Орестократія

2023-07-22 12:02:31 Відкрити / Коментувати

2023-07-20 10:23:52 Коридорна «дипломатія»: пуляючи по Одесі, верховний бункер-командувач передав привіт турецькому президентові.

Атакою по одеському «зерновому» порту господар кремля намагається показати своєму «другу Ердогану», що йому не подобаються виховні заходи Анкари та її проукраїнська позиція.

Після відмови Путіна продовжувати «зерновий коридор» лідер Туреччини прилюдно потролив свого російського колегу: мовляв, «мій друг» насправді хоче продовжити зернову угоду, просто «я ще не набрав його».

Для кремля це заява прозвучала принизливо, особливо після Вільнюського саміту НАТО, на якому Ердоган заявив про «новий етап відносин Туреччини та США»: Анкара розблокувала вступ Швеції до Альянсу, підтримала євроатлантичні прагнення Україні та, найголовніше, натякнула на партнерство із США для політичного впливу на країни Глобального Півдня, - для протидії Китаю та РФ. А також Туреччина порадила русні забратися геть з Нагірного Карабаху.

Рашисти вже бояться, що Анкара сформує конвої для супроводу караванів із зерном, а також тралитиме маршрут для виявлення мін. «Друг Путін» навряд чи зважиться атакувати турецькі (НАТОвські) конвої, тим паче, що зрештою «друг Ердоган» таки подзвонить і переконає повернутися до угоди.

Bild он пише, що російських пропагандонів лихоманить через несподіваний поворот Ердогана до Європи: в їх свідомості ментально відроджуються епізоди ординського ярма, і ведучі росТБ говорять про наміри Анкари загарбати «ісконо русскіє зємлі». Очевидно, маючи на увазі татарський Крим. Крім того, кремль відкрито говорить, що російська блокада “зернової угоди" скерована винятково проти Ердогана, який “наважився” відпустити бійців “Азова” в обхід кремля. І "найгірше": Туреччина, купуючи українське зерно зі знижкою 25%, посіла перше місце з експорту борошна у світі”.

Ердоган славиться магічним впливом на бункерного і давно міг би сфалувати його на продовження угоди. Але обрав конфронтаційну модель комунікації. Вся справа в бажанні мінімізувати тотемне значення Путіна для Глобального Півдня.

Будьмо відверті, термін «Глобальний Південь» - це сучасний політкоректний аналог для застарілого відповідника «країни третього світу». Одна з них - проросійська мекка флібустьєрів (тобто піратів) - Сомалі. В столиці країни Могадішо після заяви РФ про вихід із зернової угоди виникла справжнісінька паніка, люди скуповують продовольство, повідомляє Reuters. Ціни на продукти, відповідно, зростають, наче показилися.

Також від витівки кремля відчутно постраждають інші друзі рашистів - Ефіопія та Кенія, у яких неймовірна засуха. А також Південний Судан (привіт, колонізаторам з «Вагнера») та Ємен. За оцінками ООН, в зону ризику від припинення зернової угоди потрапили 400 млн. осіб.

Формально, бункерний пообіцяв відправити російське зерно безкоштовно. Але про ціну його словам днями розповів президент ПАР Рамафоса: Він відверто зізнався, що шалено боїться РФ, бо, наприклад, за виконання ордера Гааги і видачу МКС фюрера «дружня Росія» натякнула війною.

Протягом одного дня 19 липня кремль проаналізував весь діапазон свого коридорного мислення. Вранці він ракетами атакував портову інфраструктуру Одеси, вдень - пригрозив знищувати будь-які торговельні кораблі в акваторії Чорного моря, а ввечері фюрер виперся на екрани та заявив свої хотілки на продовження «зернової угоди». Бункерний дід не знає інших рецептів перемовин, окрім як нагнітання ситуації.
Та проти лому є прийом. І його звати Ердоган.

Цікаво спостерігати за коридорною бійкою «давніх друзів», особливо знаючи, що в бункерного жодного поля для маневру, адже... в зерновій угоді зацікавлений також і Китай.

