Щоденник надії. Сергій Степанюк

2022-08-22 22:51:55 ​​ Чи не являється егоїзмом, якщо чоловік віддає своє життя за когось (дітей, друзів, країну), при тому залишаючи свою дружину вдовою, а дітей сиротами?

В першу чергу, варто розібратися, що таке егоїзм. Вікіпедія говорить так: «Еґоїст вважає задоволення своїх особистих інтересів вищим благом. При цьому до інших людей він ставиться як до об'єкта й засобу досягнення корисливої мети. Виявляється у надмірній зосередженості на собі, самозакоханості, безапеляційності суджень, споживацькому ставленні до оточуючих, байдужості та зневазі до них».

Через призму такого розуміння цього терміну назвати наших захисників егоїстами я не можу. Бо вони не відстоюють власні інтереси, швидше це можна сказати про тих, хто залишився вдома. Та й зосередженість у них зовсім не на собі, а на ворогові, якого вони намагаються не пропустити далі в Україну. Тож слово «егоїзм» тут точно не підходить.

Але я розумію проблему, яка піднята у цьому питанні. Зараз всюди говориться про те, що кожен військовий на передовій захищає мирне населення. А в результаті, у випадку загибелі, його сімʼя залишається якраз і не захищеною. Тому насправді дилема цього питання досить складна.

Але спробуймо в ній розібратися. Ми чудово розуміємо, що море складається з маленьких крапельок. Окремо вони дуже легенькі й не представляють жодної загрози, але коли вони разом – це страшна сила, яка топить кораблі й змиває цілі міста з лиця землі. Така ж і армія, яка захищає нашу країну, кожна людина, яка зараз воює, сама по собі нічого не варта, але разом – це велика сила, яка здатна стримати агресора.

Що було б, якби кожна з цих «крапельок» залишилася вдома? Чи вдалося б кожному чоловіку окремо захистити свою сімʼю від тих нелюдів, які прийшли вбивати, ґвалтувати, грабувати? Досвід Ірпеня, Бучі й інших міст показує, що ніяк. Чоловіків просто розстрілювали. Єдиний вихід, щоб стримати навалу вбивць – обʼєднатися в велику силу, яка може протистояти ворогам.

Тому, на жаль, багатьом сімʼям в Україні сьогодні доводиться змирятися з тим, що їхні чоловіки саме таким чином їх і захищають – покладаючи своє життя на передовій. Боляче, страшно, але така реальність. Та варто памʼятати, що ми всі, хто залишився в тилу, може воювати сьогодні разом з ними. Адже молитва є найсильнішою зброєю. Завдяки вірі й молитвам навіть гори можуть рухатися, а тим більше під впливом молитов Господь виганятиме загарбників з нашої землі та захищатиме тих, хто ризикує власним життям заради нашого захисту. «Адже очі Господні — на праведних, а Його вуха звернені до їхньої молитви; обличчя ж Господнє проти тих, хто робить зло!» (1 Петра 3:12) Відкрити / Коментувати

2022-08-21 11:11:04 ​​Сьогодні більшість секулярних ЗМІ проповідують про Ісуса Христа. Як так сталося, що видання, які зазвичай уникають релігійних статей, і впритул не бачать діяльності церков, сьогодні пишуть про молитву і про Ісуса Христа?

Все просто, вони цитують слова Олександра Усика після його перемоги: «Я хочу подякувати всім, хто за мене молився. Я хочу подякувати Богові за ту допомогу, яку Він мені сьогодні дав, тому що Він дав мені дуже багато сьогодні. Мій Бог – Ісус Христос. Я присвячую цей поєдинок державі своїй Україні, Збройним силам України, моїй сім'ї, моїй команді, усім, хто захищає мою країну».

Я не раз бачив, як віруючі люди соромилися своєї віри в Бога. Коли Бог дозволяє їм виступити перед великою аудиторією, коли є можливість бути авторитетним для сотень, а то й тисяч людей, вони мовчать, приховуючи свої переконання. Вони знаходять свої причини, щоб не наголошувати про це – це може загрожувати втраті популярності, відпишуться підписники, не зрозуміють і т.д. і т.п. А Усик не переживає. Він на весь світ у мусульманській країні заявляє: «Мій Бог – Ісус Христос» і дякує за молитви.

