Лабораторна миша

2022-08-03 21:39:43 Відкрити / Коментувати

2022-08-03 21:39:35 У нас в бусі три місця.
Для мене, для Андрія і для випадкового пасажира.
То ми підкидаємо на фронт бійця.
То забираємо когось на перепочинок-лікування-власне весілля.
То веземо з собою людину, що супроводжує вантаж.

Ми з Андрієм ніколи не любили цього "третього попутника".
Так історично склалось.
Терпимо, але не рвемося його до себе саджати.

Не тільки тому, що звикли працювати вдвох, жартувати - вдвох, сваритися - вдвох, зупинятися на каву - вдвох, справляти малу потребу біля заднього колеса - вдвох, блукати в пошуках правильної дороги - вдвох, грати в мовчанку - вдвох.

Просто важко знайти людину, з якою буде цікаво їхати 6 годин поспіль вдруге чи втретє.
Яка не прибріхуватиме історії зі свого життя про власноруч збиті в Гостомелі 4 гелікоптери і 8 убитих рашистів в першому ж бою, причому останньому вона потрапила в око.
Яка розумітиме, скільки в дорозі на фронт важать мить і хвилина та не скиглитиме на кожній заправці про "попити каву та з'їсти супчика, бо скіки можна".
При якій наші з Андрієм жарти в стилі "Тупий та ще тупіший" є комфортними для нас же, а не підвішують в салоні гнітючу тишу.

Загалом, якщо людина з нами вже один раз їздила, нав'язати нам її вдруге - абсолютно нереальна задача.
Бус зламається, на мене нападе срачка, ой, а отут, на третє місце нам треба покласти броніки і каремати, бо в кузові геть не лишилося місця.

Але є одне виключення.
Це Вова.
Боєць, що відстоював нашу свободу ще з 14-го року, пройшов полон після оточення в Іловайську, повернувся на фронт в 15-му, з перших днів широкомасштабного вторгнення робив все від себе залежне, щоб потрапити на якомога відповідальніші напрямки лінії бойового зіткнення.

Бездоганний музичний смак.
Цікаві розмови.
Ідіотські запаморочливі жарти на трьох.
Якась неймовірна жага до справедливості і бажання всім допомогти.
І багатогодинна спокійна розповідь про те, як воно там було - в Іловайську, в "зеленому" коридорі, в полоні, в кімнатах з дізнавачами з ФСБ.

Це з Вовою ми зламались форсунками на бусі.
Це з Вовою ми перевозили речі загиблих бійців на Київ.
Це з Вовою ми гнали ламбо-таврію на Бахмут.
Варили на пікап турелі.
Неймовірними кульбітами знайомств заливали сотні літрів соляри в пік паливної кризи.

Для Вови у нас завжди є місце.
Хоч з фронту, хоч на фронт, хоч гаком в 200 кілометрів і назад.

Я ніколи не писав про Вову, бо писати треба завершену розповідь, повноцінну, коли шляхи розійшлися чи всі події закінчилися.

Але ось яка штука...
Вова, трясця, більше ніколи не сяде до нашого буса.
Не усміхнеться нам і не скаже паролі на блок-пості.
Вови більше немає.
Він загинув в Бахмуті.
Завжди був на вістрі.
На вістрі назавжди і лишився.

І все те, що вище, я написав не тому, що Вову вбили.
Просто росіяни його правда вирвали з нашого екіпажу з м'ясом.
По живому.
До сліз і розпачу.

Прощання з Володимиром Гунько відбудеться в Михайлівському Золотоверхому.

Чуєш, Вова...
Якщо що - для тебе у нас в екіпажі завжди є місце.
Але спочивай з миром.
Україна не складе зброю і не опустить руки.
Шкода, що ти не побачиш нашої перемоги.
Дуже шкода.

Дякую за службу.

