Гендер в деталях

2021-08-17 17:00:40 Привіт! Чи помітили ви зміни в нашому телеграм-каналі?

Відтепер ми будемо публікувати тут скорочені версії ваших улюблених матеріалів, а також повідомляти вас про найважливіші та найцікавіші гендерні новини!

Напишіть в коментарях, як вам такі зміни? Відкрити / Коментувати

2021-08-17 13:30:01 ​​СЕКС ТА РОЗМОВИ ПРО НЬОГО В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Частина 5
Авторка: Ірина Ігнатенко

Сексуальна освіта в українській родині, або як говорили про секс: пісні, приказки, евфемізми, назви статевих органів

Розмови між батьками й дітьми про інтимні стосунки вважалися неприйнятними. Попри «секеляння» й «притулу», підлітки довгий час не знали, «звідки беруться діти». Це наголошували й підкреслювали мої жінки-інформатори 1920–1930 р. н.

А правда, шо батьки про це з дітьми не говорили? — Нє-нє, ніколи. Це вже тепер, бачиш. Колись я вже велика була, я в первий клас ходила, мати моя родила дівчинку, ми прийшли. Шо, Боже мій! На печі: «Ква-ква», — дитя плаче, дитя це. Да! А в нас калина така була — кущ у городі. «Тату, де це те дитя?» — «А це, — каже, — зозуля кує і прикинула вам дитя!»

Табуйованість розмов дослідники пояснюють намаганням стримати сексуальність дівчат відсутністю доступу до інформації про статеве життя або ж морально-етичними засадами суспільства і страхом інцесту. До речі, саме останній чинник — ще один аргумент для батьків дозволяти дорослим дітям ночувати на вечорницях.

Як же молодь дізнавалася, «звідки беруться діти»? Не можна відкидати, що дехто з молодих людей до шлюбу взагалі не уявляв або мав дуже приблизні уявлення про вигляд статевих органів протилежної статі та про статевий акт. Скажімо, дівчина не відвідувала вечорниці або не залишалася там ночувати.

Припущення може підтверджувати й інформація в етнографічних записах середини ХІХ століття про те, що під час обряду «комора» — перевірки нареченої на цноту — старшим представникам роду доводилося втручатися, якщо наречений не міг дефлорувати молоду. У такому разі недосвідченого нареченого заміняв досвідчений.

...коли молодий, після всіх заходів, все-таки не годен виконати свої функції, цебто зробити калину, то його заступає дружко.

До скасування кріпаччини пан мав право «першої шлюбної ночі» і за бажанням міг ним скористатися. Ще й досі в далеких поліських селах на Рівненщині можна зафіксувати згадки про це.

Припускаю, що було кілька джерел інформації, «звідки беруться діти».

І. Спостереження за навколишнім середовищем, худобою. Молодь могла бачити, як тварини паруються, і припустити, що щось схоже відбувається й у людей.
ІІ. «Практичні навчання» під час вечорниць, гра в «притули».
ІІІ. Сороміцький фольклор. Щоправда, такі тексти зазвичай складали і співали дорослі люди, але молодь могла їх чути.

Розгляньмо докладніше цей жанр

Уся українська сороміцька традиція і фольклор узагалі базувалися на заміні непристойного, лайливого, грубого слова придатним, милозвучним, дозволеним. Найчастіше такі замінники бралися з навколишнього світу, флори й фауни, матеріальної культури.

Про це докладніше можна прочитати в працях фольклористів Михайла Красикова, Лесі Ставицької, Миколи Лесюка. Якщо їх резюмувати, треба виділити таке.

Найпопулярнішими символами чоловічої статі і сексуальної енергії були назви з довколишнього світу і господарського життя: із тваринного світу — кінь та бугай; із пташиного — півник/когут, журавель, соловей; із рослинного — кукурудза/качан, огірок, перчик, колосок, дуб; з водяного — рак, щупак, судак; господарчі предмети й музичні інструменти — рало, кочерга, плуг, довбня, шило, ножик, смичок, коса.

Окремо існувала група назв, що їх давали за зовнішнім виглядом: стирчак, стрижень, стручок, сустав, кілок, кінчик, дрючок, жила, ковбаса тощо.

Жіночі статеві органи називали за аналогією з господарчими предметами з отвором: криниця з водою, сковорода, ступка. «Пуцька» і «потка» найчастіше казали на Гуцульщині.

Назви на позначення статевого акту теж утворювалися за аналогією, подібністю: напоїти коня (пустити коня до стаєнки, дати коню їсти, осідлати коня), толочити коноплі, товкти перець (дівок перчити), буряченьки садити (червоного буряка до білого тіла), давати або давати раком (ставити/поставити раком), лоскотати.

