2021-11-18 22:50:49
«...коли б не існували раціоналізація, сублімація, витіснення — всі ті штучки, якими ми рятуємо самі себе, — коли б можна було глянути на світ без жодного захисту, чесно й відважно, то нам би луснули серця».
«...ми збудовані з щитів і зброї, ми — міста, чия архітектура — самі лише оборонні мури, башти й фортифікації; ми — держави бункерів».
«Те, що я побачив, — моє».
«Час усіх мандрівців — це багато часів в одному, ціле розмаїття часів. Це час острівний, це архепілаги ладу в океані хаосу, час, що його виробляють вокзальні годинники, всюди різний, умовний, змінний, як пояси, тому ніхто не сприймає його всерйоз. У літаки розчиняються години, світанок настає блискавично, на п’яти йому вже наступають полудень і вечір. Лихоманковий час великих міст, куди прибуваєш ненадовго, щоб здатися в полон якогось вечора, і лінивий час безлюдних рівнин, що їх бачиш з літака».
«...справжнє життя точиться в русі».
«Здається, єдине, що тепер залишається, — це навчитися без кінця вибирати».
«Справжній Бог — то звіря. Він — у тваринах, так близько, що ми не помічаємо. Щодня він страждає за нас, повсякчас жертвуючи собою, він годує нас своїм тілом, одягає у свої шкури, дозволяє тестувати на ньому ліки, щоб ми могли жити довше й краще. Так він дбає про нас, такою є його любов».
«Описування схоже на використання: і те, і те нищить. Блякнуть фарби, стираються кути, аж поки описане починає меркнути, в’язнути».
«Психологія подорожі вивчає людину-мандрівника, людину, що перебуває в русі, і таким чином є в опозиції до традиційної психології, яка завжди розглядала людську істоту в незмінному контексті, у стабільності й нерухомості — скажімо, крізь призму її біологічної будови, родинних зв’язків, суспільного становища тощо. Для психології подорожі ці речі не мають особливого значення, вони другорядні.
Якщо прагнемо глибоко й точно описати людину, мусимо розглядати її в русі з однієї точки до іншої».
«Важливим поняттям у психології подорожі є прагнення, саме воно штовхає людську істоту вперед і визначає напрямок, а ще викликає поклик, потяг до чогось. Саме собою прагнення — порожнє, себто воно вказує лише на напрям, не на мету. Мета ж завжди лишається фантасмагоричною й невиразною, і що ближче до неї, то загадковішою вона стає. Такої мети годі досягти, а отже, неможливо у й утамувати прагнення. Поняттям, яке унаочнює цей процес стремління, є прийменник «до». До чогось».
Ольга Токарчук «Бігуни»P. S. Прочитала третину книжки й вирішила зафіксувати для себе цитати. Далі буде.
34 views19:50
I
