pro-psy || Психологія

2021-08-26 15:15:26 ​​ВСЕ АБО НІЧОГО.
І до чого тут французький письменник.

Якщо своя справа — то крутий бізнес/стартап з ангельськими інвестиціями; якщо просуваєшся як експерт, — то тільки в ролі гуру; якщо бути блогером, — то таким успішним як Khaby Lame, якщо проект — то так, щоб змінити повністю життя інших, ну і світ заодно, не менше.

Якщо робити лекцію/ воркшоп/whatever — то знати тему на 100+50%, а не просто більше, ніж інші; якщо запускати продукт — мати чіткий план про всю лінійку і монетизацію в чотирьох нулях.

Якщо писати пост в телеграм-блог… ну, ви зрозуміли

Ну а в іншому випадку, відповідно, і починати нема чого.
Не можеш бути Ілоном Маском — навіть не висовуйся.

Це спрацьовує як запобіжник від будь-яких починань і продовжень.

Там, в точці росту, може бути боляче / соромно/ неприйнятно. Там доведеться стикатись з тим, що не виходить.
Часто в анамнезі — досвід «самовинуватості» і заборона помилятися .

Це місце, де немає поняття «достатньо Ок», а є перманентне відчуття «недо».
Грандіозні очікування від своїх проявлень в світ — майже гарантований рецепт так ніколи нічого не зробити.

Але є вихід. Він настільки простий і банальний, що викликає підозри у складно-влаштованих людей.

І називається цей секретний навик — Навик Рухатися. Вперед, вбік, зігзагом, квадратом, швидко, повільно, як Джексон, як завгодно.

Той самий секрет, який розкривав Екзюпері більше 100 років тому. А до нього — точно ще хтось. А зараз про це говорю я. Бо що? Правильно. Ми люди і ми схильні забувати. І класно, коли хтось про це вчасно нагадує.

А ти як? Сповідуєш підхід або ідеально/масштабно, або ніяк?
Чи ближче — почати хоч з чогось, хоч з маленького і кривенького, і подивитись, які двері відкриються?

Розкрити чуть більше, як я бачу цю тему? Відкрити / Коментувати

2021-08-21 18:37:01 ​​​​Хочете обширно порефлексувати на тему власного психоемоційного стану?
а ще - як він змінився за час пандемії?

Хоч влітку пандемія трохи призабувається і відходить в фон, але факт залишається фактом — ми вже півтори року живемо в нових реаліях — підвищеного рівня невизначеності, можливо, тривоги, фобій, а, для когось, можливо, і мало що змінилось.

Зараз 2 талановиті студентки проводять дослідження — як же саме змінюються психоемоційні стани людини під час пандемії.

Оброблять результати і обіцяють надати рекомендації.

А ви можете стати цінним вкладом не тільки в дослідження, а й порефлексувати над своїм теперішнім станом.

Ну що, готові? Пройти опитування Відкрити / Коментувати

2021-08-05 09:29:19 ​​Страх і Розвиток

Серед моїх клієнтів актуалізувалась тема страху перед невизначеністю. Мені ця тема теж якраз відгукується

Страх ризику. Страх спробувати щось нове, що буде розвиваюче, куди тягне, але там так багато тривоги і так мало визначеності. Страх втратити те, що є. Страх невиправданих покладених надій. На людину. Проект. Діяльність.

І що ж?
Чекати, поки страх пройде?
Боротись з ним?

Але страх - це завжди маркер розвитку. Це значить, що ви пробуєте щось нове. Його присутність позначає собою ризик, а ріст завжди пов‘язаний з ризиком.

Чи то індивідуальна діяльність, чи нестандартні стосунки, нестандартні поїздки і подорожі, пошук нових форм і рішень для своєї професійної сторони — завжди буде супроводжуватись страхами і тривогою.

Ігнорувати їх не варто, а зустрітись - дуже.
Я зі своїми близько знайомлюсь, живу, і домовляюсь. Мене вони оберігають, хочуть підтримати мій статус-кво, спокушають на спокій і стабільність. І я їм вдячна, я їх бачу.
Але там немає розвитку.

Бо (як недавно зустріла влучну думку, з якою згодна) — природа не задумала для нас бути щасливими. Вона задумала для нас ріст, дорослішання, адаптацію до вічних змін. Щастя - лиш побічний ефект від цих процесів.

А ви як? Любите челенджі? Чи уникаєте їх будь-яким чином? Відкрити / Коментувати

2021-07-03 18:03:08 ​​Депресивний стан

буває не лише в гострій клінічній формі, коли сили покинули настільки, що встати з ліжка і прийняти душ по рівню зусиль прирівнюється до сходження на Еверест.

Буває і так, що депресія доволі функціональна, і оточуючі з середнім рівнем чутливості ніколи про неї не здогадаються.

