:VOLKSTU(r)M:

2021-05-07 14:01:37 Обкладинки імперськояпонського тижневика воєнної доби Shashin Shuho (яп. 写真周报, щоб ви могли там погуглить) Відкрити / Коментувати

2021-05-06 10:29:01 Дадада, я вирішив постити ПРАВИЄ ЦИТАТИ, щоправда із власних перекладів.
...раз робота над Вересневим рівноденням/Червневим сонцестоянням Монтерлана все ще триває

І картінки. Ось, наприклад, фанарти папулярного іспанського художніка Франсіско Гойї на "Атаку титанів" Хадзіме Ісаями. Відкрити / Коментувати

2021-05-06 09:58:58 «Я прочитав це в одній японській книзі. Самурай виходить у поле, де збирається битися насмерть з іншим самураєм. Він дістає свою парасольку, адже починає йти дощ. І тут він бачить свого суперника, який теж виходить у поле. Але в нього немає парасольки. І перший самурай пропонує своєму ворогові свій притулок. Так, мирно базікаючи під однією парасолькою, вони виходять у поле, оголюють мечі, далі стається те, про що ви й так уже здогадалися: обидва гинуть. Коли я розповідаю їм цю історію, французи сміються з неї, адже сміх — це постійна реакція сьогоднішніх французів на усе те, що є правильним і хорошим».

Анрі де Монтерлан Відкрити / Коментувати

2021-05-05 11:19:51 Відкрити / Коментувати

2021-05-05 00:20:10 Пам'ятаєте Мішеля Мармена?

Один з найвідоміших французьких кінокритиків і по совместительству права рука Алена де Бенуа (більше тридцяти років отпахав головним редактором Éléments) — йому, до речі, присвячено Ідеї як вони є. Ми, між іншим, уже обзавелися його МЕМУАРАМИ про подноготную сінематографічної Франції та будні нової правиці, а ще до нас їде (і ніяк не доїде) його велике есе про любімого режисера Гітлєра, людини що зняла бест сайлент муві евар Die Nibelungen — Фріца Ланґа Відкрити / Коментувати

2021-05-04 20:17:42 ЖМЛП на стилі; з нового інтерв'ю

Вас лякає Франція 2021 року?

Мене ніщо не лякає, такого почуття в мене нема. Чи турбує? Так. Демографічний вибух — головне явище ХХ століття. За якісь там 50 років населення світу зросло з 2 до 8 мільярдів і продовжує зростати. Складається таке враження, що люди розмножуються всюди, окрім як тут. У північній дузі, що тягнеться від Владивостока і до Гібралтару та включає до себе слов’янські країни і країни Західної Європи, народжуваність недостатня, а в інших місцях — вибухонебезпечна. Тому цілком природно, що ми зіткнемося з новими хвилями імміграції. І проблема полягає лиш у тім, як ми будемо їх зупиняти... Ми все ще можемо вмовити їх не їхати сюди. Май я владу, то сказав би їм прямо: «Знайте, якщо ви приїдете до нас без запрошення, то ніколи не матимете ніяких праві». Ні житла, ні роботи, ні соціальної допомоги, ні школи для ваших дітей (…) Будь я на 50 років молодше, залюбки поліз би на барикади! Але зараз я вимушений ходити з ціпком, це все трішки ускладнює... Відкрити / Коментувати

2021-05-03 22:53:03 По-друге, усі ці речі — косиє картавиє карліки aka бєлогвардєйци та МЕТАПОЛІТИКА — на перший погляд поставлені у русских на високому рівні (це дійсно так навіть в питанні метаполітики, адже репрезентація напрацювань світової інтелектуальної правиці, шпенглери-хуєнглери і оця вся херня, у російськомовному середовищі поступається лише франкомовному, італомовному та німецьковомному; англосфєра йде десь етак після постсовка), але правдою жизні є те, що метаполітика у них БУЛА поставлена на досить високому рівні…

Приречена на етатизм, безкінечні розбудови асоціацій помощі трону та роль казаков з нагайками, російська госправиця іноді все-таки знаходить розраду в другосортній метаполітиці, відмовляючись при цьому від будь-яких форм активного політичного втручання та розбудови правих структур на користь ДЕРЖАВИ І ГОСАПАРАТА, чекаючи на указ від президента про окупацію частини якоїсь чергової пострадянської бананової горілчаної або чачної республіки (таке ж майбутнє, до речі, світить і нашим етатистам-державникам, які активно виступають за все украинское проти всього плохого і реінтеграцію Придністров’я) — але їхня метаполітика з кожним роком деградує, втрачаючи ключових персоналій, як-от Вікторію Ванюшкіну, після смерті якої переклади Еволи стали значно убогішими, чи готуючись до їхньої втрати — перекладачеві Гійома Фая та купи усього французького/італійського з каталогів вид-ва "Тотенбург" дєдушкі Анатолію Іванову уже під сотен і він мягко говоря кепсько себе почуває. І заміни цим фігурам брати нема звідки.

