Орестократія

2024-01-14 14:27:19 ​Політичні конкуренти спонукають Байдена погратися в «домінування» та напасти на Іран. Він пробує обмежитися хуситами

Рупори республіканців США вважають, що президенту слід змінити стратегію і перейти від «контролю ескалації» [в Україні] до «домінування ескалації» [на Близькому Сході]. Тобто, нарешті почати воювати по-справжньому.

США і Британія вдарили по об'єктах Північного Ємену, де власне і базуються оті іранські посіпаки. Атака вийшла такою собі: щоб розтрощити хуситів начисто, Заходу слід провести повномасштабну сухопутну операцію, на яку сил в цьому регіоні немає. А нинішні удари навряд чи щось змінять. 

Вашингтон і Лондон кажуть, що атака - відповіддь хуситам, які атакують  в Червоному морі кораблі, що прямують до Ізраїлю, або належать ізраїльтянам.

Тероризм хуситів — один з елементів впливу проксі-сил Ірану на Ізраїль (проксі - це військові формування, які діють в інтересах іншої держави, в нашому випадку — Ірану, але не є її офіційними військами). Аятоли вимагають припинення вогню в секторі Гази. Іран та інші ісламські країни тиснуть на Захід, щоб той — своєю чергою — вплинув на Ізраїль. Однак США - проти, оскільки зупинка війни без розгрому ХАМАС сприйматиметься як перемога проіранського блоку. 

Іран і його проксі вже давно відчувають цю американську нерішучість у застосуванні сили. Мляві обговорення Пентагону, завдавати чи ні ударів по терористах, витік інформації в британській пресі про початок операції дозволили хуситам та Ірану вивести свої ключові арсенали та угрупування із зони ризику.

Стратегія Ірану будується на використанні проксі—партнерів для стримування ворогів. Тегеран використовуватиме єменських бунтівників до останнього, не ризикуючи відкрито власними силами, прямий конфлікт з американцями дестабілізує його режим.

Іран затіяв асиметричну війну, поставивши на затяжну конфронтацію низької інтенсивності — через так звану "Вісь опору" — неофіційну мережу з  десятка бойових партнерів по всьому Близькому Сходу, - The Spectator.

Президенту Байдену слід вдіяти щось незвичайне, щоб вивести іранську систему зі стану самовдоволення, - констатує прореспубліканський Fox News. — США та союзникам доведеться завдавати ударів по важливих для Ірану цілях: воєнних базах та командирах.

Та Байдену складнувато змінити ситуацію: американський флот у Перській затоці вразливий перед ударами іранської армії, а відповідь американської авіації по Ірану навряд чи зможе завдати йому критичної шкоди. А сухопутної армії для вторгнення в Іран у США в регіоні немає. 

Тоді як республіканці не вгамовуються. На їх думку, Іран - не Росія, т.зв. контроль ескалації спрацював у російсько-українському конфлікті, але є помилковою стратегією для Ірану. Якщо Росія здатна знищити Сполучені Штати, то Іран такої можливості не має. На відміну від ядерного арсеналу Москви, що налічує майже 6 000 боєголовок і є найбільшим у світі, Іран, за офіційними даними, досі не має життєздатної ядерної зброї.

Не виключено, що плани "перевернути шахову дошку" (атакувати США) в Ірану справді є. Однак приводом для цього не стане обстріл Ємену, знадобиться щось серйозніше, також повинні дозріти додаткові умови. Відтак, у Байдена немає виходу і пора змінити стратегію - від контролю ескалації до домінування в ескалації, — Fox News. 

Насправді, Іран уже перебуває у стані проксі-війни з Америкою і загрожує дестабілізувати світ. Достатньо нагадати, що хуситам вдалося дуже відчутно задерти світові нафтові цінники. Не виключено, що Іран завдасть удару, наприклад, по американському флоту і військових базах у Перській затоці. І/або спонукає ліванську Хезболлу відкрити другий фронт проти Ізраїлю.

  Єдиний спосіб стримати Іран - продемонструвати зарозумілим аятолам реальну загрозу прямої конфронтації з американцями. Та це означатиме оголення інших гарячих точок, насамперед України, розпорошення зусиль та ресурсів. Та схоже, оте "ескалаційне домінування" — єдиний варіант показати «вісі зла», що їх час не настав. Відкрити / Коментувати

2024-01-08 13:04:44 Пекін «розігріває близькосхідну війну». Це така собі підготовка до лютневих військових переговорів з Вашингтоном

Усіх розвеселило повідомлення американської розвідки про те, що китайські ракети заповнені водою замість палива і лише імітують боєготовність. Новина стала доброю нагодою розповісти, що насправді відбуваються між двома наддержавами: напередодні "великої дружби" вони намагаються по-максимуму накрутити одне одному хвоста.

