізму. Наступний крок — уважно вислухати, що ж бентежило хлопця, який зіткнувся з фемінізмом і тепер готовий висловити свої нарікання на поганий сервіс.

— Недавно я виходив із маршрутки, розвернувся і подав руку жінці позаду мене. А вона скривилася і демонстративно мене обійшла.

«Я з нею поговорю, і ми вживемо заходів, щоб у майбутньому цього не повторилося», — захотіла сказати я, але скаржник, не дочекавшись моєї реакції, продовжив:

— Я її наздогнав! І спитав, чим їй не догодив мій джентльменський жест. І знаєш, що вона сказала?

Звідки ж мені знати. Ми не обговорювали цей випадок на партійних зборах феміністок. Устигли тільки спалити кілька ліфчиків і загасити домашнє вогнище менструальною кров’ю. До розглядів інцидентів із цивільним населення не дійшло.

— Вона сказала, що покличе поліцію, якщо не відчеплюся! Поліцію! Ти таке чула?

«Добре, що поліцію, а не інших феміністок. Відділок усе-таки краще, ніж реанімація», — подумала я і терпляче всміхнулася.

— Це, по-твоєму, нормально? Нормально почуватися якимось злочинцем просто через вияв ввічливости й поваги? Ви цього добивалися?

«Ми цього добивалися?» — питаю я сама себе, уявляючи таємний партійний з’їзд феміністок. Треба підготувати презентацію в паверпойнті з детальною інструкцією «Чого ми добилися: випадок у трамваї».

Настала тиша. Моя черга віддуватися за посестру, яка смертельно поранила джентльмена в моєму новому знайомому, навіть не використовуючи рук.

— Ну, знаєш, епідемія. Може, вона не прихопила антисептик.

«Ну, і що ти за феміністка після цього?» — запитують мої уявні сестри на з’їзді ордену в КВЦ «Парковий». «Слухайте, мені просто лінь починати цю бесіду», — присоромлено відповідаю я, намагаючись позіхнути із затуленим ротом.

Найпевніше, ковідна епідемія тут ні до чого. Я читала повні обурення пости на сторінці відомого сучасного письменника після того, як дівчина при знайомстві не дозволила йому поцілувати їй руку. Я чула жарти колег у курилці про те, що часи настали не найкращі: тепер не зрозуміло — відчиняти перед дівчатами двері чи хай пхають самі, насолоджуючись своєю незалежністю. Я спостерігала за наріканням жінок, які ностальгують за часами, коли чоловіки поступалися в метро місцем, доки феміністки не знищили джентльменів. Ну, що ж, нищили джентльменів усім орденом, а віддуватися тепер мені самій. От вам і сестринство.

— Нє, фемінізм дійшов до ручки, я щітаю, — повторив свою скаргу мій новий знайомий.

— Повністю з тобою згодна, — сказала я.

Зробимо кількасекундну паузу, щоб насолодитися його здивованим поглядом. Один, два, три — можна продовжувати.

— Фемінізм таки дійшов до ручки. До твоєї безцінної ручки, якої не захотіла торкнутися незнайома жінка, яка виходила з громадського транспорту.

Я бачу в його очах тінь радости і спокою. Перед ним та сама оспівана в народній творчості агресивна феміністка. Послухайте, у мене такий темперамент: я емоційна й запальна і була такою ще до того, як редакторка «Гендеру в деталях»...

Продовження тексту за посиланням

Текст — Емма Антонюк
Ілюстрація — Олександр Грехов Відкрити / Коментувати

2021-10-28 17:00:17 ​​ОСВІТА ЯК ФАБРИКА СМИСЛІВ: ВІД СТАТЕВО-РОЛЬОВОГО ПІДХОДУ ДО ГЕНДЕРНО-ЧУТЛИВИХ ЗМІН

Авторка: Олена Стрельник

У середовищі освітніх закладів часто відтворюються традиційні уявлення про ролі жінок і чоловіків у суспільстві. Якщо наша мета — змінити гендерні стереотипи, важливо, щоб освітяни були обізнані в гендерних питаннях.

