ilatanka 📚

2022-07-17 10:56:17 Про в’язницю неподоланої журби

«Більшість із нас страждає, бо отримує те, чого не хоче мати, або хоче того, чого не має».

«Жаль — це бажання змінити минуле. Саме жалю ми зазнаємо, коли не зможемо визнати, що безпорадні, що дещо вже сталося, що ми не здатні цього змінити».

«Коли ми маємо неподолану журбу, то часто живемо і з непереборним гнівом».

«Щоби подолати печаль, потрібно звільнитися від відповідальності за те, що від нас не залежало, та примиритися з ухваленими нами рішеннями, що їх не можна скасувати».

«Замість того, щоб помирати заради померлих, я можу жити заради них».

«Провина не народжує любові. Ніколи».

«Журба може підштовхнути нас переглянути пріоритети та вирішити, чи відновити радість та мету, чи бути кращою версією себе знову, чи прийняти напрям, у якому тепер скеровує нас життя».

«Так багато причин чому — чому сталося чи не сталося те чи інше, чому ми там, де ми є; чому робимо те, що робимо. Журба підштовхує нас з’ясувати, що в нашій владі, що у вашій, а що лише у владі Бога».

«Ви можете змиритися з тим, що сталося і чого не сталося. І здатні зосереджуватися не на тому, що втрачено, а на тому, що залишилося. Ви досі маєте вибір проживати кожну мить як дар, прийняти те, що є».

#ЕдітЕґер_Дар Відкрити / Коментувати

2022-07-08 10:17:59 Про в’язницю провини та сорому

«Я вижила, але впродовж багатьох десятиліть не могла собі цього пробачити». (Нагадую — авторка вижила в концтаборах)

«Певні речі ми ніколи не зможемо осягнути. Часом ми розвиваємо почуття провини, щоб досягти відчуття контролю над тим, що насправді поза нашим контролем і чого ми не спричиняли та не обирали».

«Почуття провини утримує нас. Воно ґрунтується на соромі, тобто на вашому переконанні «я не варта»; на вашому висновку, що вас недостатньо, і хоч би що ви робили, цього завжди мало».

«Люди не народжуються із почуттям сорому. Але багато хто починає соромитися змалку».

«Щоб приспати переконання у власній дефективності, я прагнула досконалості, бо вірила, що лише так зможу знайти власний шлях визволення від сорому та пройти його. Але всі ми людські створіння, а бути людиною означає помилятися. Свобода полягає в тому, щоб прийняти себе в усіх проявах, недосконалостях, і поступитися потребою бути ідеальними».

«Провина й сором приходять не ззовні. Вони народжуються всередині».

«Якщо ми хочемо бути вільними від сорому, то мусимо не дати судженню інших визначати нас самих».

«Проведіть день, дослухаючись до внутрішніх розмов із собою. Зверніть увагу, на що ви звертаєте увагу, — саме це ви й підсилюєте. Ці думки впливають на ваше самовідчуття. А самовідчуття диктує вам, як діяти. Та ви не мусите жити відповідно до чиїхось стандартів і поглядів».

«Пам’ятайте, ви — єдина людина, якої ви ніколи не втратите. Ви можете шукати відчуття, що вас цінують, назовні, а можете навчитися цінувати себе самі».

«Якщо хочете контролювати власні думки, спершу зверніть увагу на те, що ви практикуєте, а потім зробіть висновок: це дає вам ресурс чи забирає? Перш ніж щось сказати, насамперед собі, запитайте: «Чи несе воно любов і добро?»».

«Намагаючись виховати в наших дітях і в нас самих скромність, ми ризикуємо применшити себе справжніх — зробити меншими за ціле. Час поцілувати собі руку та сказати: «Молодець! Розумниця».

«Любов до себе — єдина основа цілісності, здоров’я та радості. Нарцисизму це аж ніяк не стосується. Щойно почнете зцілюватися, ви відкриєте для себе не нових себе, а справжніх себе. Тих себе, які весь час були десь поряд, неймовірні, варті любові та щастя за правом народження».

«Щойно прокидаєтеся вранці, йдіть до дзеркала та зазирайте собі в очі. Кажіть: «Я маю владу. Я несу добро. Я — людина сили». Потім цілуйте тильну сторону кожної руки. Посміхніться своєму відбиттю у дзеркалі. Скажіть: «Люблю себе»».

