Українка про українське

2021-08-24 09:31:27 Ще такого не було, але менше з тим — я не знаю, як зібрати літери в слова, що писати до Дня Незалежності.

Цього року свято незалежності святкують з особливим розмахом. І це зрозуміло — ювілей. Я притримуюсь думки, що Україні значно більше ніж 30. Я не веду відлік своєї країни з 91-го. Тому всі ці думки типу «нам тільки 30, ми такі молоді, ми ще робимо помилки» — це дурість. Я не відсікаю століття до того. Вік — це розкіш, а не баласт. Ним треба пишатися.

Ще рік тому я б писала про важливість української, про нашу боротьбу і т.д. Нині ж я прийняла свою україномовність як дещо природне, як частину себе. І мені абсолютно не хочеться щось доводити, бути такою собі революціонеркою, яка знає, що правильно, а що — ні.

Річ у тому, що я не знаю, як правильно. Своє «правильно» я визначила для себе давно. І коли я зустрічаю однодумців — моє серце радіє. Коли хтось із росіян або українців (в нас чимало таких, на жаль) намагається зі мною сперечатися — я навіть не хочу вступати в дискусію. Не хочу навіть перетинатися з такими людьми. Не хочу витрачати час на балачки, що ні до чого не приведуть.

На вихідних я насолоджувалася серпневою Одесою. Російською зі мною говорили всі — від офіціантів до перехожих, у яких я запитувала дорогу. У кінці подорожі розговорилася з адміністратором хостелу, де ми залишали речі (теж російськомовним), і він нам розказував як тролить росіян перед заїздом (щоб перевірити їхні політичні погляди).

«Знаете, 99% россиян, что к нам заезжают, считают, что Путин — ху@ло. А тем, кто так не считает, я говорю, что у нас на завтрак сегодня были младенцы — и не заселяю».

У кінці він ще подарував мені жовто-блакитний браслет. Російськомовний одесит. І патріот.

Я не знаю, що бажати і говорити до Дня незалежності. Мабуть, тому, що я сама нині перебуваю у трансформації. Бо перестала ділити на чорне та біле. Бо я не знаю, що правильно в цій країні, а що — ні.

Будь собою, країно. З Днем відновлення незалежності, тебе, рідна.

#я_так_бачу Відкрити / Коментувати

2021-08-20 10:20:40 Друзі, якщо ви хочете підтримати вашу авторку гривнею - сьогодні саме той день).

Залишаю номер карти та зичу всім крутих вихідних, незалежні

5375414104057210 Відкрити / Коментувати

2021-08-19 10:13:18 Настрій дня від Юрія Іздрика

коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом Відкрити / Коментувати

2021-08-17 08:33:30 Поїздки на Захід України завжди справляють на мене особливе враження. Чомусь тут, далеко від Києва з його толерантністю до всіх мов, особливостей і власних збочень, ти чітко усвідомлюєш — дуже важливо триматися своїх і за своє.

Гуляючи містом, де повно туристів з інших країн (переважна більшість яких говорить «інтернаціональною» лише для них російською) хочеться голосніше говорити українською.

Просто одна ситуація. Ми спускаємося з Ґорґан і назустріч нам йдуть польські туристи.

«Dzień dobry!» — звертаються до нас поляки.
Як важливо відповісти їм: «Добрий день!» українською. Саме українською, щоб позначити лише цим коротким вітанням, що ми українці. Адже на цьому наша розмова завершиться, але все стане ясно.

«Dzień dobry!» — як їхня ознака, як орієнтир для нас, що вони поляки.
«Добрий день!» — як чітка ознака того, що перед ними українці.

Ніяких «здравствуйтє» чи «добрий дєнь», бо немає часу потім пояснювати, що ми взагалі-то з Києва, але говоримо російською. В таких ситуаціях мова чітко розставляє все по своїх місцях — тут немає місця для дискусій про те, що «так історично склалося».

