Трохи про приватне право🧐

2022-05-23 19:16:35 Опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов’язаних з активами окремих осіб» від 12 травня 2022 року № 2257-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2257-ix.pdf).

Законом України № 2257-IX, зокрема, внесено зміни в Закон України «Про санкції» та передбачено, що:
санкція, передбачена пунктом 1-1 частини першої статті 4 цього Закону, має винятковий характер та може бути застосована лише щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (в тому числі шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності) або значною мірою сприяли (в тому числі шляхом фінансування) вчиненню таких дій іншими особами, у тому числі до резидентів у розумінні Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів». Ця санкція може бути застосована лише в період дії правового режиму воєнного стану та за умови, що на відповідну фізичну чи юридичну особу в порядку, визначеному цим Законом, вже накладено санкцію у виді блокування активів. Накладення на активи арешту, встановлення щодо них мораторію чи будь-яких інших обтяжень (заборони розпоряджатися або користуватися ними), а також перебування таких активів у заставі не перешкоджає стягненню цих активів у дохід держави як санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 цього Закону;
фізична особа, яка повідомила про активи, зазначені у пунктах 1, 1-1 частини першої статті 4 цього Закону, звільняється від цивільно-правової відповідальності за майнову та/або моральну шкоду, завдану внаслідок здійснення повідомлення, крім випадку здійснення завідомо неправдивого повідомлення.

Закон України № 2257-IX набирає чинності 24.05.2022 року. Відкрити / Коментувати

2022-05-23 15:55:02 ​​З огляду на значний суспільний інтерес публікуємо текст постанови Верховного Суду щодо судового імунітету держави

Враховуючи суспільний інтерес та неодноразові звернення громадян до Верховного Суду у зв’язку з неможливістю ознайомитися з повним текстом постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2022 року № 308/9708/19 щодо судового імунітету держави, оприлюднюємо відповідну постанову з урахуванням обмежень, які передбачені Законом України «Про доступ до судових рішень» – https://bit.ly/3GbRWWH. Відкрити / Коментувати

2022-05-23 12:34:55 ​​Василь Крат розповів історію фраудаторності й пояснив, у яких випадках її доцільно застосовувати

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат прочитав лекцію для підвищення кваліфікації адвокатів на тему «Фраудаторні конструкції: судова практика». Захід організувала Рада адвокатів Дніпропетровської області 13 травня 2022 року.

Василь Крат зазначив, що фраудаторність як така в українській правовій реальності з’явилася досить недавно, хоча сьогодні вже застосовується в різних сферах. Тому він розповів, що собою являють та як формувалися фраудаторні конструкції, для чого вони потрібні, яким чином застосовуються.

Ще в Римській імперії задумалися над тим, що деякі боржники вигадували певні конструкції для зменшення своїх активів, аби на них не було звернено стягнення через несплату боргів. Щоб швидко та ефективно повертати такі активи боржникові, застосовували різні правові засоби (interdictum fraudatorium, actio Pauliana, restitutio in integrum ob fraudem). «Протягом тисячоліть ця конструкція видозмінювалася, але вона завжди залишалася фраудаторністю, тобто конструкціями, які вчиняються на шкоду кредиторам. Тож слід завжди пам’ятати, для чого застосовується така конструкція – щоб повернути активи боржника з метою звернення на них стягнення», – сказав Василь Крат.

З погляду регулювання фраудаторність у нашому законодавстві унормована лише в певних специфічних сферах. Перш за все йдеться про процедуру банкрутства – у Кодексі України з процедур банкрутства формалізовано конкурсне оспорювання правочинів. Передбачено пошук активів боржника, за допомогою яких можна заповнити конкурсну масу, щоб задовольнити вимоги кредиторів. Певні норми щодо фраудаторності є в законах України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та «Про виконавче провадження».

Лектор акцентував, що потрібно дуже чітко розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Перше має окреме правове регулювання, позаконкурсне оспорювання такого регулювання не має.

