Ukrainian Military Honour

2022-07-27 01:01:32 ​Генеральний штаб інформує про черговий жест доброї волі

Минулої доби три вертольоти Ка-52 окупантів потрапили під "дружній" вогонь переляканих розрахунків протиповітряної оборони російських військ. Російська ППО, на жаль, змогла збити всього один свій ударний Ка-52 з трьох.

Фото ілюстративне Відкрити / Коментувати

2022-07-26 08:15:28 ​«Запорізький месник»

19-річний строковик нацгвардії, який за допомогою ПЗРК "Ігла" ефективно захищає небо в Запорізькому напрямку:

- Мене стали так називати після того, як я знищив три літаки. В принципі мені подобається, моїм товаришам також. Але головне, що це має результати — менше ворожих літаків руйнуватимуть наші міста, а їхні пілоти знатимуть, що їхній виліт може бути останнім.

Після трьох збитих літаків військовому було присвоєно найвищу державну нагороду — зірку «Героя України».

Нещодавно, під час чергових авіанальотів ворога на позиції наших захисників, нацгвардієць підбив ще два літаки противника.

«Окрім того, 16 липня близько десятої години вечора йому вдалося збити крилату ракету!!! А вже на ранок наступного дня він поповнив свою скарбничку збитих літаків ще однією „сушкою“!»
Зараз на рахунку гвардійця вже 6 ворожих літаків «СУ-25» та одна крилата ракета окупантів.

Ось що значить ефективна ППО Відкрити / Коментувати

2022-07-25 14:20:02 ​Ми з напарником (на фото) стояли на передовому посту розгортання – на перехресті траси. Мали протитанкові керовані ракетні комплекси «Фагот» (ще радянського зразка) і три ракети. Командир поставив бойову задачу: у випадку висунення ворожої техніки зробити по ній залп, зупинити й дати можливість нашій артилерії або авіації накрити її вогнем.
Близько 10-ї години на трасу висунулася російська колона – танки Т-72Б3, БТРи, БМП, самохідні артилерійські установки, системи залпового вогню «Град» і вантажівки забезпечення. Я нарахував десь 80 – 100 одиниць техніки, відстань від нас була 2,4 км. Доповів командиру про колону й одразу зробив по ній залп. На жаль, постріли виявилися неприцільними, видно, ракети були старі. Але колона пригальмувала й почала спускатися в балку. А через кілька хвилин по нас відкрили вогонь із танків, мінометів і крупнокаліберних кулеметів. Слава Богу, їхні коригувальники ще не почали працювати, тому ми змогли відійти на іншу позицію, де мене чекав напарник із «Джавеліном». Ми разом проходили фахову підготовку. Стали чекати. І буквально за 6 хвилин один танк вийшов на пагорб і почав рухатися на нас. Відстань до нього була 1,5 км. Поруч бойову позицію займали оператори протитанкового ракетного комплексу «Корсар» (українського виробництва). Вони зробили перший постріл і влучили. У ворожому танку здетонував боєкомплект, башта відлетіла, екіпаж був знищений. І техніка, що йшла слідом, одразу звернула з траси вбік, до моєї позиції. Я побачив через приціл «Джавеліна» теплову сигнатуру цілі – ще один Т-72Б3. Головка самонаведення була вже охолоджена, тому я просто зробив пуск. І влучив – ворожий танк загорівся. Після цього на пагорб виїхала ще одна «коробочка» (БМП). По ній одразу вистрілив наш «Корсар», і теж влучив. За кілька хвилин ми знищили з «Джавеліна» й «Корсара» два російські Т-72 і одну БМП. Далі росіяни побоялися висувати свою техніку, тільки кинули через лісопосадки піхоту. По ній уже працювала наша арта, яка теж знищила багато окупантів. З нашого боку обійшлося без втрат – ні поранених, ні загиблих.

Анатолій, оператор «Джавеліна» 128-ї гірсько-штурмової бригади Відкрити / Коментувати

2022-07-24 09:36:42 ​— Мені часто доводиться чути: «Я не служив, тому не можу воювати. Це не моя справа». Ви серйозно думаєте, що ми всі тут з автоматами в руках народилися? Аж ніяк. Просто не варто чекати, що хтось воюватиме за вас. Що ж до нас, то хоч як би важко було — ніхто не відступить. Раніше причиною був би юнацький максималізм, а сьогодні — я батько і єдине, про що можу думати, це майбутнє наших дітей. Найперші цікаві моменти життя своєї доньки я пропускаю, бо хочу, щоб у неї, як і в інших, було мирне майбутнє.

