Трохи про приватне право🧐

2022-05-10 09:00:12 Постанова ОП КЦС ВС від 18.04.2022 в справі № 705/4132/19 (провадження № 61-317сво21
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104165229

У справі, яка є предметом перегляду об`єднаної палати, встановлено, що ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 вересня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Заборонено вчинення реєстраційних дій щодо нежитлового приміщення - магазину, що знаходиться на АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер майна 24033411; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1821371171108.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року скасовано рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 липня 2020 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій, закрито провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті  255 ЦПК України й роз`яснено позивачу його право на звернення до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року справу № 705/4132/19 передано для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною дев`ятою статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Метою застосування інституту скасування заходів забезпечення позову є закінчення розгляду справи шляхом закриття провадження у ній.

Разом із тим, Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX  «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» внесено зміни до частини четвертої статті 414 ЦПК України й встановлено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції наділений повноваженнями постановити ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Отже, виникла необхідність Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розтлумачити положення частини дев`ятої статті 158, пункту 1 частини першої статті 255 і частини четвертої статті 414 ЦПК України у їх системному зв`язку і призначенням.

Їх системний аналіз надає підстави для висновку, що оскільки розгляд даної справи не закінчений, справа передана для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи,  судове рішення по суті не ухвалено, а отже й потреба у забезпеченні позову не відпала. Відкрити / Коментувати

2022-05-08 10:14:44 Опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» від 21 квітня 2022 року № 2217-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2217-ix.pdf).

Законом України № 2217-IX, зокрема, передбачено, що:
відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, Іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію;
Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією;
Держава Україна не несе відповідальності за незаконні дії Російської Федерації чи її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях або за прийняті ними незаконні рішення.

Законом України № 2217-IX, зокрема, визначено, що:
якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи;
учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України «Про доступ до судових рішень», у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

У Прикінцевих положеннях Закону України № 2217-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

Закон України № 2217-IX набрав чинності 07.05.2022 року. Відкрити / Коментувати

2022-05-07 10:49:45 Опубліковано Закон України «Про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель» від 17 лютого 2022 року № 2079-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2079-ix.pdf).

В статті 21 Закону № 2079-IX, зокрема, передбачено, що:
під безхазяйними об'єктами розуміються об'єкти інженерної інфраструктури міжгосподарських та внутрішньогосподарських меліоративних систем, власник яких відсутній чи його неможливо встановити на підставі отриманих організацією даних, документів та інформації з відповідних державних реєстрів;
рішення про передачу організаціям у власність об'єктів інженерної інфраструктури міжгосподарських та внутрішньогосподарських меліоративних систем приймається щодо: об'єктів державної власності - центральним органом виконавчої влади, що здійснює відповідно до закону функції з управління відповідними об'єктами державної власності; об'єктів комунальної власності та безхазяйних об'єктів — виконавчим органом місцевого самоврядування, уповноваженим відповідною сільською, селищною, міською радою, а якщо такий орган не визначено, - відповідною сільською, селищною, міською, районною, обласною радою;
власник або користувач земельної ділянки, на якій розміщені об'єкти інженерної інфраструктури меліоративних систем, що передані у власність організації, зобов'язаний укласти договір про встановлення на користь організації безоплатного та безстрокового земельного сервітуту на земельну ділянку (частину земельної ділянки), на якій розміщені такі об'єкти.

Законом України № 2079-IX:
статтю 335 Цивільного кодексу України доповнено частиною четвертою такого змісту: «4. Особливості набуття організацією водокористувачів права власності на безхазяйні об'єкти меліоративних систем визначаються законом»;
частину першу статті 20 Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 20 такого змісту: «20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід'ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення».

Закон України № 2079-IX набрав чинності 07.05.2022 року. Відкрити / Коментувати

2022-05-06 20:05:20 Опубліковано Закон України «Про дерадянізацію законодавства України» від 21 квітня 2022 року № 2215-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2191-ix.pdf).

Законом № 2215-IX, зокрема, внесено зміни до Кодексу законів про працю України та Житлового кодексу Української РСР.

Законом України № 2215-IX передбачено в Кодексі законів про працю України, зокрема викладення в новій редакції:

частини першої статті 21:
«Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець -фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін";
пунктів 3 і 8 частини першої статті 40:
«3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення»;
«8) вчинення за місцем роботи викрадення (в тому числі дрібного) майна роботодавця, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення».

Законом України № 2215-IX, зокрема, внесено такі зміни в Житловий кодекс Української РСР:

назву викладено в такій редакції: «Житловий кодекс України»;
преамбулу виключено;
частину другу статті 158 викладено в такій редакції:
«Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму».