Китай і далі виступає брокером війни, намагаючись розпорошити вплив США десятком проксі-воєн, особлива увага – підігруванню масштабної війни на Близькому Сході.

Північна Корея вкотре обстріляла узбережжя Південної Кореї. Кім Чен Ин постійно говорить про підготовку до «другого раунду» війни з Сеулом і нарощує потужність ракет. Південна Корея, відповідно, переконана: війна з комуністами - питання лише часу. Західна розвідка вважає, що червоним ще потрібно років 5, аби "причесати" свої збройні сили.

Прем'єр Іраку Мухаммед Шія ас-Судані заявив про виведення
іноземного військового контингенту із країни: антиамериканські настрої в Іраку нібито посилилися на тлі операції в Газі. Насправді країна дедалі більше отруюється впливом Ірану.

Ізраїль опосередковано підігрує Китаю, плануючи удари по території Лівану, проіранських групах в Іраку та Сирії, по хуситах у Ємені. Плюс, Ізраїлю кортить атакувати військові обʼєкти в самому Ірані, що активує солідарність усього близькосхідного регіону.

Вашингтон терміново відправив держсекретаря США Ентоні Блінкена до Близького Сходу з місією «інтенсивної дипломатії» – не допустити отого розпорошення американського впливу.

Турне держсекретар розпочав з Туреччини. Вашингтону дуже важливо, аби в Альянсі не зʼявився ще один Орбан, тому — зважаючи на давню неприязнь Анкари і Єрусалиму — роботи у Блінкена чимало.

Наступними у маршруті є Ізраїль, Йорданія, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія та Єгипет. Премʼєр Ізраїля Нетаньягу відкидає будь-які територіальні компроміси по Газі, адже будь-які поступки коштуватимуть йому посади. У планах Нетаньягу війна з сусідами (привіт, Пекін), тоді як у Блінкена протилежна задача — відновлення безпеки в регіоні політичними важелями.
Візит триватиме до 11 січня, очікуємо вісток.

Будьмо відвертими: на нинішньому етапі Пекіну вдалося нав’язати США свій порядок денний, але КНР отримає більше проблем від своїх витівок, ніж вигоди.

Китай фліртує з хуситами-шиїтами, які в Червоному морі перетворилися на піратів XXI ст, тероризуючи нафтові танкери. Тоді як Саудівська Аравія (одна з впливових держав ОПЕК) і Туреччина є сунітськими, зрештою, як і багато інших впливових країн Близького Сходу. Підтримка Пекіном терористів-шиїтів — це виклик цивілізованому сунітському лоббі.

Як і у випадку з Індо-Тихоокеанським регіоном, пентагон відправив на Близький Схід авіаносці, есмінці, винищувачі, крилаті ракети, що значно зіпсує агресивний настрій сателітів Пекіну в регіоні.

Є всі підставки вважати, що Пекін намагається максимально «розігріти» свою переговорну позицію напередодні військових перемовин з Вашингтоном. Орієнтовно, вони можуть відбутися у лютому.

У відповідь пентагон відправляє світ флот і єхидно зливає дані розвідок у пресу, натякаючи, що Сі часто дізнається правду про боєготовність власного війська із американських газет: вони полюбляють розповідати про посадки корумпованих генералів, на місце яких приходять «професіонали» з ЦК компартії Китаю. Свіжа публікація в Bloomberg про імітацію готовності ракетних військ до війни — з цього ж розряду.

Американцям добре відомо, що КНР може бути готовою до ІІІ-ї світової у перспективі 5 – 10 років, саме тоді Піднебесна планує перетворитися на ядерного лідера світу, збільшивши ядерні арсенали утричі. До того часу у Вашингтона є добрий шанс домовитися. Відкрити / Коментувати

2024-01-05 11:57:21 Для перемоги над бункерним, Захід мусить поділитися з Києвом власною обороноздатністю. А це - не просто

Західні медіа завзято згодовують нам перспективу укладення «мирного плану» з Кремлем. Хоча відомо, що будь-яке заморожування путінської агресії, у тому числі - й під соусом «миру», призведе до нової війни в Європі: в цьому єдині практично всі експерти та політики демократичного світу. Розбіжності лише в часових рамках: одні припускають, що бункерному потрібне аж десятиліття на відновлення сил, інші не виключать нападу на країну НАТО вже цього року. Чому при цьому всьому в США та ЄС критична маса «миротворців», які горою стоять за нову війну за заморозку. Нумо розбиратися

У Заходу є декілька «фантомних» причин віддавати перевагу «поганому» капітуляційному миру перед «хорошою» переможною війною над кремлем. Почну з менш відомої: для розгрому рашистів, Захід мусить поділитися власною обороноздатністю. Щоб прояснити, поговорімо про «війну складів».