Якою мовою ти говориш — тим ти і є. Не можна молотися Аллаху і бути християнином. Не можна щодня їсти бургери і пропагувати ЗСЖ. Твої вчинки, (а найперше — твоя мова) — ось твій орієнтир.

У світі глобалізації, де державні кордони між країнами є суто географічними (бо ніяких кордонів у головах сучасних людей не існує) — так важливо усвідомлювати свою сутність.

Щоб не загубитися. Не розчинитися. Не стати зручним. А перш за все - бути собою.

Періодично звіряйте час, щоб не збитися зі шляху. Ставте собі питання.
Хто ти є? Ким є твої люди? Яких принципів ти тримаєшся? Якою мовою говориш?

#я_так_бачу Відкрити / Коментувати

2021-08-16 10:11:16 ​​Ваша авторка з вихідних під враженням від Карпат
Дякую Богу, що в нас є Галичина - прекрасні гори та неймовірні люди. Відкрити / Коментувати

2021-08-11 09:16:30 Перше правило, яке мають засвоїти люди, що вчать іноземну мову — ви її ніколи до кінця не вивчите.

Демотивує, правда?

Я це зрозуміла на н-ному році вивчення англійської. До купи, де є місце лінощам, прокрастинації, складній (як на мене) граматиці, додається ще той простий факт, що я не живу в англомовному середовищі.

Я його створюю своїми силами. Спілкуюся англійською з репетитором, шукаю іноземних викладачів на освітніх платформах, слідкую (і по можливості відвідую) всі варті того спікінг клаби у місті. Я стараюсь і це приносить свої результати.

Але разом з тим я розумію, що кілька місяців, проведені серед носіїв англійської, ладні створити диво. Спочатку від безвиході (бо українською пояснити їм щось сенсу нуль), а далі вже із цікавості — я порину в іншу культуру, інше світосприйняття, інший світ із його неповторними кодами, історією, словами між рядків, які всі з ледь показною усмішкою розуміють.

Порину через мову. Лише через мову. Тільки через мову.

А тепер хороша новина. Чужу мову ви так до кінця і не вивчите, а от свою — цілком. Якщо ви в Україні, вам набагато легше з цим. І яка ж дурість і невігластво цим не користуватися.

Ви її не тільки вчитимете — ви її розвиватимете. Вам ніхто не скаже, як треба чи не треба — це ваша мова, ви її наповнюєте. Діалектизмами, простигоспади, росіянізмами. Ви її наповнюєте кожного дня, коли говорите нею.

То говоріть, вивчіть її досконально (наскільки це можливо для вас).
Говоріть.

#ксеня_про_мову Відкрити / Коментувати

2021-08-09 09:26:42 З Дніпра 2015 року у Київ 2021-го мене повертає фраза: “Про що ти думаєш? Ти ніби не тут”.

Я роздивляюся навкруги — який красивий цей сквер, вперше тут. Навпроти, на лавці, компанія чоловіків п’є пиво і щось жваво обговорює. Повз проходять господарі чотирилапих. У моїх руках кава, що вже встигла охолонути. Я в безпечному місці, у безпечному місті. Зараз піду дивитися короткий метр з усього світу. Життя продовжується, але воно до біса не лінійне.

Машина часу існує — вона завжди існувала. Часом — у нашій уяві. Часом — на відстані кількасот кілометрів.

#я_так_бачу Відкрити / Коментувати

2021-08-09 09:25:07 Машина часу існує — вона завжди існувала. Щоб подолати кілька десятиліть (а деколи — і століть) вам просто треба сісти на потяг та подолати відстань від Києва до маленького села в регіонах. Або у зворотному напряму — від Києва кудись до Нью-Йорку чи Токіо.

Час відрізнятиметься не лише в інфраструктурі, способі життя людей. Він різнитиметься у звичках, погляді на життя, відкритості всьому чужорідному — такому, що не вписується в шаблон цієї місцевості.