#ЕдітЕґер_Дар Відкрити / Коментувати

2022-06-08 21:38:59 Про в’язницю таємниць

«Коли ви вільні, то можете дозволити собі жити чесно, припинити заповнювати прогалину між двома стільцями – ідеальною собою й справжньою — та дійти гармонії. Ви вчитеся зручно вмощуватися в кріслі своєї цілісності».

«Доки ми утримуємо таємниці — живемо за принципом заперечення, спотворення чи применшення, — то позбавляємо себе можливості віддати їм належне й відпустити».

«Приховування та применшення правди не захищає наших близьких. Ми захищаємо їх тоді, коли працюємо над сціленням минулого, щоб ненавмисно не передати їм власну травму».

«Навіть шлюб, що починається з пристрасті та близькості, може згодом стати схожим на в’язницю. Це відбувається з часом, поступово, і зазвичай важко відстежити, коли і як з’явилися ґрати. Є загальні фактори, які це зумовлюють, — стрес через гроші або роботу, або дітей, або інших родичей, або хворобу. І парам не вистачає часу або засобів, щоб розв’язати ці вузли, — так накопичуються хвилювання, образи та розпач. Час минає, і висловлювати почуття стає дедалі важче, бо це неодмінно призводить до напруги й суперечок, тому пара вирішує взагалі уникати складних тем. Саме так двоє близьких людей починають жити окремими життями й навіть не здогадуються про це. Саме так відчиняються двері для іншої людини, яка прийде та спробує заповнити втрачене».

«У зіпсованих стосунках ніколи не буває винна лише одна сторона. Дії обох збільшують відстань та провокують суперечки».

#ЕдітЕґер_Дар Відкрити / Коментувати

2022-05-28 15:28:52 Про в’язницю самозневаги

«Один з наших найбільших страхів — бути покинутими. Тож ми з раннього віку прагнемо отримати УПС — увагу, прихильність і схвалення. Ми визначаємо, що треба робити і якими бути, щоб наші потреби перетиналися… Ми вважаємо, що маємо заслужити на чиюсь любов».

«Ви — єдина людина, яка буде поряд впродовж усього життя. Всі інші стосунки завершаться. Тож питання в тому, як любити себе найбільш віддано, безкорисливо та палко».

«Чимало родин у прагненні мотивувати дітей робити корисні для себе речі культивують досягнення, коли дитяче «бути» стає нерозривним із їхнім «діяти». Діти навчаються того, що вагомі не самі по собі, а завдяки тому, що вони роблять і як поводяться… Коли так багато уваги привернуто до досягнень, діти не отримують можливості відчути безумовну любов — що їх люблять попри все, що вони можуть бути такими, якими є, що помилятися дозволено, що всі мии вчимося й розвиваємось, і що навчання може бути захопливим і радісним».

«Ми нагороджуємо дітей, коли замість культури самовихваляння чи самознищення, наддосягнень або неуспішності культивуємо насолоду від досягнень. Насолоду від старанної праці. Від розвитку талантів. Не тому, що треба. А тому, що можливо. Тому, що нам пощастило отримати в дар життя».

«Дуже часто ми щільно запакавані в очікування, у відчуття, що мусимо відповідати певній ролі чи мати призначення. Нерідко у сім’ях на дітей навішують ярлики: відповідальна дитина, жартівник, бунтарка. Коли ми даємо дітям прізвиська, вони починають грати в цю гру… Але ярлик не визначає особистості. Це маска — або в’язниця».

«Провина — в минулому. Бентега — попереду. Змінити можна лише те, що тут і зараз».

«Коли я намагаюся допомогти пацієнтові усвідомити свою модель поведінки, то часто запитую: «Чи робите ви щось надміру?» Часто ми лікуємо свої рани поведінкою або речовинами: їжею, солодощами, алкоголем, шопінгом, азартними іграми, сексом. Можемо приохотитися до роботи чи вправ, чи суворих дієт. Та коли нам не вистачає увахи, прихильності й схвалення, — речей, яких ми недоотримали у юному віці, — нічого й ніколи не буде достатньо, щоб задовольнити потребу. Ви прагнете задовольнити порожнечу, але прямуєте в хибному напрямку. Це як іти по банан до крамниці електротоварів. Того, що ви шукаєте, там немає».

«Цілком нормально бути себелюбною: практикувати любов до себе та піклування про себе».