"Країни Заходу стикаються з серйозною кризою ВПК", - з таким заголовком вийшла The Wall Street Journal: на Заході проявляється гостра нестача систем ППО. Через необхідність допомагати Україні, багато країн втратили свої стратегічні запаси, а військові корпорації не в змозі забезпечити їх швидке виробництво.

Особливо гостро стоїть проблема з NASAMS. Норвежцям необхідно два роки на виробництво і складання тільки однієї системи. Норвегія тільки-тільки змогла поставити Угорщині перші NASAMS, замовлені ще в 2019 і 2020. А на черзі ще стоїть Тайвань, який замовив ще 5 установок, на виробництво яких піде не менше 10 р.

У США заледве змогли розв'язувати проблему виробництва ракет для Patriot, наростивши до 500 штук на рік: потреби однієї України значніші. Виробляти більше не виходить через брак складників на заводах.

Пентагон хотів подвоїти виробництво ПТРК "Javelin" з 2 до 4 тис./рік, але також постав перед труднощами й переніс терміни збільшення виробничих потужностей на 2025 рік. Аналогічна картина із БК для гармат, HIMARS і т.д.

При цьому військові корпорації отримують гігантське фінансування та шалені прибутки, які витрачають на скупку власних акцій: це набагато простіше, ніж розширювати виробництво. Тоді як московити виробляють ракети сотнями, і вони перевантажують ППО України… для якої закінчуються запаси ракет на Заході...

The Telegraph стверджує, що передані Україні винищувачі F-16 скоро потребуватимуть заміни. Адже після кількох сотень годин інтенсивних польотів, які ще дужче навантажують зістарені рами, колишні голландські літаки можуть стати небезпечними для пілотів. Виходів два: або поставити Києву свіжіші F-16, або закупити Gripens у шведської Saab.

Для майбутнього миру НАТО зацікавлений, щоб московія була «зруйнована» в Україні, - голосно заявляє Newsweek, цитуючи «нових» членів Альянсу. Але в подібних статтях не йдеться про найголовніше: оскільки ВПК великих держав Заходу фактично в летаргічному стані й не здатен збільшити виробництво, то єдиний шлях поповнення арсеналів України — ділитися власною зброєю… при чому — не надлишками, а стратегічними запасами збройних сил. І тут, власне, є проблема.

З одного боку, всім на Заході подобається гасло «краще підтримувати українців, ніж проливати кров власних солдатів". З іншого, проявляються задавнені фантомні болі старого світу, через які нам обмежували постачання зброї: боязнь поразки путіна та розвалу РФ. Пригадуєте, знамените шольцівське «РФ не повинна виграти, Україна не повинна програти». А як з програшем кремля? - запитання досі без відповіді.

Тут ще Китай роздмухує привид ІІІ світової, що дужче змушує деяких вашингтонських та європейських політиків зберегти власні арсенали «до кращих часів».

Ну і третій фактор: стратегічні резерви збройних сил захищені законами країн. Ці закони можна обходити, але для цього повинна бути потужна мотивація.

Західний світ щиро допомагає Україні, але допомагає не програти. Але нам важливо, аби ЗСУ допомогли виграти. І менше думали про "мирні угоди". Саме такі сигнали зараз варто виглядати із Заходу. Відкрити / Коментувати

2023-12-30 18:48:33 Дональд Трамп знову стане президентом США? — FT видав добірку екстравагантних прогнозів своїх авторів на 2024 рік

Ні, вважають поважні автори британського видання. Їх передбачення ґрунтується на тому, що у штатах Колорадо та Мен екс-президента фактично не допустили до виборів. Та якщо команді Трампа вдасться подолати «юридичні перешкоди», то трампівська кампанія проти Джо Байдена стане найгіршими президентськими виборами в історії США.

Ще до виборів Трамп буде засуджений принаймні в одному з чотирьох судових процесів, а, ймовірно, плюс ще у двох. Попри свій похилий вік, Байден переможе, адже виборці більше виступають проти Трампа, ніж схвалюють другий термін Байдена.

До речі, чи продовжать США та ЄС фінансувати Україну? Так. Та Україна, швидше за все, відчуватиме дедалі більший тиск, щоб почати переговори з Москвою. Відкрити / Коментувати

2023-12-30 17:26:36 «Біполярний розлад». У 2024-му світ пробуватиме розірвати замкнене коло незахищеності, - цікавий аналіз від The Economist.

Зібравши в одну пригорщу перевороти в Африці, конфлікт в Ізраїлі та війну в Україні, й поєднавши їх з президентськими перегонами в Америці, аналітики вважають, що 2024-й обіцяє стати роком розвалу світового порядку версії 1945-го. Знайдіть 1,5 хв, аби прочитати й скласти для себе фактурну картинку наступного року. 
 