Подорожувати у часі — це завжди неочікуваність. Ми всі відповідали колись на це банальне питання: “У якому часі ти б хотів пожити?”. Цікаво, що ми ніколи не дізнаємося, як складеться наше життя в цьому часі. Завжди присутній “ефект метелика”, який може все докорінно змінити.

А ще подорожувати у часі можна навіть без фізичного переміщення.

На вихідних я пішла на Київський фестиваль короткометражок — цікаве місце та цікавий досвід. З недавніх часів я змінила ставлення до короткого метру, як до “недокіно”. Мені дуже імпонує фраза одного київського режисера, що “в кіно тривалість не має значення”. Якщо тобі, як режисеру, є що сказати — ти скажеш це і за 20 хвилин. І от за годину тридцять глядач має 5 переглянутих фільмів і тонни думок “на подумати”.
Післясмак, а не напівголий Кріс Хемсворт в “Месниках” — ось заради чого треба ходити в кіно.

Так от, моя подорож у часі почалася ще до того, як я зайшла до кінотеатру. Був час у запасі, я пила каву в парку, що неподалік. Раптом вулицею проїхалося кілька військових машин (такі, що схожі на маленькі танки, але то не танки — ось такий я експерт у військовій техніці). За ними — швидка і пожежна. А потім ще кілька “нетанків” і все із сиреною, від якої люди повертали голови. І так — хвилин 7-10.

Я залізла в інтернет у смартфоні — “Щось трапилося?” Там — тихо. В інформаційну еру все за секунди потрапляє у новини, але якщо мовчать — значить нічого не сталося.

Фізично — я перебувала в Києві. Але моя внутрішня машина часу перенесла мене у Дніпро — десь у 2015. Дніпряни знають, що дорогою з аеропорту по Запорізькому шосе в лікарню Мечникова часто їздили такі машини. Швидкій з сиреною поступалися дорогою водії. Головні лікарі Мечникова тоді (та й зараз) були кимось на зразок напівбогів. Був час, коли вони спали у лікарні — рятували воїнів з війни. Їх знали не те що в Дніпрі — їх знала вся країна. В моєму записнику журналістки були їхні номери — вони були моїми “френдами” у Фейсбук. Їхні пости у соцмережах миттєво потрапляли на сайти місцевих новин. Хто як міг переживав за військових, яких доставили вертольотом на межі життя і смерті — хтось молився за них, хтось нервово перепитував у коментах: “які новини?”. Це був час спалаху волонтерського руху, час розуміння “війна буквально у сусідньому регіоні”, час жертовності, час змін.

Мені чомусь згадалася фраза однієї волонтерки, у якої я колись брала інтерв’ю. “В Киеве многие не думают о войне — им ближе Майдан. А я встречала таких военных из Днепра, которые не понимают для чего был Майдан — зато понимают, зачем воюют здесь. Они не понимают Майдан, а там не замечают войну”.

Хотілось мені сказати, що ці поняття — Майдан і війна на Сході — нерозривно пов’язані. Але це було настільки на поверхні, настільки банально в ту мить. Ніби сказати дитині, що збирається з хлопцями у двір пограти в футбол: “Ти там обережно!”. Я подумала: “Хто я така? Сиджу тут, у спокійному Дніпрі, пишу тексти — чи маю я взагалі право вчити тебе і тих воїнів, що так думають, життя?”

Ми тоді сиділи в її машині — цим позашляховиком вона з чоловіком забирала тих же поранених воїнів (тільки не з аеропорту, а з блокпостів на межі з Донецькою областю) і доставляла до лікарні Мечникова. З розмов, що велися в цій машині, у неї народилася книжка — записані діалоги з військовими. Я за день опублікувала на місцевому сайті новин коротеньке інтерв’ю з нею, а вона подарувала мені свою книжку з автографом.


