Щоденник надії. Сергій Степанюк

2022-05-04 08:30:44 ​​Мене в дитинстві не брав гіпноз. Коли мама вмикала сеанси Кашпіровського, я вдавав, що засинаю, і мені було смішно від того, що хтось на це ведеться. Але людей, які піддавалися гіпнотичному впливу, на моє здивування, було дуже і дуже багато. Пройшли роки, я так і залишився скептиком, це мені у свій час допомогло повірити в Бога, хоча, можливо, це звучить дивно. Будь-яку інформацію, яку я отримую, я стараюся піддавати критиці, щоб не повірити в фейк чи не проковтнути якусь брехню.

Цікаво, що Кашпіровський і Чумак з екранів давно зникли, але після них, схоже, хтось десь там вгорі зрозумів, що через телебачення можна досить сильно впливати на маси, і навіть на відстані люди можуть піддаватися впливу. І, як кажуть, понеслась!

Я памʼятаю, як років 10 тому пророчили, що вплив телебачення з розвитком інтернету буде зменшуватися, але роки йдуть, а цей вплив не змінюється, навіть підсилюється за допомогою інших видів інтернет-медіа.

Маркетологи кажуть, що для того, щоб ви сформували позитивне ставлення до продукту, потрібно, щоб ви побачили його рекламу хоча б 9 разів. В той самий час у нас з вами розвинулася так звана "рекламна сліпота", і тому ми звертаємо увагу тільки на кожен третій показ реклами. А тепер порахуйте, скільки разів потрібно вам показати рекламу, щоб сформувати позитивне ставлення до продукту, який рекламується. 27. Отже, щоб сформувати в вашій голові позитивне ставлення, вам потрібно показати рекламу продукту (бажано в різних варіаціях) 27 разів на день.

А тепер увімкніть російські канали (насправді, не варто). І порахуйте, скільки разів на день ведучі розповідають вам про фашистів і "нациків" в Україні. І так щодня, і в різних варіантах. А коли ви заходите в інтернет, там навколо купа роликів, текстів, картинок, які теж роблять з вас прихильників "продукту" під назвою "русский мир".

Як результат – армія повністю відданих цій ідеї людей. Саме російські телеканали роками дивилися люди в росії, на Донбасі та в Криму до початку війни. Саме російські телеканали підготували віру людей в те, що "нацики" і "америкоси" їх хочуть знищити, бо вони їм заздрять. Неважливо, що росіяни живуть бідно, їх запрограмували, що Америка їм заздрить. Неважливо, що родичі в Україні їм розповідають, що самі ніколи фашистів в очі не бачили, вони ніколи в це не повірять, бо інші ідеї закарбовані в їхньому мозку.

Тобто критичне мислення уже не працює. А тому, у кого не працює критичне мислення, можна впарювати будь-яку ідею, і не потрібен гіпноз, хоча російська пропаганда, мабуть, і є одним із видів цього самого гіпнозу. І коли кажуть, що війна – це мир, люди вірять, і підтримують це, звеличуються вбивці, ґвалтівники, мародери: "Довкола кружляють нечестиві, тому що підноситься мерзенність людей" (Пс. 11:9)

Сьогодні прочитав у Біблії цей псалом. А там саме про майбутнє російського телебачення сказано: "Господь знищить усі зрадливі уста й зухвалий язик тих, котрі кажуть: Нашим язиком ми переможемо, уста наші при нас! Хто є нашим паном?" (Пс. 11:4,5) Мені подобається, як ці вірші звучать у російському сучасному перекладі: "О если бы Господь вырвал все языки льстивые и закрыл уста, говорящие высокомерно! Они смело хвалятся : «Языком своим победу одержим, свое слово еще скажем, нам никто не указ!»" Таке враження, що Давид Скабєєву процитував...

Ну а поки вони хизуються своїми майбутніми "перемогами", нам варто працювати над критичним мисленням, і довірою до Бога. Критичне мислення захистить від фейків, довіра до Бога дасть надію на переможне майбутнє. Повірте, прийде час розплати.