The Economist пояснює, чому 20-ті рр XXI ст. стали такими небезпечними. Частка Заходу у світовому ВВП впала до 50%, - вперше з XIX ст. Індія та Туреччина вважають, що глобальні інституції не відображають їхнього бачення проблем. Китай і Росія хочуть піти далі й підірвати цю систему безпеки. 

Американська економіка все ще крута, та її однополярний період закінчився. Союзники в Європі та Японії перебувають у відносному економічному занепаді. Серед виборців підтримка глобальної ролі Америки є дуже слабкою, а як республіканці накручують ізоляціоністський настрій.

США намагалась адаптуватись до цієї реальності. В пріоритетах — вихід з Афганістану та переміщення ресурсів до Азії, — для протидії Китаю. Політично-військові альянси були оновлені в Тихому океані та в Європі. Енергетичне та технологічне ембарго використовувалися для послаблення супротивників. У середині 2023 року будівництво заводів у США досягло найвищого рівня з 1950-х років.

Через послаблення Заходу у 2024 році над світом нависають три загрози.

По-перше, зростає зона безкарності, не підконтрольна глобальним інституціям. На 6000 км, від Червоного моря до Атлантики, розташовані  6 африканських країн, де упродовж останніх 36 місяців сталися перевороти. Азербайджан вів війну проти Вірменії. Проксі-сили Ірану процвітають у занедбаних державах Близького Сходу. У 2024 році ця зона безкарності може ще більше розширитися в Африці та на флангах Росії.

По-друге, бройлерними темпами набирає сили «тріада неприємностей»: Китай, Іран і Росія. Усі вони хочуть підірвати американську легітимність і уникнути реальних чи потенційних санкцій. Китай купує російську та іранську нафту. Ніхто не засудив ХАМАС чи вторгнення в Україну. Китай відкриває шляхи обходу західних фінансів: половина його торгівлі зараз здійснюється в юанях. Іран експортує безпілотники до Росії; Китай і Росія співпрацюють у створенні систем ядерного попередження та патрулювання в Тихому океані. У 2024 році світ дізнається, як далеко може зайти цей новонароджений клуб.

Останньою загрозою є крихкість західної коаліції. Відповідь на вторгнення в Україну була обнадійливою: Америка та Європа об’єдналися. Зараз — помітні тріщини. В США республіканці розділилися щодо фінансування України. Вторгнення Ізраїлю в Газу розкололо ЄС й США. Наступні кризи можуть виявити ще більше розколів: чи приєднається Європа до Америки у боротьбі за захист Тайваню?

З хорошого: «тріада зла» має помітні вразливості. Усі вони поставали перед економічними труднощами та вимушені посилювати репресії. Володимир Путін зіткнувся з заколотом у 2023 році; Аятолі Алі Хаменеї — 84 роки, він не має чіткого наступника; Сі Цзіньпін покладається на чистки. Усе це може підірвати їхню життєву силу та їхні претензії на конкурентну модель, яку інші повинні наслідувати.

Та вибори в Америці є ключовими.

Якщо - з обранням ізоляціоніста - прихильність Америки похитнеться, Європа продовжуватиме війну в Україні, але їй буде важко забезпечити фінансування чи військову силу. Азійські союзники заспокоять Китай і зміцнять свою оборону. Середні держави, такі як Південна Корея та Саудівська Аравія, прагнутимуть отримати ядерну зброю.

Якщо ж Америка обере інтернаціоналіста, велика частина світу зітхне з полегшенням. Але США чекатиме довга робота з відновлення систему міжнародної торгівлі та безпеки. Список справ включає розширення Європи; поглиблення співробітництва з Індією; і рішення про створення двох держав між Ізраїлем і палестинцями. 

Можливо, колись історики заговорять про порядок після 2025 року. Відкрити / Коментувати

2023-12-23 21:03:01 Західні партнери України мають перейти від половинчастої до повноцінної наступальної стратегії й надати Києву всю необхідну зброю для перемоги на росіянами, - Foreign Affairs 

70 видатних діячів науки та політики ФРН прилюдно розкритикували політику німецького уряду щодо України – вони вимагають більшої та негайної підтримки Києва. Один з них Норберт Реттген, депутат Бундестагу та колишній міністр  довкілля розписав у деталях для Foreign Affairs, чому досі вважає позицію Берліна "переляканою".  

 Західні партнери можуть  і повинні зробити значно більше для України. Для початку слід поставити максимально можливу кількість запасів озброєнь, збільшити військове виробництво та розширити виробничі можливості кожної країни.

