Щоденник надії. Сергій Степанюк

2022-04-04 20:28:58 ​​Україно моя, ще учора ти спала,
Усміхаючись в сні, як оте немовля.
А сьогодні війна, наче вихор, здійняла
Усі мрії твої, й застогнала земля.

Ти раділа життю, з дітьми бігала полем,
Їх за руку вела в перший клас з Букварем.
А сьогодні ти стогнеш, вмиваєшся болем,
Коли діти питають: "Сьогодні помрем?"

Україно моя, ти фату поправляла,
Наречених вела у новий небосхил.
А тепер твоя квітка надії зівʼяла,
Бо майбутнє твоє – в лапах братських могил.

Ти щаслива була, ти молилася Богу,
Як ніхто і ніде, ти співала пісні...
Ти благаєш тепер про швидку перемогу,
Проливаєш щодня свої сльози рясні.

Україно, тримайся за Бога, рідненька.
Твої рани пройдуть, ворог зброю складе.
Ти радітимеш миру, як діти маленькі,
Ти ще будеш щасливою, сонце зійде.

Сергій Степанюк

04.04.2022 Відкрити / Коментувати

2022-04-04 00:06:44 ​​Сьогодні я не можу мовчати. Пробачте...

Завжди було багато запитань від тих, хто вперше читав Старий Завіт, про незрозумілі повеління Бога народу ізраїльському про знищення певних народів. Це видавалося дивним, нелогічним, жорстоким. Чому Бог закликав знищувати всіх, а не тільки військових, наприклад? Читаючи пояснення чи відповіді богословів, ставало зрозуміло, що ті народи були страшенно зіпсованими, страшенно жорстокими, страшенно грішними. Бог, знаючи, що там вже немає жодної надії на покаяння, просто видавав вирок – смертна кара.

Це пояснення здавалося логічним, але все одно десь там в глибині серця це не вміщалося... До сьогоднішнього дня...

Фото Бучі, Ірпеня і Гостомеля сьогодні ввели мене в ступор. Ці звірства робило не керівництво сусідньої країни, це робили "простые русские парни", яких виховували матері, які сміються з того, що вони роблять в Україні, їм смішно, коли сини розповідають їм про ґвалтування дівчаток, вони одобрюють, коли сини розповідають їм про вбивства мирних жителів, вони радіють, коли сини займаються мародерством, виносячи все, що має хоч якусь цінність. "Простые русские женщины"...

І тепер я розумію, що може цілий народ стати жорстоким, жорстоким настільки, що вони готові виправдати будь-яке звірство, будь-яку дикість, тільки тому, що у телевізорі їм сказали, що чорне – це біле. "Називаючи себе мудрими, вони стали нерозумними..." (Рим. 1:22)

Так, звичайно, серед них є невеличка кількість таких, як був Лот в Содомі. Про нього писав Петро, як про "стомленого розбещеною поведінкою беззаконних, адже праведник, живучи між ними, коли бачив і чув безбожні діла, день у день мучив свою праведну душу" (2 Петра 2:7-8). Але це не рятує ситуації...

Закінчити хочеться словами ненависті. Але не буду. Замість цього згадаю історію іншого такого ж народу, який мав загинути за свої беззаконня. Історики розповідають, що жителі Ніневії були дуже жорстокими й грішними, і мали бути знищені Богом. Але після проповіді пророка Йони вони одумалися, і схилилися перед Богом в покаянні. Дуже хотілося б, щоб так сталося і з тими, хто зараз нищить беззахисних дітей і жінок в Україні... Але, дивлячись на ситуацію, дуже сумніваюся, що так може бути.

А це означає, що мати їм справу з Богом... А Він сьогодні заспокоює так: "Стримайся від люті і не гнівайся; не гарячкуй, бо це лише призводить до зла. Адже всі, що чинять злочин, будуть знищені..." (Пс. 37:8,9) Відкрити / Коментувати

2022-04-03 18:27:39 ​​ Як потрібно розуміти твердження Господа: «Потрібно тобі народитися згори»?