Якщо статевий акт був не з бажання, з примусу, казали: занапастити, зламати калину, потоптати руту-м’яту, збити вінок, висмалити тощо. Відкрити / Коментувати

2021-08-16 14:04:22 ​​СЕКС ТА РОЗМОВИ ПРО НЬОГО В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Частина 4
Авторка: Ірина Ігнатенко

Втрата цноти та її наслідки для долі дівчини

Перспектива заміжжя, бажання всілякими методами втримати хлопця, нерозуміння серйозності таких «забав» іноді оберталися для дівчат життєвими драмами й трагедіями.

Життєвий сценарій дівчини розвивався кількома шляхами:

заміжжя — найвдаліший варіант;
позашлюбна вагітність і народження дитини-байстрюка; зречення коханого; перспектива одинокого материнства; маргінальність у суспільстві;
залежність від сексуального партнера через страх оприлюднення їхнього інтимного зв’язку, примус до сексуальних стосунків.

Перший варіант був найкращим, адже традиція орієнтувала дівчину на заміжжя. Хлопець, від якого завагітніла дівчина, міг теж зазнати ганьби або його примушували одружитися.

Щоправда, дівчину попереду чекав обряд «комори» — перевірка на цноту, але в кожному разі — виявили її чи ні — шлюб вважався нерозривним.

Про другий варіант: дівчина вагітніє, хлопець (або його батьки) не хочуть цього одруження. Вагітність могла стати для дівчини несподіванкою і викликати здивування: як, здавалося б, ота «безневинна» гра в «притули» призвела до такого?

Була така пришта з Палажкою. Вона тепер за одівцем замужем, а йшла вона за його покриткою. От як батько її побачив, що вона зачереватіла, то став її бить, лаять і прогнав із своєї хати: «А йди собі, куди хоч!» Він був хазяїн і через те так ненавидів за те, що вона покрилась, бо це йому буде сором перед другими хазяїнами, що його дочка покрилась. Ну й сказав їй: «Їди хоч за старця», — а щоб у його дворі не привела дитини. Як раз і трапивсь одівець, прийшов сватать. Вона й пошла за його, хоч і не хотілось…

Позашлюбна вагітність означала для дівчини перспективу одинокого материнства й маргінальність у суспільстві. Таку дівчину називали «покриткою».

Назва пов’язана з обрядом покривання на весіллі голови дівчини хусткою. Обряд символізував перехід від дівоцтва до жіноцтва, бо жінка вже не мала права ходити з неприкритою головою.

Щоправда, покритки носили дещо інший головний убір. З моменту покривання голови її життя змінювалося: вона вже не мала права ходити на вечорниці, одягатися як дівчина, але й не вважалася повноправною у стані жіноцтва, бо перейшла до нього «неправильно».

Ще один сценарій після таких «ігор» — залежність від сексуального партнера через страх оприлюднення їхнього інтимного зв’язку і, як наслідок, примус до сексуальних стосунків, не тільки з ним, а й з іншими хлопцями.

Дівчина, яка втратила «вінок» до шлюбу, зазнавала суспільної ганьби, осуду з боку односельчан, ставала об’єктом насмішок, глузувань і зневаги.

Коли знають, де роспутна є дівчина, парубки більш тоді мажуть ворота, а ні стіну в хаті на вулиці. А тепер коли ходе й ходе дівчина на вулицю або на вичорниці, розсердяться й вимажуть. Або нитками очиритину закручино, а тоді далі ще очиритину поставе та ще обкруте тею ниткою, та дальше йде…

Страх суспільного осуду, зневаги, перспектива покаліченої долі інколи призводили до того, що дівчата приховували насильство над собою, у разі позашлюбної вагітності намагалися позбавитися плоду, а то й новонародженої дитини.

Відомості про це зберігають архівні документи XVII–XVIII століть, фольклор, літературні твори. Згадаймо поеми Тараса Шевченка «Катерина» й «Титарівна», повісті «Сердешна Оксана» Григорія Квітки-Основ’яненка і «Бурлачка» Івана Нечуя-Левицького, де показано життєві ситуації, які штовхали дівчат-покриток на вбивство позашлюбної дитини.

Важко не помітити подвійні стандарти, що їх уже відзначали науковці: з одного боку, всіляке заохочення, а іноді навіть примус до спільного спання дівчини з хлопцем на вечорницях, з іншого — прославлення дівочої скромності, «чистоти», «чесності», культ дівочої цноти.