 Європа повинна надати Києву набагато більше крилатих ракет середньої та великої дальності. Щоб продовжувати удари по російській інфраструктурі та лініях постачання, Україні потрібні такі системи Taurus. Вони дозволять вражати цілі за лінією фронту. 

   Німеччина затримала крилаті ракети Taurus тільки тому, що не змогла обмежити радіус їх дії. Це справжня, надзвичайно цинічна причина відмови від постачання зброї, і Шольц побоюється, що успішне її використання може спровокувати ескалацію Росії. 

   Німеччина поставила кілька систем протиракетної оборони Patriot, та вона може і повинна надати більше в час, коли Росія посилює атаки безпілотників на українські міста та інфраструктуру. Якщо Берлін відчуває деякий переляк з приводу надання цих систем, то він повинен розуміти: забезпечення України всією зброєю, необхідною для перемоги над російськими військами, відповідає інтересам безпеки кожної європейської держави.

   Європа має продовжити постачання Україні винищувачів F-16 для переваги в повітрі. У поєднанні з додатковими системами ППО, таких як Patriot та ракети IRIS-T, така допомога дозволить Україні ефективно тиснути на російські сили та здобути перевагу на полі бою. 

Найбільшим недоліком Шольца є те, що він продовжує використовувати неоднозначну формулу: «Росія не повинна виграти, Україна не повинна програти»... Лише коли Росія зазнає поразки, переговори стануть можливими. Лише тоді західні політики зможуть переконатися, що загарбницька війна Путіна вийде Росії боком. Тріумф Кремля заклав би основу для подальшої війни на континенті, наблизивши заворушення до території  НАТО. 

 Уповільнена допомога Європи не дала Києву змоги досягти значного прориву під час літнього наступу України. Політики в уряді Німеччини та адміністрації Байдена, зокрема, продовжують дивитися на поставку кожної системи озброєнь через призму того, як на це відповість Росія: страх перед ескалацією обмежує допомогу Україні.

Жоден уряд НАТО ніколи не поставив би свою армію в таке становище, щоб вести війну без достатньої кількості боєприпасів, високоточної зброї та підтримки з повітря.

 Київ не лише бореться за повернення своєї території, а й захищає фундаментальне право на самовизначення держав, а також мирний порядок, який панував у Європі після ІІ  світової. Це мета для всіх ліберальних демократій у світі, особливо в Європі, куди повернулася війна. 

  Щоб активувати  потенціал ЄС  та побудувати стійку коаліцію на підтримку України, Німеччина повинна відповідати своїй лідерській ролі в блоці. Вона має діяти як будівник мостів між східними європейцями, які добре усвідомлюють російську загрозу, і західними європейцями, які почуваються у відносній безпеці далеко від українських фронтів.

   Європейці не можуть уникнути географії  нашого континенту; нас не відділяє великий океан від війни. Таким чином, у нас немає іншого виходу, як забезпечити українську перемогу. 

 Європа може запобігти найжахливішому сценарію, лише якщо позбудеться ілюзій і щиро візьметься за захист України. Відкрити / Коментувати

2023-12-17 15:42:07 ​Будапешт наривається на «виліт» з ЄС через Україну: розкажу, чому сучасній Угорщині значно комфортніше в товаристві московії та Китаю

На євразійському континенті є 4 держави, які мріють відродити імперське минуле: КНР, РФ, Туреччина і… Угорщина. З азійською трійцею все очевидно, а от наміри Будапешта закамуфльовані.   

Країни Антанти - переможці  І-ї світової війни та розгромлена Угорщина уклали Тріанонський мирний договір, згідно з яким Угорщина втратила 63,2% свого населення та 2/3 своєї території, яку «розібрали» сусіди:

Румунія: Трансільванію та східний Банат.

Чехословаччина: Словаччину, Закарпаття (1945 року приєднано до радянської України).

Югославія: Хорватію, Бачку і західний Банат.

Австрія:  Бурґенланд.

У свідомості пересічного угорця капітуляція 1920 року асоціюється з найбільшою національною трагедією, а відродження імперії - велика фантомна мрія. 

«Ми, члени угорської нації, обіцяємо зберегти інтелектуальну та духовну єдність нашої нації, розірвану бурями минулого століття», - одне з перших речень новітньої угорської конституції. 

В сучасний герб країни включені середньовічні елементи — три зелені угорських гори Татри, Матра і Фатра,  дві з яких «розібрані» сусідами. 

Партія «Фідес» Орбана експлуатує  тему імперіалізму, а сам премʼєр-міністр полюбляє натягнути на себе символіку «Великої Угорщини».