Підписуйтеся на "Орестократію". Відкрити / Коментувати

2023-07-18 10:42:25 Складно уявити, що НАТО зможе захистити Європу без України, - Курт Волкер

FT опублікувало цікавий текст колишнього спецпредставника США з питань України. Стаття дозволяє простежити прірву між «нинішніми» та «колишніми»,  тобто між паралізованими посадовими обовʼязками спікерами та людьми, здатними вільно висловлювати власні думки, зокрема, такими, як Волкер: 

 Саміт у Вільнюсі відображає нерозуміння того, що характер європейської безпеки змінився. Україна наразі виконує роботу за НАТО – бореться за захист кордонів вільної Європи. При цьому Україна спроможніша у військовому плані, ніж більшість членів НАТО. І боронить Україна ті цінності, на яких Альянс і ґрунтується.

 Якщо Київ застрягне «в залі очікування НАТО», це дасть Путіну зелене світло для нового нападу. Звичайно, Україна спочатку повинна виграти війну.

 Наразі існує фундаментальна розбіжність між зобов'язаннями НАТО щодо безпеки та відмовою надати Україні чіткий шлях до членства. Цю розбіжність необхідно терміново усунути вже наступного року і запросити Україну до Альянсу.

 В іншому випадку, складно уявити, що НАТО зможе захистити Європу без України.

 Навіть після можливого замирення в Україні, країна-агресорка перегрупується. Вона готуватиметься до нового нападу. Путін надалі зверне свій погляд на Естонію, Латвію, Литву і навіть Фінляндію, які є країнами ЄС і НАТО.

Подібні думки важливі, оскільки під їх впливом формується політичний запит суспільства до влади. Чим більше «волкерів» заявлять про свою позицію, тим активніше той самий американський електорат виступатиме на підтримку України. А значить - Білий Дім дедалі менше боятиметься «ризику ескалації» війни.  
Соціум формує порядок денний, і в наших силах повпливати на нього.

Підписуйтеся на "Орестократію".   Відкрити / Коментувати

2023-07-17 15:15:40 Нова стратегія наступу ЗСУ: в Запорізькій області через щільність мінних полів українські військові просуваються пішки.

Так триватиме доти, доки Сили Оборони не зможуть залучити касетні боєприпаси: вогнева перевага дозволить ЗСУ отримати час і простір для використання вже наявної інженерної техніки, - The Washington Post.

5-16 км перед російськими позиціями всіяно мінами. Тривала підготовка ЗСУ до контрнаступу, викликана очікуванням озброєнь, дала змогу рашистам замінувати території в буферній зоні, що наразі ускладнює просування української армії та призводить довтрат - і техніки, і людей.

Сапери плазом у сутінках намагаються проводити розмінування вручну. Окупанти тим часом можуть скинути нові міни з безпілотників, зводячи нанівець їхні зусилля. The New York Times: Російські мінні поля складаються з декількох видів вибухових пристроїв.

міни-пастки, які детонують при спробі їх підняти;
міни, начинені шрапнеллю (спрацьовують при наступі);
міни-розтяжки;
окрему проблему становлять пластикові міни - такі осколки в тілі солдатів складно виявити, оскільки медичні металодетектори їх не виявляють;
бойові машини Bradley спокійно долають протипіхотні міни, але їх зупиняють протитанкові пристрої.

Сапери працюють вночі, в групах по чотири людини. Спочатку розчищають вузьку доріжку, а потім трохи розширюють її, щоб двоє солдатів могли йти поруч із носилками. Часто працюють без металошукача, оскільки він занадто помітний. Тому сапери повзуть, сподіваючись просто виявити міни.

NYT: міни перевершили артилерію як основну причину поранень. Але вони - не єдина проблема саперів. У міру просування українські солдати виходять із зони дії деяких систем ППО і стають уразливими для орківських вертольотів.

WP: Київ отримав менше ніж 15% техніки для розмінування, включно із системами M58. Саме їх, а також торпедні вибухові заряди "Бангалор" постійно просили у західних партнерів міністр оборони Резніков і головнокомандувач Залужний.

