Трохи про приватне право🧐

2022-05-27 08:13:51 Постанова КЦС ВС від 18.05.2022 в справі № 613/1436/17
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104443483

Щодо «конкуренції» примірників договору

У справі, що переглядається:
позивачі наполягали на тому, що відповідач замінив аркуші в оспорюваних договорах, зокрема щодо строку оренди в оспорюваних договорах (з 3 років на 25 років);
суди вважали, що позивачами не доведено заміну аркушів в оспорюваних договорах. Оспорювані договори оренди вчинені строком на 25 років;
ключовими питаннями, з урахуванням встановлених обставин та відсутності доведення заміни аркушів в договорі, на яке повинен надати відповідь суд в цій справі є те, чи можуть примірники одного й того ж самого договору мати відмінні редакції змісту його умов та як розв`язати «конкуренцію» примірників договору.

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 207 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що:
правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами;
першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін;
зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво-і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Відкрити / Коментувати

2022-05-26 19:24:27 26.05.2022 року опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2255-ix.pdf).

Законом України № 2255-IX, зокрема, внесено зміни в Закон України «Про оренду землі» та передбачено, що:
правочин про розірвання договору оренди (суборенди) землі сільськогосподарського призначення, орендарем (суборендарем), за яким є юридична особа приватного права (крім акціонерного товариства, повного та командитного товариства), є значним правочином та потребує попереднього прийняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом такої юридичної особи рішення про надання згоди на його вчинення (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним);
У разі неприйняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом юридичної особи рішення про надання згоди на вчинення такого значного правочину (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним) такий правочин є нікчемним.

У пункті 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2255-IX передбачено, що цей Закон набирає чинності через два місяці з дня його опублікування, крім: 1) підпункту 4 пункту 2 розділу І цього Закону, який набирає чинності через три місяці з дня опублікування цього Закону, але не раніше дня, наступного за днем опублікування Міністерством юстиції України в газеті "Голос України" повідомлення про запровадження електронної інформаційної взаємодії між Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно; 2) пункту 1, абзацу восьмого підпункту 1, абзацу другого підпункту 4, абзацу другого підпункту 10, підпункту 12 пункту 3, підпунктів 2 і 3 пункту 4 розділу ї цього Закону, які набирають чинності через чотири місяці з дня опублікування цього Закону; 3) пункту 4 цього розділу, який набирає чинності з дня опублікування цього Закону. Відкрити / Коментувати

2022-05-26 15:57:51 26.05.2022 відбулися збори в Касійному цивільному суді з питання обрання судді до Великої Палати Верховного Суду. Кандидатами були Ткачук О. С. та Пророк В. В.

За результатами повторного таємного голосування до Великої Палати обрано Ткачука О. С. Відкрити / Коментувати

2022-05-26 09:28:45 Постанова ВП ВС від 25.01.2022 в справі № 143/591/20
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104415080

8.30. Поряд із цим застосування статті 362 ЦК України за аналогією не є можливим, оскільки відносини з оренди земельної ділянки єдиного власника не є подібними до відносин з продажу частки у праві спільної часткової власності. Крім того, спосіб захисту, не вказаний у законі, може застосовуватись (зокрема і за аналогією) лише в разі, якщо жодний спосіб, передбачений законом, не є ефективним у певних правовідносинах. У цьому випадку в законі наявна прогалина, і суд заповнює її, застосовуючи не передбачений законом спосіб (у тому числі за аналогією). Натомість у законодавстві, що підлягає застосуванню у цій справі, прогалини немає, бо законом передбачений ефективний спосіб захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, пункт 67).

8.35. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від правової позиції, сформованої ВСУ, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду цілком обґрунтовано вказав на те, що при визнанні недійсним договору оренди, який порушує переважне право, жодним чином не відновлюються інтереси особи, переважне право якої порушене.

8.36. Визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням переважного права, не поновлює порушеного переважного права, тому що таке визнання само по собі не має наслідком обовязок власника земельної ділянки (орендодавця) укласти договір оренди із субєктом переважного права (орендарем). За цих підстав, закономірною є неприйнятність та неефективність такого способу для захисту переважного права.

8.41. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду зазначає, що визнання недійсним договору оренди, який порушує переважне право, не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому вимога не відповідає ефективному способу захисту. Сам по собі факт визнання недійсним договору оренди, укладеного з новим орендарем, не зумовлює автоматичного поновлення переважного права попереднього орендаря, яке підлягає захисту у спосіб, установлений законом, а саме шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.

8.45. За таких умов, якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном - правом оренди - шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. На належність такого способу захисту, як визнання відсутнім права, вже вказувала Велика Палата Верховного Суду (постанов від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, пункти 6.12, 6.14).

8.47. З огляду на вищевикладене належним способом захисту переважного права орендаря - ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору 2009 року, а тому постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові про переведення прав та обов`язків орендаря слід залишити без змін.

9.3. Відповідно до обставин справи № 6-55цс15 договір оренди з наступним орендарем укладено після закінчення строку договору оренди з первісним орендарем. Натомість у справі, що переглядається, такий договір з наступним орендарем укладено, а право оренди зареєстровано до закінчення договору оренди з первісним орендарем, тобто до виникнення в останнього переважного права на укладення договору на новий строк.

9.4. Отже, обставини справи, що переглядається, і справи № 6-55цс15 не є подібними. Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для розгляду питання про відступлення від висновку ВСУ, викладеного у його постанові № 6-55цс15.   Відкрити / Коментувати

2022-05-26 09:23:05 Постанова ВП ВС від 25.01.2022 в справі № 143/591/20
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104415080

8.21. Випадки та умови, коли права і обов`язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом.