"Господи... збережи нас від цього роду навіки" (Пс. 11:8) Відкрити / Коментувати

2022-04-30 23:30:03 ​​ Коли почалася війна, я переїхала в іншу країну. Багато друзів і знайомих залишилися в Україні, і вони розповідають все, що там відбувається. А нам тут добре, до нас дуже добре ставляться, дали все необхідне. І чомусь мені соромно за те, що в мене все добре, а в Україні страждають люди. Я відчуваю себе зрадником для своїх друзів. Що робити в такій ситуації?

Насправді це абсолютно нормальна реакція для такої ситуації. І дуже поширена. А оскільки ти, наскільки я розумію, людина віруюча, то твоє сумління змушує тебе ще більше переживати через це.

Такий стан називається «синдромом вцілілого». Про нього можна багато прочитати в інтернеті. Мова про такі почуття, коли тобі вдалося вціліти, в той час, як інші загинули. І здається, що якби залишився там, де загинули інші, то можна було б якось допомогти і їм врятуватися.

Але, звичайно ж, такі думки не мають ніяких реальних підстав. Не варто себе винити в тому, що ти рятуєш своє життя. Це – нормально. Кожен українець мав право вибору в цих подіях (крім чоловіків призивного віку) – виїхати чи залишитися. І якщо ти виїхала – це дуже добре.

Не варто порівнювати свої почуття й обставини з почуттями й обставинами інших. Завжди знайдеться той, у кого вони гірші, ніж у тебе. Ми ж не змагаємося.

Я не знаю, звідки саме ти виїхала, але, наприклад, зовсім недавно влада дуже просила, щоб люди виїхали зі східних областей України. Адже якраз це полегшить роботу військових на цій території. І коли я читаю, що люди там так і не виїхали, та ще й дітей біля себе тримають, а потім ці діти гинуть, від цього дуже боляче стає.

Отже, що робити, щоб не було сорому від того, що виїхала:
Можна записатися, наприклад, у якусь волонтерську організацію, щоб допомагати іншим біженцям.
Можна підтримувати тих, кому важко, особистими повідомленнями, постами в фейсбуку й інстаграмі, і, звичайно ж, молитвами.

Тобто задіяти усі можливості, щоб бути комусь корисним. І частіше дякувати за те, що Бог тебе привів саме в цю країну. Адже у Нього на тебе є певні плани, і Він хоче бачити саме у цьому місці в цей час. Тому не сумуй, ти там, де маєш бути. Відкрити / Коментувати

2022-04-28 18:45:46 ​​ В мене є подруга, яка відвідувала велику церкву, було насичене молодіжне життя. Коли почалася війна, всі їі друзі роз’їхалися, а вона переїхала в маленьке село, де збирається всього декілька людей. Я з нею спілкуюся, і вона каже, що їй дуже сумно, апатія, тому що вона розуміє, що вже не повернеться в ту церкву і не побачить друзів. Також немає бажання читати Біблію і навіть молитися.
Тепер запитання: Як її потішити словами, що порадити, чим допомогти? (крім молитви, я їй це казала, не допомагає)

Тут важливо розділити цю проблему на дві частини

Моральний стан через переїзд і відсутність друзів. Такий стан зараз відчувають практично усі біженці чи переселенці. І це не залежить від їхньої духовності, від кількості друзів, від насиченості життя чи величини церкви. Просто всі ми хочемо додому, в ті обставини, в яких ми були до початку повномасштабної війни.

Як з цим справлятися, якщо проблема не вирішується, і війна не закінчується так швидко, як хотілося б? Тут вже залежить від темпераменту людини. Хтось похандрить, і адаптується до нових умов, а хтось буде депресувати довго. І тут не варто якось засуджувати людину за її апатію, бо усі ми різні, і по-різному переносимо такі проблеми.

Духовний стан. Так, апатія впливає на бажання боротися і взагалі щось робити для покращення своїх стосунків з Богом. Але тут все дуже взаємоповʼязане. Не хочеться читати Біблію – треба змушувати себе сідати і читати. Не хочеться молитися, треба ставати на коліна, і казати Богу: "Не хочу молитися! Допоможи!" І, найкраще допомагає у цьому питанні, як свідчить практика – служіння іншим людям, активне волонтерство.

