2021-06-15 19:00:13
Принцип мінімальних зобов’язаньВ якийсь момент я почав позбуватися залежності від речей і непотрібних обов’язків. Або, якщо так висловитися буде більш правильно, — я її усвідомив.
Бо є речі, які самі по собі — хороший ресурс. А є і такі, які витягують ресурси з людини, яка ними володіє. Наприклад, техніка потребує регулярного оновлення, машина – обслуговування і амортизації, квартира — оплати комунальних і т. д.
Все це не проблема, поки чітко корелює з реальними потребами. Коли ж людина звертає в надмірності, то вже вона починає служити речам, а не речі їй.
Серед моїх знайомих є декілька хрестоматійних прикладів. Одному 30+ років, декілька машин, кредити, ніхто в сім’ї крім нього фактично не працює, а його функція — це фактично оплата рахунків, і обслуговування всього і вся, бо ніхто інший не хоче чи не може цим займатися. Майбутній пацієнт неврологічного відділення, це в кращому випадку.
Іншому — 50+. Будинок на 500+ (!) кв.м., збудований з заділом, що там буде жити три покоління, купа дрібнобізнесів, які потребують постійного перебування в операційці, політичні амбіції, які зафейлилися і купа висяків в цьому контексті. В будинку живуть двоє людей, бо діти успішно втекли подалі. Прогнози невтішні.
Обидва, фактично, раби речей і обставин, які самі ж і створили. Продовжувати все тягнути з кожним роком важче, і фізично і морально, а зупинитися не можна, бо все посиплеться. На більш приземленому рівні таких прикладів можна навести не менше.
Чому я називаю відмову від «речизму» принципом мінімальних зобов’язань? Все просто: я хочу бути впевненим, що в будь-який момент я можу зупинити все, зібрати невеликий рюкзак і заїхати на декілька тижнів в будиночок десь в у горах, відключитися від мережі і при цьому, ніякі зовнішні залежності і обставини не стануть цьому на заваді. Бо я нікому і нічого критично не зобов’язаний.
Це стосується речей, роботи, сім’ї та й усього решти.
В погоні за «більше і краще», вкрай важливо розпізнати ту межу, після якої починається обслуговування надуманих і нав’язаних, а не реальних потреб. Бо бідний не той у кого мало, а той, кому мало.
А жити хочеться так, щоб завжди була можливість зібрати свій рюкзак і відправитися в будиночок в горах. І при цьому світ не перевернувся, а тебе ніхто не оголошував у розшук.
#стиль_життя
529 viewsedited 16:00
К
