Прим. пер.

2021-12-02 11:00:57 Like a Boss

У перекладацькому ремеслі, як і в будь-якому іншому, багато вад: прекаріатна праця, невпевненість у завтрашньому дні, виснажлива монотонна тяга. Коли «з дитинства мріяв бути перекладачем», про це не думаєш. Думаєш, коли вже трохи поварився.

Але є й переваги. Наприклад, відсутність начальства. Ти сам собі деміург. Перекладай добре, не відступай від дедлайна далеко — ніхто тобі й слова поперек не скаже. Відкрити / Коментувати

2021-11-29 14:26:48 Хибний друг · 15

Англійське слово check у половині випадків означає «рахунок», а не «чек». Як, наприклад, отут. Ти в ресторані оплачуєш «рахунок» (сheck), а потім тобі, буває, приносять «чек» (receipt).

#переклад Відкрити / Коментувати

2021-11-27 12:37:17 Що я читаю. Шість останніх книжок
#книгопанорама

13
Питер Акройд. Ньютон
Біографія Ньютона від знаменитого англійського автора. Надто популярна і дуже коротка, мов стаття якась. Ньютон вартий більшого — там матеріалу на три томи вистачить. 5/10

14
Людмила Петрановская. Selfmama. Лайфхаки для работающих мам
Популярна педагогіка з практичними порадами, як не збожеволіти під тягарем батьківства. Мораль — розслабтеся і не пасіть зайців. 6/10

15
Митио Каку. Паралелльные миры
Асорті з популярної (астро)фізики. Якщо задача — обмежитися однією книжкою на цю тему, то Мітіо Каку (у нас його перекладають на американський, а не японський манер Мічіо Кайку) цілком годиться. 7/10

16
Леонард Млодинов. Радуга Фейнмана
Вдруге перечитав зворушливі спогади Млодінова про мого улюбленого Фейнмана. Вони кілька років працювали в сусідних кабінетах у Калтеху. 8/10

17
Пелевин. Transhumanism, Inc.
Якщо ви читали передостанню книжку Пєлєвіна, то й останню читали. Усе те саме, тільки бульбашок у шампанському менше і на смак кисліше. Пєлєвін проводить натурний експеримент — що буде, якщо кожного року випускати роман. В літературному сенсі нічого хорошого. 5/10

Цитата: «Реальность в наши дни — частная платформа, а если вас что-то не устраивает, то никто не принуждает вас держать здесь акаунт»

18
Иен Пирс. Перст указующий
Одна з моїх улюблених книжок, перечитав утретє. За жанром це історичний детектив. Оксфорд, 1650-ті роки. Щойно була революція, тепер реставрація. Аж раптом у коледжі знаходять труп професора. Історію по черзі розповідають четверо очевидців. Розповідають дуже переконливо — всі кінці сходяться: мотив ясний, хто вбивця зрозуміло. Одна біда — мотив і вбивця у всіх чотирьох різні.

Іронія в тому, що останнім приходить професійний історик і говорить «зараз я вам розкажу, як усе було насправді, бо моя розповідь найбільш легітимна — спирається на документи». І викладає найхимернішу версію.

І все це майстерно нанизано на деталі епохи, ранню історію науки, любовну історію. Ще й блискуче перекладено. По суті, Пірс дуже тонко деконструював історичне ремесло. Коли я вперше читав цю книжку, то було жаль, що вона така коротка — всього 600 сторінок. Востаннє жаль, що книжка коротка, виникав у дитинстві.

За постановкою питання нагадує великий фільм Куросави «Расемон». Ця книжка грає в одній лізі з «Іменем рози» Умберто Еко. 10/10 Відкрити / Коментувати

2021-11-18 11:55:39 Епонім

Недавно в кінотеатрах пройшов фільм про Міхаеля Шумахера — великого пілота Формули 1 загалом і команди «Ферарі» зокрема. Його ім’я стало епонімом швидкості — «Теж мені Шумахер знайшовся». Навіть наклейки на бампер є — «Шумахер за кермом».

Звісно, в тому, що Шумахер став епонімом, є його пряма заслуга: не був би чемпіоном — не став би. Але є в цьому й випадковість, пов’язана з фонетикою імені. Стали б епонімами інші пілоти — Райконен, Кулхард чи Ферстапен? Можливо, але з меншою імовірністю. У «Шумахері» є «шум, «шухер» і панчлайн — «хер».

Так що вигравай не вигравай, а станеш ти епонімом чи ні залежить від випадковості, яка вбудована в саму фактуру життя. Відкрити / Коментувати

2021-11-17 12:07:57 2 за ціною 1

Досить часто буває так, що перекладач здає у видавництво два варіанти перекладу фрази. Це своєрідна поразка перед текстом — «я не зміг вибрати». Тепер хтось інший — наприклад, редактор — має дограти спортивний епізод до кінця. Звісно, бувають складні моменти і перекладач хоче порадитися — це нормально.

Але не треба писати два варіанти перекладу прямо в тексті, інакше в силу законів Паркінсона («якщо помилка може трапитися, вона трапиться») так і піде в друк. Ось вам наочний приклад на картинці.

Один варіант перекладу — в самому тексті. Альтернативний — в коментах на берегах. Так вони існуватимуть поруч, але в різних площинах, і не сплутаються в один клубок.

#ремесло Відкрити / Коментувати

2021-11-16 12:07:47 Культ деталі · 17

Знавці книжкового ремесла оперують іноді тонким і невловимим поняттям «смак читання». Цей смак складається з суми дрібниць: шрифт, інтерліньяж, ширина шпальти, щільність набору, папір, кольори і т. д. Щоб його відчути, потрібні розвинені читацькі рецептори — більшість читачів відзначають хіба розмір шрифту — ось цей «великий», а ось цей «маленький». Але добре зроблену книжку вони відчують, як відчувають різницю між ДСП і дубовою дошкою.

