Українка про українське

2022-02-16 12:14:09 Поговоримо про голоси в голові?
(я зараз про відносно здорові голови )

Якщо сприймати думки, як голоси?

Ми вже виросли, а голоси з минулого продовжують звучати в нас. Клішові «бабки на лавках» скептично дивляться на вас у дзеркалі, коли ваша спідниця занадто коротко/яскрава, а ваш макіяж «не підходить такий скромній та хорошій дівчині».

Вчителька початкових класів досі запевняє вас, що ви не вмієте рахувати/малювати або «пишете як курка лапою».

Колишній хлопець досі говорить, що ваша фігура чи зовнішність не дотягують до ідеалу.

Перший роботодавець запевняє, що з таким досвідом, як у вас, не можна й мріяти про високу зарплату.

Спитайте себе: де ці люди зараз? Вони є у вашому оточенні?

Можу посперечатися, що ви навіть не знаєте номерів їх мобільних, бо давним-давно не підтримуєте зв’язок.

Тому всі ці люди, які колись критикували вас, сумнівалися у ваших здібностях чи зовнішності, піддавали вас стереотипізації через вузькість своїх поглядів — живуть в ваших головах тільки з вашого дозволу.

По-хорошому, їх треба гнати в шию — причому якнайшвидше.

У всьому, що стосується вас, грає роль тільки ваша думка.
Подбайте про себе ігноруванням цих голосів. З часом критика «внутрішніх голосів» ставатиме все тихіше, аж поки не зникне.

Можливо, сама думка про те, що йти вперед з повернутою назад головою — ще та дурість, поверне вас у стан тут і зараз.

Не дозволяйте критикам (особливо з минулого!) впливати на ваш стан і самооцінку. Бережіть себе Відкрити / Коментувати

2022-01-18 13:42:25 Є така крута психологічна практика — в кінці дня виписувати 5 приємних моментів цього дня.

Цікаво, що моєю першою реакцією на цю вправу було: “Тільки 5?! Та в мене їх набагато більше!”

Ага, тільки це в хороші дні. А тепер уявіть свій найгірший день. І в цьому дні вам потрібно знайти бодай щось позитивне. І не одне — цілих 5!

Чому ця вправа корисна?
По-перше, формується звичка помічати хороше. Наш мозок звик концентруватися на негативі (так історично склалося). Тому потрібні певні зусилля, щоб перемикнути увагу на хороше.

По-друге, це дає можливість розуміти, що ми володарі свого настрою. Є багато речей в цьому світі, на які ми не здатні вплинути. Погода, глобальна політична ситуація, вчинки та настрій інших людей і т.д. А от наш настрій — це тільки наша відповідальність. Звичка помічати хороше однозначно впливає на наш настрій протягом дня.

У мене були дні (наприклад, якісь вихідні), коли приємних моментів було овердофіга. Звісно, бо я виривалась зі звичного ритму — відвідувала нові місця, багато гуляла, мене “розважали” друзі та кохана людина.

А були дні, коли чи не найприємнішим моментом за день були 10 хвилин за ранковою кавою. Коли я просто сиділа з горнятком напою, підігнувши ноги на дивані, та дивилася в одну точку. Без ноутбука, без телефону, без робочих завдань — кайф. Тільки як же важко це помітити!

Запишіть в кінці дня свої 5 найприємніших моментів і вже за місяць (якщо не раніше) ваше життя трохи зміниться. Звісно, якщо ви цього захочете. Відкрити / Коментувати

2022-01-16 10:49:42 Привіт, друзі — сподіваюсь, ви мене не загубили Поговоримо про тривожність і способи її подолання?

Здається, я була тривожна завжди. Для кожного періоду мого життя була своя причина тривожитися: екзамени в школі, сесія в універі, співбесіди, випробувальні терміни, складні стосунки і т.д. Врешті-решт, життя у великому місті — це завжди стрес. Затори, товкучка в метро у час пік, величезна кількість успішних молодих людей на фоні яких так легко здатися нездарою. Я пояснювала свою тривожність усіма цими факторами + тим, що “це в мене такий характер”. Тобто, з цим нічого не поробиш.

Насправді — з цим можна та треба працювати.

Ще до того, як я познайомилася з психотерапією, я інтуїтивно шукала способи самостійного подолання тривоги. Для мене такими способами стали книги, час наодинці з собою та медитація.

Я завжди відчувала, що мене розслабляють книги. Окей, не завжди. В якийсь момент я полюбила читання — сама до цього прийшла, коли зрозуміла, що книжки можна обирати. Що існує безліч жанрів, письменників і письменниць — немає поганих, це тільки мій вибір.