Із джерел чітко видно, що коли дівчина втрачала цноту до шлюбу, вона зазнавала знущань і зневаги з боку односельців. Водночас до чоловіків-ґвалтівників, навіть якщо жінка наважувалася на публічне обвинувачення, ставлення було щонайменше поблажливе Відкрити / Коментувати

2021-08-15 12:30:00 СЕКС ТА РОЗМОВИ ПРО НЬОГО В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Частина 3
Авторка: Ірина Ігнатенко

Сексуальні ігри молоді, або як наші прабабусі вагітніли без статевого акту. Гра в «притулу»

Ще одна пов’язана із сексуальністю тема, яку донедавна не обговорювали, — тілесні пестощі, обійми, поцілунки, а найбільше — сексуальні ігри неодруженої молоді. Відбувалися вони на вечорницях в осінньо-зимовий період, вільний від сільськогосподарських робіт.

Особливо поширена була ця практика на Поліссі, Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині, Слобожанщині, тобто в регіонах, де вечорниці мали найвиразніші і найповніші форми. На Правобережній України такого звичаю не зафіксовано.

Чи не найбільше інформації про такі ігри подибуємо в тій-таки «Дитині...», де дуже розлого й докладно описується «притула».

... Це гра така парубоча та дївоча. Він вилазить на неї і стулюють тодї вони животи з животами і дужчеб шо робили та й те друге, боять ся слави і боять ся, шоб не «пробить», цеб-то шоб та перегородка (пліва дївственна) не знищена і через те і згублена честь дївоча, бо в цьому вся сила чести дівочої. Білш нїчого і не роблять, а тїко грають ся, усе він здержуєть ся, щоб не пробить таки, а тїко трошки так собі вмочить у неї і плоть як сходить з його, не впускать у неї... (...) Отак награють ся собі та й усе. І так усї грають в іграшку оцю і всї так здавної знають, шо грать у неї можна, поки не поберуть ся собі молодята цї. Так було давно і тепер ще є.

Шоб була калина ціла, то для цего дївчата уміють хитрувать, именно грають у притули. Як ходе ночувать парубок до дївки, то якже йому тут от буває, шо обоє люблять ся собі гарно, він її жалїє, шоб не обідить, як шо такий парубок, шо щитає це дїло так, шо без його якось можна й обійтись, а як шо вже дуже кортить, буває дуже тревожний, а до другої не хоче ходить, шоб ції не розсердить. Та ще бува, й нема милїйшої за цю, і думають обоє собі прожить гарно. А притули так як дїло обикновенне і найпростіше. І то вже як би не були, то притули повинна дївка без мороки давать, як тїко уже вона знає, що цей парубок на неї не набреше і вже таки ночував з нею...

Цікаво, що в «Дитині...» подано й варіанти «притули».

Бо притула різних сортів є. Одна з боку; отой ноги здави, а то є, шо одну ногу піднїме трохи, шоб там якось способнїш йому там було трохи. Друга притула є зверху, тїко ноги у купі здавлені. А то є одну ногу його опускає між свої ноги, тож годить йому. А то є пускає обидві ноги у середину, тїко не допускає, шоб він робив дїло настоящо, а так тїко на половину «члена» або й менче, тїко це сама страшніша...

Крім «притули», молодь могла «випустити пару» і в безпечніший спосіб.

...як скоро кров заграла, вони уже ідуть одне до одного і хоть потруть ся собі в купі, погуляють, полапаються, посплять (як і так де збіжать ся і як і сплять, то лапають ся, все звичайно білше є так, шо він її лапає, а вона хиба рідко його — соромить ся і вдає все, шо й не хоче вона лапать ся, наче не даєть ся все; але це вже знають, шо то вона так собі, аби таки пограть ся та ще гірше роздразнить його; бо як не дуже охочий до лапання ляже з нею, то другий раз і не піде ночувать із ним і N. прямо казала: «Що то вам вдівець та ще й старий, а краще спить, як парубки цї наші молоді — чом-же й не пійти за його?»

Остання цитата цікава і доволі несподівана: бачимо, що дівчина, яка вже має досвід у «лапанні» з парубками (тобто тілесних ласках) і може порівняти їхню вправність, віддає перевагу вдівцю, котрий здобуває в її очах більше балів. Це дещо суперечить уявленням про пуританську цнотливість і пасивність українських селянок.