Ці слова Ісус сказав Никодиму, людині, яка добре знала Біблію, яка старалася змалку виконувати все, що там написано, яка сама вчила інших, як правильно поклонятися Богу. Тим не менше він не відчував спокою в своєму серці, щось його мучило, тому й прийшов до Ісуса вночі, щоб інші не побачили. Почав щось там "умнічати", заводити богословські дискусії. А Ісус, не слухаючи цього, йому прямо в лоба: "потрібно народитися згори" (Івана 3:7)

Відомий християнський автор Алехандро Буйон розповідає історію про вовка, який якось побачив отару овець, і почав за ними спостерігати. Йому сподобалося, як вони живуть: поважають одна одну, не говорять нічого поганого, до церкви щотижня ходять. І він вирішив стати вівцею. Взяв овечу шкіру, одяг на себе, і пішов до овець.

Там у нього запитали:
– Хочеш бути частиною отари?
– Так. 
– Ти обіцяєш жити як вівця?
– Так!
На всі питання підняв лапу і пообіцяв, що буде, бо йому справді подобалося, як жили вівці.

Вони взяли його до себе, і вовк почав намагатися жити як вівця. Але зіткнувся з проблемами. Всі вівці пішли пастися і їсти траву. Вовк теж поклав до рота траву, почав жувати, але вона йому не смачна. Та він старався, мучився, ковтав... Коли всі вівці пішли спати, він теж пішов, і помітив, що вівці сплять і жують жвачку. Він теж почав рухати щелепами, ніби щось жує, але в цей час він не міг спати...

Життя вовка перетворилося на пекло. Він розумів, що життя овець хороше і правильне, але йому було важко так жити. Проживши кілька тижнів як вівця, одного разу він не витримав, і вночі, коли всі спали, він втік у ліс, зняв овечу шкіру, і насолодився вовчим життям, він їв мʼясо, він жив, як вовк, грішив, як вовк. А зранку, одягнувши овечу шкіру, йшов на служіння разом з овечками, співав псалми і слухав проповіді. І так було щоночі...

Він ненавидів сам себе за своє вовче життя, він щиро хотів жити як овечка, але не виходило, бо його вовча природа не дозволяла цього робити. І одного разу він змолився до Господа, і в сльозах закричав: "Боже! Я не можу більше так! Я хочу бути овечкою, але я – вовк, і у мене нічого не виходить!" І раптом Бог взяв і перетворив його на справжню овечку. І коли він пішов до овечок і їв траву, вона їй подобалася, коли всі спали і жували жвачку, він теж це робив, не напрягаючись. Він став щасливою овечкою завдяки новому народженню, народженню від Бога.

Звичайно, це притча, але вона досить яскраво показує, що народження згори – це Боже чудо, яке змінює все єство людини, коли вона по-справжньому дозволяє Богові змінити своє камʼяне серце на плотяне.

На жаль, у світі є дуже багато християн, які переконалися, але не навернулися. Тобто вони переконалися, що Божий шлях – це правильно, і намагаються так жити. Так було і з Никодимом. Але ти відчуваєш цю порожнечу у твоєму серці, коли там нема по-справжньому Бога, а твоє християнство – просто звичка, спосіб життя. І Господь тобі говорить: "Тобі потрібно народитися згори". І коли ти по-справжньому дозволяєш Богу зробити чудо з твоїм серцем, ти стаєш найщасливішою людиною у світі, ти стаєш наверненим до Бога християнином. І памʼятай, тільки народжені згори будуть у Царстві Божому, коли Ісус повернеться вдруге на нашу землю. Відкрити / Коментувати

2022-04-02 15:24:42 Раптом хтось зможе допомогти.

Потрібне житло у Львові для сімʼї моїх друзів-волонтерів з Бучі.
Сімʼя - молоді чоловік і дружина, обоє з інвалідністю, на візках, тому бажано, щоб житло було доступне для них.

Вони активно зараз трудяться для допомоги іншим людям з інвалідністю, але з житлом мають проблему. Там, де вони зараз знаходяться, через кілька днів потрібно звільнити житло. Якщо раптом є якісь варіанти, дайте знати мені в особисті, будь ласка - @stepaniuk Відкрити / Коментувати

2022-04-02 08:30:29 ​​ До війни в Україні легко було говорити про Божу любов до людей. Як тепер правильно вияснити невіруючій людині про це?

На мою думку, є три періоди у цьому питанні, а не два:
до війни,
під час війни,
після війни.

До війни в Україні справді було легко розповідати про Бога. Свобода віросповідання у нас була чи не на найвищому рівні у світі. Сподіваюся, що так і залишиться після перемоги. Хоча, як на мене, легко було говорити, але важко було бути почутим.