апдт. На завтра Вову привезти не встигають. Дату і час повідомлю додатково. Відкрити / Коментувати

2022-08-02 19:27:54 Відкрити / Коментувати

2022-08-02 19:27:44 Не знаю, хто ці жінки на фото, ким вони працюють в цивільному житті, які в них хоббі, але я ними захоплююся.
Серйозно.
Як і рештою тих, хто жене тисячі кілометрів 24/7 придбані за кордоном автівки, які після обслуговування на СТО ми потягнемо на Схід і Південь.

Ми просто зустрілись, привітались, вони віддали мені ключі і поїхали по своїх роботах, до дітей, у справах, аби потім, за кілька днів, знову сісти за кермо чергового бандеромобіля для ЗСУ.

Сьогодні якось прикидав - одне авто, перш ніж потрапити в руки бійця на фронті, проходить десяток пар рук: волонтери з того боку кордону, що купують авта на донати українців, що перетікають через благодійні фонди і приватні ініціативи; водії та водійки, що женуть авто до кордону; водії та водійки, що женуть до Києва чи інших міст з якісними СТО; волонтери, що приймають авто тут і передають на СТО; приймальники, електрики, механіки, дизелісти, маляри і т.д.; водії, що женуть до фронту.

Це ціла паралельна самоорганізована структура, без якої бійцям було б значно важче їздити лише на таблєтках і уралах.

Конкретно ці машини приїхали до Мартин Брест і після обслуговування помчать на фронт.

До чого я це все?

Я від себе дякую усім людям, що донатять кошти будь-яким волонтерським ініціативам на тачки для ЗСУ.
Ви круті.
І дякую усім водіям, що через літри кави та енергетиків тягнуть машини в Україну.
Ви супергерої та супергеройки.

Майте гарний вечір. Відкрити / Коментувати

2022-08-01 21:32:54 Шановні батьки, хвилиночку Вашої уваги.

Тут з 8 по 12 серпня для дітей віком 12+ запускається абсолютно безкоштовний онлайн-курс з природничих наук «Наука на літо».

Теми, як на мене, бомбезні:

Наука мілкшейків: молоко
Наука мілкшейків: морозиво
Солодка наука цукерковаріння
Наука яблучного джему
Медова наука

В чому суть?
Щодня за 1-1,5 години викладачка пояснюватиме, як ті типу «нудні» шкільні фізики, хімії та біології працюють в реальному житті.
І як їхнє розуміння те життя спрощує.

Можливо, саме такий курс зацікавить Вашу дитину до вивчення ем-ве-квадрат-навпіл чи аш-два-це-о-три - то вода і вуглекислий газ.

Але розповідаю я про цей безкоштовний онлайн-курс Вам не просто так.

По-перше, викладачку Інну Дьоміну я давно знаю.
Ще коли вона носила дівоче прізвище я був в курсі її сумлінності, наукового підходу і прагненні змінити світ на краще.

По-друге, курс безкоштовний, але якщо він Вам сподобається і Ви захочете викладачку підтримати, Інна воліє, щоб Ви скидали кошти … на нашу волонтерську команду.
Мене від такого навертає на рюмсання.
Носом.

Тож, реєструйтесь на курс з 1 по 5 серпня за посиланням https://forms.gle/KCZnwXJ4JNR6TsUo6

Всі деталі щодо нюансів навчання - в пості Інни тут

https://www.facebook.com/100000965282736/posts/pfbid023PMkDYWkdVeZ5RcohsQ5qN5Kx7ntHdJzbLnhnX7sMxEk7y9eovkS3agwTo559i7Ul/

Зайдіть почитайте.

І майте гарний вечір. Відкрити / Коментувати

2022-08-01 21:32:30 Відкрити / Коментувати

2022-07-31 22:21:23 Відкрити / Коментувати

2022-07-31 22:21:01 - Ви будете водієм цієї ластівки?
- Ні, не я, я її просто приймаю.
- Добре, тоді слухайте уважно, перекажете водієві. Машина повністю обслужена, ходова відремонтована, двигун в порядку. Вогнегасник, трос, домкрат отуточки. Тепер дивіться, як блокувати і деблокувати диференціал…отут кнопка… а отут бачите, індикатор загорівся?..

