Висновки ВС та ВАКС від АО АС

2021-06-08 07:44:37 Постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 01 червня 2021 року (справа № 226/1868/19, провадження № 51-529км21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97430022 Відкрити / Коментувати

2021-06-07 14:21:42 Постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 03 червня 2021 року (справа № 539/971/20, провадження № 51 - 1745 км 21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

При вирішенні питання щодо можливості закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, обов`язково необхідно з`ясувати, чи дійсно має місце декриміналізація діяння, в якому обвинувачується особа. У випадку ж зміни закону України про кримінальну відповідальність має вирішуватись лише питання щодо застосування закону у часі відповідно до вимог ст. 5 КК.

 Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних Ігор» N 768-ІХ від 14.07.2020, який набрав чинності 13.08.2020 ст. 203-2 КК викладено в новій редакції, частиною першою якої було визначено нові диспозицію і санкцію, а саме - за організацію або проведення азартних ігор без ліцензії на провадження відповідного виду діяльності з організації та проведення азартних ігор, що видається відповідно до закону або випуск чи проведення лотерей особою, яка не має статусу оператора лотерей, або організація чи функціонування закладів з метою надання доступу до азартних ігор чи лотерей, які проводяться в мережі Інтернет, - передбачено санкцію (покарання) у виді штрафу від 10 тисяч до 40 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

Об’єктом злочину, передбаченого ст. 203-2 КК, був і є встановлений порядок зайняття господарською діяльністю, але у редакції Закону, яка діяла до 13 серпня 2020 року він стосувався законодавчої заборони на здійснення грального бізнесу як виду господарської діяльності взагалі, а у зміненій редакції Закону такий порядок стосується тільки у частині законодавчої заборони на незаконну діяльність з організації або проведення азартних ігор, лотерей.  

Висновок щодо декриміналізації діяння за  ч. 1 ст. 203-2 КК є передчасним, оскільки цю статтю Закону законодавцем не виключено, а змінено лише її редакцію, диспозиція якої охоплює здійснення господарської діяльності у сфері забороненого законом грального бізнесу.


Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97394120 Відкрити / Коментувати

2021-06-07 07:30:35 Постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 24 травня 2021 року (справа № 640/5023/19, провадження № 51-2917 кмо 20)
 
Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:
 
Належна правова процедура реалізації повноважень щодо зміни підслідності містить такі елементи: а) належний суб’єкт (Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники); б) оцінка досудового розслідування як неефективного; в) відображення такої оцінки у відповідному процесуальному рішенні - постанові; г) вмотивованість такої постанови.
 
Обов’язковою передумовою реалізації повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК (зміна підслідності), є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.
 
Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності відповідним прокурором може бути встановлено на будь-якому етапі досудового розслідування, в тому числі і на його початку, та бути підставами для прийняття рішення в порядку і відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КПК.
 
У кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідному процесуальному рішенні - постанові Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, яка має відповідати вимогам ст. 110 КПК, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення.
 
Постанова про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яка здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості.
 
У разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПК, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матиме місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК та порушення вимог статей 214, 216 КПК.
 
Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.
 
Повний текст судового рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97286253 Відкрити / Коментувати

2021-06-04 20:46:34 Постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 19 травня 2021 року (справа N594/1332/17, провадження N51-188км21)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Відсутність постанови про групу прокурорів у матеріалах кримінального провадження на час судового розгляду в суді першої інстанції, проте її наявність у матеріалах досудового розслідування, не може свідчити про відсутність законних повноважень у прокурора.

Службова особа, яка займає відповідальне становище не вправі одержувати будь-якої винагороди у зв`язку зі здійсненням своїх службових повноважень, тобто кримінальна відповідальність за порушення цієї заборони настає в тому разі, коли особа, яка дає неправомірну вигоду, усвідомлює, що дає його саме такій особі у зв`язку з можливостями її посади, а особа, яка одержує неправомірну винагороду, розуміє (не може не розуміти) значущість займаної нею посади, її статусність та можливості.При цьому враховується і вагомість цієї посади у сприйнятті особою, яка надає неправомірну вигоду, мета, яку переслідує останній, та його переконаність у тому, що цієї мети буде досягнуто завдяки можливостям посади, яку обіймає особа, яка отримує неправомірну вигоду.