#я_так_бачу Відкрити / Коментувати

2021-08-02 15:53:05 Сіла писати допис про таксиста-мудака, що віз мене зранку та розказував про «ущємлєніє рускіх» і те, що «агалілі нєрв оні своім вопросом язика». А потім класичне: «Я же вообшє нє таксіст, я в прокуратурє работаю».

Твою ж мать!

А потім я подумала — хороших адекватних людей у цій країні все одно більше. І якщо треба пояснювати, то не треба пояснювати.

Врятуйте мій і без того дурний настрій понеділка, друзі. Скажіть, що нас багато

#історії_з_таксі Відкрити / Коментувати

2021-07-28 20:00:09 До вашої уваги добірка цікавих патріотичних каналів, на які рекомендуємо підписатися. Потрібно максимально об'єднуватися у боротьбі на інформаційному фронті задля щасливого майбутнього України!

@Sharpreview - Авторський канал Олега Шарпа: політика, економіка, історія, прогнози, тренди, інсайди, добрий гумор, злий сарказм.
@porohobotchenko - головний порохоботський канал новин. Територія вільна від зеленої плісняви. Армія! Мова! Віра! [та цукерки Рошен]. Спілкуємося в нашому патріотичному чаті: @porohochat
@dmitriy_chekalkyn - канал завзятого порохобота, людини, яка веде боротьбу за Україну на інформаційному фронті з самого початку російської агресії та у вишуканій інтелігентній манері підпалює сраки ворожим пропагандистам.
@a_shtirlitz - актуальні новини з фронту, 200 бригада і багато іншого про небратів.
@ukrmediagid - Радимо все найкраще з українського інформаційного та медіа-середовища. Кіно, музика, література, важливі новини, анонси подій, рекомендації цікавих проєктів та допомога в просуванні українських каналів.
@moja_ukraina - краса України через призму фото і художнього мистецтва, та найкраща українська музика.
@solovei_ihor (NACHTIGALL) - канал досвідченого журналіста і аналітика Ігоря Солов'я. Пише про політику і нацбезпеку. Багато ексклюзивів, але головне – робить правильні висновки із ситуацій.
@rozumaha - Політичний Магдіяж. Канал політолога та фахівця з гібридності Євгена Магди. Про політику всередині України та за її межами - влучно та іронічно.
@knputhebest — проблеми та перемоги України, історичні та культурологічні пости, політгумор та демосковизація.
@ukrainian_about_ukrainian — цікавий авторський канал українки Ксенії, де про Україну говорять чесно та без пафосу
@trembita_ua - канал української музики. Тільки найкраща музика кожного дня. Легендарні хіти і головні новинки на будь-який смак. Українська музика прекрасна!
@osnovamaibutnoho - твій захист від пропаганди кремля.
@tanya_adams - Політична НЕаналітика від Тані Адамс. І нехай ніхто не піде скривдженим.
@philiszanka - змістовна аналітика простими словами. Ніяких політичних вподобань, лише критичне мислення і любов до України.
@gistapa - славнозвісний Фашик Донецький. Ворог "народу днр". Мешканець окупованого рф Донецька.
@irynagerashchenko - канал народної депутатки, співголови фракції ЄС у Верховній Раді. Відверто про важливе для України та всіх нас.
@oleksiihoncharenko - так-так, це саме той депутат Олексій Гончаренко, від якого палає не тільки у російських пропагандистів, але і у нашого Напівшостого. Підписуйтесь, не пожалієте.
@monovaolena - канал Олени Монової - відомої блогерки та підпалювачки ватно-зелених срак, що довела свій вишуканий стиль до унікальності, а безліч тупих людей до інфаркту.
@right_inside_ua - Правий Інсайд. Спортивно-патріотичний телеграм-канал. Український спорт має бути насправді українським. Вболіваймо разом за Україну на Олімпійських Іграх! Відкрити / Коментувати