Поговоримо про два підходи в освіті: статево-рольовий та гендерний. Перший закріплює нерівності між статями, другий прагне гендерної рівности. У межах статево-рольового підходу дівчата на уроках праці пектимуть і вишиватимуть, хлопці — працюватимуть на токарних станках. Гендерний підхід дозволить хлопцям й дівчатам навчатися разом за однаковою програмою або діти зможуть вільно вибирати заняття.

Ще одне важливе поняття — «прихований навчальний план». Освітні заклади формують певний світогляд через систему неофіційних правил і цінностей, які транслюються в навчальному просторі й освітньому процесі. Свято першого дзвоника, конкурси «Міс школи» і «Містер школи», вимоги до зовнішнього вигляду, шкільні підручники — усі вони гендеровані. Сьогодні «прихований навчальний план» транслює застарілий статево-рольовий підхід. Це — спадок радянської системи освіти, який лише змінив ідеологічне забарвлення в часи незалежности.

РАДЯНСЬКА Й ПОСТРАДЯНСЬКА ОСВІТА
З 1943-го до 1954 року в радянській школі практикували роздільну освіту для хлопців і дівчат. Хлопці проходили військово-фізичну підготовку, дівчатам прищеплювали якості й навички, затребувані в певних військових галузях (військово-медичні заклади, обслуговування армії й тилу тощо). Шкільну форму було чітко гендерно марковано: сукня з фартушком для дівчат та костюм для хлопців. Дівчатам не дозволяли ходити «розпатланими», носити прикраси, користуватися косметикою, робити манікюр, а хлопців із довгим волоссям відправляли стригтися. Статево-рольовий підхід зберігся й після скасування статевої диференціації навчання.

У 1999 році науковці розробили перший державний стандарт дошкільної освіти, який містить чіткі настанови статево-рольового виховання. Зокрема, в переліку компетенцій дітей, які формуються в дитсадках, зазначено, що дитина «розуміє, що стать певною мірою визначає інтереси, професійні уподобання».

Від кінця 1990-х — початку 2000-х років дошкільні й шкільні освітні заклади підхоплюють ідею традиційних ролей «козаків» та «берегинь» у контексті національно-патріотичного виховання дітей.

У вищій освіті статево-рольовий підхід реалізувався через «прихований навчальний план» — виховні й розважальні заходи, сексистські висловлювання викладачів і викладачок тощо. Такі важливі питання, як можливість поєднувати навчання з народженням і вихованням дітей, дружній до дітей навчальний простір чи протидія сексуальним домаганням, в українських вишах майже не обговорювалися.

ЗМІНИ ПІСЛЯ ЄВРОМАЙДАНУ
Вони характеризувалися інституційними зрушеннями: реформування системи середньої освіти, законодавче закріплення антидискримінаційної експертизи шкільних підручників.

У дошкільній освіті зберігається підміна гендерного виховання статево-рольовим, але з’являються перші дослідницькі проєкти, які можуть стати початком змін дошкільної освіти.

У сфері загальної середньої освіти почалося зближення ініціатив громадських організацій та експертів з інституційними структурами, передусім із Міністерством освіти та науки. «Прихований навчальний план» досі чекає на «перезавантаження».

У 2010–2017 рр. багато університетів створили осередки гендерної освіти або кафедри гендерних досліджень. Відкрили першу в Україні магістерську програму «Гендерні студії» на факультеті соціології КНУ ім. Тараса Шевченка.

Проте гендерна освіта в університетах досі несистемна. Для дальшого поширення гендерного підходу в освіті потрібна активна участь освітянської та батьківської спільноти «на місцях», а також масштабні просвітницькі кампанії, що їх підтримують загальнодержавні ЗМІ.

Текст опрацював Антон К Відкрити / Коментувати

2021-10-28 12:01:02 ​​А ви знали цю сумну статистику? Продовжуємо публікувати комікси з нашої рубрики #ВАУ

#ВАУ - це журнал про те, як би виглядав світ, якби сексизм був спрямований на чоловіків.