Зараз ми живемо, звичайно, в екстремальних умовах, які кардинально відрізняються від умов до повномасштабного вторгнення. Але є така приказка: "В окопах атеїстів не буває". Саме зараз люди готові навіть більше чути про Бога, ніж до 24 лютого. Люди хапаються за Бога, як за рятівне коло, бо все, на що вони надіялися у своєму житті, вирвали у них з-під ніг.  

Водночас повноцінної можливості проповідувати у нас немає, бо йдуть бойові дії. Але, думаю, зараз настав час не так говорити, як служити. Зараз дуже багато віруючих людей волонтерять: годують, розвозять ліки, вивозять людей, підтримують і рятують. Завдяки цьому їх сьогодні готові почути. Навіть влада в західних областях України прямо заявляє до представників протестантів: "Якби не ви, ми б не справились". Думаю, на сьогодні це найкраща проповідь.

Зазвичай після таких потрясінь церкви наповнюються людьми. Мені здається, буде важче проповідувати через кілька років після війни. Люди заспокояться, страх притупиться, а біль втрат не забудеться. Тоді буде більше запитань: а де був Бог, коли мої рідні гинули в Маріуполі?

Та все ж методи проповіді не змінюються ніколи, які б ситуації не були. Мені подобається, як про це пише Елен Уайт: «Лише метод Христа принесе справжній успіх в досягненні звісткою людей. Спаситель спілкувався з людьми як Той, Хто бажав їм добра. Він виявляв до них співчуття, служив їхнім потребам і завойовував їхню довіру. Потім Він говорив їм: «Йди за Мною» (Служіння зцілення, с. 143).

Людям не так потрібні якісь логічні доводи, чому Бог допускає зло на землі, як звичайне співчуття і підтримка. Якщо вони побачать в вас щиру любов до них, вони будуть готові почути й про Божу любов.

P.S.: І насамкінець важлива думка щодо того, що зараз відбувається: «Ми не з того боку дивимося на страждання у світі. Ми знаходимося на планеті зла, де Бог часто проявляє добро, а не на планеті добра, де Бог часто допускає зло». Відкрити / Коментувати

2022-03-30 22:44:10 ​​ Чи можна говорити: "Слава Україні! Героям слава!"?

Перш ніж відповісти на це запитання, я вирішив запитати думку кількох пасторів, як вони ставляться до цих слів. І, що цікаво, почув досить різні думки, як мінімум, три:
Не можна говорити, адже слава належить тільки Богу.
Говорити можна, жодних проблем нема.
Можна говорити, але варто додавати до цих слів "Слава Богу!"
Проаналізувавши ці відповіді й аргументи, дослідивши це питання в Слові Божому, я сформував свою думку, якою і поділюся нижче

Що взагалі означає слово "слава"? У розумінні віруючих людей це слово належить тільки Богу. Тобто якщо "слава", то тільки Богу. Ця думка мені чомусь здалася підозрілою, і я почав шукати в Біблії, де використовується це слово. Так, справді, найчастіше воно відноситься до Бога, але не завжди. Наприклад: 
"... Соломон у всій своїй славі не одягався так, як одна з них" (Матвія 6:29). Тобто Соломон мав певну славу.
"... показує Йому всі царства світу та їхню славу..." (Матвія 4:8) А тут славу мають царства, тобто певні країни.

Перед тим, як продовжити далі, пропоную дізнатися, що взагалі означає це слово. Вікіпедія каже так: "Слава — відомість, популярність, репутація; вияв пошани". Як синонім "слави" я б використав слово "велич". Тобто і Бог, і Соломон, і країни мають (чи мали) свою велич, свою славу. Цю думку підтверджує ще одне місце: "Є тіла небесні й тіла земні. Але одна слава в небесних, а інша — у земних. Інша слава в сонця, інша слава в місяця, інша слава в зірок, бо зірка від зірки відрізняється славою" (1 Коринтян 15:40-41)

Тобто слава, або велич, у кожного обʼєкта різна. Десь більша, а десь менша. І це не означає, що якщо славу має Бог, то її не може мати людина чи навіть країна. Просто це різний рівень слави. І ось тут вже криється небезпека гріха, коли я віддаю комусь (чи чомусь) неналежний йому рівень слави. Тобто якщо я прославляю людину так, як мав би прославляти Бога. Як сказано про декого: "... вони бо полюбили людську славу більше, ніж славу Божу" (Івана 12:43) Тобто слава людська в їхньому житті почала конкурувати зі славою Божою.