Пам’ятаю період життя, коли дорога на роботу тільки в одну сторону забирала в мене 1 годину 40 хвилин. В моєму рюкзаку завжди була книжка. Я нескінченно довго читала в метро і це було моїм способом медитації та самозбагачення.

Провести день із собою — моя улюблена практика. Я живу біля лісу, отже маю можливість ще й поєднати це з прогулянками на природі. Зазвичай у мене це неділя — день без зустрічей, чіткого графіка, домовленостей. Я обожнюю в такі дні гуляти з горнятком кави десь по Києву, роздивлятися людей, думати про своє. Робити ці прогулянки безцільними, “провітрювати голову” як кажуть. Або замикатися вдома, купувати солодощі, дивитися фільм, який давно відкладала. Як не дивно, такі дні часто є набагато результативнішими за решту.

Медитація — моя відносно нова знахідка. Ця практика довго мені не заходила. Я непосидюча, мені треба швидко перемикати увагу (я саме та людина, яка під час перегляду фільму ще тричі перевірить Інстаграм — впізнали себе? ). Проте я знаю правило “хочеш розвантажити розум — навантаж тіло”. Це правило працює безвідмовно і тільки вам обирати свій спосіб “навантаження”. Зі складними думками ідіть на годинну прогулянку, тренуйтеся в залі, приймайте гарячу ванну, займайтеся сексом, практикуйте асани з йоги. І так — сюди також варто вписати медитацію, яка мені довго не заходила. Та якось я знайшла додаток “Світло” — це медитації українською мовою (ні, це не реклама, хоча я була б не проти ). Все ясно, зрозуміло, не по 40 хвилин і без якихось незрозумілих підтекстів. Спробувала, взяла за звичку і відтепер користуюся.

І ні — медитація не зробить дива. Це просто спосіб фокусуватися на диханні, перерозподіляти енергію/навантаження в тілі. Власне (якби попсово це не звучало) бути в моменті тут і зараз. Зрозуміти, що є питання, які пріоритетніші за твої робочі дедлайни, KPI та погану погоду за вікном. Є ми — і ми найважливіше, що в нас є.

Четвертий спосіб боротися з тривожністю — це психотерапія. Як на мене, він найдієвіший, але про нього розповім трохи пізніше.

Зізнавайтеся, як ви працюєте з тривогою? Чи працюєте?

#тривога Відкрити / Коментувати

2022-01-04 14:01:26 1-го січня передивлялася серіал “Спіймати Кайдаша” (під вчорашні салати та канапе).

Люблю цю сучасну екранізацію легендарної повісті Нечуя-Левицького за її комічність, реалістичність і водночас трагічність. Бо уникнути болі при такому тісному взаємозв’язку кількох родин — важко. Головні герої люблять один одного, але їм настільки тісно, важко і конфліктно разом. Вони не розуміють цінності один одного, бо просто не можуть її роздивитися.

Таким довгим вступом я хочу підняти тему особистих кордонів. Думаю, вона вкрай актуальна для багатьох.

Всі ми знаємо, що не тільки ми формуємо мову, але й мова формує нас. Так от, ви ніколи не замислювалися над тим, що в українській немає чіткого аналога англійському/американському слову privacy? Я особисто знайшла такі переклади: відлюдність, інтимність, самота, секретність.

Але як сказати: “Я маю право на privacy?» (можливість побути наодинці, але не в контексті відлюдкуватості). Чи “я маю право на особисте життя» (але не в контексті стосунків з партнером). Бо всі українські аналоги, погодьтеся, не завжди подають це слово в позитивному ключі. Відлюдькуватість — це вже якийсь негативний ярлик. Секретність — це теж більш про таємні змовини за спиною.

Чи є в нас повага до особистих кордонів? Чи виховують її в нас?

Це про необхідність батьків стукати до кімнати дитини (починаючи з певного віку) перед тим, як зайти.

Про надання права партнеру/другу/члену сім’ї побути певний час наодинці (у закритій кімнаті/самотній відпустці/прогулянці наодинці). І все це без питань: “що сталося? чого такий сумний? ти віддаляєшся — у нас все погано?”

Про виховання в собі сили не питати: “коли заміж? коли діти? коли другого народите?”

Це про privacy у нашому з вами житті.

