Трохи про приватне право🧐

2022-06-05 19:01:25 Трохи про виділ

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників (частина перша статті 104 ЦК).

Тлумачення частини 1 статті 104 ЦК України не дозволяє стверджувати, що ця норма визначає вичерпний перелік форм реорганізації юридичної особи, адже такому висновку суперечать щонайменше дві обставини:

по-перше сама стаття 104 ЦК присвячена питанням припинення юридичної особи, що однозначно випливає як з її заголовку, так і з її змісту у цілому. Відтак, норма, що міститься у першому реченні частини 1 статті 104 ЦК України не є екстенсіональним (через перерахування усіх можливих форм) визначенням поняття реорганізація , а лише вказує на ті форми реорганізації, внаслідок яких юридична особа припиняється;

по-друге, не менш важливою є й норма, що міститься у другому реченні частини 1 статті 104 ЦК України: у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Показово також, що присвячені регулюванню злиття, приєднання, поділу, перетворення та виділу статті 106-109 структура глави 7 чинного ЦК України вибудувані одна за одною у логічній послідовності, що наголошує на правонаступництві як результаті здійснення злиття, приєднання, поділу, перетворення та виділу.

У цивілістичній доктрині поняття реорганізація юридичної особи , передусім, пов`язується із створенням юридичної особи, а не її припиненням. При цьому, визначальною ознакою конструкції реорганізації є здійснення такого створення нових юридичних осіб в порядку універсального чи парцелярного (часткового) правонаступництва. За такого підходу виділ доволі однозначно є формою реорганізації юридичної особи поряд із злиттям, приєднанням, поділом і перетворенням.

Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Тому конструкція виділу як форми реорганізації передбачає наступництво не тільки у майнових, а й в немайнових правах, а також у відповідних обов`язках (частина перша статті 109 ЦК).

Виділ може бути визначений як форма реорганізації юридичної особи, що передбачає передання її майна (прав та обов`язків) та немайнових прав в частині, визначеній розподільчим актом (балансом), до однієї або більше нових юридичних осіб (правонаступників), які утворюються в результаті виділу.

Немає жодних підстав вважати, що права та обов`язки юридичної особи - орендаря за договором оренди землі не можуть бути передані нею за розподільчим балансом іншій юридичній особі, яка створюється в порядку виділу з такої юридичної особи - орендаря.

Це підтверджується також і приписами частини 4 статті 32 Закону України Про оренду землі , відповідно до яких реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни або розірвання договору оренди землі, якщо інше не передбачено самим цим договором (причому таким є зміст цієї норми як до, так і після набрання чинності Законом України від 20 вересня 2016 року № 1533-VIII).

(URL: https://opendatabot.ua/court/91753060-ca3e8b0f29c2a94d546fbaf7dfdfd5d8) Відкрити / Коментувати

2022-06-03 13:24:12 Трохи про захист переважного права наймача на укладення договору найму на новий строк Відкрити / Коментувати

2022-06-03 13:08:51 ​​Пропонуємо до вашої уваги огляд практики розгляду Верховним Судом справ про оскарження рішень третейських судів та видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, віднесених до юрисдикції господарських судів (за березень – листопад 2021 року) - https://bit.ly/3GJAl8N .

Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство.

Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах щодо:

підстав оскарження і скасування рішення третейського суду (застосування положень статей 350, 351 ГПК України, статті 51 Закону України «Про третейські суди»);

видачі наказів на примусове виконання рішень третейських судів (застосування положень статей 352–356 ГПК України, статті 56 Закону України «Про третейські суди»);

застосування положень статей 6, 12 Закону України «Про третейські суди» тощо.

Правові висновки стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто здійснює професійну діяльність у сфері третейського судочинства та хоче бути в курсі актуальної судової практики. Відкрити / Коментувати

2022-06-02 20:13:19 Сьогодні поговорили трохи про «Приватне право в період війни» в межах Online-марафону «Як бізнесу жити й працювати в період та після війни?». Відкрити / Коментувати

2022-06-02 12:09:54 Постанова КЦС ВС від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104539336
 
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
 
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
 
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
 
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
 
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
 
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди. Відкрити / Коментувати

2022-06-02 07:51:54 Трохи з класики українського права - Дністрянський С. Загальна наука права і політики т. 1. Прага, 1923 (https://diasporiana.org.ua/politologiya/12002-dnistryanskiy-s-zagalna-nauka-prava-i-politiki-t-1/) Відкрити / Коментувати

2022-06-01 08:09:28 Постанова КЦС ВС від 18.05.2022 в справі № 442/2458/19
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104517014

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).