Тож як підтримати, що порадити?

Дзвони їй, просто розповідай про все підряд, просто спілкуйтеся, просто смійтеся, роби все, щоб вона відчула, що, всупереч обставинам, друзі є, хоч і тимчасово на відстані. Зустрічайтеся молоддю в зумі, листуйтеся в телеграмі. Якщо спілкування буде активним онлайн, буде розуміння, що всі теперішні обставини – тимчасові, і скоро все повернеться до довоєнного стану.

Порадь їй знайти можливість служити там, де вона знаходиться. Якщо це село – щось десь допомагати на городі бабусям, сходити за продуктами, поприбирати в хаті. Повторюся: служіння іншим – найкращий метод допомоги собі в депресивному стані.

Звичайно ж, продовжуй молитися за неї, молитися з нею. Запропонуй разом досліджувати якусь книгу Біблії, або вивчати напамʼять, наприклад, послання Якова, чи ще якусь книгу Біблії. Головне – не залишай її, і просто будь на відстані смс чи дзвінка.

Все буде добре. Можливо, не точно так, як було до війни, але буде все так, як задумав для нас Господь. Просто потрібен час для адаптації, і ми обовʼязково ще всі разом зустрінемося. Тримаймося! Відкрити / Коментувати

2022-04-26 22:55:32 ​​ Скажіть, будь ласка, що мені робити? Чоловік віруючий, але вже пару років як відійшов від Бога і має залежність – ігроманія. Сімʼя на межі розпаду.

Найбільша складність цієї ситуації не в залежності й не в розпаді сімʼї. А, наскільки я розумію, в тому, що він не має бажання щось змінювати. Отже, в першу чергу потрібно працювати над наступним у його житті

Бажання змін. Хочеться поставити його на перше місце, адже від цього бажання залежать будь-які дії до відновлення. Але Біблія говорить: "Адже то Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання, і дію" (Филип’ян 2:13)

Тому все ж, першим пунктом, над яким потрібно працювати – це його повернення до Бога. Забудьте про залежність, про всі сварки в сімʼї, на першому етапі потрібно зосередитися над тим, щоб він повернувся до Бога. Що для цього можна зробити?

В першу чергу, станьте для нього представником Бога. Але не Бога в ролі Судді, а в ролі Ісуса, Який "прийшов Він не для того, щоби служили Йому, а щоби послужити й віддати Свою душу як викуп за багатьох!" (Матвія 20:28)

Щодо його гріхів, залежності й всього іншого – памʼятаєте, що Ісус сказав жінці, яку взяли у перелюбі? Завдяки такому ставленню до неї з боку Ісуса та жінка відвернулася від своїх гріхів, і пішла за Ісусом. Тому поки ваш чоловік не навернеться до Бога, не варто його пиляти, що він грішить. Краще послужіть йому, проявіть любов, як тільки це можливо.

Крім того, молитва і піст – це те, що має стати вашою звичкою, якщо ви справді хочете врятувати свого чоловіка. Попросіть церкву молитися. Якщо це буде доречно, запросіть його старих друзів, щоб відвідували його, можливо, разом зустрічатися на природі, в якихось невимушених обставинах, де він буде почуватися комфортно.

Якщо він щиро повернеться до Бога, тоді вже разом з Ним можна починати працювати над ігроманією і стосунками в сімʼї. Але щось мені підказує, що в процесі виконання першого пункту і ситуація з залежністю, і стосунки добряче покращаться. Головне, щоб вам вистачило терпіння і любові служити чоловікові й боротися за його спасіння. Тож, мабуть, першим пунктом варто поставити працю над власним відродженням і стосунками з Богом. Тільки тоді ви зможете допомогти чоловікові. Відкрити / Коментувати

2022-04-26 11:35:22 ​​Ну ладно, давайте поговорим о Донбассе, и почему мы 8 лет молчали. Это стало уже стандартной фразой, которую представители российской нации обвиняют в ответ на посты об убийствах детей в Украине. Хочу представить свой ответ верующим людям, ведь у нас с ними вроде как одна Библия и одни принципы должны быть.

Так вот, в этом вопросе есть несколько проблем.