Співзалежність і постійне втручання в особисте життя неодмінно лишає близьку вам людину права на приватність. Найболючіші рани часто наносяться із бажання зробити якнайкраще, із позиції токсичної любові та прив'язаності, де privacy ніколи не існувало.

Бажання збудувати особисті кордони — це не спроба відгородитися. Це спроба захистити себе, не розчинитися в інших, зрозуміти де знаходиться “власне я”. Це акт дорослішання (причому у будь-якому віці). Сепарація ніколи не відбувається без болю (згадайте свою поведінку, коли ви були тинейджерами), але вона має відбутися.

Інакше ваші двері ніколи не будуть зачиненими, а ваші рішення ніколи не будуть до кінця “вашими”. Відкрити / Коментувати

2021-12-29 15:49:57 Привіт, друзі!

Я повертаюсь, але з певними трансформаціями. Розкажу з якими та з чим це пов’язане.

Почну здалеку. Ідея створення каналу “Українка про українське” сформувалася у мене в час гострої потреби ділитися. І все це завжди було (і буде!) щиро. Я не бачу сенсу “просто вести канал”. Я за авторські пости, за прожитий досвід, трансформований у слова — інакше на моєму каналі бути не може.

Так от, все почалося з потреби ділитися роздумами, переживаннями, проблемами з якими я зіткнулася, коли перейшла на українську. На каналі є багато дописів про мій шлях, тому не бачу сенсу повторюватися (просто погортайте стрічку).

Тоді — майже 3 роки тому — це було актуально для мене. Тоді я супер гостро реагувала на певних політиків, не пропускала повз вуха всіх скандалів щодо мови (і не тільки) в Україні. Всього, що задівало мене за живе та змушувало витрачати тонну енергії на політичних блазнів, скандальні інфоприводи, які тільки відвертають увагу від дійсно важливих новин (один Ківа з його дисертацією та депутатство Тищенка з цілою ордою колишніх “вєдущих меропріятій” та “весільних фотографів” в Раді чого тільки коштують).

Сьогодні здається, що я була україномовною завжди Сьогодні мені не хочеться намагатися перевиховати ватників і всіх тих, хто обирає кардинально інший спосіб мислення та життя. Можливо, я вийшла на новий життєвий етап (не ризикну поки назвати це мудрістю).

Єдина людина, яку я хочу покращити, зробити більш свідомою та наповненою — це я.

Я можу заразити вас своїм прикладом, а можу розчарувати. Але це вже ваш вибір і ваше право.

Відтепер я хочу підіймати на каналі теми, що пов’язані з:

психологією (я зараз активно в цьому процесі та читаю багато психологічної літератури)

власним досвідом (це може стосуватися різних сфер: моєї роботи, захоплень, трансформації)

життям у суспільстві (так, від цього не втечеш — тут і надалі будуть історії про українців, про наш менталітет, загалом — про нас).

Я довго вагалася перед тим, як оголосити вам про це. Бо ви підписалися на іншу Ксенію. Трохи нарвану, більш категоричну, більш принципову. Але я змінююся — і, як і раніше, хочу бути чесною тут з вами. Не бачу сенсу й надалі топити за категоричність та судити когось у своїй постах, якщо я вже не така.

Сорі за таку кількість букв, але саме так я хочу донести цю новину. І цим завершити старий рік, щоб почати новий в ролі вашої авторки на моєму оновленому каналі.

До речі, мабуть, і назву каналу тоді треба змінити — ви як вважаєте? Щось типу “Українка про важливе” або “Українка про психотерапію”? Що думаєте?

P.S. Буду рада почути в коментах ваш зворотній зв’язок. Стосовно трансформації, назви каналу — як позитивний, так і негативний.

P.P.S. Всім добра та всіх із прийдешніми святами! Відкрити / Коментувати

2021-12-10 09:20:23 Привіт, друзі, — це ваша авторка.

На каналі було довге мовчання (за яке я перепрошую), адже нічого не написала вам з цього приводу. Хочу сказати, що все ок. Зі мною все добре та й канал не перестав існувати. Я не планую його продавати, віддавати чи доручати вести комусь іншому, адже ціную вас. Бо ви у свій час підписалися саме на мене.

Причина мого мовчання дуже проста — нам всім часом потрібні паузи. Час на переосмислення.

Моя пауза — це період, коли я розбираюсь у собі. А оскільки від самого початку заснування каналу я взяла за правило бути з вами абсолютно чесною, то кажу: в цей період я не відчуваю в собі сили (та потреби) вчити чомусь, підмічати чужі помилки, критикувати, жорстко рефлексувати. Я беру паузу, щоб розібратися. У першу чергу — в собі.