8.22. Законодавець передбачає різні способи продовження строку дії договору оренди на новий строк, які можуть полягати у визначенні для сторони договору необхідності вдатися до активних дій для отримання бажаного результату або, навпаки, у вказівці для досягнення бажаного результату утриматися від певних дій.

8.25. За змістом частини четвертої статті 33 Закону про оренду землі, умови, на яких договір може бути поновлений, у будь-якому випадку узгоджуються сторонами. Якщо відсутня згода будь-якої сторони (в тому числі орендодавця) щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

8.26. Норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами.

8.27. Водночас предмет регулювання статті 33 Закону про оренду землі не може бути звужений винятково до реалізації орендарем свого переважного права, оскільки за смислом цього закону юридичним фактом, у силу якого договір укладається на новий строк (поновлюється), є досягнення згоди між сторонами щодо усіх істотних умов договору оренди землі.

8.28. Аналіз змісту цієї статті дає підстави стверджувати, що вона містить два законодавчих механізми такого поновлення: а) укладення договору оренди землі на новий строк з орендарем, який має переважне право перед іншими особами (частини друга-п`ята статті 33 Законупро оренду землі); б) поновлення (продовження) існуючого договору оренди землі на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором, у загальному порядку; при цьому таке поновлення не передбачає наявності інших осіб, які виявили намір орендувати відповідну земельну ділянку (після закінчення строку дії існуючого договору), тобто в ситуації, коли переважне право орендаря не виникає (частина шоста статті 33 Закону про оренду землі).

8.29. При цьому стаття 33 Закону про оренду землі не передбачає застосування такого спеціального способу його захисту, як переведення на нього прав орендаря. Відкрити / Коментувати

2022-05-26 09:21:08 Постанова ВП ВС від 25.01.2022 в справі № 143/591/20
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104415080

6.7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України. Ця ухвала мотивована тим, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає необхідним відійти від висновку ВСУ, викладеного у його постанові № 6-55цс15, за яким належним способом захисту порушеного переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк у разі укладення договору оренди з новим орендарем та при отриманні орендодавцем письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати це переважне право є позов про визнання другого договору оренди недійсним. Натомість ефективним способом захисту, який забезпечуватиме відновлення порушеного переважного права на укладення договору оренди на новий строк є позов про переведення прав та обов`язків наймача, який слід застосовувати за аналогією закону. (https://opendatabot.ua/court/96484122-fe13840952336d860593480aff8fca8c)

8.6. Верховний Суд України у своїх постановах неодноразово виснував, що майнові відносини, які виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору, тому, окрім спеціальних актів земельного законодавства - Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону про оренду землі, регулюються загальними нормами цивільного законодавства щодо договору та щодо договору найму.

8.9. Відповідно до положень частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом про оренду землі. Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК України та Закону про оренду землі.

8.16. Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.

8.18. Як зазначалось вище, під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій встановили, що на момент укладення та державної реєстрації права оренди, а саме договору оренди від 20 січня 2020 року з новим орендодавцем ( ОСОБА_2 ), був чинним договір, укладений позивачем та орендодавцем у 2009 році щодо тієї самої земельної ділянки, строк дії якого не закінчився, і той факт, що цей договір в установленому договором чи законом порядку розірваний,є неукладеним, нікчемним або визнаний недійсним судом, не підтверджено.

8.19. Висновки судів попередніх інстанцій про строк дії первинного договору оренди у цій справі є правильними та відповідають Закону про оренду землі й правовим висновкам, висловленим Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у її постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від цього правового висновку.

8.20. Звертаючись із цим позовом про переведення на нього прав і обов`язків орендаря за новим договором (укладеним з новим орендарем), позивач зазначив про порушення його переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Відкрити / Коментувати

2022-05-26 09:12:58 ОГЛЯД
основних правових висновків Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
за 2021 рік (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/sud_pract/2022_05_26_Oglyad_KCS_2021.pdf?fbclid=IwAR244dcFUi1j7Wz0QYNxNzS1uFjtomzxGuRNzzSPcQZKwxwG8ecWko0c9mo) Відкрити / Коментувати

2022-05-26 07:20:15 Трохи з класики українського приватного права - Лоський К. Історія і система римського приватного права. Т. 3. Зшиток 3: Наука про право спадкове. Прага, 1924 (https://diasporiana.org.ua/miscellaneous/loskyj-k-istoriya-i-systema-rymskogo-pryvatnogo-prava-t-3-nauka-pro-pravo-spadkove/) Відкрити / Коментувати

2022-05-25 11:12:36 Із 26 травня 2022 року відновлюється територіальна підсудність судових справ Тростянецького районного суду Сумської області. Відкрити / Коментувати

2022-05-24 08:11:14 Постанова КЦС ВС від 12.05.2022 в справі № 212/10842/19
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104392754

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частини перша - друга статті 20 СК України).

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 СК України).

Тлумачення статті 72 СК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що:

в силу вказівки в частині другій статті 74 СК правила передбачені для позовної давності для поділу майна подружжя поширюються і на випадки поділу майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі;

законодавець розмежував випадки для подружжя, коли позовна давність застосовується (після розірвання шлюбу) та коли не застосовується (коли шлюб не розірвано). Вочевидь, такий же критерій має бути і щодо позовної давності для поділу майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Тобто, позовна давність не застосовується коли жінки та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. І, навпаки, позовна давність застосовується, якщо жінки та чоловік припиняють проживають однією сім`єю. Відкрити / Коментувати