Більше ілюстрацій дивіться за посиланням

#фем_мем Відкрити / Коментувати

2021-10-28 11:46:16 ​​Лише ікони можуть годувати?

Часто жінки, які годують дітей в «неправильному» місці, стають мішенню для образ, їх поведінку бурхливо обговорюють і часто засуджують. При цьому ніхто не може толком сказати, які місця «правильні» і чому.

Чому годування дитини досі викликає в суспільстві бурю емоцій? Як до цього процесу ставилися до революції, за радянських часів і як ставляться зараз? Відкрити / Коментувати

2021-10-26 12:00:47 ​​Ставлення до проявів сексуальності в Україні XVII–XVIII століть

Авторка: Катерина Диса

Середньовічні теологи, засуджуючи секс, передусім спиралися на біблійну оповідь про гріхопадіння Адама і Єви. Друге джерело, від якого відштовхувалися середньовічні теологи, — Перше послання св. Павла до коринтян, у якому йшлося про те, що християнам (чоловікам) бажано взагалі утримуватися від стосунків із жінками, так само як жінкам краще залишатися самотніми.

Та найбільше до розробки правил сексуальної поведінки християн доклався св. Августин (354–430). Він довів, що секс у шлюбі цілком прийнятний, це навіть своєрідне добро, яке допомагає стримувати порочні пристрасті. Втім, він говорить і про те, що секс поза шлюбом неприпустимий і гріховний.

Ситуацію на українських землях ускладнювало те, що тут у XVII–XVIII століттях співіснували традиції східного і західного християнства.

Делікатніше питання, пов’язані з інтимними стосунками, викладено в численних катехізисах, які вийшли друком на зламі XVII–XVIII століть. Вони не таврують усі сексуальні стосунки як неприйнятні, а пояснюють, у чому сутність гріхів перелюбу (позашлюбних стосунків) та блуду (дошлюбних стосунків), а в чому сутність таїнства шлюбу і яка з нього користь.

Для православних авторів обговорення цього питання не виходило за рамки протиставлення гріховного життя в блуді / перелюбі правильному життю в чесному шлюбі, а ще краще — в чернечій цноті. В католицькій літературі гріх «шостої заповіді» розкладали на різноманітні категорії, особливості й небезпеки кожної з яких змальовувалися окремо й докладно. Суб’єкт заборон — завжди чоловік, до якого безпосередньо звертаються всі ці твори, тоді як жінка згадується здебільшого лише як об’єкт заборон.

• Представлення в міському праві злочинів, пов’язаних із сексуальністю

Українські міські суди починають приділяти увагу сексуальній дисципліні городян лише з другої половини XVII століття. Злочинам, пов’язаним із сексуальністю, Ґроїцький у своїх порадниках приділяє чимало уваги, детально пояснює, чому той чи той переступ неприпустимий. Найбільше місця відвів злочину перелюбу — йому присвячено четвертий розділ «Порядку міських судів».

Отже, перелюб проголошувався лихом, яке породжує інші лиха, та злочином, якому останнім часом не приділяли належної уваги. Із варіантів покарання Ґроїцький не віддає перевагу жодному. Раніше цю проблему здебільшого оминали, тож Ґроїцький дає читачам цілу низку практичних рекомендацій. Позаяк усі потенційні читачі і реципієнти — це чоловіки, то й рекомендації стосуються їхньої поведінки.

Висновки

Набагато більше відомо про «офіційне» ставлення — з боку представників церкви і судової системи, просто тому, що вони залишили по собі куди більше джерел. І одні, і другі традиційно для християнства вороже ставилися до проявів сексуальності, інтерпретуючи більшість із них як гріховні або як злочинні. Намагаючись контролювати сексуальне життя пересічних людей, наприкінці XVII століття представники влади очікують на допомогу самих же людей у цій непростій справі — і отримують її. Представники сільських і міських громад, родичі, сусіди з готовністю заносять у суди скарги. Найпоширеніші із зафіксованих звинувачень — звинувачення в одному з найсерйозніших злочинів — перелюбі. До того ж виявити його було порівняно легко в тих випадках, коли неодружена жінка вагітніла. І хоча в правових приписах цьому злочину приділяли найбільше уваги і серед покарань передбачалася смертна кара, на практиці до смертної кари ніколи не доходило. Ще одна особливість розгляду цих справ — попри те, що «священне таїнство шлюбу» порушували головно одружені чоловіки, у переважній більшості справ кара загрожувала не їм, а неодруженим жінкам-учасницям цього зв’язку.