Функціональна депресія - коли ходиш на навчання, виконуєш роботу, бачишся з людьми, кудись їздиш і щось робиш.

Але кардинально відрізняється фонове відчуття, з яким живеш в цей період.

Відчуття поглинаючого в‘язкого болота, яке ніби затягує в безодню, і нічого неможливо зробити. Безсенсовості всього, а також, що так було завжди, і так буде завжди.

Всередині воно переживається як бездонна чорна пустота, яку неможливо нічим заповнити, можливо тільки опускатись туди, здатись; або боротись, але від цього лише гірше.

Ще можна описати як відчуття на грані реальності і фантазій, що спиш (чи ні?) важким неспокійним сном. І не маєш жодного поняття, де вихід з цієї матриці, і чи він взагалі є.

В такому стані є 2 діаметрально протилежні потреби — бути побаченим в цьому і закритись від світу.

Далеко не всім щастить з оточенням.
Більшості соромно навіть зізнатись в такому стані, бо стигма «слабкості» депресивного і «просто візьми себе в руки» існує і серед достатньо прогресивних людей.

Метафорично — це приблизно як паралізованому сказати — «чого ти лежиш? Встань і іди». Але якщо людина, яка це говорить, — не Ісус, краще про такий спосіб «підтримки» забути назавжди.

Для людей, яким пощастило і вони нічого подібного ніколи не переживали, депресивний стан звучить як вигадка, але світ набагато об‘ємніший, ніж ми про нього знаєм.

За епізодами депресії часто лежить рання травма. Настільки рання, що свідомо згадати її неможливо. Але коли вона чимось трігериться, найгірше - це її ігнорувати.
А найкраще - відігрівати.

І поступово наповнювати цю чорну диру очима іншого, який бачить, приймає, залишається поруч, не відштовхує.

Бути Побаченим і Прийнятим — для людини в депресивному стані — це ліки, які не продають в жодній аптеці.

Бажаю вам всім здоров‘я, дорогі друзі.

Знайомо те, що я описала? Відкрити / Коментувати

2021-06-11 13:09:04 ​​ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ.
Що ховається за діагнозом?

Як правильно визначити межу між особливостями розвитку, акцентуаціями характеру і психічною ненормою?

А, може, певні психічні відхилення — це просто нова норма?

Тривожний розлад, депресивні епізоди, пограничний розлад особистості — результат зміни мозкової діяльності чи різка адаптивна відповідь на стресори?

А ви як думаєте?

Завтра промодерую дискусію для english speaking fellows на тему Mental Health Disorders.
Join me!

June 12
14.00
open space Ziferblat, Zoloti Vorota, Kyiv
200 UAH
Coffee and cookies are included.

Register here Відкрити / Коментувати

2021-06-08 11:50:43 Дякую, що активно голосуєте! Вже видно топ цікавих тем, за які ви віддаєте найбільше голосів, обовязково про них напишу.
А сьогодні пост-роздум, яким хочу запросити подискутувати.

Як використовувати терапію в своєму житті? Для чого?

Цікавий факт-спостереження:
Коли клієнт вперше йде в терапію, спочатку здається, що терапія потрібна всім.
Через якийсь час стає зрозуміло, що не всім, ну, може, кожному третьому.
А згодом стає зрозуміло, що терапія взагалі не для всіх.

Бо світ через терапевтичну лінзу раптом виявляється складно-збудованим.

В ході терапії всі знання про себе на повірку виявляються не такими залізобетонними; знання про інших — чистої води проекціями і фантазіями.
Формується і трансформується власний образ себе (а не вивчений з дитинства) — що я можу, чого не можу (хто винен і що з цим всім робити). І Хто Я взагалі.

Світ перестає бути чорно-білим. Якщо раніше було ясно, хто мудак, в хто жертва, хто молодець, в хто — лузер, то з терапією це перестає бути так очевидно.

Емоціі перестають ділитись на позитивні і негативні, спектр переживань стає тоншим, глибшим, різноманітнішим.
З емоційного дальтоніка поступово перетворюєшся на людину, яка розрізняє кольори (базові емоції), а потім, якщо пощастить, і напів-тони (відтінки переживань).

Проживання і присвоєння своїх неврозів і інших "-ів" допомагає краще потурбуватись про себе, і, якщо так складається, що їх неможливо "вилікувати", починає з‘являтись багато варіантів творчих компенсацій.

Життя перестає бути рулеткою, лотереєю і кармою.

З‘являється Вибір.
В цьому місці починає ламати. Разом зі свободою (не плутати з вседозволеністю і епатажем) — приходить багато відповідальності і психічні захисти стають на стражі статусу кво.
Але тільки тут з‘являється п‘єдестал для самовизначення. Тільки тут людина отримує шанс жити і правда своє життя.

