Get Mystery Box with random crypto!

Ukrainian Military Honour

Логотип телеграм -каналу militaryhonor — Ukrainian Military Honour U
Логотип телеграм -каналу militaryhonor — Ukrainian Military Honour
Адреса каналу: @militaryhonor
Категорії: Факти
Мова: Українська
Країна: Україна
Передплатники: 9.03K
Опис з каналу

Історія, цікаві факти, унікальний контент.
З питань придбання продукції чи співпраці звертайтесь до помічника — @UMH_44bot

Ratings & Reviews

3.00

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

1

3 stars

1

2 stars

1

1 stars

0


Останні повідомлення 3

2022-08-07 19:09:54 Бій УПА з червоними поляками 2 травня 1947 року.

Після Другої Світової війни радянська росія активно залучала до боротьби з Українськими повстанцями поляків з окупованої Польщі.

"О год. 13:40 чути серії з кулемета. ВП підійшло на віддаль кільканадцятьох метрів від місця, де лучилися мої становища із становищами Бурлаки. Кутові кулемети Бурлаки та мої відчиняють вогонь. ВП залишає становища і пробує наступати. Та наш вогонь не дозволяє їм на повзання вперед. Даремно кричать їхні старшини: «Напшуд!».

З черги наші вояки підносять крик «Слава», але не наступають.
Провокують лиш ВП, щоб на цілій лінії відчинило вогонь і зрадило свої становища. ВП стріляє довшими серіями з боязні перед нашим наступом. При тім кулі ідуть зависоко.
Повторяємо ще раз «Слава» і знов лежимо на становищах.
ВП вдруге посилає гураґанний вогонь і починає втікати взад.
Чота Голого завиває на праве крило від Бурлаки, а я з Шулікою кидаюся на ліве крило від Бурлаки. Починаємо окрилення бігом, але ВП, забравши ранених, швидко відступає.
Переходимо побоєвище. Зосталися лиш сліди польської
крови. Тягнули ранених. Хлопці від Остапа з вд. Бурлаки знайшли ленту на 450 шт. набоїв. Мої хлопці — дві польські палатки та білизну, яку покидало ВП."

Ярослав Коцьолок
3.3K views16:09
Відкрити / Коментувати
2022-08-02 15:28:55
Генерал-полковник Олександр Іванович Удовиченко (20 лютого 1887, Харків — 19 квітня 1975, Ментенон, Франція) — військовий і громадський діяч, генерал-полковник в еміграції, віце-президент УНР в екзилі в 1954 — 1961 роках.
1.1K views12:28
Відкрити / Коментувати
2022-08-02 15:26:07 1 червня 1919 року 2-а дивізія Дієвої Армії УНР у своєму складі мала:
1-й полк Синьої дивізії полковника О. Вишнівського (600 багнетів, кулеметна сотня, одна гармата), 1-й Чорноморський полк полковника Є. Царенка (750 багнетів, кулеметна сотня), Окремий курінь полковника В. Ольшевського (350 багнетів) – разом 1700 багнетів і 30 кулеметів.
А також артилерійську бригаду під командуванням полковника Г. Чижевського – 2 артбатареї легких гармат (8 од.) і батарею важких гармат (4 гаубиці).

За  спогадами учасників тих подій, своє перше «бойове хрещення» дивізія отримала 3 червня 1919 року. Саме в цей день 2-а дивізія О. Удовиченка у взаємодії із Запорізьким куренем П. Шандрука (700 багнетів, 180 шабель та 9 гармат) у результаті форсування ріки Збруч та сміливо проведеної атаки здобула Кам’янець-Подільський, до якого невдовзі переїхав уряд УНР.

За даними доповіді полковника Удовиченка від 7 червня 1919 року, у ході цього бою ворог втратив до 50 осіб вбитими; українськими військами було захоплено 2 гармати та 5 кулеметів. Кам’янець-Подільська операція стала першою перемогою Дієвої Армії УНР.

Саме в цих боях проявився полководницький талант начальника дивізії Олександра Удовиченка, «який своїми рішучими атаками попереджував ворожі зосередження і заміри»
1.1K views12:26
Відкрити / Коментувати
2022-08-01 12:01:17
Ґудзик однострою Українського державного флоту (1918-1920 рр.) та ґудзик 1-го Гуцульського полку морської піхоти (1919 р.)
1.1K views09:01
Відкрити / Коментувати
2022-08-01 12:01:09 Омелян Гемпель - перший командир 1-го Гуцульського полка морської піхоти УНР.

Початком формування першого полку, який отримав назву 1-й Гуцульський полк морської піхоти Дієвої армії УНР, слід вважати 3 березня 1919 року, з дня призначення його командиром поручика російської армії часу Першої світової війни, підполковника армії УНР Омеляна Гемпеля.

Перший командир полку гуцульських морських піхотинців народився у Києві в 1892 році.