Більше — у наступних частинах Відкрити / Коментувати

2021-08-14 13:30:00 ​​СЕКС ТА РОЗМОВИ ПРО НЬОГО В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Частина 2
Авторка: Ірина Ігнатенко

Дитяча і підліткова мастурбація — «секеляння»

ПРО «СЕКЕЛЯННЯ» Я ЧИТАЛА ЛИШЕ В ОДНОМУ ВИДАННІ, ЗВИЧАЙНО, В «ДИТИНІ...». ЦИТУЮ:

Секеляння.
[Секеляння або тьорка (занесений термін) стрічаєть ся і між парубоцтвом і дївоцтвом. Одначе про те не зібрано богато матеріялу, бо збирати його трудно. При слїдуючім оповіданю згадує автор в примітцї, як тяжко приходить розвідуватись про подібні речі. Коли оповідач хотїв розказати якусь «казку» про те, як секеляють ся великі, дївки з дївками або чоловіки з чоловіками, то не дали йому, бо казка занадто стидка].
Секеляння у дїтий.
Хайби вже хлопчик та дївчинка собі секелялись, а то й дївчата з дївчатами! Ще й гаразд і їсти не тямлять, а вже сучі дїти й шморгають ся одне з одним. Лїзе одне на одне, як поросята ті одне на одне. Оця Марійка та наша Хівринька, то соромно було й навирнуть ся у повітку: все там вони любили собі грать ся. Позаголюють ся обидві та повзають одне на одному. Стидив, стидив було, то вони де инче збіжать ся собі.
А оцей Лабузненко, то було на полу все звалить котре з дїтий тай лежить, сьмієть ся. То його було і ганчіркою бють та стидять — а воно йому байдуже. Що то воно за химерія у дїтий буває?!
Та воно усї дїти отакі бувають, що пустують собі.
«Та хай і пустують! А вже хиба ж инакше не можна?»
«То пусте! Он уже більшенькі, то вже трохи і розбирає тай то буває злїзуть ся собі. Пастушки вже, тай то який з їх спрос: играшка тай годї! Звісно дїти!»
«Добра играшка! А про те нїяково, як застанеш їх! Діявол таки стягає їх».

Коментуючи ці записи, Зенон Кузеля додає: «Я сам бачив в Бережанах на пасовиську, як забавлялися 6–12 літні пастухи цілком не стидаючись: свою роботу називали вони “вробити пиво”. Особливо підпадають сьому міщанські діти...».

Далі науковець зазначає: «З записий автора не знаємо, чи знані і иньші сексуальні збоченя: відомість маємо лише про одно з них, про т. зв. секеляння (тьорка), знане між дїтьми і мабуть між дорослими».

Такі відверті записи в тогочасних академічних історико-етнографічних виданнях більше не трапляються, що не дивно з огляду на специфіку теми.

Цитований уривок унікальний і кидає світло на дуже цікавий аспект: селянські діти з раннього дитинства проявляли й досліджували свою сексуальність, а дорослі ставилися до цього доволі спокійно і поблажливо.

Тим часом у вікторіанській Європі в цей час писали трактати про шкоду дитячої і підліткової сексуальності, а подекуди лікарі радили одягати хлопчикам на пеніс кільця з шипами, щоб уникнути нічної ерекції.

Таке легке й несерйозне ставлення дорослих селян-українців до дитячих «забавлянок» зі статевими органами можна пояснити також розумінням природності й нормативності інтересу до власного тіла для розвитку особистості.

Більше — у наступних частинах Відкрити / Коментувати

2021-08-13 13:30:01 СЕКС ТА РОЗМОВИ ПРО НЬОГО В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Частина 1
Авторка: Ірина Ігнатенко

З другої половини ХХ століття у країнах Європи і Північної Америки усвідомлюють важливість дослідження та публічного обговорення будь-яких тем, пов’язаних із сексуальністю. З’являються знакові праці, зокрема «Друга стать» Сімони де Бовуар та «Історія сексуальності» Мішеля Фуко.

Натомість на пострадянському просторі, до якого належимо й ми, ця тема досі залишається переважно табуйованою або такою, яку краще зайвий раз не зачіпати:
«Було — то було, але теми, пов’язані із сексом і сексуальністю, дуже приватні й особисті, то навіщо це досліджувати, публічно обговорювати, до чого це оприлюднення спіднього?!» — часто такі і схожі заяви звучать і в наукових колах, і в публічному просторі.
Звідки у нас ці неприйняття і страх? Звернімося трохи до історії, відмотаймо час назад і пошукаймо відповіді.