Якось Ісус сказав: «Коли хто посоромиться Мене і Моїх слів перед цим перелюбним і грішним родом, того і Син Людський посоромиться, коли прийде в славі Свого Отця з ангелами святими!» (Марка 8:38) Друзі, ми зараз не в радянському союзі, де за віру переслідували, ми живемо в постмодерністському суспільстві, де мало хто засудить вас за те, що ви вірите в Бога. Віруючим бути не соромно! Бути віруючим – це перевага! А якщо хтось засудить вас за вияв ваших релігійних переконань, це тільки говоритиме про низькі інтелектуальні здібності цієї людини.

Я не соромлюся того, що мій Бог – Ісус Христос! А ви? Відкрити / Коментувати

2022-08-19 23:06:16 ​​ Для чого людині, народженій згори, продовжувати виконувати Закон, якщо Христос вже його виконав? Є написано: «… кiнець закону — Христос, на праведність кожного‚ хто вірує» (Рим. 10:4). Тобто іншими словами можна сказати: мета закону, суть закону – це Христос. Закон потрібен був для того, щоб визначити і підтвердити, що Ісус із Назарета є обіцяним Месією... Тому, хто знайде у законі підтвердження того, що Ісус із Назарета – це обіцяний Месія, – вже непотрібен закон, бо мета закону, суть закону, завдання закону – знайти Христа. Христос – є виконанням закону і пророків... Тому, хто знайшов Христа, – вже непотрібен закон, тому що закон – це засіб, а не мета. Метою всього є Ісус Христос. (Запитання подано зі скороченням)

Абсолютно згоден з тим, що закон, який вказує на Ісуса як Месію, як того, Хто став жертвою за нас, не потрібно виконувати. Справді, весь обрядовий закон вказував на Ісуса. Кожна жертва, яка приносилася у Храмі, собою вказувала на найвеличнішу жертву, яку мав принести Ісус Христос, померши на Хресті. Іншими словами обрядовий закон – це така велика стрілка на смерть Ісуса в майбутньому.

І тепер, коли ми приймаємо Його як свого Спасителя, нам не потрібно дотримуватися тих законів, які вказували на Його смерть, адже Він виконав те, для чого цей закон був взагалі запроваджений.

А тепер спробуймо трішечки піти далі, і логічно подумати. В запитанні сказано: «тому, хто знайде у законі підтвердження того, що Ісус із Назарета – це обіцяний Месія, – вже непотрібен закон». А якщо я не знайду у Законі такого підтвердження? Ну, наприклад, візьмемо будь-яку з 10-и заповідей – «Не крастимеш». Як же вона вказує на смерть Ісуса? Ніяк. Може «Не чинитимеш перелюбу» вказує? Та ні. То може не можна геть усі закони зі Старого Завіту відкидати, аргументуючи це тим, що Ісус їх виконав?

Якщо Ісус виконав заповідь «Не вбиватимеш», то вже можна вбивати? Чи красти? Чи чинити перелюб? Чи батьків уже можна не поважати? Знаю, що процитую 9 із 10 заповідей, і відповідь буде – треба виконувати. А коли процитую 4-у, то все, не потрібно виконувати, бо Ісус виконав. Це справді має логічний вигляд? Не бачу ні логіки, ні підтвердження цьому в Біблії.

А що бачу, так це те, що весь Закон в Старому Завіті поділявся на кілька напрямів: обрядовий, кримінальний, санітарний, моральний. Обрядовий – вказував на майбутню смерть Ісуса, і тепер скасований. Кримінальний мав відношення до теократичної держави Ізраїль, і в інших умовах, в яких живе зараз людство, може сприйматися максимум як поради. Санітарні правила не змінилися, відповідно ми їх виконуємо, вони використовуються в медицині, тільки осучаснені. Моральний (10 заповідей) – не змінився, і Господь чекає нашого бажання жити за ним.

Разом з тим, хочу зазначити, що моральний закон не для того, щоб отримати спасіння. Коли ми забруднилися, ми дивимося в дзеркало, щоб про це дізнатися. «Через Закон пізнається гріх» (Рим. 3:20). А от щоб очиститися від бруду, дзеркало нам ніяк не допоможе, для цього потрібна водичка. Відповідно завдяки дзеркалу, ми дізнаємося, що нам потрібно поспішити до води, щоб вмитися. Коли завдяки Закону ми дізнаємося, що грішимо, ми поспішаємо до Христа, щоб Він нас очистив і зодягнув у Свою праведність.