Після Світової війни, як активний соціаліст-самостійник, брав активну участь у відродженні Українського війська. З лютого 1918 року проходив службу в 2-му Запорозькому курені, а з березня — у Запорозькому полку армії УНР.

У квітні був призначений комендантом Олександрівська, а наступного року для організації забезпечення полку амуніцією і зброєю був відряджений з Коломиї до Рівного. Однак під Рівним на початку травня потрапив у полон до поляків. З полону йому вдалося вибратися, і в складі дивізії морської піхоти Дієвої армії УНР він взяв участь в її героїчному першому Зимовому поході.

Є свідчення, що у 1920 році Омелян Гемпель командував телеграфною частиною штабу 1-ї Запорозької дивізії армії УНР, а подальша доля першого командира українських морських піхотинців залишається невідомою.
1.0K views09:01
Відкрити / Коментувати
2022-07-31 17:29:25 Михайло Білінський народився 24 липня (за григоріанським календарем) 1883 року. Походив зі священницької родини, яка вже через рік отримала спадкове дворянство. Його мала батьківщина – містечко Драбів або ж Драбове-Барятинське Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині Драбівський район Черкаської області). Родина жила заможно, батько мав близько 100 гектарів землі.

Закінчив повний курс 2-ї Київської гімназії на Бібіковському бульварі (зараз це будівля “Укртелекому” по бульвару Тараса Шевченка, 18). Потім – Московський Лазаревський інститут східних мов. Став справжнім поліглотом, опанувавши арабською, вірменською, перською, турецькою, татарською, грузинською мовами.
Через початок Першої світової Білінського знову призвали на службу, до 2-го Балтійського флотського екіпажу. За час війни він отримав чин поручика з перейменуванням у мічмани, ордени Святого Станіслава 3-го ступеня і Святої Анни 3-го ступеня. Але із розгортанням революції демобілізувався з російського флоту і переїхав до України, де одразу ж активно долучився до розбудови українських військово-морських сил.

На зламі 1917–1918 років у складі уряду УНР з’явилося генеральне морське секретарство. Його очолив Дмитро Антонович – український історик, син професора Володимира Антоновича. Людина чесна, працьовита і авторитетна, проте далека від військово-морських справ. Знайти на цю посаду флотського офіцера, який був би справжнім українським патріотом, виявилося надзвичайно складно. Це усвідомлював і сам Антонович. Він писав: “Першим, кого я надибав, був Михайло Білінський… Він був покликаний до праці у фінансовому відділі міністерства, який я і просив його організувати. Його праця була найбільш продуктивною, і я зразу помітив його на роль міністра морського, пост якого я, очевидно, не збирався стало посідати”.

Білінський від самого початку виявив себе як фахівець справи і рішучий прихильник незалежності України. Переїхавши до Києва, вступив до лав новоствореної Української партії соціалістів-самостійників, був обраний до її центрального комітету. Але минув рік, перш ніж він очолив морське відомство держави.
За Гетьманату Павла Скоропадського, влітку-восени 1918 року, Михайло Білінський в складі української делегації брав участь у мирних переговорах із більшовицькою Росією, які відбувалися в будинку, де раніше засідала Українська Центральна Рада.
Коли ж Гетьманат було повалено і до влади прийшла Директорія, Білінський, на той час старший лейтенант, увійшов до Ради Народних Міністрів УНР як міністр морських справ. Це сталося 24 грудня 1918 року.

Генерал-хорунжий флоту УНР Володимир Савченко-Більський відзначав: політика приваблювала Білінського і він “повсякчас поривався до партійної діяльності”, хоча “як правдивий патріот, добре розумів – де й у яку годину повинен бути”.

На міністерській посаді Михайло Білінський докладав зусиль для збереження цінних кадрів військово-морських офіцерів. Під його керівництвом відомство розробило цілу низку важливих законів – про флот, про морське міністерство, про гардемаринську школу, про організацію військово-морських сил на чорноморському узбережжі. Кораблі, які будувалися в Миколаєві, за наказом Білінського від 25 січня 1919 року отримали українські назви: лінкор “Соборна Україна” (колишній “Імператор Микола І”), легкі крейсери “Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний” (колишній “Адмірал Істомін”), “Гетьман Богдан Хмельницький” (колишній “Адмірал Нахімов”), “Гетьман Петро Дорошенко” (колишній “Адмірал Лазарєв”), “Тарас Шевченко” (колишній “Адмірал Корнілов”), плавбаза підтримки підводних човнів “Дніпро” (колишній “Ельборус”).