Надалі Василь Крат зосередився на випадках, дотичних саме до позаконкурсного оспорювання фраудаторних правочинів. Для позаконкурсного оспорювання характерне застосування основоположних засад приватного права, таких як добросовісність, заборона зловживання правами тощо, з точки зору того, чи завдає той чи інший правочин або навіть конструкція шкоду кредиторам.

Лектор розповів, як Верховний Суд почав застосовувати конструкцію фраудаторності. У 2018 році при розгляді однієї зі справ постало питання, чи можна кваліфікувати правочин як фраудаторний через застосування загальних засад законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність, а також недопустимість зловживання правом.

Позитивно вплинула на застосовування конструкції фраудаторного правочину постанова Великої Палати ВС від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Справу на розгляд ВП ВС передала колегія суддів Другої судової палати КЦС ВС з мотивів необхідності відступу від висновку Верховного Суду України, який подібні до обговорюваних правочини кваліфікував як фіктивні. Натомість колегія суддів вважала, що треба розмежувати конструкції фіктивності та фраудаторності, оскільки фіктивний правочин не передбачає наміру створити правові наслідки, натомість фраудаторний їх створює – відчужується майно тощо.

Після ухвалення зазначеної постанови ВП ВС напрацьовувалася судова практика щодо кваліфікації правочинів як фраудаторних у різних сферах. У відповідних постановах КЦС ВС наведено обставини, які потрібно з’ясовувати в тому чи іншому випадку, зазначено, що потрібно встановлювати, як реагувати.

Лектор навів такі постанови та звернув увагу на їх важливі аспекти.

Також Василь Крат відповів на запитання слухачів.

Більш детально за посиланням: https://cutt.ly/1HZUOw5.

Презентація Василя Крата – https://bit.ly/3Gbo90d. Відкрити / Коментувати

2022-05-23 08:02:55 Постанова КЦС ВС від 13.05.2022 в справі № 370/423/19
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104330117
 
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
 
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
 
Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили чи виконавчого напису.
 
Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа. Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав. Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним (частина третя та четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
 
У справі, що переглядається:
суди встановили, що 12 грудня 2018 на підставі виконавчого напису нотаріуса приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57908595 та накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, загальна сума - 2 839 599,98 грн. Разом з відкриттям виконавчого провадження інформація про боржника була внесена до Єдиного реєстру боржників відповідно до статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»;
ОСОБА_3 подарувала сину спільне сумісне майно подружжя у період, коли державним виконавцем накладено арешт на все майно її чоловіка ОСОБА_2;
відчуження майна призводить до неможливості виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог про визнання договорів дарування недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав. Відкрити / Коментувати

2022-05-22 14:26:00 Трохи з класики українського приватного права - Лоський К. Історія і система римського приватного права. Т. 2. Зшиток 2: Право зобов`язань і право родинне. Прага, 1923 (https://diasporiana.org.ua/miscellaneous/loskyj-k-istoriya-i-systema-rymskogo-pryvatnogo-prava-t-2-pravo-zobovyazan/) Відкрити / Коментувати

2022-05-21 14:17:39 Постанова ВП ВС від 20.04.2022 в справі № 910/2615/18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104292231

6.32. Правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 та постанові від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, стосуються обставин заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками – основним і субсидіарним у разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника після ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов’язань останнього, які виникли до завершення процедури виділу.

6.33. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховувала, що передача основним боржником – стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема, нерухомого майна та залишення за собою лише зобов'язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов'язань, наприклад, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов'язань. Водночас забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правова визначеність, доступ до правосуддя, законність. Порушення принципу обов'язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності (пункти 6.16. та 6.18 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14). В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 ЦК України до випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій уже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов'язаних у матеріальних правовідносинах (пункт 6.15 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14).