У підпункті 4 пункт 3 Прикінцевих та перехідних положення Закону України № 2215-IX вказано, що Кабінету Міністрів України протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти Житлового кодексу України, Трудового кодексу України та Кодексу України про адміністративні проступки.

Закон України № 2215-IX набирає чинності з 07.05.2022 року.

Додатки (http://www.golos.com.ua/documents/dod-1-z-2215-ix.pdf, http://www.golos.com.ua/documents/dod-2-z-2215-ix.pdf) Відкрити / Коментувати

2022-05-05 16:23:14 Розпорядженням Голови Верховного Суду від 05.05.2022 № 28/0/9-22, ураховуючи наявність належних умов для здійснення правосуддя, із 06 травня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Макарівського районного суду Київської області. Відкрити / Коментувати

2022-05-05 07:09:01 Постанова ВП ВС від 08.02.2022 в справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21)
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104076189

122. Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

123. При цьому перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, міститься в частинах другій та третій статті 293 ЦПК України. Разом з тим, як випливає зі змісту частини третьої цієї статті, у порядку окремого провадження розглядаються також і інші справи у випадках, встановлених законом.

124. Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

125. Таким чином, вирішальним питанням, що постає перед судами при зверненні особи до суду з відповідною заявою, що за формою і змістом не відповідає позовній заяві, є те, чи існує в спірних правовідносинах спір про право.

126. Дуалізм окремого і позовного провадження полягає в різній сутності та специфічній матеріально-правовій природі, яка визначається певними особливостями об’єктів та способів судового захисту.

127. У цьому сенсі звертає на себе увагу положення частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР, за змістом якої відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

128. Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі – гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву (заява) про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.

131. Передбачене статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

132. Відтак моральна шкода у цих правовідносинах у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як  і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню при розгляді відповідної вимоги, поданої у будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених статтею 175 ЦПК України елементів у позовному провадженні. Відкрити / Коментувати

2022-05-05 07:08:42 Постанова ВП ВС від 08.02.2022 в справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21)
http://reyestr.court.gov.ua/Review/104076189

114. Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що заява про відшкодування моральної шкоди розглядається тільки судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, у тому числі висновків експертизи. Такі процесуальні дії суду притаманні змагальному процесу, яким є за чинними на цей час процесуальними кодексами саме позовне провадження.

115. Слід при цьому звернути увагу на те, що стаття 136 ЦПК УРСР 1963 року «Прийняття заяви», яка діяла на час прийняття Закону № 266/94-ВР та час прийняття наказу № 6/5/3/41, зазначала, що суддя одноособово вирішує питання про прийняття заяви у цивільній справі, суддя відмовляє в прийнятті заяви. Одночасно стаття 137 ЦПК УРСР 1963 року визначала форму позовної заяви, відносно якої суддя мав право здійснити дії, зазначені у статті 136 цього Кодексу.

116. Лише у ЦПК України 2004 року, як і в наступних редакціях цього Кодексу, у параграфі 1 глави 1 розділу 3 розмежовуються поняття «заява у позовному провадженні» та «позовна заява».

117. За таких обставин термін «заява» при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України.

118. При цьому позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем – держава в особі відповідного органу.

119. Державне казначейство України не може бути окремим відповідачем у цих справах, оскільки належним відповідачем у цих справах є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15).

120. У полі правового аналізу в цій справі постають такі правові проблеми: чи може розглядатися судом заява про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за відсутності оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК України позовної заяви, що підлягає розгляду в позовному провадженні; чи існує між сторонами цих правовідносин спір про право.

121. Правовий спір — це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права. Відкрити / Коментувати

2022-05-04 16:13:18 ​​Відновлено територіальну підсудність судових справ 25 судів на Чернігівщині

Розпорядженням Голови Верховного Суду № 27/0/9-22 від 4 травня 2022 року відновлено територіальну підсудність Чернігівського апеляційного суду та 24 судів міста Чернігова і Чернігівської області: https://bit.ly/3FfMph9.

Робота цих судів відновлюється у зв’язку з наявністю належних умов здійснення правосуддя.

З переліком судів, територіальну підсудність яких було змінено у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя під час воєнного стану можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3OUwWHP.

З переліком судів, територіальну підсудність яких відновлено, можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3ytSDZN. Відкрити / Коментувати

2022-05-04 10:38:56 Трохи написали з Інною Валентинівною про активи Відкрити / Коментувати

2022-05-04 08:53:05 Постанова ВП ВС від 08.02.2022 в справі № 755/12623/19
http://reyestr.court.gov.ua/Review/103893132

Висновки щодо застосування норм права

Середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України мають різну правову природу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв’язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред’явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, висловлений у цій постанові, узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 та не узгоджується з висновком об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 від якого Велика Палата Верховного Суду відступає.

Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України, викладений у цій постанові, узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16. Відкрити / Коментувати