Леонід. Молодший сержант 35 окремої бригади морської піхоти ім. контр-адмірала Михайла Остроградського. Відкрити / Коментувати

2022-07-23 21:03:30 ​Націоналізм і розвиток армії є нероздільними. Саме до такого висновку підводить батько Українського націоналізму Дмитро Донцов.
Його беззаперечно можна вважати творцем творцем Українського націоналізму.

Найголовніший постулат - бути протиставленими московитам. Ким би вони не були: більшовиками чи демократами.

Наша національна ідея не "від'їбіться від нас" як співають у відомій пісні, а бути іншими. Так, ми самі від'їбемо всяку охоту пастися на наших землях.

В цьому є найвищий сенс - бути іншим. Що росіянину плохо, те українцю добре. Все інше - лише ліберально-слабкодухі потурання примарним бажанням жити в мирі.

Наш сучасний мілітаризм, в першу чергу, зростає саме для одвічної боротьби з московитами. Як зростає поруч з тим і націоналізм. Відкрити / Коментувати

2022-07-22 11:24:26 ​Іван Ремболович - фатальна людина, хоч і не така промовиста як, наприклад, Євген Коновалець. Звиклі до відомих імен, часто забуваємо, що не менш героїчні справи творили люди, яких більшість не знає і, можливо, ніколи й не почують про них.
Іван Ремболович уродженець м.Городня (агов, городнянці, ви чули про свого славнозвісного земляка?)
Іван Ремболович народився 28 січня 1897 року. Після 6-го класу гімназії записався до війська.
Будучи вже на військовій службі, закінчив Віленське військове училище (Полтава, 1915). Учасник Першої світової війни. Служив молодшим офіцером саперної команди 19-го Костромського піхотного полку при 3-ій піхотній дивізії. У 1917 р. — помічник дивізійного інженера 5-ї піхотної дивізії. Останнє звання в російській армії — штабс-капітан.
На початку 1918 р. — командир сотні Вільного Козацтва у Городні. Згодом — командир пішої півсотні городнянської повітової військової комендатури.

З 4 січня 1919 р. — старшина 20-го Павлоградського кінного полку Дієвої армії УНР. З 18 січня 1919 р. — старшина Кінного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР.

З травня 1919 р. — начальник відділу зв'язку штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку.

З лютого 1920 р. служив у 2-й (згодом — 6-й Січовій) дивізії Армії УНР. 3 4 серпня 1920 р. — начальник відділення зв'язку штабу Армії УНР.

З 27 жовтня 1921 р. — начальник оперативного відділу штабу Київської повстанчої дивізії Української Повстанської армії Ю. Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу. Брав участь у бою за Коростень. 12 листопада 1921 р. був поранений. 17 листопада 1921 р. під с. Малі Миньки потрапив до полону, втік з-під розстрілу.

У 1920—30-х жив у еміграції у Варшаві та в селі Корнич Коломийського повіту. Влітку 1943 вступив до Добровольчої дивізії СС «Галичина». Очолював штурмовий батальйон. У битві під Бродами дістав важке поранення, у лікарні ампутували ногу, згодом лікувався в Унівській лаврі.

6 листопада 1949 р. був схоплений загоном МДБ у с. Космач Яблунівського району. Полковник понад півроку був під слідством НКВС, нікого не видав і 15 травня 1950 був засуджений до смертної кари, яку виконали 8 вересня цього ж року.

В підсумку можна сказати, що Іван Ремболович пройшов три війни.
Чоловік, який не був промовистим координатором чи творцем міжнародних зв'язків. Чоловік дії, який кожного разу збирав себе по шматкам і продовжував боротися проти російської окупації аж до смерті. І загинув в боротьбі.

В Івано-Франківську є вулиця ім. Івана Ремболовича, а в Городні поки ще немає, але нехай це буде тимчасовим недоліком Відкрити / Коментувати

2022-07-20 09:30:26 ​"...Ми почали зразу діяти, виконувати визначені для нас завдання. День не був метушливий, але насичений завданнями. Уже в перший день ми бачили авіацію противника, вона працювала по нас… Загальний принцип противника був вперед, вперед до тих рубежів, які були йому назначені.

Туди наступала окрема 126 окрема бригада берегової оборони. Вони досить ефективно і стрімко наступали… Підрозділи нашої бригади не дали противнику взяти цей населений пункт, переправитись через річку Південний Буг, і я відверто думаю, це не дало йому змоги реалізувати план щодо захоплення Одеси та Миколаєва.

Це на півдні України зіграло велику роль. Що сприяло успіху, це дуже ефективна система розвідки і дуже велика підтримка населення…

Велику роль зіграло те, що коли передові підрозділи зайшли, вони потрапили у вогневий мішок, були обмежені міновибуховими загородженнями, був зірваний міст. Сміливий хлопець сапер побіг, вручну запалив і міст підірвав, і вони залишились блоковані.