З іншого боку, були звинувачення, які завжди асоціювалися з чоловіками, і на прикладі іншого серйозного переступу — зоофілії, можна побачити, що такі справи фіксувалися надзвичайно рідко, але завжди завершувалися смертю злочинця.

Текст обробила Надія Кулик Відкрити / Коментувати

2021-10-25 12:48:05 ​​Гендерні новини за 18—24 жовтня від Марії Думи

#гендерні_новини

Першою президенткою Барбадосу стане генерал-губернаторка Сандра Мейсон. Її обрав парламент, на посаду вона заступить, як тільки країна вийде з-під британського правління та перетвориться на республіку. Церемонію інавгурації планують провести 30 листопада, а вже з 1 грудня президентка почне виконувати свої обовʼязки.

Відбудеться MediaForShe Congress, що трансформувався з щорічного HeForShe конгресу, щоб підкреслити фокус на ролі медіа у досягненні гендерної рівності. Захід почнеться 26 жовтня о 14:00. Будь-хто може переглянути конгрес в онлайні. Для цього достатньо заповнити форму реєстрації.

В «Укрзалізниці» пішли на контакт – провели публічну дискусію з представниками громадського сектору щодо випадків домагань у пасажирських потягах.
В межах дискусії нагадали про існуючі алгоритми поведінки для людини, що зіткнулася з домаганням у потязі, а також обговорили такі ініціативи, як вільні місця для відселення людини, що опинилася в небезпечних ситуаціях та продаж квитків із можливістю обрати повністю «жіноче» купе тощо.

Американський інститут кіномистецтва заснував премію імені Галини Гатчинс. Її присуджуватимуть жінкам, що працюють в кіно.
Галина Гатчинс - операторка українського походження. Вона трагічно загинула 21 жовтня на зйомках фільму "Іржа".

Чоловік, якого звинувачують у зґвалтуванні, подав на жертву в суд за наклеп. Надія Вознюк написала у фейсбуці, що їй написав «фотограф» з пропозицією зйомки, а під час фотосесії зґвалтував.
Дівчина написала заяву в поліцію, але розслідувати справу почали через місяць. Між тим, зараз чоловік позивається до суду через наклеп у дописі дівчини. У позові просить спростування та 100 тисяч гривень компенсації.
ЗМІ знайшли ще чотирьох жінок, що постраждали від цього чоловіка – вони дали анонімні коментарі, але відмовились свідчити у суді.

Реальні наслідки заборони абортів: досвід Польщі. Відтоді, як у країні майже повністю заборонили штучне переривання вагітності, щонайменше 34 000 жінок у Польщі хотіли зробити нелегальний аборт в країні або виїхати для цього за кордон. Нагадаємо, в жовтні 2020 рішення Конституційного про незаконність абортів навіть у випадках серйозних аномалій плоду, викликало масові протести по всій країні. Відкрити / Коментувати

2021-10-22 12:01:26 ​​ЧИ НАШІ ЗУСИЛЛЯ МАРНІ?

Я — українська феміністка. Тому зазвичай перебуваю у двох станах: «опускаються руки» і «треба засукати рукава». Бачите високі пагорби, тверді, як скеля? Це біцухи на моїх уявних феміністичних руках, які утворилися від такої ментальної гімнастики.

Іноді здається, що ми б’ємося головою у двері до приміщення зі звукоізоляцією. «Нерівність перетворює життя на трагедію», — кричимо ми. «Що вони сказали? — Щось про неголені ноги», — долинає у відповідь.