У разі наявності юридичних фактів передбачених статтею 993 ЦК України відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобовязання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обовязку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобовязання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобовязанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУПП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 340 грн. У постанові Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18 зазначено, що правопорушник ОСОБА_1 у судовому засіданні вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав повністю. Просить суворо не карати. Вина ОСОБА_1 стверджується матеріалами адміністративної справи, зокрема, протоколом серії БД № 085276 від 19 серпня 2018 року, схемою місця ДТП. Тому у настанні ДТП винною особою є ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_2 , який керував іншим транспортним засобом, причетним до ДТП, яка мала місце 17 вересня 2018 року, до адміністративної відповідальності не притягувався;

ПАТ «СК Уніка» здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 476 104,29 грн шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ «Ніко Захід Моторс», а тому до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобовязанні у межах фактичних витрат. Тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у звязку із завданням шкоди в порядку суброгації;

з урахуванням того, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент настання ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», яке сплатило відшкодувало страхове відшкодування у межах ліміту за полісом АМ 007486389 в розмірі 99 000,00 грн, і невідшкодованими залишилися 377 104,29 грн, то суди зробили обґрунтований висновок про стягнення цих коштів з ОСОБА_1 . Тому в цій частині судові рішення належить залишити без змін.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22 червня 2020 року № 15/2/686, оскільки, як свідчить аналіз оскаржених судових рішень суди, з урахуванням постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року в справі № 442/5648/18, висновків зроблених в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18), оцінили його та вказали про це в мотивувальній частині судових рішень. Відкрити / Коментувати

2022-06-01 08:05:38 Постанова КЦС ВС від 18.05.2022 в справі № 442/2458/19
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104517014

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Обставини щодо ступеня вини учасників ДТП при зіткненні транспортних засобів можуть складати сутність заперечень відповідача у межах позову про стягнення коштів (збитків, шкоди) з такої особи, а не бути предметом окремого позову.

Відсутність у позивача юридичної можливості пред`явити позов про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи учасника ДТП про ступінь вини кожного з учасників ДТП має перевірити суд, за наявності для цього підстав, при розгляді позову про стягнення коштів (збитків, шкоди) з такої особи. Тому не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП і такі позови не підлягають судовому розгляду.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП, в задоволенні якого суди відмовили у зв`язку із необґрунтованістю;

суди не врахували, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту;

суди не звернули увагу, що обставини щодо ступеня вини учасників ДТП при зіткненні транспортних засобів можуть складати сутність заперечень відповідача у межах позову про стягнення коштів (збитків, шкоди) з такої особи, а не бути предметом окремого позову. Аргументи учасника ДТП про ступінь вини кожного з учасників ДТП має перевірити суд, за наявності для цього підстав, при розгляді позову про стягнення коштів (збитків, шкоди) з такої особи. Тому не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом про визначення ступеня вини кожного з учасників ДТП і такі позови не підлягають судовому розгляду;

суди зробили помилковий висновок про відмову у задоволенні зустрічного позову, судові рішення судів в частині зустрічного позову належить скасувати та а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Відкрити / Коментувати

2022-05-31 10:02:46 Постанова КЦС ВС від 18.05.2022 в справі № 303/7119/19
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104443479

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші субєкти, чиї права безпосередньо повязані з правами особи, яка ними зловживає;
цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи;
інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Встановивши, що на момент укладення оспорюваного договору дарування будинку між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 боржник мав право на частку у праві на цей будинок; договір дарування укладений після набрання законної сили судового рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості та під час здійснення його примусового виконання, арешту майна ОСОБА_4 та вирішення судами подання державного виконавця про визначення частки ОСОБА_4 у спірному будинку; договір дарування укладено між близькими родичами, апеляційний суд зробив правильний висновок про його фраудаторність, а тому наявність підстав для визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, проведеного на підставі вказаного договору дарування.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та скасування рішення про державну реєстрацію прав ОСОБА_3 , проведеного на підставі цього договору. Тому ОСОБА_4, який надав лише згоду на укладення оспорюваного договору дарування, є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, однак помилився у мотивах такого рішення. Апеляційний суд правильно задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, однак зробив помилковий висновок про фіктивність оспорюваного договору, тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає зміні в мотивувальній частині. Відкрити / Коментувати

2022-05-30 08:13:11 Постанова ОП КЦС ВС від 23.05.2022 в справі № 539/4118/19
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104453594

Довідка про участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження не є правовстановлюючим документом, а тому цей факт не може бути встановлений на підставі пункту 6 частини першої статті 315 ЦПК України.

У порядку окремого провадження підлягає встановленню факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, імя, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, імям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або в паспорті, а не у будь-яких документах. Відкрити / Коментувати