Водночас, наявні у ЗСУ машини з розмінування стають легкою мішенню для російських військ, бо противник очікує появи такої техніки: вона масивна, гучна, і тому - помітна.

WP: Рішення США надати Україні «суперечливі» касетні боєприпаси надасть Києву вогневу перевагу, що дозволить українським військовим мати достатньо часу і простору для використання наявного інженерного обладнання.

Глибина і щільність мінних полів зараз є головною проблемою вздовж південної лінії фронту в Запорізькій області: рашисти очікували, що українці підуть в атаку і спробують перерізати сухопутний коридор через окупований регіон, який з'єднує російський кордон з Кримом. "Місцевість у цьому районі – це переважно розлогі відкриті поля, де українцям не було де замаскувати свою велику техніку і транспортні засоби. За словами солдатів, росіяни обрали для своїх позицій височини", – WP.

Кожен українець повинен знати, якою ціною воїни ЗСУ виборюють нашу перемогу над рашистами. Прочитай та перешли далі.

Підписуйся на "Орестократію". Відкрити / Коментувати

2023-07-15 18:11:36 Чи зробить Путін подарунок Гаазі на день Незалежності України? - тут виникло неординарне запитання 

 Інколи здається, що господар кремля дуже хоче потрапити до рук міжнародного кримінального суду (МКС, Гаага), що виписав ордер на арешт цього міжнародного злочинця. Саме тому він наполягає на персональному візиті 22-24 серпня на саміт БРІКС в Південно-Африканську республіку. Тоді як ПАР благає російського фюрера сидіти дома, - далі від гріха. 

 Влада ПАР просила РФ, щоб на саміті БРІКС замість  Путіна  був присутній глава МЗС РФ Лавров, однак Москва відмовилася, - бідкається віцепрезидент Пол Машатіле: «Ми розуміємо, що пов'язані Римським статутом, але ми не можемо запросити когось, а потім його заарештувати. Ми були б щасливі, якби Путін не приїхав».

 Південноафриканці пропонували три варіанти, аби уникнути лихої долі: перенесення саміту до Китаю, заміна бункерного діда на «похмуру коняку» Лаврова та проведення саміту у форматі відеоконференції. Усі партнери БРІКС вирішили випробувати долю, не змінюючи формат саміту.

 Зараз африканські медіа з посиланням на владу, говорять про приїзд фюрера до ПАР як доконаний факт. Тоді як офіційно кремль ще загадково чухається, мовляв, рішення про поїздку Путіна ще не ухвалено... 

 Тим часом головний прокурор МКС Карім Хан мало не іменні наручники передав африканській владі на випадок прибуття фюрера: «Я не думаю, що їм потрібні мої уроки. Вони добровільно є державою-учасницею МКС, вони знають, що таке закон».

 Саміт БРІКС, судячи з усього, стане тестовим майданчиком Китаю та Росії, на якому вони намагатимуться хакнути норми міжнародного права в окремо взятій державі, - в обмін на гроші та іншу підтримку. Це дуже цікавий експеримент, за яким, схоже, спостерігатиме весь світ.

А тепер і ми з вами. Тим часом підписуйтеся на «Орестократію». 

P.S. Але, погодьтеся, було б символічно, якби на День Незалежності України бункерний фюрер таки одягнув кайданки... Відкрити / Коментувати

2023-07-14 14:19:19 Генштаб РФ перетворює війська на підрозділи-камікадзе. З армії прибирають впливових офіцерів.

Валерій Герасимов отримав зелено світло на кадрові чистки у війську. Прибирають не тільки  спільників «кухаря Путіна», але й вищих офіцерів із власною думкою. Бо, як говорить знамените радянське прислівʼя, «офіцер не повинен думати, він повинен виконувати». І в період кремлівської кризи це прислівʼя актуальне, як ніколи.  

 
 Скориставшись бунтом Прігожина, нач генштабу рашистів Валерій Герасимов великою косою чистить лави збройних сил. Формально, він та міністр Шойгу викошують посіпак власника «вагнерів». 