Шліфувати дрібниці, які створюють смак читання можна нескінченно. Я знаю метранпажів, які вручну ширину пробіла задають. Тут, як і в житті загалом, важливо вчасно зупинитися.

Так от, у цій книжці в останньому слові на сторінці ніколи не буває переносів. Так читачу на міліметр комфортніше.

Огастін Седжвік. «Каваленд» (видавництво «Лабораторія») Відкрити / Коментувати

2021-11-01 11:21:44 4 см

Найкраща професійна порада, яку я отримав від старших колег — коли перекладаєш або редагуєш, вистав усі поля в док-файлі по 4 сантиметри замість стандартних для ворда дюймових.

Відтоді життя засяяло новими барвами. Уже потім я знайшов теоретичне пояснення цього ефекту. Це називається закон Фітса (Fitts’s law) — що менший елемент, з яким взаємодіє людина, то більше зусиль вимагає процес взаємодії.

Найпростіша побутова екстраполяція цього явища — тарілки. Що більша тарілка, то зручніше з неї їсти. Саме тому в ресторанах тарілки більші, ніж удома, хоч порції менші.

#ремесло Відкрити / Коментувати

2021-10-16 21:14:33 ​«Мой письменный верный стол»

Колись у соцмережах був забавний флешмоб «Покажи своє робоче місце» — перекладачі фотографували свої кімнати, столи і комп’ютери. Завжди цікаво сходити в гості, подивитися як люди живуть. Тим більше, що у перекладачів — а здебільшого це фрілансери — межа між «роботою» і «життям» болісно тонка: як працюєш, так і живеш.

Інтер’єри були різні, як різні бувають люди, але буржуазної розкоші, як у літературно-меморіальних музеях пригноблених українських класиків, ніхто, здається, не показав. (Сходіть, поки гарна погода, в музей Бажана на Терещенківській, 5 — побачите, в яких умовах має працювати справжній столичний інтелектуал.)

Так от, догнала мене якась меблева реклама і на цей пост надихнула. Стіл на ній був, може, й красивий, з шухлядками, але абсолютно безглуздий. Головний критерій при виборі столу — де він буде стояти: уздовж стіни чи якось інакше.

Якщо уздовж — а так найчастіше буває у наших дрібнопомісних квартирах, — то критичне значення має глибина столу. Мінімум 70 см, що більше, то краще. Стіл глибиною 60 см не дозволить людині середнього зросту випростати під ним ноги, а значить біль у колінах — це справа часу. Загальне правило: стіл, якщо він стоїть уздовж стіни, має бути максимально глибоким.

Другий важливий момент — ширина столу. Розкиньте руки хрестом. Заміряйте відстань між долонями — оце і є мінімальна ширина вашого столу. Загальне правило: стіл має бути максимально широкий, що ширший, то краще. Приблизний орієнтир — 120 сантиметрів. Тоді на нього можна поставити серйозний монітор.

Все інше — матеріал, колір, конструкція — другорядні речі. У мене от такий, але тему письмового столу не закрито.

У Корнія Івановича Чуковського було в кабінеті чотири столи — на кожному своя робота. Відкрити / Коментувати

2021-10-09 10:00:57 ​Не час помирати (No Time To Die, 2021)
#кінопанорама

Джеймс Бонд — квінтесенція масової культури, хімічно чистий мейнстрім, тим і цікавий. І дорога редакція твердо стоїть на тому, що зняти хороше кіно про Бонда складніше, ніж фестивальний артхауз, як складніше написати сонет, ніж сучасну українську поезію. Ювілейному, 25-му фільму серії не пощастило — два роки він пролежав на ковідній полиці, аж модні гаджети в кадрі встигли застаріти. Нарешті ми дочекалися. І що?

Беремо попередні 24 фільми, тасуємо, щедро додаємо сюжетних нісенітниць і карикатурних персонажів, вставляємо півтора жарти і множимо на дві з половиною години. (Вимальовується емпіричне правило: якщо фільм іде більше двох годин, можна на нього не йти. Швидше за все, художнє висловлювання не виправдає такий хоронометраж.)

У підсумку вийшло щось на рівні «Кванта милосердя». До «Казино “Рояль”» — на мою думку, найкращого фільму бондіани — не дотягує. Леа Сейду в ролі бонд-герл абсолютно дерев’яна, куди їй до Єви Грін. Рамі Малік в ролі поганця не дотягує ні до Крістофа Вальца, ні до Мадса Мікельсена. Але 30 хвилин естетичного задоволення ви отримаєте: класичні догонялки «ягуар — астон мартін» лишилися, а італійське містечко Матера на початку невимовно гарне.

Цим фільмом Деніел Крейг прощається з роллю Бонда і віддає тягар білої людини комусь іншому. Далі, от побачите, буде перемога прогресивної ідеології і ламання архетипів. Закінчиться все сумно. Згадайте останнього Термінатора — на пенсії штори шив. 6/10 Відкрити / Коментувати

2021-10-03 12:12:30 Нема в світі досконалості

Якось Альф із великого і ще краще перекладеного серіала почав набирати вагу. І так погладшав, що його ніхто з місця зрушити не міг. При цьому ніяких зовнішніх ознак ожиріння не було — збільшувалася тільки питома вага, а не об’єм тіла. Віллі здивувався, а Альф каже:

— Це мудре пристосування нашої природи, щоб не доводилося міняти розмір одягу.

Шкода, що люди так не вміють. А ще шкода, що не можна виспатися на тиждень наперед і наїстися. Відкрити / Коментувати