«Щедрість не щедра, якщо ми систематично віддаємо власну цінність, якщо наша віддача перетворює нас на мучеників чи живить наше невдоволення. Любити означає практикувати любов до себе, прагнути бути щедрими й чутливими до інших — і до себе.

Я часто кажу, що любов — те саме, що й час.

Час. Наші внутрішні ресурси безмежні, але час і сили обмежені. Вони спливають… Чи ви плануєте свій час так, щоб не забувати про себе? Коли ви відпочиваєте та відновлюєте сили? Як ви знаходите баланс між роботою, любов’ю та розвагами?»

«Коли ви вільні, то берете відповідальність за те, хто ви є насправді. Розпізнаєте захисні реакції або моделі поведінки, засвоєні в минулому, щоб знаходити компроміс у власних потребах. Возз’єднуєтеся з тими частинами своєї особистості, якими мусили поступитися, і повертаєте собі цілісну особистість, якою не дозволяли собі бути раніше. Ви позбуваєтеся звички відмовляти собі».

«Пам’ятайте: у вас є те, чого не має жодна інша людина. Ви самі. На все життя».

«Любі, знайдіть себе, наповнюйте себе собою. Ви не мусите працювати над тим, щоб вас любили. Ви просто маєте бути собою. І хай щодня ви ставатимете собою дедалі більше».

#ЕдітЕґер_Дар Відкрити / Коментувати

2022-05-22 19:21:20 Про в’язницю уникнення почуттів

«Ми часто вчилися ховати почуття — придушувати їх, лікувати, втікати від них».

«Вияв — це протилежність депресії. Вам не стає зле від того, що з вас виходить, а від того, що залишається всередині — стає».

«Не можна вилікувати те, чого ви не відчуваєте».

«Існує чимало серйозних причин уникати почуттів: вони спричиняють тривогу, або це не ті почуття, які, як ми вважаємо, мусимо відчувати, або боїмося, що вони можуть образити інших, або боїмося того, що вони можуть означати — що вони свідчитимуть про рішення, які ми ухвалювали чи які нам ще належить ухвалити на життєвому шляху.

Проте доки ми уникаємо власних почуттів, то заперечуємо дійсність. І коли ви намагаєтесь відмежуватися від чогось, кажучи: «Не хочу про це думати», — запевняю вас, ви думатимете про це. Тому запросіть почуття до себе, сядьте разом, складіть йому компанію. І тоді вирішуйте, як надовго ви готові залишити його біля себе… Рішуче подивитися в обличчя будь-якій дійсності — добре».

«Почуття — це лише те, що ми відчуваємо, а не те, що визначає нашу особистість».

«Коли ми за звичкою заперечуємо своє почуття, нам буває складно навіть визначити його, а тим паче визнати, виразити та зрештою відпустити. З одного боку, ми застрягаємо, бо плутаємо почуття з думками. Мене дивує, як часто я чую: «Відчуваю, що маю поїхати в місто й виконати певні доручення»… Це думки. Плани. Почуття — це енергія. Ми не можемо вийти з почуттів, але можемо пройти крізь них. Ми маємо бути з ними. Потрібна неабияка відвага, щоб бути й не мати необхідності щось із чимось робити — просто бути».

Про дітей

«Ми шкодимо дітям, коли забираємо їхні страждання. Навчаємо того, що почуття погані та страшні. Але почуття — лише почуття. Вони не бувають ані правильні, ані хибні. Бувають ваші почуття і мої. Мудріше вчиняють ті, хто не намагається виправити почуття інших або підбадьорити. Значно краще дати їм відчути свої почуття та скласти їм компанію, сказати : «Розкажи мені ще». Коли мої діти були засмучені, бо їх дражнили або проганяли, я казала їм: «Я знаю, що ти відчуваєш». Відмовтеся від таких слів, це брехня. Ви ніколи не знаєте, що насправді відчувая інша людина. Це відбувається не з вами. Щоб співчувати та підтримувати, немає потреби сприймати внутрішній світ інших людей так, ніби це ваш власний. Так ви відбираєте чужий досвід і лишаєте їх у полоні».

