Трохи про приватне право🧐

2022-05-16 19:58:34 Огляд практики Європейського суду з прав людини за 2020 рік https://rm.coe.int/short-survey-2020-interactiv-ishr-1-/1680a64b0f Відкрити / Коментувати

2022-05-16 08:48:56 Постанова КЦС ВС від 10.05.2022 в справі № 755/5802/20

http://reyestr.court.gov.ua/Review/104258375

Під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

У статті 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя.

Сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України. Тобто, сторони шлюбного договору можуть домовитися, що: майно, набуте за час шлюбу, але після укладення шлюбного договору, буде набуватися сторонами на праві спільної часткової власності; режим спільності майна (стаття 60 СК України) може бути змінений за домовленістю сторін на режим роздільності.

Сторони можуть включити до шлюбного договору умову, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно).

Обміркувавши аргументи касаційної скарги, підстави відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що:
суди встановили, що укладеним між сторонами шлюбним договором встановлено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно та за оспорюваними умовами шлюбного договору перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувся. Позивачем не доведено, що ці умови шлюбного договору ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
встановивши, що відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваних частин шлюбного договору, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову;
судові рішення в оскарженій частині не суперечать висновкам, зробленим у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року в справі № 6-230цс14, в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі № 755/19197/18 (провадження № 61-18343св19) та в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 201/4255/16-ц (провадження № 61-9533св19).

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що шлюбний договір поставив позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище після розірвання шлюбу та те, що судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалися, як вартість нерухомого майна, так і матеріальний стан позивача, наявність чи відсутність у нього іншого нерухомого майна, оскільки як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб’єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору. Відкрити / Коментувати

2022-05-16 08:48:37 Постанова КЦС ВС від 10.05.2022 в справі № 755/5802/20

http://reyestr.court.gov.ua/Review/104258375

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов’язків.

З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

У статті 103 СК України законодавець частково урегулював оспорюваність шлюбного договору.

З урахуванням того, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його частини) підлягають застосуванню норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України.

Для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб’єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору. Відкрити / Коментувати

2022-05-14 15:09:11 Роль прокурора поза сферою кримінального права в практиці Європейського суду з прав людини
https://rm.coe.int/role-of-prosecutor-outside-of-cj-in-ecthr-practice/1680a651db Відкрити / Коментувати

2022-05-14 10:02:17 Постанова КЦС ВС від 04.05.2022 в справі № 752/11266/20
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104258271

У червні 2020 року прокурор в інтересах міської ради звернувся з позовом до фізиичних осіб про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання спадщини відумерлою.

Наявність підстав для визнання заповіту недійсним має встановлюватися судом на момент його вчинення. Оскільки заповіт було вчинено у 2002 році, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР.

В ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення. У разі складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред’явлення відповідної позовної вимоги.

У справі, що переглядається:
суди не врахували, що оскільки заповіт було вчинено у 2002 році, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР;
суди не звернули увагу, що в ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред’явлення відповідної позовної вимоги;
суди помилково констатували нікчемність заповіту 2002 року, а позивач позовної вимоги про визнання заповіту 2002 року недійсним не заявляв.
За таких обставин, оскільки саме нікчемність заповіту 2002 року була покладена судами в основу задоволення позову, то судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відкрити / Коментувати

2022-05-13 13:08:31 13 травня 2022 року трохи поговорили про фраудаторність на вебінарі організованому Радою адвокатів Дніпропетровської області. Відкрити / Коментувати

2022-05-13 10:11:21 Постанова КЦС ВС від 27.04.2022 в справі № 761/1062/21
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104165137

У справі, що переглядається, апеляційна скарга ТОВ «Лекс Навігатор» підписана директором (керівником) ТОВ «Лекс Навігатор» ОСОБА_4

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції послався на те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не надала доказів на підтвердження повноважень щодо представництва інтересів ТОВ «Лекс Навігатор».

Колегія суддів з таким висновком не погоджується з таких мотивів.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (абзац перший частини першої статті 80 ЦК України).

У частині третій статті 58 ЦПК України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі, зокрема, через свого керівника.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 (провадження № 61-16724св21) зроблено висновок, що: «дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема, свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи».

На виконання ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху позивач додав до заяви про усунення недоліків апеляційної скарги:

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у якому ОСОБА_3 з 27 вересня 2016 року значиться як керівник ТОВ «Лекс Навігатор»;

копію протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Лекс Навігатор» № 1 від 26 вересня 2016 року, згідно якого ОСОБА_4 обраний директором товариства;

копію наказу № 1 від 27 вересня 2016 року про вступ ОСОБА_4 на посаду директора ТОВ «Лекс Навігатор» з 27 вересня 2016 року.