Тому найбільше бажання людини, яка народжена згори, буде виконання Божих заповідей. Але це не буде обузою, бо цей Закон житиме в серці, як і обіцяв нам Господь. «Оце Завіт, який Я укладу з ними по тих днях, — говорить Господь, — дам Мої Закони в їхні серця і запишу їх у їхній розум...» (Євреїв 10:16) Відкрити / Коментувати

2022-08-17 22:39:50 ​​ Чи можна жити і не грішити? Якщо ні, то це означає, що Бог зробив виконання Закону неможливим, а якщо так, то чому нема такої людини, окрім Христа звісно ж?

Якраз те, що виконувати Закон неможливо, і є однією з основних претензій сатани до Бога, і він намагається з усіх сил це довести. І, я вам скажу, у нього непогано виходить. «Всі згрішили й позбавлені Божої слави…» (Римлян 3:23) Практично кожен із нас, коли грішить, стає ще одним доказом того, що намагається довести диявол. Тож, грішачи, ми стаємо його співучасниками.

Але не так все просто. Ісус прийшов у цей світ, ставши на 100% людиною, і прожив життя людини, не використовуючи для боротьби зі спокусами жодних Своїх надприродних здібностей. Так, Він не був схильний до гріха, так, як ми, унаслідувавши цей потяг від наших батьків. Але якщо дивитися на гріх ширше, розуміючи, що гріх – це в першу чергу розділення з Богом, то в Ісуса було достатньо спокус, які б могли поставити хрест як на Його воскресінні, так і на нашому спасінні, і навіть на послуху Божому Слову. Чого тільки варті спокуси Ісуса у пустелі після хрещення.

Тому я б не списував з рахунку Ісуса, кажучи «окрім Христа». Саме Христос і довів, що таки можливо прожити людині життя, жодного разу не згрішивши. І якраз у Нього ми можемо повчитися, як цього можливо досягти. Якось Він сказав: «Той, хто вірить у Мене, робитиме діла, які Я роблю, — навіть більші від них чинитиме…» (Івана 14:12) Таким чином ми можемо і жити як Ісус, і дива робити, які робив Він, бо Він нам це пообіцяв. Але як досягти цього?

На мою думку, Христос Сам від Себе жодного разу не використовував Свою божественність. Він завжди молився до Отця, просив Його втручання в ту чи іншу ситуацію. Дух Святий Йому відкривав думки людей, Господь воскрешав людей, зцілював їх, і все завдяки тому, що Ісус мав тісний-тісний звʼязок з Отцем. Відповідно це і є відповідь на наше запитання. Якщо ми матимемо такі тісні стосунки з Богом, як були в Ісуса з Отцем під час Його життя на землі, то й через нас Він зможе робити те, що робив через Ісуса.

Тому не грішити можливо, і до цього потрібно прагнути. Коли Бог передавав 10 заповідей через Мойсея людям, було повеління таке: «Вивчіть їх і уважно їх виконуйте» (Втор. 5:1) Зазвичай я схиляюся до критики синодального перекладу Біблії, але все ж мені подобається, як це повеління звучить там: «Выучите их и старайтесь исполнять их». Старанно працюйте над тим, щоб їх виконувати, прагніть до цього усім своїм серцем.

Разом з тим варто памʼятати важливу деталь. Памʼятаєте слова Ісуса: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого» (Івана 15:5). Саме Той, Хто пройшов цей шлях, яким йдемо ми, саме Той, Хто розуміє нас, як ніхто інший, саме Той, Хто помер за наші гріхи, саме Він може допомогти нам уникнути тих пасток, які стоять на кожному кроці у нашому житті. І навіть якщо десь наш погляд відвернеться від Ісуса, і в якусь пастку ми таки потрапимо, є надія. «Дітоньки мої, пишу вам це, щоб ви не грішили. А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника» (1 Івана 2:1). Відкрити / Коментувати

2022-08-16 20:08:31 #анонс

Найближчим часом будуть відповіді на запитання:

Чи можливо жити й не грішити?
Для чого виконувати Закон, якщо Христос вже його виконав?
Чи це не егоїзм, якщо чоловік на війні гине за когось, при тому залишаючи сімʼю без батька? Відкрити / Коментувати

2022-08-15 23:11:37 ​​ Чи вміє Бог сміятися? І чи можна сміятися під час молитви (коли ти розповідаєш Йому про якусь смішну ситуацію)?