Тому Бог і каже: "Не поступлюсь Своєю славою іншому!" (Ісаї 42:8). Тобто якщо рівень слави, який належить Богу, який можна ототожнити з поклонінням, ми віддаємо комусь, чи чомусь іншому, то це буде вважатися гріхом. Щось подібне може бути з поняттям "любов". Якщо ми любимо Бога, це не означає, що ми не можемо любити людину чи свою країну. Але рівень цієї любові має бути різний. Бог має бути на першому місці.

Виходячи з цього, я зробив такий висновок: не є гріхом говорити "Слава Україні! Героям слава!", адже вони справді мають свою славу, і ми бажаємо їм цього. Але якщо ми підносимо свою країну і її героїв до рівня Бога, чи може навіть вище, то це вже проблема.

В той же час прислухайтеся до свого серця, до свого сумління. Тільки ви маєте право вирішувати, промовляти ці слова, чи ні. І наголошую, що це виключно моя особиста думка, і не маю права її навʼязувати комусь іншому.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні! Відкрити / Коментувати

2022-03-28 18:15:22 ​​ Останнім часом все частіше зустрічаю думку, що ті, хто перекладав Біблію з івриту, хибно переклали "молода жінка" як "незаймана", бо вони схожі. І виходить, що цілий світ тепер думає, що діва Марія народила, будучи незайманою. Це правда?

Звичайно, щоб відповісти на це запитання, потрібно мати гарні пізнання івриту і не тільки. Тому я за допомогою звернувся до мого друга, доктора богослівʼя Фелікса Понятовського. І ось що він відповів

"Є два єврейських слова: "бетула" і "алма". "Бетула" - незаймана, а "алма" - "молода жінка" (це слово може відноситися і до цнотливої). У пророцтві Ісаї 7:14 використовується слово "алма", що не обовʼязково означає "незаймана". Однак, коли книгу пророка Ісаї переклали на грецьку мову, то використали слово "партенос", що означає "незаймана" (звідси, до речі, храм Афіни названий Парфенон). Коли ж Матвій цитує Ісаю, то він бере цитату із Септуагінти (грецького перекладу Старого Завіту) і теж використовує слово "партенос".

Отже, хто-хто, а Матвій мав би знати правду про те, чи була Марія цнотливою, адже Сам Дух Святий керував ним при написанні Євангелія. Тому весь світ правильно думає щодо її незайманості.

Є два важливих меседжі, які хочу вам сьогодні донести:
Довіряйте Біблії. Все найважливіше там сказано, і помилок у найважливіших моментах в ній точно немає. Все, що потрібно нам для спасіння, відкрито нам точно і без сумнівів.
Не спішіть довіряти усім новітнім біблійним "сенсаціям", які періодично розповсюджуються. Тримайтеся подалі від "теорій змов" і інших фейків у християнстві. Відкрити / Коментувати

2022-03-27 19:47:52 ​​ Як можна любити й поважати себе і водночас не стати самозакоханим? Що про це каже Бог?

Всім відомо, що Ісус сказав: «Любитимеш свого ближнього, як самого себе!» (Марка 12:31). У нас часто трохи перегин у цьому питанні відбувається. Ми або любимо більше ближнього, ніж себе, або любимо себе, як ближнього. І коли нам кажуть, що щоб полюбити ближнього, потрібно спочатку полюбити себе, ми починаємо активно над цим працювати, і виправдовувати свій егоїзм. Але ці 2 сторони медалі не можна відділяти одна від одної: люби ближнього, як себе, і люби себе, як ближнього. Тобто ці напрямки врегульовані Богом.

Тобто з одного боку не будь егоїстом, жертвуй собою заради ближнього, адже якщо ти любиш людину, для тебе не буде це проблемою. З іншого боку, якщо ти маєш низьку самооцінку, і цінуєш ближніх більше, ніж себе, це теж не узгоджується з цією заповіддю. Пам’ятай, що за тебе помер Сам Ісус Христос, а отже ти достатньо цінна людина в очах Бога. Тому якраз виконання цієї заповіді і є шляхом до адекватної самооцінки.
 
І найголовніше. Перед цією заповіддю є ще одна, яка, я впевнений, є основою для правильного виконання всіх інших: «Любитимеш Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою». (Марка 12:30) Якщо вона справді буде втілена у твоєму житті, у тебе не буде проблем з самозакоханістю. Дух Святий все розкладе по поличках у твоєму розумі.