Однак унаслідок бойових дій Українська Народна Республіка виявилася відрізаною від моря і позбавленою військово-морського флоту. До того ж, Михайло Білінський не захотів працювати в занадто лівому, на його думку, уряді Бориса Мартоса. Із 22 квітня 1919 року він був звільнений за власним проханням і зосередився на формуванні дивізії морської піхоти УНР, головною силою якої став 1-й Гуцульський полк. На чолі дивізії кілька місяців брав участь у боях проти більшовицьких і білогвардійських військ.
1.0K views14:29
Відкрити / Коментувати
2022-07-29 19:30:47
червоним кольором позначені дії оперативно-агентурної групи ГУР МО
1.1K views16:30
Відкрити / Коментувати
2022-07-29 19:30:22 Рейд в Крим

6 серпня 2016 року, диверсійна група ГУР МО, під командуванням майора Кирила Буданова (теперішнього начальника ГУР МО) була виведена в Крим. 

За версією російської сторони,  диверсійна група з п’яти осіб, на човнах висадилась на західному узбережжі Криму.

Її завданням було здійснення диверсії на військовому аеродромі Джанкой, та деяких інших об’єктах півострова.
За версією з українських джерел, оперативно-агентурна група (ОАГр) воєнної розвідки повинні були доставити зброю та вибухові засоби у спеціально підготовлені місця поблизу російських військових об’єктів.

Їх повинні були бути використати інші ДРГ та наша агентура у випадку повномасштабного конфлікту (у тому числі наступу росіян з території Криму).

На півострові, групу українських спецпризначенців чекали наші агенти, які мали перевезти групу у визначені місця. Російські спецслужби завчасно отримали інформацію про вивід групи в Крим, і затримали агента.

В телефонній розмові агент зумів сигналом попередити групу про небезпеку, що дало можливість військовослужбовцям ГУР організувати засідку на умовленому місці зустрічі.

Прибувши на місце зустрічі група ЦСП «Вимпел» ФСБ потрапила в засідку. В наслідок чого на місці був вбитий підполковник ЦСП «Вимпел» Роман Каменев, а двоє військовослужбовців цього центру отримали поранення.
Українські розвідники почали відхід в сторону материка.

На цей час район поблизу Армянську був оточений підрозділами ФСБ, поліції, нацгвардії та російської армії.

Група зуміла вийти до переходу поблизу дамби. Під час переходу був застрелений єфрейтор 247-го десантно-штурмового полку ЗС РФ Семен Сичов. За російською версією Сичов був застрелений диверсійною групою ГУР, за українськими джерелами він загинув у наслідок перестрілки з російськими військовими.
Група успішно і без втрат вийшла на території підконтрольну Україні. В Криму ФСБ затримала Євгенія Панова та Андрія Захтея, які за версією росіян були агентами ГУР МО, та мали зустріти групу Буданова.
Євгеній Панов був звільнений у 2019 році.

Історія мала продовження: у 2017 році, в Києві, у власному автомобілі був підірваний Максим Шаповал, на той момент начальник Управління спеціального резерву ГУР МО (управління яке планувало і провело «рейд в Криму»)

А у квітні 2019 року, при спробі встановити вибуховий пристрій у автомобіль Кирила Буданова, був затриманий Олексій Ломако – агент або співробітник російських спецслужб. Ймовірно це була помста за смерть підполковника ФСБ Каменєва.
1.1K views16:30
Відкрити / Коментувати
2022-07-29 08:37:19
Бійці УНСО в Придністров'ї. Квітень 1992.
1.3K views05:37
Відкрити / Коментувати
2022-07-27 19:34:10 Як не підривати боєздатність підрозділу

На фронті немає місця "я чув". "Я чув що сусідню бригаду знищено", "я чув що командир пристрелив пораненого підлеглого".

1. Якщо "я чув", то від кого.
2. Від кого "чув" той, хто про це повідомив.
3. І так далі аж поки не дійдете до очевидця або сцикливої залупи, яка так хоче додомцю, що придумує найфантастичніші історії, бо хоче додомцю і це "не його війна".

"Не моя війна" думає лише про себе. Він буде всіма силами гнати хвилі по і так натягнутим нервам та підшіптувати всім навколо, що "нас зливають", що "ми не потрібні державі", для того, щоб вашими руками дістати бажаного - поїхати додомцю або хоча б в місце постійної дислокації подалі від цієї страшної війни.

"Не моя війна" вашими руками буде підписувати колективні заяви. Руками людей, які по факту насправді нічого не бачили з тих жахіть і просто сприймають на віру, адже тут всі свої.

"Не моїй війні" все-рівно на долю підрозділу і на напрямок, який він захищає. Він готовий покинути все тут і зараз і нехай воюють ті, "хто вміє", і нехай самі якось розгрібаються з наслідками колективних звернень.

Поки "не моя війна" підриває боєздатність і бойовий дух підрозділу ті, хто знають за що воюють, вчаться воювати прямо на війні. Бо вони знають, що якщо не зроблять цього, то війна може дійти і до їх дому.

Вони знають, що на окупованих територіях теж їх дім і їх люди. Це їхня мотивація не скиглити, а вчитись воювати тут і зараз.

Перевіряйте слухи, зберігайте спокій. Не дозволяйте "не моїй війні" маніпулювати довірою.
1.2K viewsedited  16:34
Відкрити / Коментувати