 Лише офіційно претендентами "на вихід" є близько 30 вищих офіцерів: 13 з них затримані для допитів, ще близько 15 відсторонені від служби або звільнені. Частина військовиків дійсно були обласкані ватажком найманців Прігожиним. 

 Екс-командувач окупаційним угрупуванням генерал Суровікін ніби-то був втаємничений у плани повстання. Такі ж самі звинувачення озвучені й на адресу заступника Суровікіна генерал-полковника Андрія Юдіна та ще одного генерала: заступника начальника ГРУ Володимира Алексєєва. Всі вони були затримані, а зараз відсторонені від виконання службових обов'язків, і перебувають під наглядом.

 Серед затриманих – колишній генерал-полковник Михайло Мізінцев. З подачі «кухаря Путіна» він донедавна обіймав посаду заступника міністра  оборони, та після скандальної відставки приєднався до «вагнерів». 

 Поряд з посіпаками Прігожина генштаб РФ позбувається вищих офіцерів, котрі дозволяють собі «думати, а не виконувати».  Найяскравіший випадок - звільнення командувача 58-ї армії ППО, генерал-майора Івана Попова. 

 Попов де-факто звинуватив Герасимова у зраді інтересів армії. Він публічно заговорив про проблеми русні на запорізькому напрямкові, відсутність в орків засобів контрбатарейної війни, постів артилерійської розвідки, значних втрат росіян від вогню української артилерії т.д.

 «Міністр оборони Шойгу звільнив мене через оприлюднення  різноманітних проблем у російській армії, що становило загрозу для російського командування», - сказав Попов, пафосно прирівнявши себе до "лідера повстання", назвав себе "Спартаком" (його позивний), а своїх підлеглих – "гладіаторами".

Попов не входить до прігожинської свити, але «невидима рука» розкручує генерала за подібним сценарієм, що і «кухаря Путіна»: генерал «обмазав» начальника генштабу усіма нечистотами війни, і закликавши кремль звільнити Герасимова.  Його звернення розтиражовані по всьому турбопатріотичному інтернету, і тепер він виглядає патріотом-захисником - на тлі кабінетної дупи Герасимова.

 Попов - не єдиний, з кого конструюють опального генерала Лебедя з 90-х, народного улюбленця - правдобруба, який постійно був скалкою у найчутливішому місці кремля (це Лебедю належить фраза: «Дайте мені сформувати полк з дітей депутатів та міністрів, і війна в Чечні завершиться за місяць»). Так, ще з січня намагається активно обгавкувати верхівку міноборони генерал-полковник Михайло Теплинський. Тоді він поконфліктував з Герасимовим щодо швидкості утилізації російських десантників під Соледаром, і теж потрапив у чорний список інакодумців. 

 Задачі Герасимова сьогодні зрозумілі: він отримав право сформувати жорстку воєнну вертикаль, яка виконуватиме його вказівку, не завертаючи уваги на здоровий глузд, матеріально-технічне забезпечення, правила воєнної науки та інші «дурниці». 

 Йдеться про перетворення військ в ескадрони камікадзе, готових бездумно полягти на полі бою, якщо надійде відповідний наказ. Саме таку поведінку військ і передбачає стратегія війни «до останнього росіянина».  

 Тим часом «святе місце» Прігожина в свідомості турбопатріотів намагаються заповнити іншим персонажем. Не факт, що це буде саме Попов, але в кожному випадку, у цього процесу є продюсер та сценарист. А «герої», судячи з усього,  не забаряться. 

Підписуйтеся на "Орестократію". Відкрити / Коментувати

2023-07-12 17:54:35 США "прокачують" Ердогана на близькосхідного миротворця. Це може стосуватися й України.

У Вільнюсі зʼясувалося, що Ердоган уже на короткій нозі з главою Білого Дому. Преса назвала це «новим етапом відносин Туреччини та США». Я тут спробував розібратися, в чому він полягатиме.

Формально, Анкара чемно дослухалася до рекомендацій Вашингтону, і тепер збирається розблокувати вступ Швеції в НАТО. Цю перемогу Байден заслужено присвоїв собі.