6.34. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволення заяви ПАТ «Київгаз» про заміну боржника у виконавчому документі, однак помилково вважали, що основною підставою такої відмови є наявність рішення у справі № 910/2615/18, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Київгаз» до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як до правонаступника АТ «Київенерго» та солідарного боржника АТ «Київенерго» за зобов’язанням, яке виникло в АТ «Київенерго» перед ПАТ «Київгаз» за публічним договором № 295905/17, не застосувавши норми матеріального права про умови та порядок субсидіарної відповідальності боржника.

6.42. Викладені Великою Палатою Верховного Суду правові висновки в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 стосуються випадків заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками – основним і субсидіарним у разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника після ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов’язань останнього, які виникли до завершення процедури виділу.

6.43. Підстав для висновку про те, що в частині третій статті 109 ЦК України йдеться про два види субсидіарної відповідальності, та відповідно для відступу від правових висновків, викладених у пункті 23 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, не вбачається. Відкрити / Коментувати

2022-05-21 14:16:16 Постанова ВП ВС від 20.04.2022 в справі № 910/2615/18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104292231

6.21. У цивільно-правовому зобов’язанні може виникати, зокрема, солідарна та субсидіарна відповідальність. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Субсидіарна ж відповідальність має додатковий характер, який полягає, зокрема, в тому, що в разі, якщо вимога кредитора в повному обсязі задоволена основним боржником, додатковий боржник до відповідальності не притягується. Тому під час виконання зобов’язань важливо визначити вид відповідальності; від цього залежить порядок пред’явлення вимоги кредитора, а також порядок виконання зобов’язання боржником.

6.24. Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 3 липня 2018 року у справі № 917/1345/17).

6.25. Отже, судове рішення, яким вирішено спір між кредитором та основним боржником щодо стягнення заборгованості та визначено розмір такої заборгованості, не може мати преюдиційного значення для субсидіарного боржника (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3).

6.27. При розгляді справи про звернення кредитора з позовом до субсидіарного боржника останній може заперечувати проти суми заборгованості за зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до основного боржника, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі.

6.28. Заміна ж основного боржника у виконавчому документі на двох боржників – основного та субсидіарного – без існування судового рішення щодо останнього позбавить субсидіарного боржника можливості реалізації в повному обсязі своїх процесуальних прав, які б він мав можливість реалізувати під час позовного провадження.

6.30. З викладеного можна виснувати, що законодавець врегулював питання забезпечення прав позивача як кредитора акціонерного товариства у випадку виділу з такого, пов’язавши можливість здійснення процедури виділу із задоволенням вимог кредитора. Також під час судового розгляду кредитор як позивач наділений процесуальним правом звертатися до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення свого позову, якщо існують обставини, які істотно ускладнюють чи унеможливлюють виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

6.31. Судове рішення про стягнення заборгованості з АТ «Київенерго» як основного боржника за зобов’язанням, які виникли з публічного договору № 295905/17, прийняте після завершення процедури виділу новоствореної юридичної особи – ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», не встановлює обставин субсидіарної відповідальності ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», не може мати преюдиційного значення для останнього щодо його прав та обов’язків як субсидіарного боржника, у зв’язку із чим відсутні підстави для задоволення заяви ПАТ «Київгаз» про заміну основного боржника у виконавчому документі на двох боржників – АТ «К.ЕНЕРГО» (змінено назву з АТ «Київенерго») як основного боржника та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як субсидіарного. Водночас судовим рішенням щодо основного боржника ПАТ «Київгаз» не позбавлялося можливості звернутися до суду з окремим позовом до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як до субсидіарного боржника за зобов’язаннями, які виникли у АТ «Київенерго» до завершення процедури виділу. Відкрити / Коментувати

2022-05-21 14:14:22 Постанова ВП ВС від 20.04.2022 в справі № 910/2615/18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104292231

6.6. Процесуальне законодавство містить норму тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідних матеріальних правовідносин, до яких натомість вступає правонаступник цієї сторони. При цьому процесуальним законодавством не враховано, що у певних випадках до матеріальних правовідносин може вступити й інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження з цих правовідносин і не вибуває (відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15).