Так склалося історично у нашій культурі, що в нашому уявленні Бог – православний. Що я маю на увазі? Мабуть, кожен бачив Ісуса, який зображений на православних іконах – Він завжди сумний, втомлений, мені навіть здається, має якийсь хворобливий вигляд. Він ніколи не посміхається, навпаки, Він завжди страждає. Найбільш духовні люди, як багато хто уявляє – це ті, які не розважаються, які посвятили своє життя Богу, ставши, наприклад, ченцями, відмовившись від всього радісного.

Цікаво, що якби ми з вами жили, наприклад, в США, таке питання навіть не піднімалося б. Адже на розуміння Бога все ж впливає культура, в якій ми виховуємося. Ми ж маємо насліддя з Радянського союзу, де усіх віруючих саме такими сумними та забитими й представляли. З них насміхалися, про них розповідали усілякі небилиці, поступово формуючи саме ось такий образ віруючої людини, про який я написав вище.

Крім того, віруючі в той час мали справді мало причин для радості, адже їх постійно гнали. Проаналізуйте старі псалми, які були написані в роки Радянського союзу, там співається про страждання, і дуже мало про радість. Відповідно і Бог представлявся тим, хто співчуває, хто підтримує, і аж ніяк не радіє. Тому й думка про те, що Бог може сміятися, для нас, нащадків тих, хто виховувався в радянські часи, може здаватися ледь не богохульною.

Але Бог створював людину за Своїми образом і подобою, Він наділив її емоціями, які й Сам відчуває. Здоровий сміх приносить людині радість, чому ж тоді Бог не може сміятися? У Нього чудове почуття гумору. Ви тільки подивіться на деяких Ним створених тварин, на яких без усмішки неможливо дивитися. Коли Ісус ходив по землі, Він частенько використовував деякі порівняння, від яких люди точно усміхалися. Це для нас вони не смішні, а люди тієї культури й того часу чудово розуміли іронію Ісуса. Наприклад, я десь читав, що слова «гроби побілені» – це було смішно, і тоді над таким сміялися.

Мені подобається художній фільм про Ісуса (на жаль, не памʼятаю, як він називається), де Він з учнями, сміючись, біжить наввипередки до криниці, а потім вони обливаються водою. Я не знаю, чи так було насправді, але чому ні? Мені було б приємно проводити час саме з таким життєрадісним Ісусом.

Я знаю Бога, який вміє сміятися і вміє співчувати, який вміє радіти і вміє плакати. Я знаю Бога, який розуміє всі мої сльози і мої жарти, який хоче проводити зі мною час, коли я плачу, і коли я сміюся. Йому цікаво все, що я Йому розповідаю, бо Він мій Батько, бо Він страшенно любить мене. Ми рідко сміємося з Богом, більше плачемо. Це теж потрібно, але в будь-якому разі, найголовніше, щоб це було щиро.

P.S.: Можна було б на цьому закінчити. Але все ж варто зазначити, що всьому своє місце. В особистій молитві – ваше право як спілкуватися з Богом. Ви можете з Ним сперечатися, можете плакати чи сміятися. Якщо ж мова про богослужіння, тут все ж буде дивно, якщо в загальній молитві хтось почне реготати. «Все має свій час, і кожна справа під небом має свою пору» (Екл. 3:1) Відкрити / Коментувати

2022-08-13 22:38:14 ​​ «А розумні з народу навчать багатьох, але спіткнуться об меча та полум’я, об полон та грабіж якийсь час» (Дан. 11:33) Чому так відбувається, що люди, які, на перший погляд, роблять все добре, і багато можна повчитись у них, довіряєш їм, а потім стається, що вони відходять від Бога й іноді не повертаються? Хоча продовження цих текстів дає надію. І чи про таких людей говориться в тексті? Просто іноді так складно прийняти цей факт. Або коли є історії, що ті, хто сиділи у в'язниці за віру в Бога, в сприятливий час відходять. Просто в таких випадках є ж можливість і в моєму житті, що таке може бути. Але того не хочеться.