Я звично і монотонно передавав чергову машину військовим.
Клацав тумблерами, смикав важелі, відкривав ніші, звертав увагу на нюанси.
Паралельно розповідаючи, що корисного і смачного лежить в коробках на задньому сидінні.
І про дитячі малюнки. З Горєнки.
Особливо дитячі малюнки.

- Добре, дякуємо за машину. Побіжу поки підпишу в штаб акти прийому-передачі, а Ви з напарником сходіть поки в місцеве кафе, пообідайте після довгої дороги.

Боєць побіг стежкою в засекречені простори, а я неспішно почав перевантажувати свої речі в наш фіат добло (дякую Svetlana Arbuzova), що став незамінною машиною супроводу і технічної підтримки конвоям автівок для ЗСУ.

- О, це Ви нам пригнали?

Я визирнув з авта і побачив групу бійців, що з цікавістю розглядали рейнджера. Питання, було, насправді складним, бо нам - це кому? На ЗСУ? Чи конкретно на підрозділ?

- Ну… пригнали… Але я не знаю, чи конкретно Вам…
- (мрійливо) от би нам…
- Ви з якої роти? - спитав боєць, що приймав у мене авто, з‘явившись нізвідки так само хутко, як і зник.
- З … [номер роти]
- Ні, це не Вам
- Шкода.

Дійсно шкода.
Бо автівок в Армії не вистачає.
Так само, як і артсистем, літаків, дорогезних безпілотників, снарядів і таке інше.
Ми не можемо купувати зброю, але завдячуючи Вашій підтримці вчора перегнали для одного з підрозділів на гарячій Миколаївщині оцього Форда Рейнджер.

Він з‘явився в Україні завдяки Ирина Коломейцева та БФ «Жертвам війни в Україні», а Ви - ті, шо по той бік екрану - вклали пів сотні тисяч гривень в доведення його до ладу, заправили його високоякісною солярою і напхали смачнючими сухпаями, м‘якими ношами, шоколадом і т.д.

Ви круті.
Ми вдячні Вам.
Плюс одні колеса на фронті.

І є ще дві гарні новини.

1. Друга частина нашої команди гайнула тим часом на Донбас в Краматорськ, Покровське, Слов‘янськ, Соледар, Часов Яр і тд (в Бахмут, до речі, не пустили) і доставила туди мотопомпи, генератори, оптику, рюкзаки, форму, газові балони, сухпаї, колеса тощо.
Детальний звіт можете почитати у Vlad Samoylenko https://www.facebook.com/100001535927538/posts/5560082600719549/

2. Нам з Андрієм бійці вперше подарували свої шеврони. Це так щемливо. Наче отримали подяку від Залужного, тіки теплу, лампову і унікальну. Дякую Andriy Hrutba.

І є ще третя гарна новина. Велиииика. Довгоочікувана. Теж завдяки Вам. Але розкажемо за пару днів. Навіть не натякатиму.
Новині треба причепуритися, обслужитися, отримати нові шини (ой, здається натякнув), а тоді вона буде готова до презентації.
Майте терпіння.

Ще раз дякуємо, в т.ч. від імені тих, хто тримає наше небо.

Щоб ми надалі могли купувати/отримувати/ремонтувати авто - будемо вдячні за донати

5375414104600365 (Влад Самойленко)

Мій пейпал - senenkoanton@gmail.com

Майте гарний вечір.
І вірте в ЗСУ. Відкрити / Коментувати

2022-07-31 15:06:02 Машина Андрія здіймала суцільну куряву, тому я їхав трохи зліва, по зустрічці.
Пил Миколаївщини був якимось особливим - надокучливим, чіпким, терпким на смак і абсолютно невблаганним.

Я міг би відпустити Андрія вперед, але не волів цього робити.
Я міг би зачинити вікна і вмикнути кондиціонер, що вмить би прибрав південну спеку з моїх пульсуючих скронь, але опущені вікна мене заспокоювали.
Так я чув небо.
Звісно, лінія фронту була далеко зліва, але чути тишу неба і не перепитувати себе, чи тобі бува чогось не здалося - безцінно.