Реально ж, виглядає, що американському президентові вдалося повернути непокірного президента Туреччини у свій політичний «табун», і тепер Uncle Sam отримує серйозного партнера для політичних ігрищ на Близькому Сході, зокрема - для протидії Китаю та РФ.

«Хід Ердоганом» дозволить США круто вплинути на розклад сил у регіоні.

До останнього Туреччина коливалася між стратегічними полюсами – Вашингтоном і Москвою. В якийсь момент Ердогана - небезпідставно - вже навіть називали «проросійським». Він досі зберігає торгівлю з Москвою, - попри західні санкції.

Тепер у Туреччини може зʼявитися інша місія: країна посилить власну гру на Близькому Сході, витискаючи звідки ослаблих росіян та конкуруючи з Пекіном за посилення впливу у регіоні. Навіть на тому ж пострадянському просторі, де члени трухлявого путінського ОДКБ давно вже шукають собі нових кураторів, Туреччина, підтримана США, була б непоганою альтернативою КНР.

Злі язики навіть подейкують, що радник Байдена з нацбезпеки Джейк Салліван тепер хоче запустити Туреччину як свого троянського коня в ЄС, аби «підірвати» цю демократичну організацію зсередини. Принаймні, турецький президент уже натякнув, що не проти обміняти вступний квиток для Швеції в НАТО на приєднання цієї азійської держави до ЄС.

Тепер найцікавіше: схоже, Ердоган може отримати від США статус головного перемовника по РФ. Президент Туреччини став однозначно проукраїнським і водночас демонструє свою здатність впливати на РФ. Впадає в око, наскільки самовпевнено Ердоган поводив себе щодо Путіна останнім часом: диктував умови по зерновій угоді (мовляв, не на 3 місяці, а два роки), без особливого погодження з кремлем передав Києву лідерів «Азову», а тепер навіть викликає на серпень бункерного фюрера на розмову до Анкари. Того самого, який боїться ордеру на арешт від міжнародного кримінального суду дужче, ніж привиду Степана Бандери.

Бункерний відвідати Анкару навряд чи зважиться, бо так транзитом і до Гааги недалеко… Але постежити за спілкуванням Ердогана та Путіна варто: намічається щось грандіозне.

Підписуйтеся на «Орестократію». Відкрити / Коментувати

2023-07-11 22:31:39 НАТО провело "лінію Столтенберга": альянс не готовий пустити Україну далі своїх страхів

«Німеччина та США побоюються, що надто тверда прихильність до України може спровокувати ескалацію з боку РФ. Дозвіл Україні приєднатися до альянсу в період російської агресії, зрештою, втягне НАТО у війну проти Москви», - Guardian.

Оцей головний барʼєр на шляху євроатлантичної інтеграції України я і називаю "лінією Столтенберга": це внутрішні фобії лідерів провідних країн світу, законсервовані в них ще з часів холодної війни.

"Україна стане членом НАТО... коли союзники погодяться і будуть досягнуті умови", - каже генсек Альянсу. Щось подібно торочила 15 років тому бабуся Меркель, задовольняючи геополітичне его Путіна.

Сьогодні Вашингтон і Берлін наполягли на формулюванні підсумкової заяви саміту, - без запрошення Києву приєднатися до НАТО після закінчення війни, хоча країни Східної Європи вимагали чітких перспектив.

Причина - очевидна: запрошення України до НАТО - навіть після завершення закінчення війни - ніби-то спровокує Росію навмисно затягувати військові дії.

Путінські стереотипи у світі набагато потужніші за його війська. Упродовж 500-т з лишнім днів широкомасштабного вторгнення наші західні партнери не раз викликали «привид ескалації конфлікту з РФ», аби відмовити Україні в наданні то гармат, то MLRS, потім - ППО, важких озброєнь, танків та, зрештою, літаків. Та щоразу Сили Оборони України доказували, що не такий той «привид» страшний, як його уявляють на Заході. Сподіваюся, зі вступом до НАТО вийде аналогічна ситуація.