Не зазначення у резолютивній частині вироку редакції статті, яка підлягала застосовуванню, за умови визначення юридичного формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, та призначеного покарання у редакції статті, чинній на момент вчиненого злочину, не є істотним порушенням та не може слугувати підставою для скасування судового рішення.

Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97104057 Відкрити / Коментувати

2021-06-03 12:09:23 Постанова Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 20 травня 2021 року (справа №  130/2225/15-к, провадження № 51- 4527км20)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Згадка у положеннях КПК, які регулюють окремі слідчі дії, у тому числі у ч. 1 ст. 236 КПК, вираз «слідчий чи прокурор» або «слідчий, прокурор», не означає, що таким чином законодавець виключив можливість їх проведення працівником оперативного підрозділу. Саме для того, щоб не потрібно було у кожному положенні закону повторювати «співробітником оперативного підрозділу, який діє за дорученням слідчого або прокурора» законодавець і зазначив у ч. 2 ст. 41 загальну формулу, яка прирівнює співробітника оперативного підрозділу до слідчого, якщо він діє за дорученням слідчого або прокурора.
За іншого тлумачення слід дійти висновку, що жодна слідча дія не може бути проведена співробітником оперативного підрозділу, оскільки стаття 223 КПК, яка стосується загальних вимог проведення слідчих (розшукових) дій, також згадує лише слідчого та прокурора. Однак таке тлумачення прямо суперечило б положенню п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК.

Аналогічні висновки містяться у Постанові Другої судової палати від 11 лютого 2021 року у справі № 759/4191/19 (провадження № 51-5506км20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/94938768), Постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 4 березня 2020 року у справі № 559/572/18 (провадження № 51?3445км19, http://reyestr.court.gov.ua/Review/88103410).

У той же час у Постанові колегії суддів Другої палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2019 року (справа № 466/896/17, провадження № 51-7759км18) не наведено обґрунтування, чому використання у статті 236 КПК тієї ж законодавчої техніки, яка використовується у інших положеннях, які регулюють проведення слідчих і розшукових дії, дало підстави вважати, що це положення виключає застосування згаданих загальних положень статей 40 та 41 КПК.

Таке обмеження унеможливлює проведення розслідування у складних справах, де може знадобитися одночасне проведення слідчих дій у різних місцях.

Повний текст судового рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97175091 Відкрити / Коментувати

2021-06-02 10:34:24 Постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 травня 2021 року (справа N513/194/16-к, провадження N51-5979км20)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров`я також є об`єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність. Зокрема, вчинені винним щодо знайомих осіб (членів сім`ї, родичів, сусідів та інших) дії, що супроводжувалися заподіянням тілесних ушкоджень, і були викликані особистими неприязними стосунками, певними діями потерпілих тощо, кваліфікують як хуліганство лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Наявність особистих неприязних стосунків між особами сама по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.

Під час кваліфікації протиправного діяння як хуліганства чи як злочину проти здоров`я потрібно обов`язково брати до уваги таку ознаку суб`єктивної сторони злочину, як його мотив. Особливістю мотиву хуліганства є причинна зумовленість. Причини, які спонукали винного вчинити такі дії, можуть бути різні, але поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість) чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97103998 Відкрити / Коментувати

2021-06-01 14:58:16 Постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 13 січня 2021 року (справа N243/1573/17, провадження N51-4962км20)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Оскільки управління комунальної власності діяло лише на виконання рішень міської ради, не маючи самостійних владних повноважень для визначення об’єктів приватизації та способу здійснення такої приватизації, а до повноважень заступника міського голови не входило визначення майна комунальної власності, обрання способу здійснення приватизації, оцінки майна, а також організації, проведення аукціону та визначення його переможця, і він не міг вплинути на підставі свого службового становища на інших осіб щодо цих рішень, викладене виключна можливість здійснення такою особою будь-яких дій із використанням свого службового становища.

Дійсно, положеннями ч. 3 ст. 337 КПК передбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Разом з тим, ці положення не вказують на те, що у разі непідтвердження за результатом судового розгляду висунутого особі обвинувачення сторона обвинувачення може очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи бодай якийсь інший злочин і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки саме доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов`язком сторони обвинувачення.

Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/94194571 Відкрити / Коментувати

2021-05-31 08:37:04 Постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 08 лютого 2021 року (справа N 234/7425/19, провадження № 51-4892км20)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Позиція сторони захисту не може враховуватися при оцінці наявності чи відсутності обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин, оскільки це означало б, що особа може зазнати несприятливих наслідків від здійснення під час провадження своїх процесуальних прав.

Заперечення обвинуваченим правильності правової кваліфікації діяння не свідчить про відсутність щирого каяття.

Повний текст судового рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94905438 Відкрити / Коментувати

2021-05-28 20:19:33 Постанова Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 11 травня 2021 року (справа N737/838/16-к, провадження N51-1383км19)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами судового розгляду:

В протилежність інквізиційному процесі, у якому обсяг доказів  майже повністю визначається стороною обвинувачення, в змагальному процесі жодна зі сторін не може достеменно передбачити наперед весь хід судового процесу і обсяг доказів, який їй знадобиться для обстоювання своєї позиції. Враховуючи, що сторони вільні у використанні своїх процесуальних прав і самостійно обирають стратегію і тактику ведення справи (статті 22 та 26 КПК), у тому числі тактику спростування доказів, наданих протилежною стороною, обсяг доказів, які можуть бути надані на спростування чи, навпаки, на підтвердження допустимості чи достовірності доказів, не може бути визначено заздалегідь, оскільки залежить від динаміки кримінального провадження, яка визначається головним чином діями сторін у процесі.

Також неможливо передбачити, які докази будуть потрібні для спростування заперечення сторони проти допустимості висновку експерта. Сторона може поставити під сумнів компетентність експерта, порядок його призначення, наявність у нього достатньої кваліфікації або досвіду, наявність або достатність матеріалів, на підставі яких здійснено експертне дослідження. Це може вимагати надання додаткових доказів, характер і обсяг яких буде визначений, виходячи з позиції сторони, яка ставить такий висновок під сумнів.

Оскільки сторона захисту не порушувала питання допустимості наданих стороною обвинувачення відомостей, отриманих під час негласних слідчих (розшукових) дій, на тій підставі, що вони були проведені без відповідного дозволу, у сторони обвинувачення не виникало обов`язку довести наявність таких дозволів, а, відповідно, й необхідності перед наданням цих доказів суду відкрити їх стороні захисту відповідно до ст. 290 КПК.

Вимогами КПК не заборонено представництво двох підозрюваних чи обвинувачених одним захисником. Частина 1 статті 46 КПК забороняє захиснику здійснювати захист особи, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97175076 Відкрити / Коментувати

2021-05-27 21:06:03 Постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 травня 2021 року (справа N601/200/18, провадження N51-4855км20)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами судового розгляду:

Первинні показання свідка надані слідчому на стадії досудового розслідування не можуть визнаватися показаннями з чужих слів.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Рапорт може бути використаний в якості інформації про вчинення кримінального правопорушення, зафіксованій у відповідній процесуальній формі, що слугує підставою для внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР з подальшим проведенням досудового розслідування та здійсненням окремих слідчих дій у даному кримінальному провадженні.

Положення ст. 208 КПК не вимагають складання протоколу затримання негайно, в ході затримання. Такий протокол має бути складений, як тільки це стане практично можливим. Про це свідчить і вказівка у частині 5 ст. 208 КПК про те, що в протоколі затримання, крім часу складання протоколу, має зазначатися місце, дата і точний час затримання відповідно до положень ст. 209 КПК

Наявність чи відсутність протоколу затримання не може вважатися єдиним доказом факту затримання і, більше того, не може саме по собі визначати законність чи незаконність затримання, і під час вирішення цього питання суди мають керуватися не лише відомостями, вказаними в протоколі затримання, але й іншими доказами, наданими сторонами.

Вирішення питання під час підготовчого судового засідання щодо складання досудової доповіді є правом суду, яке обмежується винятковими випадками, коли складання такої досудової доповіді є обов`язковим.

Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97077704 Відкрити / Коментувати