6.8. Правонаступництвом є перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. Процесуальне правонаступництво фактично слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

6.11. Отже, виділ не є різновидом припинення юридичної особи, це один зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому попередня юридична особа не припиняється.

6.13. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням (частина четвертої статті 109 ЦК України).

6.14. Зі змісту положень частин третьої та четвертої статті 109 ЦК України убачається, що субсидіарна відповідальність нової юридичної особи, створеної шляхом виділу з основного боржника, може наставати щодо зобов`язань, які виникли до виділу та створення нової юридичної особи.

6.15. Подібні положення містяться в частині п’ятій статті 86 Закону України «Про акціонерні товариства», де визначено, що акціонерне товариство, з якого здійснюється виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які перейшли до товариства, що виділилося, згідно з розподільним балансом. Товариство, що виділилося, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які виникли у товариства, з якого здійснюється виділ, перед виділом, але не перейшли до товариства, що виділилося. Якщо товариств, що виділилися, два чи більше, вони солідарно несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями разом з товариством, з якого здійснено виділ.

6.16. Отже, оскільки внаслідок виділу зберігається і юридична особа, з якої було здійснено виділ, і створюється нова юридична особа, в законі закріплено положення про взаємну субсидіарну відповідальність зазначених юридичних осіб за зобов`язаннями, боржником за якими була юридична особа, з якої здійснено виділ, та які існували перед виділом.

6.19. Отже, кредитор може пред’явити вимогу в досудовому порядку або звернутися до суду з окремим позовом до субсидіарного боржника в порядку позовного провадження.

6.20. У таких випадках субсидіарний боржник є не правонаступником основного боржника, а особою, яка є додатково відповідальною за зобов’язанням основного боржника в силу прямого припису закону. Відкрити / Коментувати

2022-05-20 08:16:09 Постанова КЦС ВС від 12.05.2022 в справі № 756/15123/18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104330072

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати застосування в своїх відносинах юридично-значимих повідомлень (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення вважатиметься отриманим).

Обміркувавши обставини встановлені судами та обставини, які визнавалися учасниками справи, аргументи касаційної скарги, колегія суддів, вважає, що:
суди не звернули увагу, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати застосування в своїх відносинах юридично-значимих повідомлень (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення вважатиметься отриманим);
суди не врахували, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобовязання діє презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобовязання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку;
тлумачення змісту пункту 8.4. іпотечного договору № 008/2037 Кс/І від 05 січня 2012 року дає підстави для висновку, що сторони у своєму регуляторі приватних відносин визначили порядок надсилання повідомлень за цим договором, зокрема вимоги, передбаченої частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», та встановили, що таку вимогу слід вважати зробленою належним чином у випадку, якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом, курєром, телеграфом, або зроблені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання такої письмової вимоги буде вважатися дата її особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення звязку одержувача;
16 серпня 2017 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» направило ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , претензію-вимогу про усунення порушень від 16 серпня 2017 року № 008/2037 Ксі відповідно до пункту 8.4 іпотечного договору № 008/2037 Кс/І від 05 січня 2012 року така вимога вважається отриманою з дати поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача (тобто, з 16 серпня 2017 року).
презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов`язання позивачем в загальному порядку належними та допустимими доказами не спростована. Тому іпотекодержатель, який з дотриманням пункту 8.4 іпотечного договору № 008/2037 Кс/І від 05 січня 2012 року направив вимогу, передбачену частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», правомірно звернув стягнення на предмет іпотеки.
За таких обставин, суди зробили неправильний висновок про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Тому судові рішення в оскарженій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Відкрити / Коментувати

2022-05-20 07:09:40 Трохи з класики українського приватного права - Лоський К. Історія і система римського приватного права. Т. 3. Зшиток 1. Наука про права річові. Прага, 1923 (https://diasporiana.org.ua/miscellaneous/loskyj-k-istoriya-i-systema-rymskogo-pryvatnogo-prava-t-2-nauka-pro-prava-richovi/) Відкрити / Коментувати