2022-07-25 08:00:08
Постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2022 року (справа N454/2576/17)
#допустимість
#територіальна_підсудність
#оперативно_розшукові__заходи
#підслідність
#право_на_захист
#НСРД
#контроль_за_вчиненням_злочину
#провокація_злочину
Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:
Положення про територіальну юрисдикцію слідчого судді не стосуються прав особи, стосовно якої проводиться негласна слідча дія, зокрема, права на справедливий суд, установлений законом. Якщо слідчий звернеться до слідчого судді апеляційного суду з відповідним клопотанням поза межами юрисдикції органу досудового розслідування, але не до найбільш територіально наближеного, це може бути підставою для відмови у задоволенні його клопотання, а не порушенням права особи на справедливий суд у разі задоволення такого клопотання.
Продовження оперативно-розшукових заходів після внесення відомостей до ЄРДР відповідає вимогам ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», якщо припинення оперативно-розшукових заходів ставить під загрозу розкриття кримінального правопорушення.
КПК не передбачає обов’язкової вимоги щодо дотримання правил підслідності при внесенні відомостей до ЄРДР. Стаття 214 КПК не містить вказівки і на можливість не вносити відомості, якщо кримінальне правопорушення не підслідне відповідному органу розслідування. Чинне кримінальне процесуальне законодавство України, зокрема ч. 2 ст. 218 КПК, не містить посилання на час, в межах якого прокурором має бути визначено підслідність за іншим органом досудового розслідування.
Недотримання органом досудового розслідування 24-годинного строку передачі прокурору протоколу про результати НСРД (ч. 3 ст. 252 КПК) не має суттєвого впливу на права підозрюваного, зокрема й на захист, а отже, не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону.
Складання протоколу без участі підозрюваного, який був затриманий відразу по закінченні контролю за вчиненням злочином, не порушує його права на захист, якщо відкриту фіксацію, передбачену ч. 4 ст. 271 КПК, фактично забезпечено шляхом складання у присутності затриманого протоколу огляду місця події та протоколу затримання.
Для визнання отриманих доказів недопустимими має встановлюватися причинний зв’язок порушення права на захист з отриманням указаних доказів.
У випадку використання таємних агентів має бути перевірено, чи влаштовувались пастки (те, що зазвичай називається «матеріальним критерієм провокації»), і якщо так, то чи міг обвинувачений скористатися цим для свого захисту («процесуальний критерій провокації».
Істотна суперечність позиції захисту виключає сумніви у відсутності провокації злочину. Версія про провокацію злочину має визнаватися необґрунтованою, коли обвинувачений заперечує факт вчинення ним злочину та одночасно заявляє про провокацію на його вчинення.
Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105218405
351 viewsedited 05:00