1. Интересно, что одни жители Донбасса божатся, что их бомбила Украина, другие, жившие на той же территории, доказывают, что их бомбила другая сторона. Кому же верить? Когда падает бомба, она не представляется, какой она национальности, и кто ее направил в это место. Как узнать? Все просто – это зависит от вашей веры. Если вы верите, что вас бомбит Украина, то все бомбы будут украинскими, и наоборот.

2. Кстати, меня интересует почему вы молчали, когда россия бомбила Чечню, например. Но вы ответите, что там была специальная контртеррористическая операция, ведь Чечня хотела отделиться, а это запрещено конституцией россии. Серьезно? Может быть, вы молчали, потому что тогда фейсбука еще не было?

3. Ну хорошо, давайте представим себе, как будто Украина все-таки бомбила, и от этого погибли люди. Российские христиане, какую Библию вы читаете, что радуетесь, что за это погибают люди, но даже не те, которые бомбили, а мирные дети, женщины, старики? Если украинцы – ваши враги теперь, то какой любви к врагам от вас ждать? С надписью "За детей" по детям Краматорска? И, кстати, сравните Донецк после 8 лет бомбежек, и Мариуполь или Волноваху за 2 месяца "ответной любви"...

А теперь по существу вопроса, почему мы молчали. Отвечу. Было не до того, потому что были заняты руки. Мы ездили на Донбасс отстраивать дома пострадавшим, мы возили гуманитарку, воду, еду. Мы принимали переселенцев, бежавших от войны, мы искали им жилье и работу. Мы делали все, чтобы помочь жителям этой территории.

И когда придет Христос на Землю, нам будет что Ему рассказать о нашем отношении к Донбассу. А будет ли вам что рассказать о своем отношении к Украине? Відкрити / Коментувати

2022-04-25 13:14:11 Україно, тримайся за Бога, рідненька…



Відкрити / Коментувати

2022-04-24 00:33:20 ​​Якось немає сили говорити про Пасху цього року. Коли росія напередодні свята, яке сама ж святкує, приносить в жертву тримісячне дитя з Одеси, якось не вкладається в голову таке "християнство".

Сьогодні, коли більшість в цій "православній" країні горлатимуть "воістіну воскрєс!", хочу підняти тему фейкової віри. Як може бути так, що люди, які цитують Біблію на велелюдних зборах, наказують ракетам летіти туди, де ховаються діти? Як можуть люди, які виходять за кафедри, чи проголошують проповіді в церквах, виправдовувати війну в країні, яку до цього ніби то любили й називали "братським народом"?

На мою думку, фейкове християнство стало новою релігією у світі. Так, воно розповсюджене не тільки в росії, фейкових християн є дуже багато і в Україні, і в інших країнах. Просто в залежності від виховання і культурних цінностей країни, де вони проживають, їхній вплив на суспільство і наслідки цього впливу різні.

Що таке фейкове християнство? Це християнство для галочки. Це коли ти не читаєш Біблію, і не збираєшся цього робити, але ти святиш яйця і паску, бо так треба. Це коли ти не сильно розбираєшся, чому Христос помер на хресті, але ти обовʼязково носиш хрестика, бо він тебе має охороняти. Це коли ти ніколи у своєму житті не молився, але іконку в машині обовʼязково чіпляєш. Це все фейк, це не віра. І галочки оці нікому не потрібні, в тому числі Богу. І коли черговий путін чи гітлер, чи ще якийсь диктатор скаже тобі, що війна – це мир, ти повіриш, тому що фейкова віра у твоїй голові не поставила блок цій ідеї.

Справжнє християнство – це не просто виконання якихось традицій, воно спонукає людину мислити, воно спонукає людину діяти. Діяти проти зла, діяти проти гріха, відстоювати вічні Божі цінності. І його не здатна перемогти жодна пропаганда. 
Тож, дорогий українцю, сьогодні, коли ти теж говоритимеш "Христос воскрес!", задумайся, чому ти це говориш. Чи справді ти віриш в Ісуса, в Його воскресіння, чи ти просто ставиш галочку, бо "так треба"?. Можливо, сьогодні варто відділити себе від фейкового християнства, і врешті-решт взяти в руки Біблію, і спробувати дізнатися, чого від тебе очікує воскреслий Христос?