Цей вірш трохи не про те, тут більше мова про гоніння, від яких віруючі люди страждатимуть. Наприклад, переклад Кулакова подає цей вірш так: «Мудрые будут учить многих, однако на время они станут жертвами гонений — меча и огня, тюрем и грабежей» (Дан. 11:33). Але проблема, піднята в запитанні, справді актуальна. І до неї більше підходить 35-й вірш: «Декотрі з розумних спотикнуться...» (Дан. 11:35)  

На жаль, абсолютно ніхто із людей не застрахований від падіння. Найдуховніші й найвідоміші люди можуть впасти. Я так скажу, що навіть більше шансів на падіння у пастора, ніж у рядового члена церкви. Хоча ми звикли ідеалізувати пасторів, ми від них чекаємо прямо безгрішності, їхні діти мають бути найслухнянішими, дружини найскромнішими, а самі пастори не мають права на помилки.

Але ВСІ люди грішні. І на тих людей, від авторитету яких залежать інші люди, диявол полює в рази активніше. Він розуміє, що від їхнього падіння буде набагато більше хвиль, ніж від падіння когось із вірян, від яких нічого не залежить. Тож варто памʼятати, що кожен може не витримати натиску спокус диявола, тому моліться особливо та активно за ваших пасторів і тих, на кого Бог поклав якесь важливе служіння.

Крім того, сатана працює без вихідних, і постійно думає над тим, які нові методи використати, щоб звести з істинного шляху Божих дітей. І до кожного він підходить по-особливому. Хтось вистояв у вогняних випробуваннях, і спокусник використав спокійний час, коли людина розслабилася. Хтось навпаки тримається за Бога, коли все спокійно, а при перших труднощах відходить. Недарма апостол Павло попереджає: «Тому, хто вважає, що він стоїть, нехай стережеться, аби не впав» (1 Кор. 10:12).

І ще один важливий висновок хочу зробити. Недарма Господь неодноразово наполягає: «Краще покладатись на Господа, ніж надіятись на людину!» (Пс. 118:8) Бог ніколи не підведе, людина ж, якою б вона не була духовною, розумною, талановитою, красномовною, залишається всього лиш людиною. Тож памʼятайте: щоб не довелося розчаровуватися в людях, не варто зачаровуватися ними. Нехай Ісус для вас стане тим ідеалом, на якого хочеться рівнятися, нехай Він стане тією опорою, якій завжди можна довіряти. А за всіх людей, і особливо пасторів, невтомно моліться, адже «ваш ворог — диявол — ходить і ричить, мов лев, шукаючи, кого б поглинути» (1 Петра 5:8). Відкрити / Коментувати

2022-08-12 22:09:55 ​​На часі чи не на часі?

Я практично ніколи не пишу про політику чи політичних діячів, але схоже прийшла пора. Знаю, що багато хто не погодиться з написаним, але це моя думка, на яку я маю право.

Останніх кілька років спостерігаю війну в соцмережах і не тільки. Прихильники Зеленського намагаються висміяти Порошенка і його прихильників. Прихильники Порошенка стараються завдати якомога більше болю прихильникам Зеленського. Кожна сторона впевнена практично у святості свого політика, і «осатаняють» його противника. Інколи війна йде не на життя, а на смерть. Вишукуються найбільш образливі епітети, шукаються найбільш болючі місця, в які можна вдарити, щоб було більш неприємно, наймаються навіть боти, які працюють на знищення авторитета того чи іншого президента.

Найцікавіше, що воюють в тому числі й християни. Саме ті, які читали у Біблії мудрі слова: «Краще покладатись на Господа, ніж надіятись на людину! Краще шукати притулку в Господа, ніж надіятись на можновладців!» (Пс. 118:8,9) Чому саме так написано? Чому не можна покладатися на людину? Тому, що ми не можемо точно знати, які думки чи плани у неї. Навіть віруючі люди, пастори, священники сьогодні ведуть людей за Богом, а завтра можуть відійти від Нього, що може принести велике розчарування багатьом. Людина всього лиш людина.

А ще хочу підкреслити важливу істину. Вибір політика, якого підтримувати – це справа віри. Поясню. Практично всі виборці Порошенка ніколи не зустрічалися з Зеленським, не чули його думок, не бачили його гріхів. Те ж саме з прихильниками Зеленського. Вони особисто не могли переконатися у тому, що Петро Олексійович робив якісь погані речі. Відповідно, їхні переконання базуються в основному на вірі, вірі тому, кому вони обрали вірити. Тобто якщо я дивлюся частіше один канал, я буду вірити одному політику, дивлюся інший канал – іншому.