Хочу відзначити, що геройськи показали себе хлопці з Тероборони Вознесенська. Вони в ближньому бою воювали, палили ті танки,… практично вся артилерія була знищена, виведена з ладу…

Вони висадили великий десант (11-та десантна штурмова бригада, з Улан-Уде) в нашому тилу. Перші, хто прийняв бій з десантом, це були наші артилеристи. Дуже сміливо та круто себе показали, розвернули гармати, стрілецьку зброю, кулемети…

Ми мали там втрати, але розкатали їх. Всі бої тягнулися до тижня, але напруження були саме в перші два дні. Ми збили там два гелікоптера, ніби 15-17 танків там були знищені. Перші два дні були такі, жорстокі."

Командир львівських десантників Ігор Скибюк про оборону Вознесенська.

На фото: Знищений міст в м. Вознесенськ Відкрити / Коментувати

2022-07-19 20:58:06 Вчора була 78-ма річниця бою під Бродами. Бій тривав з 13 по 22 липня. На жаль, цьогоріч обійшлися без пишного вшанування, але щиро сподіваємося, що після перемоги імена Героїв Дивізії СС "Галичина" звучатимуть по всій Україні наряду з сучасними Героями!

"Ворог був дуже близько Білого Каменя, бо після налету совєтських літаків, почався безпощадний обстріл мінометами і гарма­тами. Будучи свідком ще одної поразки, яку ми мали змогу оглядати як на долоні, ми дуже зобоятніли і втратили надію на рятунок. Стало ясно, що большевицький медвідь повільно і безпощадно затискає
пазурі і дусить свою здобичу.
Наша група меншала. Один по одному, кожний з опущеною голо­вою, йшов своїм шляхом, хоч не знав куди. Ми всі вже останніх кілька днів не мали відпочинку, не спали, не їли. В переконанні, що
ніяке чудо не станеться, німецькі старшини почали перебирати
ініціятиву в свої руки. Вони організували пробоєві групи, збирали кожного охотника, і так творилась бойова одиниця. Хоч самі вони пояснювали ситуацію як безвихідну, але все ж таки варту спроби прориву. Говорили, що фронтова лінія від нас тільки сім кілометрів.
Таких груп творилося тоді багато, і вони були різночисельні. Озб­роєння бідне: передусім кріси, часом в такій групі знайшовся куле­мет або навіть панцерфауст.
З одною такою групою вирішив піти і я. Ми вирушили під вечір 21 липня.
Не зустрівши ніякого опору, ми в кількох рядах розстрільною по­сувалися вперед. Спочатку йшли повільним кроком і вдержували тишу-мовчанку. Як тільки дався почути ворожий кулеметний вогонь, німецький старшина давав наказ іти прискореним кроком, а опісля бігти в напрямі ворога. З голосним “гуррааа” і багнетами на крісах ми йшли до наступу. Вже по кількох хвилинах ми здивовано спосте­регли, що ворог дійсно перед нами цофається зі своїх становищ. Ми були захоплені нашим успіхом. Дещо пізніше ми навіть захопили трьох червоноармійців в полон!"

Роман Висоцький Відкрити / Коментувати

2022-07-18 12:39:57 ​3-я сотня «KAMERADSCHAFTSABEND » Гайделяґер.
Товариський вечір дня 18-го жовтня 1943 року
на збірковій площі 3-ої сотні.

На світлині: Голуб Юрій, Кушніренко Ілярій, Кіселик, Карпинець, Скоробогатий Анатоль, Шарко Мирон, Ружило Василь, Кінаш Яро слав, Вовк, Белей Віктор, Мриглод, Паньків Ярослав, Голембийовський Мирон, Висоцький Роман, Когутяк Роман, Крушельницький (Пусьо), Ясінський Богдан, Курдидик Ярослав, Гавриляк Роман, Гав рилів Ігор, Боньчук Роман, Романович Євген, Захарчук, Микитин Богдан, Мельникович Юрій, Рудичів Богдан, Марцінковський, Стад ник Стефан, Костів Юрій, Головка Роман, Збудовський Мирон, Сеник, Кандюк Богдан, Оглюк Микола, Лехіцький Роман, Марусин Василь, Ганкевич та інші (прізвища невідомі). Відкрити / Коментувати

2022-07-17 22:55:42 Назар Сарабун - ДУК Правий Сектор. Про перші бої новоствореного батальйону в 2014.

Війна ґартує. Відкрити / Коментувати