Угорщина очікує послаблення Європи та зміцнення Китаю; Орбан вважає ліберальну демократію руйнівною, бо корупція, секс і моральна деградація, мовляв, розвалюють США і, відповідно, Західну Європу. Натомість Будапешт сповідує "неліберальну демократію" і зізнається: на Сході йому комфортніше, ніж у Брюсселі.

У жовтні 2023 року, коли світ намагався вгамувати Пекін та москву, Орбан полетів на пекінський форум «Один пояс, один шлях», де розшаркувався перед Сі та бункерним. Головний меседж - побудова спільного майбутнього.

Угорщина купує російську нафту та газ, «Росатом»  2014 року будує АЕС в Угорщині. Під виглядом банку у Будапешті було відкрито штаб-квартиру російської розвідки.  Орбан є адвокатом агресивної політики кремля і, логічно, гальмує євроінтеграцію України. 

Українські спецслужби повідомляли, що Угорщина знала про майбутній повномасштабний напад росії на Україну і навіть планувала анексувати частину української території. Ця гіпотеза опосередковано підтверджується тим, що напередодні широкомасштабного вторгнення — 1 лютого 2022 року — Орбан прилітав до бункерного. 

Потяг до Сходу пояснюється етнічною схожістю. Пращури угорців мешкали в північно-східній частині Уральських гір, угорська споріднена з хантийською та мансійською мовами, великий вплив на неї мали тюркські та іранські мови. Тому зовнішньополітичною стратегією Орбана є туранізм, що виник у XIX столітті в Росії та Австро-Угорщині та ґрунтується на спільному походженні тюркських, монгольських та інших алтайських народів. 

 Сьогодні Будапешт де-факто виконує функцію агента впливу ревізіоністського Сходу в ЄС, блокує вступ Швеції в НАТО та допомогу Україні, але Брюссель не поспішає видалити зі свого політичного лона чужорідне тіло.

Стаття 7 договору про ЄС передбачає можливість призупинення прав члена, -  у разі порушення  засадничих принципів ЄС.  Та політична "ампутація" розвʼяже Будапешту руки, і він покотиться у неприховані політичні обійми КНР і РФ.  Тому Брюссель лише маніпулює "7 статтею", та поки не застосовує ʼʼ. Зокрема, саме так канцлер ФРН Шольц змусив Орбана покинути залу в момент голосування за рішення про євроінтеграцію України.  

Схоже, під контролем отієї "7 статті" Брюссель і Будапешт співіснуватимуть ще деякий час, доки не зміниться політична конʼюнктура: або угорський народ переобере собі владу, або Угорщина зрештою відкрито притулиться до "братніх народів" Сходу. Відкрити / Коментувати

2023-12-12 16:02:15 В Аргентині Зеленський шукав прихильників української «формули миру». Подальші переговори відбудуться в Швейцарії, - Spiegel 

Президент України намагається перетягти на «світлу сторону» частину держав т.зв. Глобального Півдня, що сповідують сьогодні здебільшого проросійську та прокитайську риторику і виступають проти «американського експансіонізму». Перемога на президентських виборах в Аргентині Хавʼєра Мелеї — добра нагода для Києва. 

Володимир Зеленський літав на інавгурацію нового глави Аргентини, аби проговорити з декількома главами держав Південної Америки проведення у майбутньому саміту «Україна - Латинська Америка». Мета — тестування київської «формули миру» і припинення російської війни проти України.

На відміну від лівого попередника, Мілей — прихильник України. Тому особиста зустріч на полях інавгурації, - це привід закріпити симпатії аргентинського лідера. Зеленський також зустрівся зі своїми колегами з Парагваю Сантьяго Пенья, Еквадору Даніелем Нобоа та Уругею Луїсом Альберто Лакалле Поу. Варто додати, що наступний раунд переговорів щодо формули очікується у січні у Швейцарії. До того перемовини відбувалися в жовтні на Мальті, раніше — в Копенгагені та Джидді (Саудівська Аравія).

Український президент попросив про зустріч бразильського колегу Лулу да Сільва, — під час дозаправки борта в аеропорту Бразиліа, на шляху до Аргентини. Да Сільва відмовився, назвавши декілька причин: і відсутність попередньої домовленості; і нічний час та військова база, мовляв, дуже незвичні місце та час для зустрічі. 

Хоча будь Лула чесним, то озвучив би головну причину: він готовий говорити про формули, розроблені лише кремлівськими "алхіміками". Да Сілва —  це бразильська копія кремлівського фюрера. Лівий за поглядами, корупціонер — за покликанням, між президентськими термінами сидів у вʼязниці, доки «гуманні судді» не відкрили йому дорогу до нового президентства. Крім того, Бразилія за його участі — активний учасник прокитайського БРІКС. 
До речі, «Лула» — це колишня профспілкова кличка да Сілва, яку він офіційно додав до свого імені. Можливо, колись доживемо до часу, коли бункерний теж представлятиметься «владімір хуйло путін». Хто зна...