Що розповідає про секс і сексуальність українська етнографія

Радянська доба — доба тоталітаризму, часи пригнічення особистості та, зокрема, сексуальності. Усім добре відома фраза, яка стала візитівкою тієї доби: «У СРСР сексу немає». Звичайно, в той період будь-які теми, пов’язані із сексуальністю, не тільки було повністю усунуто з поля вітчизняної гуманітарної науки, — самі слова «секс», «сексуальність» вселяли сором і страх, навіть у власному, приватному, інтимному просторі.

Це чітко засвідчують дослідження, зроблені на основі інтерв’ю людей, чий шлюбний вік і сексуальна активність припали на час існування СРСР.

Які ж тенденції існували до встановлення більшовицького режиму?

В середині ХІХ — на початку ХХ століття Україна не мала державності, а її етнічні землі входили до складу Австро-Угорської і Російської імперій. Українська інтелігенція не хотіла миритися з таким станом речей. Виникають патріотичні гуртки, запановують революційні настрої, і в усіх цих прагненнях незалежності народу — селянам — відводилася роль важливої рушійної сили.

У селянах починають добачати «справжній» народ, наділяють їх усілякими доброчесними і високоморальними рисами, на відміну від культури еліт, зіпсованої іноземними впливами. Селян дедалі більше ідеалізують як високоморальних, духовних, безкорисливих, справжніх, а народну культуру підносять як скарбницю національних традицій і джерело культурної пам’яті.

Серед української інтелігенції починається «ходіння в народ»: так багато хто намагався зрозуміти і наблизитися до його життя.
Отже, інтерес до народного(селянського) життя, його культури, звичаїв, традицій зародився на хвилі національного піднесення й романтизму в колі української інтелігенції, освічених учасників українського руху, у 1830–1860 роках. Власне, тоді й постала українська етнографія.

А проте життєві реалії селян дещо відрізнялися від створеного тогочасною інтелігенцією ідеалу. Селяни не завжди охоче йшли на контакт із «панами», не до кінця усвідомлювали, чого ті від них хочуть; подекуди записувачі, які самі походили з міського середовища, не розуміли селянське життя і світогляд селян. З часом інтелігенція почала нарікати на байдужість і відстороненість селян.

Цю тенденцію та конфлікт між уявним і реальним станом речей добре показала у свої монографії «Любити й навчати» Тетяна Портнова.
Не зважаючи на потуги інтелігенції наблизитися до життя й світогляду селян — іноді вдалі, іноді ні, — тогочасні інтереси етнографів, переважна більшість яких зазнали впливу романтизму і міфологічної школи, взагалі не передбачали фіксацію «сороміцького».

Як правило, їх цікавили класичні теми, які належали до матеріальної і духовної культури. Саме тому українська етнографія майже нічого не має на теми людської тілесності і сексуальності. Хоча, на відміну від радянської доби, дещо з ХІХ — початку ХХ століття ми таки маємо.

Щоразу, беручись писати на дотичну до сексуальності тему, з вдячністю згадую тих науковців-теоретиків та етнографів-аматорів, які, попри загальну тенденцію непопулярності/нерозуміння/незацікавлення/неусвідомлення/сорому тощо, фіксували і намагалися ввести в науковий обіг «сороміцькі» теми.

Більше — у наступних постах Відкрити / Коментувати

2021-08-12 14:16:31 ​​Фемінізм для тата

У мене дві доньки підростають. Два коханих сонечка, татові принцеси, моя навіжена банда. Важко передати, що вони для мене значать. Скоро вони стануть підлітками, ростуть на очах, і мені страшно за них. Це моє вразливе місце, ніби два серця, які живуть і б’ються окремо від мого тіла.

Я довго тримався думки, що в цьому суворому світі єдиний правдивий шлях захистити найдорожче – не довіряти ні людям, ні інституціям, а нарощувати і гартувати власну силу. Бо хто їх захистить в нашому суспільстві?.. Поліція? Суд? Та не смішіть. Чи може вони самі, своїми дрібними кулачками?.

Ні, ні, нема на кого сподіватись. Чоловіки мають захистити своїх найдорожчих і слабших: своїх дітей, своїх старих, своїх жінок. В цьому чоловіче призначення і виправдання особливого статусу, – так думав я. Отже, треба набивати кулаки – і я старанно набивав, заспокоюючи себе, що моя старанність щось гарантує. Але кілька років тому несподівано трапився флешмоб «#Я_не_боюсь_сказати».