Починає вибудовуватись внутрішня стійкість. Мало кому вона приходить як данність з молоком матері, більшості доводиться її добувати з недр і еластичності психіки.
Стійкість не приходить в один день, вона по цеглинці будується на місці, де раніше були відкриті рани, сліпі зони, багато страху і жаху, багато болю, багато заперечення реальності і завалених підвалів з травмами.


Якщо ж простіше, то терапія потрібна для того, щоб жити краще, ніж живеш зараз.
Але ж це "краще" — для кожного своє.

Хтось нарешті навчився відпочивати, бо тривожний розлад і, як наслідок, трудоголізм, перестали бути основною фігурою життя.
Хтось побачив світло в кінці тунелю після затяжної депресії.
Хтось прожив багато різних почуттів, і після довгого синдрому самозванця почав заявляти про себе в світ.
Комусь вдалось навчитись будувати соціальні звязки, і нарешті розділити з кимось свої цінності, зявилось те прекрасне відчуття бути побаченим і почутим.
В когось після довгих років недорозумінь, стосунки з батьками, партнерами налагодились в прийнятну форму і перестали контролювати все життя.
Багато хто почав спиратись на свою чутливість для визначення, чого ж насправді хочеться саме мені, саме тут і саме зараз.

Жити навряд чи стає простіше.
Але глибше
Обємніше
Яскравіше
Смачніше

Часто, ледь не вперше, зявляється відчуття, що я - Жива (Живий).
Що я взагалі Є.


Давай порефлексуємо — твоє життя як змінювалось з ходом терапії?
Хто скільки часу в терапії, як відчуття, а, може, тільки плануєш спробувати? Чого очікуєш від цього процесу?

Поділись в коментарях, під час рефлексії і зворотнього звязку часто виникають цікаві інсайти
➙➙➙ Відкрити / Коментувати

2021-05-20 16:18:30 ​​Як незавершена сепарація з батьками впливає на стосунки з романтичними партнерами?

Коли в партнері бачиться батьківська чи материнська фігура (часто несвідомо); і залежно від етапу, на якому сепарація недозавершилась, партнера до себе хочеться або міцно привязати, або триматись від нього на неблизькій відстані.

Так формується або над-привязаність (спів-залежність) або ж контр-привязаність (контр-залежність).

Яскраві прояви співзалежності :

очікування від партнера безумовного прийняття і майже материнської турботи
фінансова/функціональна залежність: перекладення відповідальності за свої вибори і своє життя на іншого
емоційна залежність: спроби відгадати і підлаштуватись під настрій і звички партнера, настрій партнера визначає і ваш настрій; бажання догодити і «заслужити» любов
страх втратити партнера дуже схожий на жах дитини, яку кидає мати, і з цього страху народжується непереборне бажання контролювати партнера.

Свої власні бажання, потреби — відкладаються в фон і, в кінцевому рахунку, витісняються.
Тому на запитання — “що б тобі зараз хотілось”, в основному на думку спадають можливі потреби і бажання партнера.

Часто партнер стає центром всього існування, коли “ми тільки з тобою вдвох і ніхто нам не потрібен”, певна зацикленність на партнері і наділення цих стосунків над-сенсом.
Непрямий прояв цього — дуже обмежений соціальний круг.


Контр-залежні (які часто виявляють себе в парі зі співзалежними), теж можуть бачити фігуру батька або матері в партнері, але оскільки порушення сепарації стались чуть пізніше, ніж в співзалежних, набір характеристик в них геть інший — протилежний (звідси популярна думка про “протилежності притягуються”)

Яскраві прояви контр-залежності :

Прохолодність в емоціях, часто неможливість їх виразити, або навіть їх усвідомити
Неможливість переживати свою ранимість поряд з близькою людиною
Неможливість говорити про свої відчуття до іншого партнера
Уникання близького контакту і близьких стосунків як несвідомий страх бути поглинутим партнером і втратити себе в стосунках

Як наслідок — тримання досить великої дистанції, навіть підозрюючи про переваги близьких і теплих стосунків.

Проявлення спів/контр залежностей можуть бути не тільки в романтичних стосунках, а й в дружніх і професійних.

Конкретні причини чому так — найрізноманітніші і дуже індивідуальні, але таки родом з перинатального розвитку.
Найкраще, звичайно, торкнутись до складних історій дитинства з емпатичною людиною в безпечному просторі, наприклад, з психотерапевтом.


Придивіться до своїх схильностей. Описані вище можуть бути на різних рівнях проявленості і інтенсивності і не обов’язково мати повний набір.

Ким себе впізнали? Відкрити / Коментувати

2021-05-13 17:01:46 ​​Обіцяла вам ознаки сепарованості від батькіських фігур.