«Коли ми намагаємося відгородити себе або інших від наших почуттів, то не працюємо на довгу перспективу. Але більшість з нас із самого дитинства навчені заперечувати власні реакції — іншими словами, зрікатися справжніх себе. Дитина каже: «Ненавиджу школу!» — а батько чи мама відповідають: «Ненависть — погане слово» або «Не кажи, що ти щось ненавидиш», або «Не може бути все аж так погано». Дитина падає та дряпає коліна, а доросла людина каже: «Все добре!». Намагаючись допомогти дітям змінити ставлення або оговтатися від шкоди чи проблеми, турботливі дорослі можуть применшувати або знецінювати досвід, через який проходить дитина, або ненавмисно навчити того, що є почуття, які відчувати дозволено, а є ті, які неприпустимо. Часом пропозиції змінити або заперечити почуття бувають ще менш делікатні: Заспокойся! Не зважай. Не будь такою плаксою».

«На наших вчинках діти навчаються дієвіше, ніж на словах. Якщо доросла людина створює середовище, в якому взагалі не дозволено виражати лють або її виражають у небезпечний спосіб, діти розуміють, що сильні почуття недозволені або небезпечні».

#ЕдітЕґур_Дар Відкрити / Коментувати

2022-04-26 11:30:44 У коментарях викладу «ключі» — завдання для звільнення з в’язниці жертви Відкрити / Коментувати

2022-04-25 21:41:01 Про в’язницю стану жертви

«Жертви запитують: «Чому я?», а вцілілі питають: «Що далі?».

«Коли я питаю «Що далі?» замість «Чому я?», то припиняю фокусуватися на тому, чому лихо сталося — чи досі триває — та спрямовую увагу на те, що я можу зробити з цим досвідом. Я не шукаю визволителя чи цапа-відбувайла. Натомість прагну знайти варіанти та можливості».

«Більшість із нас віддають перевагу стану жертви, бо так від нашого ж власного імені ми здобуваємо дозвіл нічого не робити».

«За свободу доводиться платити. Ми маємо бути відповідальними за власні вчинки, навіть за тих обставин, яких не спричиняли та які не обирали».

«Ми маємо надати нашим дітям коріння та крила. І те саме маємо дати собі. Все, що в нас є, — це ми самі. Ми народжуємося самотніми. І самотніми помираємо. Тож, прокинувшись вранці, на початку нового дня, йдіть до дзеркала. Зазирніть собі в очі та скажіть: «Люблю тебе». Скажіть: «Ніколи тебе не покину». Обійміть себе. Поцілуйте. Спробуйте!».

«Часом досить єдиного питання, щоб скерувати вас на шлях, що виведе зі стану жертви: чи мені це на користь? Чи на користь мені спати з одруженим чоловіком? Чи на користь з’їсти шматок шоколадного торта?..».

«Більшість з нас боїться самотності дужче за будь-що інше. Але коли ви любите себе, то бути на самоті — не те саме, що бути самотніми».

«Любі, ви — головні у своєму житті, то й головуйте. Не поводьтеся як Попелюшки, що сидять на кухні та чекають хлопця, схибленого на ступнях. Принців і принцес не існує. Вся любов та міць, що вам потрібні, у вас уже є. Тому запишіть яких досягнень прагнете, яким життям мрієте жити, якого партнера хочете мати поряд. Коли йдете кудись — майте вигляд на мільйон. Долучіться до людей, які постали перед тими ж проблемами, — так ви зможете піклуватися одне про одного та присвятити себе не лише собі. Цікавтеся. Що буде далі? Що з цього вийде».

«Вийти зі стану жертви потрібно лише для того, щоб повернутися до життя, яке залишилося прожити».

«В’язниця стану жертви часто формується з самого дитинства та навіть у дорослому віці змушує нас почуватися такими ж незрілими та безпорадними. Ми можемо звільнитися від цього стану, якщо допоможемо дитині всередині себе почуватися в безпеці й дамо їй можливість досліджувати світ із незалежністю дорослої людини».

«Коли ви у вразливому становищі, коли бракує сил, ваш вибір, як витрачати час, має вирішальне значення».

«З нами можуть відбуватися жахливі речі, які завдають нестепного болю. І такий руйнівний досвід також є шансом перегрупуватися та вирішити, чого ми прагнемо в житті».

Як вийти зі стану жертви?
Лагідно прийняти все, що з вами відбувається.
Запитати себе: «Чи мені це на користь?».
Навчитися давати раду з самотністю.
Звільнити інших від визначених для них ролей («кривдник», «рятівник», «жертва»).