Біблія дає важливу заповідь: «Не даватимеш неправдивого свідчення щодо свого ближнього» (Вихід 20: 16). Коли ви робите репост, в якому всі гріхи світу покладаються на когось із політиків, ви впевнені, що в тому дописі абсолютна правда? Чи ви просто беззастережно повірили авторові? Чи можете ви особисто перевірити ту, чи іншу інформацію? Чи, можливо, ви просто займаєтеся плітками?

Зараз сміються з тих людей, хто каже, що не на часі сварити політиків, бо в Україні війна. Але скажу вам, таки не на часі. Ісус якось сказав: «Коли царство саме в собі поділиться, не зможе встояти те царство» (Марка 3:24) Друзі, зараз єдність нам потрібна як ніколи. Варто обʼєднатися навколо Бога, який реально може допомогти здобути перемогу, адже «якби Господь не був з нами, коли повстали проти нас люди, – то вони б живцем проковтнули нас, коли палали люттю на нас у своєму гніві. Благословенний Господь, який не віддав нас, як здобич у їхні зуби» (Пс. 124:2,3,6)

Політики всього лиш люди, які можуть помилятися, як і кожен з нас. А наше обʼєднання навколо Бога, обʼєднання в допомозі одне одному, в підтримці ЗСУ, у волонтерській діяльності допоможе нам перемогти. А політичні баталії відкладімо до кращих часів. Хоча, думаю, і в кращих часах вони мало потрібні в тому вигляді, в якому вони є зараз. Відкрити / Коментувати

2022-08-11 22:50:32 ​​ Чи можна часто говорити «Бог, Боже» в молитві?

Зазвичай ми трактуємо третю (з десяти) Божу заповідь саме так, що не можна говорити слово «Бог» в повсякденних справах без потреби. Заповідь звучить так: «Не вживатимеш імені Господа, Бога твого надаремно» (Вихід 20:7).

На жаль, часто можна почути в народі: «Божечко, які поросятка!» чи щось у цьому роді. На жаль, Бога тулять куди треба й не треба. Його імʼя стало використовуватися для звʼязки слів. До речі, матюки теж використовують для звʼязки слів. Звичайно ж, це є неправильно. Вживати імʼя Бога варто з повагою, благоговійно. Якщо таке ставлення буде до нього, ти не будеш його вживати всюди, навіть не задумуючись над цим.

Варто зазначити, що розуміти потрібно цю заповідь ширше. В давнину «вживати імʼя Бога» означало закликати Його бути свідком при клятві. Тобто коли я щось комусь обіцяю зробити, і кажу щось типу «Клянуся Богом, що я це виконаю». Тож ця заповідь забороняє такі необдумані слова, адже ти не знаєш, що з тобою буде через 25 секунд, а ти Богом клянешся, що виконаєш обіцянку.

А тепер щодо молитви. Хтось скаже: «Це ж молитва, розмова з Богом, відповідно можна до Бога звертатися стільки, скільки захочеш». З одного боку – так. Але уявіть, що я спілкуюся з якимось там, наприклад, Андрієм. Говорю йому: «Андрію, ти знаєш, Андрію, де я вчора був, Андрію? Андрію, Андрійчику, послухай мене. Це, Андрію, дуже цікава історія буде, Андрію...». Як ви думаєте, через скільки хвилин моєї розповіді Андрій мені скаже пару ласкавих слів?

Євреї настільки шанували імʼя Бога, що практично ніколи його не проговорювали вголос, навіть забули, як воно звучить. Ми ж собі дозволяємо звʼязувати слова в молитві словами «Господи, Господи, Господи». На мою думку, і в молитві звертання до Бога має бути доречним, не навʼязливим, не даремним. Тобто воно має звучати саме тоді, коли це потрібно, а не після кожного слова чи речення. І у цьому буде проявлятися наша повага до Нього.  

Тож виконання третьої заповіді актуальне в будь-яких сферах нашого життя, в тому числі й у молитвах. Будьте мудрими! Відкрити / Коментувати

2022-08-10 16:21:11 Відкрити / Коментувати