Головне, щоб головне було головним! Відкрити / Коментувати

2022-03-26 19:15:48 ​​#думки

Про «руський воєнний корабль» і як його позбутися…

Якщо ви слухали перехоплені дзвінки російських вояк своїм мамам, ви не могли не зауважити, що їхня мова страшенно засмічена матюками. Мене просто шокує те, що батьки зі своїми дітьми так спілкуються. Я дуже рідко таке чув в Україні, хіба це була якась сімʼя алкоголіків.

Так само мене дивує, що українці так активно почали запозичувати "культуру" росіян, і впроваджувати у своє спілкування російські матюки. Чого тільки варта історія з "руським воєнним кораблем". Так, мовознавці стверджують, що походження всіх матюків в українській мові саме з російської.

На мою думку, люди матюкаються з кількох причин:

Недостатній словниковий запас. Мені колись мій невіруючий знайомий казав: «А що ти будеш казати, коли тобі на ногу впаде цеглина?» Він справді не уявляв, як тут можна не матюкатися. А я можу стільки епітетів і вигуків залучити в такій ситуації.
Бунт проти правил. Бажання показати, що мені байдужа думка всіх навколо. Що хочу, те і роблю. Ну або ж просто невихованість.
Проблеми сексуального характеру в житті людини. Більшість матюків – це слова, які пов’язані саме з цією сферою, ще й з досить грубою і гріховною.

Я ще зустрічав думки про те, що матюки – це назви якихось там бісів, молитва до сатани й т.п., і, матюкаючись, ми їх закликаємо у своє життя, але я трохи скептично ставлюся до цієї інформації, хоча повністю відкидати її теж не можна.

Як же відучитися матюкатися?

По-перше, варто розуміти, що дива не буде, і немає рецепта, щоб ці слова просто зникли з твоєї мови. Це процес. Можливо, навіть довгий. Хоча при старанні, думаю, за кілька тижнів можна справитися.

Перший етап: почати їх помічати в мові. Попроси когось із тих, хто часто з тобою спілкується, сигналізувати тобі, коли ти матюкаєшся. З часом ти й сам будеш помічати їх відразу, хоча вони ще будуть злітати з язика. Візьми якісь нескладні тексти, можливо, діалоги, і читай вголос. Та й взагалі більше читай книжок.

Другий етап: починай просто зупинятися, коли вилітає таке слово. Поступово ти звикнеш завчасно помічати бажання його вимовити, і не вживатимеш його попри бажання.

Третій етап: Ти вільний! Звичка закріплена!

Ну і головне: щиро проси у Бога допомоги у цьому питанні, справа піде однозначно швидше. Адже це Його ініціатива: «Жодне погане слово хай не виходить з ваших уст, а тільки добре для зміцнення віри, щоб воно принесло користь тим, хто слухає». (Ефесян 4:29) Відкрити / Коментувати

2022-03-25 20:15:11 ​​ Читаю історію про трьох юнаків у печі і задумалась, де був у цей час Даниїл, чому це випробування стосувалося лише його друзів? 

Як, мабуть, вже зрозуміло, Біблія прямо не дає відповіді на це запитання. Тож ми можемо тільки здогадуватися. Є кілька версій, і кожна з них має право на життя.

По-перше, варто розуміти, що з певного часу вони не були разом. Вже у 2-му розділі книги Даниїла сказано так: «Даниїл попросив царя, щоб керівництво справами вавилонського краю він довірив Шадраху, Мешаху та Авед-Неґо. Даниїл же залишився при царському дворі» (Дан. 2:49). Крім того, події з поклонінням боввану відбувалися в долині Дура, у вавилонській окрузі, тобто не там, де був царський двір. Ось з цього місця – кілька теорій.

Можливо, посада Даниїла не передбачала його присутності на цій події за межами царського двору. Адже якась певна кількість працівників має бути на робочому місці навіть тоді, коли всіх забрали на "свято". А троє хлопців були нижчого рангу і, відповідно, мали бути там. 
Якщо припустити, що Даниїл все ж таки там був, то його могли не помітити, що він не поклонився, адже він стояв десь поруч з царем, а не з друзями. Або ж просто побоялися про нього донести царю, бо він займав досить високе становище на той час.

В будь-якому разі, я впевнений, що Даниїл не поклонився бовванові, і залишався вірним Богу в будь-якому місці і в будь-яких обставинах. Відкрити / Коментувати