#ЕдітЕґер_Дар Відкрити / Коментувати

2022-04-21 23:13:52 ​​«Найгірша в’язниця — не та, в якій мене замкнули нацисти. Найгірша — та, яку я звела для себе сама».

«Крім індивідуальних для кожного з нас переконань, які ув‘язнюють, існують поширені пастки розуму, що змушують страждати багатьох з нас».

«Звільнення — це шлях завдовжки в життя, вибір, який ми маємо робити щодня знову і знову. Звільнення неможливе без надії, яка має два визначення: усвідомлення того, що якими б жахливими не були страждання, вони тимчасові; і прагнення дізнатися, що станеться потім. Надія дає нам можливість жити теперішнім, а не минулим, та відчинити ґрати в’язниці нашого розуму».

«Ми не змінимося, доки не станемо готовими до змін».

«Змінитися означає переглянути звички та переконання, які більше нам не сприяють».

Авторка обіцяє допомогти визначити в’язницю нашого розуму та віднайти потрібні нам для звільнення інструменти. Тож… далі буде.

#ЕдітЕґер_Дар Відкрити / Коментувати

2022-04-19 22:51:53 Дооовга добірка цитат

«Минуле нікуди не зникає. Через нього не переступиш, його не видалиш. Воно живе в мені. Але також у мені живуть перспективи, які подарувало минуле: як я вижила, аби бути звільненою, бо дивила надію у серці. Я вижила, аби пізнати свободу, бо навчилася прощати».

«Прощати означає сумувати — за тим, що сталося, і за тим, чого не сталося, — і відпускати прагнення іншого минулого. Приймати життя таким, яким воно було і є тепер. Авжеж, я не кажу про те, що знищення Гітлером шести мільйонів людей є прийнятним. Це сталося, і я не хочу, щоб цей факт нищив життя, за яке я чіплялася, за яке я боролася попри все».

«Прощення не означає, що ти пробачає кривдникові те, що він зробив із тобою. Це ти прощаєш ту частину себе, що була жертвою, та відпускаєш усі звинувачення».

«Вивільнення починається з прийняття. Аби зцілитися, ми маємо прийняти темряву. Ми йдемо темною алеєю, прямуючи до світла».

«Як легко життя може перетворитися на молебень провини та каяття, на пісню, що лунає з одним і тим же приспівом, з неможливістю просити собі. Як легко життя, яке ми не прожили, стає єдиним, якого ми воліємо. Як легко нас можна спокусити фантазією, що ми маємо вплив, що… якби ми лише зробили чи сказали це, могло б зцілити біль, стерти страждання, повернути втрачене».

«Наші болісні випробування насправді не покарання — вони дарунок. Вони дарують нам майбутнє та його сенс, можливості знайти нашу унікальну мету та силу».

«Час не лікує. Людина це робить сама, з часом. Зцілення можливе, коли ми вирішуємо взяти на себе відповідальність, коли ми вирішуємо піти на ризик, і, нарешті, коли вирішуємо позбавитися рани, відпустити минуле чи журбу».

«Зцілення — це не відновлення, а відкриття. Відкриття надії у відчаї, відкритття відповіді там, де здавалося, що відповіді не існує, відкриття, що важливо не те, що сталося, а те, що ми з цим робимо».

«Любов — це не те, що ми відчуваємо, а те, що ми робимо».

#ЕдітЕґер_Вибір Відкрити / Коментувати

2022-04-17 12:09:43 Про жертв і вцілілих

«Ми не могли контролювати найстрашніші явища нашого життя, проте ми мали владу визначити, як саме жити після травми. Вцілілі могли залишатися жертвами ще впродовж тривалого часу після того, як пригнічення припинилося, чи могли навчитися досягати успіху».

«Легше вважати когось чи щось інше відповідальним за власний біль, ніж взяти на себе відповідальність та припинити бути жертвою».

«Більшість з нас потребує диктатора — хоч і доброзичливого, — аби звалити на нього відповідальність, аби можна було сказати «ти змусив мене так вчинити, я не винна». Але ми не можемо все життя ходити під чиєюсь парасолькою і жалітися, що мокнемо. Чудове визначення жертви — це коли ми зосереджуємося на тому, що поза нами, коли шукаємо когось, крім себе, аби звинуватити в теперішньому стані справ чи визначити власну мету, долю чи вартість». Відкрити / Коментувати