Якось я знімала репортаж для новин про представництво жінок у політиці. Це була акція «Ідеш у політику не одна». Організаторки зробили перед Верховною Радою інсталяцію. «Шлях для чоловіків» — пряма лінія просто до дверей парламенту. І «шлях для жінок» — лабіринт, де кожна кімната символізує труднощі, з якими стикаються жінки в політиці. Одну з кімнат лабіринту було обклеєно реальними заголовками українських медіа про «корабельну сосну», глибину декольте депутаток, «прекрасну стать», висоту підборів і зачіски народних обраниць. У кімнаті стояла парламентарка Альона Шкрум, яка говорила, що в Раді немає статі «сильної» і статі «прекрасної», а є люди, які займаються законотворчістю. Ставитися до жінок як до чужорідних тіл у сесійній залі — це жорстоко і шкідливо. Такі заголовки — одна з причин, чому жінкам важче довести свою професійність і пробитися у владу.

І ось журналіст, наслухавшись промов депутатки, ставить питання, у якому називає її колег «прекрасною статтю». Мої руки не опустилися тільки тому, що в правій я тримала мікрофон, а лівою робила фейспалм.

«Ви слухали, про що щойно йшлося? Озирніться довкола — про що ці заголовки? Чому з усього лінгвістичного розмаїття синонімів вам закортіло назвати людей, які працюють над законами цієї країни, саме прекрасною статтю?» — спитала я просто під час інтерв’ю. Журналіст нервово засміявся і не відповів. Хвилин за десять знайшлося кілька охочих пояснити мені, що «тут немає нічого такого» і «чому депутаток не називати прекрасними, коли вони справді гарні».

А тепер до трагедій. Я часто роблю сюжети про жертв насилля. Нещодавно підготувала два репортажі про жахливий злочин. Учитель зґвалтував ученицю на випускному. Обійдемося без деталей, ви або читали про цю історію, або легко можете її нагуглити. Не знаю, якого біса я пішла читати коментарі під тими матеріалами. Думала, гляну два-три відгуки і ляжу спати. Завершилося тим, що о другій ночі зі сльозами на очах я лаяла себе: «Ти ні на що не здатна! Подивися, скільки років ти в найрізноманітніших формулюваннях через тисячі історій промовляєш до людей. Ґвалтувати — кримінальний злочин! Напиватися чи вибирати відвертий одяг — не злочин. Жертва не винна!» Насправді про це вже так багато сказано, що немає сил заново добирати слова, щоб спростовувати одні й ті самі упередження.

Хай про що я пишу, на горизонті завжди знайдеться людина, яка білизною свого пальта засліпить мою лінзу. «Сама винна» — це був головний посил більшости коментарів під моїми матеріалами. Я, хоч і дуже старалася, не змогла достукатися до голів і сердець стількох людей. Я можу написати сотню колонок про права жінок і зняти ще стільки само сюжетів. Та однаково щодня вигрібаю з месенджера повідомлення зі змістом «може, тобі нормального мужика б, спробуй, сподобається!». Так і хочеться відписати «дякую, я не голодна»: дописувач ствердиться у своїх уявленнях про агресивний фемінізм, а я видихну і піду далі розповідати про життя реальних жінок і їхні справжні проблеми.

Дуже сподіваюся, ви не подумали «ця авторка колонок поламалась — дайте іншу». Просто багато з нас мали відчуття, що нічого не змінюється. Що ми в меншості. Що наші цінності в Україні демонізовано і маргіналізовано. Я носила в собі це відчуття, а відповідь несподівано знайшла в художньому музеї. Я довго роздивлялася картину зблизька, і подруга попросила мене зробити кілька кроків назад.

— Відійди, — сказала вона. — Коли дивишся дуже близько, зациклюєшся на деталях і не можеш оцінити всю композицію.

ПРОДОВЖЕННЯ — за посиланням

Текст — Емма Антонюк
Ілюстрація — Олександр Грехов Відкрити / Коментувати