Які мої подальші плани? Повернутися до ведення каналу. Розумію, що вас до цього часу тут буде менше. Але бути нещирою не хочу.

Тож говорімо українською та будьмо підтримкою один одному, які б не були часи.

Ваша авторка Відкрити / Коментувати

2021-09-06 17:08:01 Вітання,друзі!
У нас на черзі історія мовного переходу від пані Валерії
____
Мені 18 років, я народилася і виросла в Харківській області. З того часу, як я навчилася говорити, говорила російською, хоча й з деякими вставками українських слів.

Весь інформаційний простір, що мене оточував, був російськомовним: телевізор, музика, книжки, за якими я вчилася читати. Батьки розмовляли суржиком, але я завжди бачила, як вони переходять на російську, коли розмовляють з начальством, коли їдуть в місто. Я була впевнена в тому, що російська - справжня, "крута" мова, якою говорять усі. А той суржик, що в мене, просто питання часу, коли я навчуся краще говорити російською.

І тільки дідусь відверто критикував мене і питав, чого я увесь час "ґекаю" та "штокаю". Він не розумів, як у сім'ї, де зроду-віку була українська, з поколінням моїх батьків з'явився суржик, а з моїм - чи не чиста російська. Але для мене 6-річної то були надто складні питання.

Усе почало змінюватися, коли я пішла до школи. Школа була українською, а я на диво для себе виявила, що українську чудово розумію. Ба більше, мені легко читати і писати нею ж. Перші почуття до моєї рідної мови почалися, коли ми читали оповідання і вірші у молодшій школі. Мені подобалося, як звучить українська. Не минуло й двох років, як з майже російськомовної я зробилася суржикомовною.

Але інформаційний простір продовжував впливати - з українського в сім'ї слухали "Океан Ельзи", а їдучи в місто, ми знову вдавали із себе інтелігентів, розмовляючи російською, яка вже чогось не здавалась мені такою крутою.

Свій перший вірш я написала українською - з появою в школі такого предмету, як українська література, я відчула, наче мене пошили в дурні.Чого мені в дитинстві не читали казок цією милозвучною мовою? Чого я не слухала пісень і не читала віршів? Проте за перехід на повну українську і мови не йшло - усім було комфортно спілкуватись суржиком.

У 8-му класі я перейшла до іншої школи, де російська як предмет взагалі не вивчалася. Натомість там було більше годин на профільні математику та фізику.
У цій школі я зустріла вчителя, який дуже вплинув на мій світогляд та ставлення до мови. Це був вчитель української літератури. Сам він був молодий - ледь на 10 років старше тих, кого вчив. Я вперше в житті побачила, що українська може виглядати живою, сучасною. Що вона не тільки на сторінках підручників з літератури, вона не залишилась у 19-му столітті разом з Шевченком та Франком.

Філософія, яку прищепляв нам вчитель, не була легкою. Він з болем в голосі розказував про своє життя, як важко йому самому було перейти на українську, і як його давило суспільство. Він також стверджував, що не з'явиться повністю україномовного суспільства, поки не зникнуть останні покоління, що жили в радянському союзі. Я сердилася на нього за такі слова, проте сердитись треба було на себе. З нашого класу не було жодної людини, яка б у побуті говорила українською.

І тоді мене перемкнуло. Я усвідомила, що хочу бути такою, як мій вчитель - хочу виглядати сучасно і круто зі своєю українською. Друзі мене підтримали.

Далі почалися маленькі перемоги - відповіла українською касиру в супермаркеті, перемогла на олімпіаді з української мови та літератури. До 11 класу я вже мала збірник віршів українською, друзів, що також перейшли на українську та перше місце на обласній олімпіаді. ЗНО з української написала найкраще з усього випуску - і це та, що в дитинстві хотіла бути російськомовною.

Не можу сказати, що мені було легко переходити. Проте моя українська багатьом з мого оточення подобалась, а найголовніше - подобалась мені. Нещодавно я почула по радіо фразу: "Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому що нею не говорять ті, хто її знає". І я пишаюсь тим, що ламаю стереотипи, коли мене питають, з якого я регіону.

Мій дідусь і досі радіє, що я не забула мови, якою говорили його батьки. Я продовжую заохочувати друзів і знайомих - читаю їм вірші українською, відкриваю для них українську музику. І коли я пишу подрузі про нового хлопця, після імені та віку наступним пунктом йде "україномовний"

#мій_перехід Відкрити / Коментувати

2021-08-31 08:39:20 Сьогодні останній день літа, а ще рівно 2 роки відколи я україномовна.