Українська дипломатія понад 30 років нехтувала Латинською Америкою та Карибським басейном, тоді як московити крок за кроком обходжували місцевих політиків та бізнесменів. Це воздалося кремлеві як політичною підтримкою, так і бізнесовими звʼязками. Зараз Київ надолужує втрачене. 

Бразилія, Аргентина, Мексика входять до складу G-20. Регіон — динамічно розвивається. Сукупний його ВВП — складає понад половину ВВП ЄС та понад 8% світового ВВП. При тому, що конкуренція на місцевих ринках значно менше, ніж в ЄС: тобто для українського бізнесу там можуть бути значні перспективи.

Країни Латинської Америки мають «квоту» у 2 місця у Раді Безпеки  ООН серед непостійних членів, та 33 голоси під час голосування резолюцій організації. Відтак, інтерес для політичного партнерства для Києва дуже високий.

Політичні колаборації з регіоном та бізнесові перспективи — то задачі стратегічного рівня, тоді як зараз Києву важливо, аби ота «формула миру» звучала з уст дедалі більшої кількості світових лідерів; особливо з того геополітичного поля, де до останнього домінувала московія — з Глобального Півдня. Саме цим можна пояснити таку увагу президентського офісу як до інавгурації нового президента Аргентини, так і до Латинської Америки загалом. 

P.S. До речі, Spiegel пояснив, про що Зеленський розмовляв з прем’єром Угорщини Орбаном: український президент говорив про бажання України приєднатися до ЄС, тоді як Орбан відбивався: члени ЄС «постійно ведуть переговори один з одним» щодо вступу України.  Відкрити / Коментувати

2023-12-11 12:24:04 ​Мільярди допомоги та примара «мирних переговорів»: для чого Зеленський летить в США

Білий дім вже цього тижня планує укласти двопартійну угоду в  Конгресі, що розморозить військову допомогу Україні та Ізраїлю в обмін на будівництво «Великої трампістської стіни» на кордоні з Мексикою. Сенатор-демократ Кріс Мерфі уточнив, що домовленості ще наразі утрясаються. Логічно припустити, що український президент летить до Вашингтону, аби внести останні штрихи в загальну картину подолання міжпартійної кризи.   
Та, схоже, це не єдина мета візиту. 

Кремлівський фюрер випустив з пляшки «переговорного джина». Путін спеціально літав до Саудівської Аравії та Еміратів, аби втягнути місцевих політиків у т.зв. "мирні перемовини" з Києвом. Про це у різноманітних публікаціях натякають західні розвідки. 

Офіційно московитські пропагандисти стверджують, що їх повелитель відвідав Абу-Дабі та Ер-Ріяд, аби пройтися крізь шеренги екзотичних бойових тварин —  стройових верблюдів, — та поговорити про нафту. У росіян з саудитами та еміратцями жорсткий екзистенційний конфлікт: мудрі та заможні араби підбивають ОПЕК обмежити добування вуглеводню, аби виросли світові ціни. Тоді як кремлівський «шейх» качає нафту, як дурний, не зважаючи ні на конʼюнктуру, ні на  здоровий глузд. І наразі не зрозуміло, чи зможуть сторони знайти спільний «нафтовий»знаменник. 

Водночас Саудівська Аравія та ОАЕ намагаються стати впливовим міжнародним політичним хабом. Саудити та еміратці, наприклад, подумували підтримати народ Палестини у війні з Ізраїлем. Але потім добре «порадилися» з керівником Держдепу США Блінкеним і вирішили рятувати палестинців від ХАМАСу. Якщо геть зовсім відверто, то  саме Вашингтон, Абу-Дабі та Ер-Ріяд врятували Єрусалим від широкомасштабної війни в регіоні. 

Араби відіграють важливу посередницьку роль і у війні московитів проти України: через них, зокрема, укладається частина угод про обмін військовополоненими. Крім того, ні саудити, ні еміратці не поспішають засуджувати бункерного  за його воєнні злочини. Це такий собі нейтралітет з кремлівською зіркою за пазухою. Логічно, що путін вирішив саме з ними  домовлятися  про посередництво у перемовинах: раз їм вдалося так швидко знайти спільну мову із США щодо Ізраїля, то мо, те ж саме вдасться і по Україні.

Тим часом у РФ - пропагандистське збудження щодо «мирних переговорів». Про це путінські посіпаки мовлять мало не з кожного пилососа та холодильника, а колишній лідер «Яблука» Григорій Явлінський навіть обтрусив з себе нафталін, зустрівся з кремлівським диктатором і, проковтнувши наживку, готується стати посланцем кремля у "мирних перемовинах" з Україною.