Підписуйтеся на «Орестократію». Відкрити / Коментувати

2023-07-10 18:39:11 11 липня лідери НАТО вирішать не лише долю української заявки на приєднання, але й формат української перемоги.

На даний момент остаточних домовленостей ще немає, і це насправді добрі новини.

Протягом останнього місяця президент Байден переконував світ, що Україна не готова до вступу до НАТО, мусить провести низку реформ, і, мовляв, європейські партнери підтримують у цій думці Білий Дім. Та під тиском саме східного крила Альянсу та частини країн Західної Європи неможливе стає можливішим:

Упродовж останніх днів США, Велика Британія, Франція та Німеччина з більшою чутливістю обговорювали питання України, при чому, як у форматі перемовин з Києвом, так і ЄС, G7 та іншими членами НАТО.

Глава МЗС Дмитро Кулеба 10 липня заявив, що партнери погодились зі скасуванням Плану дій щодо членства для України на шляху до вступу в Альянс. На цьому раніше наполягав Байден. Скасування ПДЧ скоротить шлях країни до НАТО. Міністр сподівається, що це «найкращий момент, щоб внести ясність щодо запрошення Україні приєднатися до Альянсу". Віце-премʼєр Ольга Стефанішина оптимістично вважає, що НАТО може запросити Україну до вступу навіть зараз, під час війни, а завершити процес, коли дозволять обставини.

Фінальні деталі обговорювалися «в останню» хвилину в Лондоні, де в 10 липня відбулася зустріч Байдена та премʼєра Британії Ріші Сунака. Очевидно, деякі деталі «дошліфовуватимуться» вже на самому саміті.

Та стратегічне питання НАТОвських перспектив України буде далеко не найголовнішим у Вільнюсі. Не менше значними є тактична задача підтримки ЗСУ для досягнення перемоги у цій війні.

Якщо різного розливу експерти очікують чудес від Сил Оборони України на полі бою, то професійні військові розуміють необхідність забезпечення військ зброєю: для розгрому окупантів на полі бою українській армії потрібні літаки, збільшення кількості ППО, важкої техніки, артилерії, боєкомплекту до них, а також ATACMS та інших мілітарних девайсів, котрі допоможуть вибити російську армію з української території. Інакше кремль продовжить мобілізацію, отримає час для навчання чергового контингенту, далі відновлюватиме свій військово-промисловий комплекс… тобто робитиме ставку на затягування війни.

Цю гіпотезу підтверджує заява Даунінг-стріт за результатами зустрічі Сунака та Байдена: лідери обговорили контрнаступ України та підкреслили «важливість того, щоб міжнародні партнери країни взяли на себе зобов’язання щодо її довгострокової оборони, надання підтримки, необхідної Україні для перемоги у цій війні та забезпечення справедливого та тривалого миру».

«Німеччина оголосить про нові пакети підтримки для України під час майбутнього саміту НАТО, - заявив у понеділок міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, який зустрічався зі своїм французьким колегою Себастьєном Лекорню. Пісторіус додав, що він очікує, що саміт НАТО буде "дуже об'єднаним" і що це "повинно бути в світлі поточної ситуації".

Є велика надія, що НАТО нарешті позбудеться свого страху «ескалації конфлікту» та боязні переродження війни Росії проти України на третю світову. Коли б цей страх минув ще торік влітку, і Сили Оборони України були б забезпечені всім необхідним озброєнням ще торік, то кремль не отримав би такий розкішний подарунок у вигляді 7-8 місяців на переозброєння своїх військ та підготовку ешелонованої оборони.