Скажу просто — деякі рішення настільки правильні, що в тебе навіть не виникає думки про них шкодувати.

Я щаслива в своєму рішенні. Будьте щасливі й ви.

#ксеня_про_мову Відкрити / Коментувати

2021-08-27 16:26:18 Друзі, як щодо голосового чату? Давно не було на каналі, варто відновити традицію. Тим паче є новенькі.

Нещодавно ми святкували День відновлення Незалежності, то ж хочу підняти такі теми:

Чим особисто ви пишаєтеся, як українець? Про що в своїй країні говорите з гордістю за кордоном?

Яку подію за останні 30 років вважаєте найважливішою для України?

Чи замислювались колись про еміграцію? (неочікувано, правда?) Однак, чи були у вас думки: якщо за рік/два/п’ять щось не зміниться — емігрую. А можливо, ви живете в еміграції зараз — мені було б цікаво почути вашу історію (абсолютно чесно цікаво).

Збираймося сьогодні о 18:00 тут. Обіцяю лампову атмосферу та відвертість зі свого боку Відкрити / Коментувати

2021-08-25 20:04:48 @ukrdiaspora - канал Вахтанга Кіпіані про історію, культуру, політику, людей - все про українську діаспору.
@porohobotchenko - головний порохоботський канал новин. Територія вільна від зеленої плісняви. Армія! Мова! Віра! [та цукерки Рошен]. Спілкуємося в нашому патріотичному чаті: @porohochat
@moja_ukraina - краса України через призму фото і художнього мистецтва, найкраща українська музика та перлини української поезії.
@oleksiihoncharenko - так-так, це саме той депутат Олексій Гончаренко, від якого палає не тільки у російських пропагандистів, але і у нашого Напівшостого. Підписуйтесь, не пожалієте.
@dmitriy_chekalkyn - канал завзятого порохобота, людини, яка веде боротьбу за Україну на інформаційному фронті з самого початку російської агресії та у вишуканій інтелігентній манері підпалює сраки ворожим пропагандистам.
@tanya_adams - Політична НЕаналітика від Тані Адамс. І нехай ніхто не піде скривдженим.
@KAPVEY - Тикай вату мордою у факти.
@a_shtirlitz - актуальні новини з фронту, 200 бригада і багато іншого про небратів.
@Sharpreview - Авторський канал Олега Шарпа: політика, економіка, історія, прогнози, тренди, інсайди, добрий гумор, злий сарказм.
@ukrmediagid - Радимо все найкраще з українського інформаційного та медіа-середовища. Кіно, музика, література, важливі новини, анонси подій, рекомендації цікавих проєктів та допомога в просуванні українських каналів.
@rozumaha - Політичний Магдіяж. Канал політолога та фахівця з гібридності Євгена Магди. Про політику всередині України та за її межами - влучно та іронічно.
@svitdidey - канал "Дітям від дітей". Діти пишуть казки, декламують вірші, виконують музичні композиції та ще багато цікавого для дітей та дорослих.
@knputhebest — проблеми та перемоги України, історичні та культурологічні пости, політгумор та демосковизація.
@kryjivka - цікавий освітній канал про історію та політичні процеси України та українського народу.
@ukrainian_about_ukrainian — цікавий авторський канал українки Ксенії, де про Україну говорять чесно та без пафосу
@trembita_ua - канал української музики. Тільки найкраща музика кожного дня. Легендарні хіти і головні новинки на будь-який смак. Українська музика прекрасна!
@osnovamaibutnoho - твій захист від пропаганди кремля.
@berezoview - Канал політтехнолога та журналіста телеканалу "Прямий" Тараса Березовця, автора ютуб-каналу https://youtube.com/channel/UC7FEBULCrgaFxH05t6mYeHA. Все найважливіше про закулісся української та міжнародної політики.
@gistapa - славнозвісний Фашик Донецький. Ворог "народу днр". Мешканець окупованого рф Донецька.
@irynagerashchenko - канал народної депутатки, співголови фракції ЄС у Верховній Раді. Відверто про важливе для України та всіх нас.
@pisnia_lisova - скарбничка з перлинами українського фольклору, міфології та традицій. Канал з особливою атмосферою та українською душею
@right_inside_ua - Правий Інсайд. Спортивно-патріотичний телеграм-канал. Український спорт має бути насправді українським. Вболіваймо разом за Україну на Паралімпійських Іграх! Відкрити / Коментувати