Так що почекайте там чуточку або ж підкиньте на ребілд Козацкого, а потом ходіть до нас в КНІЖНИЙ МАГАЗІН «ПЛАМЯ» (тільки ми введемо чіткий фейс-контроль і будемо пропускати тільки красивих і сильних водночас, щоб не як у клятіх москалєй) і займайте вільну як дике поле нішу правих інтелектуалов в Украине, адже РАЗОМ ми зможемо за щітаниє годи догнать і обогнать клятіх москалєй і заповнити інтелектуальну лакуну в полудохлій українській правиці, котра навіть у полудохлому вигляді навряд чи кудись подінеться (навіщо це робити спробую подумати іншим разом) Відкрити / Коментувати

2021-05-03 22:30:26 Ви, я гадаю, уже в курсі, що Ксєнія Собчак нещодавно зняла документалку про нове покоління ерефівських «нових правих»? З-поміж інших мова йшла про белоґвардєйскую молодёжь із книжкового магазіна «Лєства», де Даша Дугіна декілька тижнів тому прочитала лекцію про французьку нову правицю, похизувавшись кількома випусками Éléments — які папа давав дочці у віці 2 років щоб було на чому помалювать — та подарувавши «Лєстві» випуск отцовських Алімєнтів про демократію… (треба глянути лекцію із активованим режимом в’їдливого єхидного хохла і проаналізувати татарочку на фактологические ошибки, яких уже суто з постів про цю подію зібралося на цілий вагон)

Сам фільм мабуть все-таки варто подивитися, чисто щоби відстрелювати що ж там відбувається (хоча я не дивився), а ще/або обов’язково прочитайте ось це коротке рев’ю від Вайтрекса — воно дуже правильне та дає чимало пищи для размышлений — мої ж ремарки зосереджені на общих зауваженнях, породжених цими двома подіями одного порядку.

По-перше, українська правиця — а російських політемігрантів теж треба однозначно вважати частиною української правиці і йдіть нахуй з канала срочно якщо вважаєте інакше — водночас і недоросла до інтелектуалізму та метаполітики, і переросла їх. Ми маємо крупні націоналістичні партії та праві політичні проекти, енну кількість глашатаїв по типу всяких публічних марусь звєробой, у нас проводяться марші пам’яті есесівців, а всі громкіє політичні справи, по типу Стерненка чи "убивць Шеремета", не обходяться без околоправої публіки… (як ставитися до усього цього загалом та до зігующих братів Кошовенків у вермахтовських картузах зокрема — це уже питання іншого порядку). Та й головна війна в українському медіапросторі сьогодні ведеться, якщо не брати до уваги ватніков і Зеленського, між гомонаціоналістами ("умовно правими"?) з одного боку і Дарт Боцманом та імператором Авакіном з іншого. Тож оці всі націоналістично-фашистсько-ксенофобські розборки давно стали буденною реальністю українського життя, навіть якщо правиця жодним чином не репрезентована у парламенті.

...і при всьому цьому буйстві цвітіння правої "реальної політики" у нас немає жодної гідної фігури, котра могла би бодай якось претендувати на право публічно виражати ідеї цієї-от української правиці. Максимум — це Корчинський, дарма що душний і outdated, але й той все-таки перш за все є літератором, а не політичним мислителем чи стратегом. І, благо, ні на що таке не претендує. Щодо інших, то з різних причин, серед яких і карт-бланш на активну включеність правих у політичний простір України десь етак з початку доби Перестройки, то усі попередні покоління правих інтелектуалів так і не змогли піднять отечественную метаполітику бодай на рівень… Чехії? Чи ще якоїсь провінційної ні на що не здатної країни. Репрезентація правої думки усі ці роки перебувала, по суті, на нульовому рівні, годуючись русскими продуктами інтелектуальної діяльності. А без метаполітики, без стратегії, без культуркампфів праві ніяк і ніде ніколи нічого не здобудуть (провірена історією максима) — так само, як без перенесення ідеологічної ґерильї у простір політичного протистояння метаполітика нахуй нікому не потрібна. Відкрити / Коментувати

2021-05-03 14:28:44 А ось туточки, якщо хтось ще не знав, тіп викладає гравюри датського гравера Сіґурда Вайсгаарда, що слугували ілюстраціями до Gesta Danorum Саксона Граматика Відкрити / Коментувати

2021-05-02 20:55:31 ​​Французский писатель Анри де Монтерлан был известен как тонкий эстет, питавший особую любовь к античности и отгородивший себя от современного мира культом древних высоких добродетелей. В последние годы своей жизни он стал стремительно слепнуть, из-за чего впоследствии решил добровольно уйти из жизни. Но мало кто знает, что в ту омрачённую тяжелым недугом пору Монтерлан обращается к творчеству Юлиуса Эволы. Об этом он сообщает своему другу поэту, переводчику Пьеру Паскалю, который также был знаком и с Эволой. Монтерлан пишет в письме 1972 года, что «читал и читает» Эволу, называет его носителем «редкого духа», для французского писателя также стало открытием физическое состояние итальянского традиционалиста, его инвалидность. Видимо, здесь произошел некий заочный диалог между двумя творцами. Монтерлан оставил этот мир в день осеннего равноденствия 21 сентября 1972 года и завещал развеять свой прах в Риме «над Форумом, рострой и храмом Весты». Когда Эвола узнал об этом от Пьера Паскаля, то озвучил свою просьбу о том, чтобы его прах нашел последнее пристанище в горах. Барон ушел из жизни 11 июня 1974 года. Відкрити / Коментувати