В часи, коли він хвилями перекочувався інтернетом, я був досить відомим українським правим публіцистом. Мій добрий знайомий (за щедрий гонорар, мушу зазначити) запропонував мені написати на цей флешмоб чоловічу відповідь в стилі Джордана Пітерсона.
Велику статтю, в якій треба було ґрунтовно і аргументовано довести, що всі ці обвинувачення чоловіків у насиллі – це, здебільше маніпуляція феміністок, а якщо десь і правда, то висновки не ті, та й взагалі. Я взявся за цю статтю, - і, по суті, облажався.

Приблизно через місяць, зірвавши строки, я був ладен повернути аванс. Цілий місяць я читав ці жахливі історії, занурюючись все глибше і глибше. Якщо у флешмобі й траплялись якісь маніпуляції і пересмикування, то на тлі темної безодні, яку він відкрив, вони не мали значення. Масштаб вражав; близькість, буденність насилля кидала в паніку.

Я думав про доньок, про свій безпорадний військовий карабін у сейфі, який ніяк не допоможе, коли їм дійсно буде потрібна моя допомога. …Коли незнайомий дорослий проявить інтерес до їхнього спіднього одягу? Чи коли ззовні порядний учитель залишить їх на додаткові заняття? Чи коли вони поїдуть з добрими друзями на пікнік, чи коли начальник почне шантажувати, чи коли…

Та безліч випадків, коли дівчинка або жінка зіштовхується з насиллям – в школі, на роботі, в церкві, в колективі, прямо у власній сім’ї, де, як я гадав, їй мусить бути найбезпечніше. І хоч я готовий миттєво і люто розправитись з будь-ким, хто образить моїх дівчат, розшматувати його, розтерти на глину, сісти за це у в’язницю, зі спокійним серцем відсидіти, вийти і поссяти кривдникам на могили, але я усвідомлюю, все це – безсенсово. Без-сен-со-во. Я знаю, що коли донькам дійсно знадобиться мій захист, мене не буде поруч.

Продовження — за посиланням https://bit.ly/35Fj5Qu Відкрити / Коментувати

2021-08-11 17:37:23 «Не народила ще?»: репродуктивний тиск від А до Я

Замість відповідати на чужі запитання про майбутніх дітей, спробуймо поставити власні.

Репродуктивний тиск — що це таке?
Нетактовні питання про плани народжувати дітей і непрохані поради — частина комплексу ідей і традицій, що розглядає жінку як засіб репродукції, зводячи її особистість до певної біологічної функції і відмовляючи їй у праві розпоряджатися власним тілом. Сьогодні рудиментом цього стану є, зокрема, репродуктивний тиск на різних рівнях — від побутових маніпуляцій до законодавчої заборони абортів.

Заборона абортів і присоромлювання
Легальність або нелегальність абортів чи не найкраще засвідчує обраний державою політичний вектор — захищати репродуктивну свободу і здоров’я громадянок чи примусово стимулювати народжуваність коштом цієї свободи й здоров’я. Наразі в Україні переривання вагітності можливо до 12-го тижня за бажанням і до 22-го тижня за соціальними чи медичними показниками. Тож шляхом Польщі, де добровільні аборти заборонили після десятиліть легальності, Україна не пішла.

Народження як «священний обов’язок»
Народження дітей обростає конотаціями, його прагнуть перетворити на жіночий обов’язок, борг перед державою чи нацією, божественний дарунок, від якого не можна відмовитись. У кожному разі рішення не віддавати «борг» чи не виконувати «обов’язок» оголошують злочином (гріхом), а індивідку — неповноцінною. І це стає потужним, хай і не завжди очевидним, ґрунтом для побутового репродуктивного тиску, дає на нього таку собі соціальну ліцензію згори, виховує терпимість.

Тиск у родині
У межах родини, яка мала би бути середовищем безпеки й комфорту, репродуктивний тиск часто не менш сильний, аніж зовнішній. Способи вплинути на рішення партнерки щодо народження дітей вельми розмаїті, сформулюю п’ять основних.

1) Психологічний тиск і вербальний примус (до народження дитини чи переривання вагітності), варіюється від прохань до маніпуляцій і погроз.
2) Відмова використовувати контрацептиви.
3) Економічний тиск (спроби вплинути на рішення за допомогою фінансових обмежень).
4) Саботаж засобів контрацепції (проколювання презервативів, підміна таблеток).
5) Фізичне насильство і зґвалтування.

«Фоновий» тиск
Репродуктивний тиск чекає на жінку і поза межами родини — під час горизонтальної суспільної взаємодії, тобто спілкування з приятелями, колегами або навіть «небайдужими» незнайомцями. Стереотипний поділ жінок на «справжніх» (із дітьми та в гетеросексуальних стосунках) та «несправжніх» призводить до того, що продовження роду перетворюється на змагання за соціальний статус та схвалення.