Не надавши належної оцінки тому факту, що апеляційна скарга підписана ОСОБА_4 як керівником ТОВ «Лекс Навігатор», відомості про що внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, апеляційний суд зробив помилковий висновок про те, що апеляційна скарга подана особою, яка не мала права її підписувати.

Крім того, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції послався на пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України, який передбачає право суду відмовити у відкритті апеляційного провадження в разі не подання учасником справи заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження або визнання підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними. Перелік випадків, за яких суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження, визначений у статті 358 ЦПК України та є вичерпним. Серед указаного переліку відсутнє подання апеляційної скарги особою, яка не має права її підписувати, що додатково вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за скаргою ТОВ «Лекс Навігатор». Відкрити / Коментувати

2022-05-10 18:43:15 Згідно з розпорядженням Голови Верховного Суду від 10 травня 2022 року № 29/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Оріхівського районного суду Запорізької області у зв’язку з неможливістю здійснення ним правосуддя під час воєнного стану. Натомість територіальну підсудність судових справ визначено Шевченківському районному суду м. Запоріжжя. Відкрити / Коментувати

2022-05-10 12:07:30 Постанова КЦС ВС від 29.04.2022 в справі № 314/3131/20 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104165205

У справі, що переглядається:
суд першої інстанції вважав, що вимоги про визнання материнства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір`ю дитини (частина третя статті 139 СК України);
натомість апеляційний суд був переконаний в тому, що слід розмежовувати вимогу про визнання материнства на підставі статті 131 СК України, до якої позовна давність не застосовується, та  вимогу про визнання материнства з правових підстав визначених частиною другою статті 139 СК України до якої застосовується позовна давність в один рік, передбачена частиною третьою статті 139 СК України застосовується;
ключовим питанням на яке слід надати відповідь суду, з урахуванням меж оскарження та аргументів касацій, є те, чи підлягає застосуванню позовна давність до вимоги про визнання материнства на підставі статті 131 СК України.

Тлумачення норм СК України свідчить, що:
законодавець передбачив різні підстави для пред`явлення позовної вимоги про визнання материнства згідно статті 131 СК України та частини другої статті 139 СК України;
у статті 131 СК України регулюється випадок, за якого державна реєстрація народження дитини проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яким визначається прізвище, власне ім`я, по батькові дитини і відомості про батьків. Саме в такому разі особа, яка вважає себе матір`ю дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого материнства. При цьому, з врахуванням змісту частини першої статті 20 СК України та статті 131 СК України, позовна вимога про визнання материнства згідно статті 131 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності;
частина друга статті 139 СК України стосується ситуації, за якої оспорити материнство може жінка, яка вважає себе матір`ю дитини, а матір`ю дитини записана інша жінка. Тобто позивачем є жінка, яка вважає себе матір`ю дитини, а відповідачем - жінка, яка записана матір`ю дитини. Предметом доказування в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і жінкою, записаною як матір в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й жінкою, яка вважає себе її матір`ю. До позовної вимоги про визнання материнства згідно частини другої статті 139 СК України застосовується позовна давність в один рік.

Обміркувавши аргументи учасників справи колегія суддів вважає, що:
апеляційний суд обґрунтовано розмежовував вимогу про визнання материнства на підставі статті 131 СК України, до якої позовна давність не застосовується, та вимогу про визнання материнства з правових підстав визначених частиною другою статті 139 СК України, до якої застосовується позовна давність в один рік, передбачена частиною третьою статті 139 СК України;
встановивши, що позивач є біологічною матір`ю малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про матір малолітньої дитини ОСОБА_5 були зазначені на підставі рішення органу опіки та піклування відповідно до частини другої статті 135 СК України, і така вимога виключена законодавцем із сфери дії позовної давності, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позову. Відкрити / Коментувати

2022-05-10 09:00:12 Постанова ОП КЦС ВС від 18.04.2022 в справі № 705/4132/19 (провадження № 61-317сво21
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104165229

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених вище положень закону, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що підстави для скасування заходів забезпечення позову у разі закриття провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України відсутні з огляду на те, що розгляд справи не завершений.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року у справі №  757/35284/19 (провадження № 61-19662св20), ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від  01 вересня 2021 року у справі № 677/994/16-ц (провадження № 61-7408св20), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 177/1092/18 (провадження № 61-1674св20).

За таких обставин, Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» та скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 вересня 2019 року.

Висновки щодо застосування норми права

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд касаційної інстанції наділений повноваженнями постановити ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. Враховуючи, що розгляд справи не завершений, судове рішення по суті не прийнято, а отже й потреба у забезпеченні позову не відпала, підстави для скасування заходів забезпечення позову, про що зазначено у частині дев’ятій статті 158 ЦПК України, у зв’язку із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, відсутні, оскільки розгляд справи не завершений. Відкрити / Коментувати