Колись Ісус сказав про Себе: "Як прийде Людський Син, то чи знайде Він віру на землі?" (Луки 18:8) Справжню щиру віру, не фейкову. Це запитання стоїть сьогодні перед кожним з нас.

Христос воскрес! А ти справді віриш в це? Відкрити / Коментувати

2022-04-22 21:50:51 ​​ Як зрозуміти цей текст: "І до Ангола Церкви в Філядельфії напиши: А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробовування, що має прийти на ввесь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі". (Об'яв. 3:7, 10). Виходить, що якщо бути вірним Богові, то він збереже від випробувань? Чи то окрему частину? Бо ж багато вірних Богу людей піддавались різним випробуванням і стражданням. Чи тут говориться про окремий період і окремих людей?

Варто розуміти, що пророцтва Біблії всі крутяться навколо певних подій історії землі саме в релігійному контексті. І коли говориться про випробування, які матимуть всесвітні масштаби, то теж варто розуміти, що мова про релігійну складову цих випробувань.

Мабуть, ні для кого не секрет, що Біблія пророчить про те, що перед Другим приходом Ісуса Христа на землю вірні Йому християни матимуть особливі переживання, повʼязані з гонінням на них. Але якраз тут Господь обіцяє, що ті, хто зберіг Його слово, був Йому вірним, обовʼязково будуть збережені в той час випробувань.

До речі, в оригіналі слово, яке тут перекладене як "випробування", перекладається ще й як "спокуса". Тобто в залежності від контексту, перекладачі на свій розсуд використовували відповідне слово. Які будуть спокуси у справжніх християн, коли їх гнатимуть? Не думаю, що мова йтиме про ті ж спокуси, з якими ми стикаємося у теперішній час.

Та хоч би що там було, Господь обіцяє Свій захист у ті страшні часи. "Жодна зброя, викувана проти тебе, не буде успішною, – і будь-якого язика, що виступатиме проти тебе на суді, ти засудиш. Така спадщина Господніх слуг, і їхнє виправдання від Мене, – говорить Господь" (Іс. 54:17) Відкрити / Коментувати

2022-04-16 19:13:15 ​​ Чому Бог допустив війну?

Я помітив, що коли віруючі люди відповідають на це запитання, вони намагаються усілякими засобами, правдивими й не дуже, виправдати Бога. Та чи треба це робити? Чи потрібні Богу адвокати?

Сьогодні я бачу в мережі пости людей, які після побаченого ними на війні, кажуть: «Я більше не вірю в Бога, який допустив цю війну». І хочеться відразу написати у коментарях таким людям, як вони помиляються... Але чи потрібні Богу адвокати? Я розумію, що адвокатом Бога я бути не можу, і не зможу відповісти достеменно на це запитання, але свої думки з цього приводу я таки маю.

В першу чергу важливо розуміти контекст. Коли ми говоримо про війну, ми говоримо тільки про неї, і про ту біду, яка нас оточує в цей момент. А щоб відповісти на запитання «Чому Бог допустив цю війну?», потрібно знати й розуміти контекст всієї історії землі.

Так от, важливо розуміти – ми не з того боку дивимося. Ми знаходимося на планеті зла, де Бог часто проявляє добро, а не на планеті добра, де Бог часто допускає зло. Коли люди почали грішити, цим практично вони заборонили Богу втручатися в їхнє життя. І обрали іншого володаря – диявола, який впливає на всі явища на нашій планеті. Це знаєте, як дорослий чоловік робить все, що він вважає за потрібне, а його мама може тільки зітхати, коли він зробить щось погане, адже змусити його робити тільки щось хороше вона не може.

Віруючі люди з росії часто говорять, що це Бог нас карає за щось війною. Але якщо подивитися, в якому стані була релігійна свобода в Україні до війни, то нам можна було тільки позаздрити. Тисячі євангелізацій, соціальна робота, про Бога розповідали всюди. І за це нас покарали? Бог? Швидше навпаки, «Ваш ворог — диявол — ходить і ричить, мов лев, шукаючи, кого б поглинути. Протидійте йому міцною вірою, знаючи, що тих же самих страждань зазнають і ваші брати у світі» (1 Петра 5:8-9). Це більше схоже на правду.