Замкнене коло
Зрештою, репродуктивний тиск із боку родини та знайомих цілком очікувано віддзеркалює політику держави в цій сфері. Чоловік розглядає жіноче тіло як власність, однак, не маючи можливості поводитися з ним, як зі своїм, шукає опосередкованих важелів впливу або й удається до фізичного насилля. З багатьох причин жінка виявляється в такій ситуації дуже незахищеною.

Тож як протистояти репродуктивному насиллю?
· Твердо уривати непрохані поради й рекомендації, відзначаючи їхню недоречність.
· Пам’ятати, що ваше тіло належить лише вам, а спроби взяти його під контроль — це насилля.
· Звертатися по допомогу, якщо стали жертвою сімейного насилля, зокрема репродуктивного.
· Подавати заяву про сімейне насилля в поліцію і не забирати її.
· Не бути байдужими до постраждалих від насильства в родині, які звертаються до вас по допомогу чи пораду.
· Звертати увагу на порушення репродуктивної свободи на державному рівні та на можливість протистояти їм, хай навіть постом обурення у Фейсбуку.
· Обговорювати проблему репродуктивного тиску, писати про неї публічно. Відкрити / Коментувати

2021-08-08 12:09:38 Скажіть «фемінізм» без таргана в роті!

Більшість людей в Україні вимовляє слово «фемінізм» так, ніби в них у роті тарган. Я відчуваю дискомфорт, коли кажу «я феміністка», бо ніколи не знаю, які мультики викликає це слово в головах моїх співвітчизників і співвітчизниць.

Розповім вам історію про колективний мультик. Міф, що описує страшний світ, у якому перемогли феміністки.

Усе почалося з того, що одна телевізійна журналістка (тобто я) мало не втратила самовладання під час інтерв’ю з відомою артисткою (тобто жінкою, чиє ім’я неетично називати в цій колонці). Просто повірте, ви її знаєте, вона відома акторка, яка точно з’явиться на екрані, якщо уважно вдивлятися в телевізор.

— Я проти фемінізму, — каже селебріті, — бо я люблю мужчин.

— О! Який збіг! Перед вами саме сидить феміністка, яка до всього ще й любить мужчин, — кажу я.

— Так, але я проти фемінізму, бо не люблю воювати.

— Розумію. Багато чоловіків теж не люблять воювати. І не воюють. А ті жінки, які хочуть на фронт, захищають нас на Сході.

— Розумієте, я — жінка, — веде далі моя співрозмовниця-артистка. — Це нормально — хотіти платтячко і на ручки! Це нормально — вирішувати проблеми однією усмішкою, дозволяти мужчинам бути мужчинами. Я хочу користуватися своєю жіночністю.

Якби ж усмішкою можна було вирішити проблему нерівних зарплат. Або гендерно зумовленого насилля. Або принизливої реклами. Ця всесильна жіноча усмішка, від якої тануть чоловіки! Я сиджу й уявляю, як у світі, де перемогли феміністки, нормальних жінок силоміць змушують відрощувати вуса, щоб прикрити цю всесильну усмішку.

Я домовлялася про інтерв’ю з нею три місяці. Кожного разу чула в слухавці: «Я на гастролях ще три тижні, не пам’ятаю, яке це місто, наберіть завтра». Вона уточнювала: не вилазить із гастролей, бо взяли з чоловіком іпотечний кредит, щоб купити заміський будинок. І летить з усією родиною бізнес-класом в Австралію. А це все недешево — доведеться ще й кілька корпоративів провести.

Я думаю над тим, як вона гарує, вкалує, паше... І водночас говорить про себе, як про слабку наївну білявку. Я бачу, як вона дорожить своєю роботою, як любить і цінує свій стиль життя. І вже годину торочить маячню про слабкість і «на ручки».

Я не вірю, ніби десь існує вимір, у якому феміністки заборонили чоловікам і жінкам домовлятися про свої ролі. Феміністичний концтабір, де жінкам забороняють пекти пиріжки, а чоловікам — заводити бороду. Світ, у якому чоловікам роздали літери «б», «о», «р», «щ» і змушують скласти слово «партнерство». А тих, кому не вдалося, феміністки відправляють у зимовий ліс — шукати клітор.

Коли я починала розказувати цю історію, то думала, що вона про міф. Та насправді вона про кидалово. Про безглузду колективну галюцинацію. Нам усім напарили казку, якої не існує і ніколи не існувало. Під час того інтерв’ю в кадрі було дві феміністки — селебриті і я. Просто одна поки що не вийняла з рота таргана, перш ніж вимовити це страшне слово на літеру «ф».