Але давайте спочатку, — ознаки несепарованості.

«не дзвониш, зовсім про нас забув(ла)», «чому досі не одружуєшся?/дітей нема?», «який сторімейкер, знайди собі нормальну стабільну роботу»

Якщо ловиш себе на почутті вини «не хочу, але таки мушу дзвонити частіше», «не маю права засмучувати батьків», «батьки-це святе, не можна на них злитись», «заведу» дітей, батьки так хочуть онуків», «піду на нормальну офісну роботу, а не за своїми інтересами», говорити про завершення сепарації - ранувато.

В цьому сценарії — батьківська фігура в ролі Жертви, яка не здатна справитись зі своїм емоційним станом, перекладає відповідальність за свій настрій/стан здоров‘я/загальне відчуття задоволення життям на свою дитину, а дитина підхоплює цю роль і метафорично «всиновлює» батьків.


Етап сепарації «я нічого їм не повинен (-а), і, взагалі, вони мені все життя зіпсували», — інтенсивне відчуття образи і злості, звірськи порушених кордонів — «коли ж вони нарешті приймуть, що я — не така(ий), як вони!», «Мені взагалі здається, що я не з цієї сім‘ї!»

В цьому випадку батьківській фігурі дарується роль Агресора, і, здається, ніби ця фігура має величезну владу над дитиною. Коли для того, щоб піти і жити своє життя, дитина чекає на дозвіл від батьків і часто — безкінечне прийняття. Чого батьки часто дати не ніколи не зможуть, та й, загалом, не повинні.


Завершення сепараційних процесів

Коли образи і біль відгорьовані, злість за неідеальність батьків прожита, на їх місці з‘являється місце для суму, що було як було; вина змінилась на співчуття, і батьки стають звичайними людьми, зі своїми обмеженими можливостями, власними травмами; без нальоту святості, з одного боку, і тиранії, з іншого.

Десь поруч почала проявлятись вдячність, та, що від серця, а не тому, що вона мала би бути.

Прийняття як себе зі своїми бажаннями і обмеженнями «дзвонити 2 рази на день не хочу і не можу», «займатись буду тим, чим хочу, а не чого від мене чекають», так і батьків з їх складнощами в регулюванні свого емоційного стану і потреб.

Відчутність спроб насильно змінити як себе (через «я повинен»), так і батьків («ну як вони не розуміють?»)

Без перекосів відповідальності, взаємних звинувачень і взаємної інфантилізації.


Тобто живеш в світі, де радієш своїм радощам, паралельно фоново проживаючи

мамин високий тиск через якусь твою невдачу, її почуття самотності, бо ти «зовсім про неї забуваєш», постійну тривогу за тебе, бо ти для неї досі маленька дитина;
батькове розчарування, що ти (умовно) не чемпіон світу по шахматам;
сильне бажання обох мати внуків
І так далі.

Ти живеш своє життя, а не чекаєш на це дозволу, перестаєш надіятись, що батьки нарешті все зрозуміють, признають свою неправоту і стануть такими, як би хотілось.



Цікаво почитати, як незавершені процеси сепарації впливають на всі подальші стосунки в парі? Відкрити / Коментувати

2021-05-11 18:16:28 ​​СЕПАРАЦІЯ

Заблокована ассертивність, страх проявлятись в світ, сором виділятись і показувати свою індивідуальність — часто є наслідком несепарованості від батьківских фігур.

Крім складнощів в проявленні індивідуальності, недосепарована людина несе у всі свої майбутні стосунки (з романтичними партнерами, друзями і колегами) незавершені процеси минулого.

Здавалось би, сепарація мала б настати, коли діти виростають, і по паспорту стають дорослими.

Насправді ж, цей процес починається ще в райнньому дитинстві, з першими кроками дитини; коли вона усвідомлює, що фізично може відділитись від тих, від кого вона повністю була залежна досі.

На більш пізньому етапі, дитина/підліток відділяються від батьків ментально — перші самостійно прийняті рішення, перші особисті хочу, які відділені від бажань батьків, перші спроби відстояти себе і перші фрустрації, коли бажаного не вдається досягти.

Ще пізніше, підростаюча людина відділяється ціннісно — намагання зрозуміти Хто Я, Яка(-ий) Я, які мої власні життєві орієнтири, без залізної привязки до очікувань і цінностей тих, хто виховував.

Сепарація завершується тоді, коли індивід достатньо добре навчається жити самостійно — ментально, фінансово, емоційно і може нести відповідальність за власні вибори.

Але часто трапляється так, що людина давно виросла, а сепарації так і не відбулось.

Цікаво дізнатись, які ознаки психологічної сепарованості від батьківських фігур? Відкрити / Коментувати