Отже, війна в Україні, на мою думку, це лише одна зі страшних битв у великій війні, війні сатани проти Бога. Так, на жаль, хтось із нас може програти цю локальну битву і зустрітися зі смертю чи стражданнями, але дуже важливо нам не програти у великій війні. Так, Господь інколи допускає смерть хороших людей, і навіть у Біблії записана така думка: «Праведник гине..., і мало хто задумується, що таким чином праведний забирається, щоб не бачити зла, і знайти спокій» (Іс. 57:1,2).

Знову ж таки, якщо дивитися на одну точку – війну, страждання і горе саме зараз, і саме тут, висновки виходять одні, а якщо поглянути на контекст, можуть зʼявитися інші.

Я розумію, що мої роздуми мало чим допоможуть розчарованим, але я впевнений в одному – Бог обовʼязково втрутиться в цю велику битву, щоб закінчити її перемогою. Зараз Він поруч з тими, хто страждає, і як та мама, плаче за своїми дітьми, які потерпають від війни, але скоро Він прийде на землю Переможцем, щоб врятувати усіх від зла і смерті, і подарувати нове життя, в якому вже не буде воєн, не буде болю, не буде гріха. І тоді 100% будуть покарані ті, хто творив беззаконня, хто вбивав і знущався. І ми зустрінемося з багатьма тими, хто пройшовши страшні наслідки гріха, постраждав від них і загинув, адже навіть якщо у їхньому житті була програна ця війна, велика битва вже виграна Богом.

Тож чому Бог допустив цю війну? Навряд чи є однозначні відповіді, і я впевнений, що Богу не потрібні адвокати. Але я точно знаю, хто винен у всіх війнах на землі, і від мене залежить, чи дозволю я Богові перемогти у найголовнішій битві за моє життя. Відкрити / Коментувати

2022-04-15 22:47:20 ​​ Давайте говорить на суржику!

Думаєте, зі мною щось сталося? Той, хто замучив усіх виправленнями й прагненням до ідеальної української, закликає говорити суржиком. Жах!

Поясню. На початку повномасштабної війни 18% українців заявляли, що вони російськомовні. А от коли полилася кров в Україні, 34% з них вирішили перейти на українську. Нескладно порахувати, яка кількість таких людей. Це майже 2,5 млн людей!

2,5 млн українців, які дуже соромляться своєї неідеальної української мови. Ці люди поруч з вами, це ваші сусіди, родичі, друзі. І саме від вас, дорогі мої українськомовні українці, залежить, чи вдасться їм втриматися. Ну, звичайно, є різні люди, і їм байдуже, що подумають про них їхні співрозмовники. Але переважній частині російськомовних патріотів соромно говорити суржиком, коли поруч з ними хтось гарно мовить соловʼїною.

Тож прошу вас, українськомовні

В жодному разі не смійтеся, якщо вони скажуть щось неправильно, і це, можливо, буде навіть звучати кумедно.

Підтримайте людину, якщо вона намагається говорити українською, похваліть, що у неї вже є прогрес (адже навіть рішення перейти на українську, це вже прогрес).

Запропонуйте допомогу (якщо це буде доречно) у вивченні мови.

Розкажіть їм свою історію української мови. Адже для багатьох з нас рідною мовою є полтавський, житомирський, черкаський, закарпатський, та навіть львівський суржик (так, у Львові можна зустріти досить багато русизмів у мові, і їм важче його викоренити, ніж іншим, бо вони впевнені, що говорять чистою українською).

Звичайно, мій заклик говорити суржиком на початку посту більше є жартом, але, як відомо, в кожному жарті є частка правди. Погодьтеся, що ваша мова не така вже й ідеальна (хіба що ви Олександр Авраменко), і тим, хто саме перейшов на українську з російської, буде легше, коли вони бачитимуть поруч такого ж "смертного", який продовжує працювати над своєю мовою.

Підтримуймо одне одного! Разом переможемо! Відкрити / Коментувати