Авторка — Емма Антонюк.
Повний матеріал дивіться на сайті genderindetail.org.ua Відкрити / Коментувати

2021-08-07 12:25:55 Видаляти не можна залишити: як жінок навчили, що волосся на тілі — це огидно

Більшість жінок у західний культурі видаляють волосся на тілі. При цьому ставлення до волосся на голові жінки та волосся, розташованого нижче, радикально відрізняється. Обговорення жіночого тілесного волосся й увага до нього прийнятні лише в рамках медичної та косметичної галузей, як іще одного сектора індустрії краси. В інших випадках воно вважається темою або надто очевидною, або надто «огидною» для обговорення. Який сенс про нього говорити? Його просто треба видаляти, як це роблять усі жінки.

Ще в ранніх 1900-х жінки досить рідко видаляли волосся на тілі. Але щойно у жінок з’явилася можливість відкривати більше тіла публіці, бізнес зрозумів, що може вигідно заробляти на всій цій оголеній шкірі. Уже до 1964 року 98 % американських жінок регулярно видаляли волосся на ногах. Протягом наступних 20 років депіляцію продають або як неодмінну частину «справжньої» жіночності й розкоші, або присоромлюючи тих жінок, котрі ще не «в ділі», і називаючи їх боягузками. Так чи так, саме в цей час ринок винаходить нові й нові способи видалення волосся, а сама депіляція переходить у ранг щоденних жіночих практик та повністю «нормалізується» в суспільстві.

До початку 2000-х волосся повністю зникає з жіночого тіла. Згідно з дослідженням 2005 року, у Великій Британії 90% жінок регулярно видаляють волосся з пахв і ніг. Величезну прибуткову галузь індустрії краси cфокусовано винятково на видаленні волосся: гоління, віск, шугарінг, висмикування, епіляція, лазер, депіляційні креми — усе створено для того, щоб прибрати «небажану рослинність».

У дослідженні 2014 року професорки університету Арізони Бріен Фа жінки говорять про депіляцію переважно як про власний вибір. Проте на практичному етапі дослідження, коли їх просили на кілька місяців відмовитися від гоління і вести журнал спостережень, респондентки описують постійне відчуття дискомфорту, напруги й огиди до свого відрослого волосся. «Потреба голитися, — робить висновок авторка, — приклад того, як добре жінки інтерналізували патріархальний ідеал фемінності».

Леснік-Оберстайн пише, що тіло, вільне від волосся, в культурі асоціюється з прийнятною жіночністю і гетеросексуальною бажаністю. Видаляючи волосся, жінка заробляє свій гендерний і еротичний капітал, інакше кажучи, заробляє право бути «справжньою жінкою». Це поняття може містити дуже абстрактні ознаки, як-от «жіночність», «привабливість» і «доглянутість», але об’єктивно кажучи, головна роль депіляції для жіночого тіла — робити його не схожим на чоловіче.

Мабуть, не випадково, що більше «чоловічих» прав і свобод виборювала жінка (право вчитися, носити штани, бути сексуально активною), то більших утисків зазнавало волосся на її тілі. Поки жіночий гендер було чітко означено і він візуально відрізнявся від чоловічого, їхнє волосся нікого не хвилювало. Натомість з часом, коли не користуватися косметикою, не вдягатися виразно «жіночно» і не відрощувати довгу косу в прогресивних частинах суспільства поступово ставало нормою, депіляція перетворилася на той останній форпост, який ще хоч якось відділяє один гендер від іншого і тримає оборону гетеронормативності.

Мати волосся на своєму тілі і не відчувати з цього приводу сором означає відмову від прагнення бути бажаною в межах гетеронормативного стандарту. Водночас це не означає відмову від прагнення бути бажаною взагалі, чоловіками чи жінками. Жінка з волоссям на тілі може мати таку саму або принаймні схожу сексуальність, як і інші жінки різних сексуальних орієнтацій. Проте ще важливіше, що жінка з волоссям на тілі — такий самий суб’єкт і володіє таким самим правом голосу, як і жінка з депіляцією. Її волосся не визначає її як «менш жіночну» чи «менш доглянуту».

Моя суб’єктність не вимірюється зусиллями, які я вкладаю чи не вкладаю у спроби стати «справжньою жінкою». Принаймні мені хочеться в це вірити.

Вся стаття https://genderindetail.org.ua/season-topic/tema-sezonu/yak-zhinok-navchili-scho-volossya-na-tili-tse-ogidno-134175.html Відкрити / Коментувати