2021-12-16 22:53:11
гнізда а наші дороги, малий, поросли корча́ми,
лелеки покинули гнізда, які вінчали
стовби край дороги, немов мовчазна сторожа.
тепер же вони порожні.
пригадуєш липень? собаки гасали збоку.
в неспокої літа ховався найбільший спокій.
сюрчали комахи. зганяли корів на пашу,
і їхні боки роздувались міхами важко.
відвозили сіно. літали шуліки. пахло
сухою травою. проміння потік на да́х лив,
розпечений шифер тремтів і коптив повітря,
під брижами листя тополі хитали вістря,
і в їхні гілки заплітала оме́ла коси.
городи чекали, аби розродитись, осінь.
малі лелечата під крила до старших лізли -
і їх захищали гнізда.
тепер же подвір'я, малий, заросло і вчахло,
у сірому небі кричать журавлі і чаплі,
посохли тополі. без варти порожні вежі.
із ран, де ріллю розтинають ровами межі,
зростають дими, щоб у виварку хмар чадíти.
убравшись у пір’я, незграбні лелечі діти
розправили крила, аби обігнати зими,
а ми подались за ними.
і наші дороги, малий, не ведуть зворотно,
пустивши вперед, не пропустять назад ворота,
у вічному русі під сонцем немає статик -
ти рушив із липня, аби, врешті, мною стати.
подвір'я зосталося вище за плином течій,
та погляд за спину щоразу чіпляє дечим:
у гніздах - нікого. і важко зробити видих.
і ми б повернулись туди,
та Туди - не вийде.
(16.ХІІ.21)
182 views19:53
Н