Судячи з усього, Вашингтон, Ер-Ріяд та Абу-Дабі уже обговорили контури переговорного процесу, і тепер США дотримуються обіцянки «нічого про Україну без України», заявивши вголос про "мирні переговори" та їх умови. 

"Ми хочемо поставити Україну до кінця наступного року в таке становище, щоб Росії довелося приймати рішення про те, чи сідати за стіл переговорів із прийнятними для України умовами, чи зіткнутися з сильнішою Україною», - перший заступник помічника президента США з нацбезпеки Джонатан Файнер.

  Оптимізм Білого Дому базується на тому, що «Україна буде здатна розпочати новий наступ, оскільки спиратиметься на потужнішу промислову базу США і Європи, які нарощуватимуть потужності свого ВПК, а також самої України», - Файнер. Деталі, варто думати, уже повідомлять особисто Зеленському.  

Тут додати нічого. Очікуємо новин.  Відкрити / Коментувати

2023-12-08 17:08:23 ​У США новий клопіт: венесуельський посіпака путіна готується влаштувати ще одну «війноньку». Цього разу — в Латинській Америці.

Президент Венесуели Ніколас Мадуро оголосив про анексію багатого нафтового регіону Ессекібо, який входить до складу сусідньої держави Гаяна. Цей трюк йому потрібен, аби врятувати країну від економічної та соціальної деградації, а себе — від програшу на наступних президентських виборах. Важливий нюанс: без підтримки кремля він і думати не міг би про подібну войовничість, як і про збереження посади.

Ніколас Мадуро — ідеальний лідер «братнього» для росіян народу. Де-факто, він здав Венесуелу в оренду пропутінським нафтовим та газовим компаніям, які виводять з галузі мільярди. В обмін на це йому допомагають зберегти владу, в тому числі — й через військову підтримку. Московити відправили до Венесуели чимало зброї, а також навчали місцевих вояків. Зрозуміло, що там активна проросійська пропаганда.

Мадуро успадкував президентське крісло від харизматичного Уго Чавеса 2013 року, і відтоді Венесуела перебуває в дуже складній економічній, гуманітарній кризі. З держави мігрували 7 млн осіб, прокотилися великі акції протесту. 2018 року опозиційний парламент визнав Мадуро узурпатором, Венесуела опинилася в міжнародній ізоляції, опозиція навіть проголосила альтернативного президента Хуана Гуайду.

Ніколас Мадуро був змушений навіть піти на поступки, підписавши угоду про проведення наступного року вільних президентських виборів, - під міжнародним моніторингом. Логічно, що шансів на переобрання у диктатора практично немає. Тому «маленька переможна війна» дозволить відвернути увагу населення від внутрішніх проблем, а також — в ідеалі — «у звʼязку з введенням воєнного стану» скасувати вибори взагалі.

Логічно припустити, що очікувана анексія Ессекібо (а це майже 3/4 Гаяни), це спільна операція кремля та Мадуро, і вона може принести обом сторонам чимало політичних та комерційних бенефітів.

2015 року в Ессекібо американська компанія відкрила родовища нафти та газу. Ці запаси оцінюються як одні з найбільших у світі, що і активувало «цікавість» Венесуели до цієї території. Суперечка за неї розпочалася ще на початку 19 ст, коли Гаяна була колонією Великобританії, а Венесуела - Іспанії. Тепер росія може отримати в управління нові енергетичні поклади, а також ще одну «гарячу точку» на карті.

Мадуро виявився здібним учнем путіна, і на початку грудня провів референдум про анексію території чужої держави. Проголосувала лише десята частина венесуельців, а «намальований» результат виявився красивим: 95% учасників референдуму погодилися з приєднанням Ессекібо. Опозиція та ЗМІ твердять про фальсифікації.

Напад на Гаяну виявиться грою в одні ворота: у маленької країни лише декілька тисяч військових, танки та іншу важку техніку можна порахувати на пальцях. Гаяна розраховує на зовнішню підтримку світу, насамперед США. Проте є велике "але".

Півтора місяця тому Білий Дім розпочав з Венесуелою «нафтову гру». Адміністрація Байдена послабила нафтові санкції проти Каракаса в обмін на проведення чесних виборів. За публічними рамками цієї угоди не важко простежити розрахунок Вашингтону збити високі ціни на світовому ринку венесуельською сировиною.

Сьогодні важко прогнозувати розвиток цього конфлікту, - і зважаючи на кількість бойових дій на планеті, і на фактор т.зв. realpolitik, коли інтереси загальної безпеки можуть виявитися більш значущими, ніж справедливість для окремої маленької держави. Відкрити / Коментувати