Ми йшли швидко, наскільки це нам дозволяли наші підвіски і вантаж в моєму пікапі.
Дороги тут, відверто скажемо, лайно собаче, притрушене козячими кізяками.
Ще й коти обісцяли.

В певний момент на горизонті з‘явився силует фури і кілька хвилин ми її повільно наздоганяли.
Вона була більше схожа на якусь пекельну колісницю, таку хмару куряви утворювала.

«Н…і…б…у…л…о…н» - повільно, по літерах прочитав я, коли ми пішли на обгін.
- Це ж зерновоз, - майнуло в голові, - жнива…

Нібулон повільно відставав у дзеркалі заднього виду, але в цілому намагався тримати наш темп.
Свідомо чи підсвідомо.

Пройшли блок-пост.
Фура позаду.
Набираємо швидкість.
Мчимо.
Зерновоз не відстає.

Починається змійка - гори землі, насипані обабіч дороги і на її смуги, що мали б змусити зменшувати швидкість.
Ми давно навчилися їх проходити впритул, по краю, в сантиметрі, хоча подекуди це важко робити.
Особливо на вантаженому високому пікапі, який на таких перекиданнях кермом смикає з боку в бік, як ляльку.

- Красунчик, я тобою пишаюся, - захрипіла рація голосом Андрія.
Я про себе усміхнувся.
Це ж він побачив, що я зміг провести машину змійкою за ним, не втрачаючи темп.
Куди тим лосіним тестам євронкап…

Але, насправді, красунчиком був не я.
Андрій через хмару пилу за своїм авто не бачив, як водій нібулона пройшов ту перешкоду.
З нашою ж швидкістю, з причепом.

Мабуть, коли ти водій зерновоза на півдні недалеко від лінії фронту - у тебе немає особливого вибору, аніж водити величезну фуру, ніби ти танцюрист у фігурному катанні з палаючими кільцями і тиграми навколо.
Так, наче фронт і блок-пости існували тут завжди, з першого дня отримання тобою категорії ЦеЄ.

Це все сталося вчора.
Нібулон.
А сьогодні я дізнався, що Олексій Вадатурський - очільник агрогіганта - загинув під час обстрілу у власному будинку в Миколаєві.
Який він не полишав і продовжував виконувати свою роботу.

Ми не були знайомі.
Але мені чомусь згадався той «танцюючий» зерновоз.
Десь тут є зв‘язок.
Між Вадатурським в Миколаєві і відчайдухами за кермом авт його компанії.

Не можу висловити нічого, окрім поваги.

Олексію, безмежного жовтого поля і неба блакиті.
Думаю, Ваша справа житиме.

Переможемо. Відкрити / Коментувати

2022-07-30 23:09:18 Я не знаю, що можна зробити з країною, в якій діти з Горєнки надсилають нашими екіпажами на фронт бійцям свої малюнки.
«Танк, Єгор, Горєнка».

Єгор ледве вміє писати, але він вже змушений розуміти, що таке танк.
Якого танка слід остерігатися, а який його захистить.

Єгор в курсі, що його рисунок про танк поїхав сьогодні на південний напрям на пікапі, на який українці скидалися всім світом.
Про пікап докладніше напишу завтра.
І про Миколаївщину, що в’їлася пилюкою в наше з Андрієм волосся, одяг, взуття і скрегоче піском на зубах.
Сьогодні ж вже сил ніяких немає.

Але ще є сили показати Вам дівчину Аню (з дозволу її чудової мами Ольги Пугачової).
Яка дбайливо підписує кожен з сотні туристичних рушників та стаканів.
Щоб кожен боєць прочитав, просльозився і зрозумів, що навіть діти про нього намагаються дбати.

Дякую за доставку надцінного мотиваційного вантажу Владу Самойленку та Оксані Бондар.

Росіяни приречені.
Просто приречені.

Майте гарну ніч. Відкрити / Коментувати