Очікуємо. Віримо в здоровий глузд та ЗСУ. Підписуйтеся на "Орестократію". Відкрити / Коментувати

2023-07-08 22:30:16 500 днів війни: якщо очима вгризатися в карти бойових дій, то інколи можна впасти у відчай, повіривши деяким "оракулам" Заходу: вони торочать одне і теж: контрнаступ України повільніший, ніж очікувалося, а оборонні приготування русні виявилися успішнішими, ніж вважалося.  Але це не так…

 До масштабного вторгнення бункерний дід ще звався Путіним, одні його боялися, інші - поклонялися та залюбки приймали енергетичні подачки з його рук. Сьогодні фюрер - лауреат гаазької повістки до міжнародного кримінального суду, а російська федерастія втратила на газових та нафтових контрактах в ЄС сотні $ млрд. Путін, наче дід у казочці «Колобок», ще може замести по засіках, але то вже залишки колишньої розкоші.

 Десь з осені минулого року цивілізований світ спершу декларував, що фюрер і русня не повинні перемогти Україну. А пізніше навіть зголосилися докласти всіх зусиль, аби руками українців втопити рашизм у російському болоті. І це вже «Бінго». Бо пригадайте, як 400-500 днів тому всі вони, ніби з переляку, казали про ризик втягування їх країн стороною конфлікту. Лякало все: від передачі ППО та танків до введення жорстких санкцій щодо неадекватного лідера русні. Тут уже не складно сформулювати #перше_правило_геополітики: якщо у психопата в руках ядерна зброя, це автоматично зцілює його до рівня політично дієздатного, тобто - недоторканного.

 ЗСУ не можна звинувачувати в повільному контрнаступі, бо головною проблемою Сил Оборони була відсутність техніки та боєкомплекту до нього. Якби усі ці модні західні мілітарні девайси зʼявилися в Україні минулої осені, то українські підрозділи давно вже виконали б свої планові задачі:  виперли русню на кордони 1991 року. Бо що відбулося у Московії за останній рік: за цей час московити сформували ще одну армію, яка оснащена, організована, і забезпечена  мінімально потрібною кількістю техніки та БК. Ще торік 90% бронетанкових заводів федерастів перебували в стані банкрутства, а підбиті на українському фронті танки доправлятися на Урал для відновлення. В жовтні московитський уряд перебував свій ВПК, що дозволило краще забезпечувати російські підрозділи бронею. Через сірі схеми відновлено постачання електроніки, і тепер рашисти мають змогу виготовляти 100, за іншими - 250 ракет дальнього радіуса. 
Ось така от «нехитра» ціна західній нерішучості. 

 Захід уже починає розуміти, що ядерна зброя не сильно нормалізує неадеквата, і думає про транзит влади в Московії. Але тут знову проявляються традиційні вагання:  позбутися фюрера одразу, чи скидати частинами:) А що скаже Китай? 

 Західні розвідки натякають, що намагаються «розписати» з Пекіном спільний план транзиту  влади в кремлі, без ризиків розпаду РФ й утворення декількох десятків маленьких ядерних республік. Під словом «транзит» я маю на увазі заміну Путіна на іншого ушльопка, але лояльного Пекіну та Вашингтону.  І «прігожинські вибрики» варто розглядати як перше попередження цього прекрасного тандему кремлівському владиці. 

 Лідери демократичного світу вже нарешті зрозуміли, що їм час створювати нову доктрину міжнародної безпеки. І Україна буде вписана в неї великими літерами. Уже жодна, вибачте, «меркель» не відбирає в України право бути в НАТО, відбуваються лише торги за час. На період "абітурʼєнства" нам ніби-то обіцяють гарантії безпеки двох типів: по ізраїльському зразку від США, і сусідський, від Польщі та інших країн, які знають про російську агресію не з чужих слів.

 Перефразовуючи слова астронавта США Ніла Армстронга, який покорив місяць: протягом 500 днів Україна здійснила дивовижний прорив у геополітиці, але значно менший - на полі бою. Однак світова демократія уже дедалі потужніше працює на спільну перемогу. Уже звучить не «Чи переможемо?», а «Коли?», і «Скільки життів доведеться покласти на вівтар незалежності?» 
Якщо ми дивимось на фронтову карту,  дорікати українцям тут нічим. А всі інші, сподіваюся, роботи над помилками вже зробили… чи вже завершують. 

Вірте в ЗСУ! Підписуйтеся на «Орестократію». Відкрити / Коментувати