Ніколассон

2021-10-01 11:53:05 Відкрити / Коментувати

2021-10-01 11:51:11 знаєш, бро, цієї осені усе не так, як досі. злі вітри так само переносять запахи покосів, спалених, аби небесних босів накормити досита… та всередині щось просить напитися в доску.

вулиці порожніх міст лягають під ноги так само. жовтень — це прогнилий міст між сонцем та кригою, Самайн. холод починає гризти і дратує, наче спамер, а туман усе частіше зблизька нагадує саван.

у дешевих генделях так само сидять пролетарії. травляться легенди, щоб забути усе, що запарює, тут не про богему, а про те, як дешевше затаритись, і не треба Гендальфа, аби знайти пригод на старість.

словом, місто дихає, та дихає якось нерівно. дощ зі снігом тихо уночі бітбоксять на ринвах, і єдиний вихід, аби тут не пустити коріння — це забути всіх і прокачатись до нового рівня.

сонце підіймає білий прапор і рвучко розмахує. псевдотеплі дні — по суті, трапи, і, ближче до заходу, на шибках цвітуть морозні лапи, але після краху день регенерує поетапно, ніби Росомаха.

градуси щодень збігають низько, як діти по сходах. там де зараз догниває листя, щось нове посходить...

знаєш, бро, за рік це третій лист, що пишу тобі з ходу. ми про все перетремо колись — як вернешся зі сходу. Відкрити / Коментувати

2021-09-16 21:07:09 безсоння

вдихай. видихай. заново.
світанки стають сивими.
ночами ідуть дощі, стікаючи в наші сни.
і поки опівніч тане,
давай просто посидимо.
і поки усе мовчить,
помόвчимо разом з ним.
дивись, танцює пилюка у смерку ранкових променів,
воронячий перелив плететься у сон зорі.
давай навчимося слухати,
як вересень грає кронами
мелодію журавлів,
які вже ладнають стрій.
за миті небес панцир розколеться громовицею,
жмені сухого пергаменту кине земля вітрам,
і літо збіжить між пальцями
попелом, ледве вистиглим,
аби осісти курганами
серед зів'ялих трав.
круки заведуть осанну
над зораними посівами,
в чиїх розбурханих ранах
чаїться серпневий пил...

вдихай. видихай. заново.
світанки стають сивими.
та поки занадто рано.

спи. Відкрити / Коментувати

2021-09-03 23:15:21 так тихо
без видихів
літнього стоголосся.
збирається сутінь.
назад не звернути.
йдеш.
втекти від усього вийде,
крім смерті й осені.
хоч це, якщо брати по суті,
одне і те ж.

/// Відкрити / Коментувати

2021-08-31 23:30:49 розбуди мене, коли
вітер
пробирає до мурах
спину.
розбуди мене в кінці
літа,
щоб я бачив, як воно
гине. Відкрити / Коментувати

2021-08-23 23:51:06 так чи інакше,
а всі дороги ведуть в осінь.
серпень — це значить що час травам лягти в стоси,
час висихати, аби в них не знайшли голку,
літо — багате, але по смерті з багатств — толку?
спогади ляжуть у пам'ять, ніби тіла в землю,
декотрі кажуть,
із них могли би зрости зерна,
кажуть, їх множити треба, а ще глядіти —
й паростки зможуть пробити навіть могил плити.
так, як і досі,
усі дороги — туди, скопом.
герольди осені — сивий дим і маркий попіл.
вересня щит прикрашають змії, круки, гади,
миють дощі,
аби лицар отримав його спадок.
ллється вода, підмиваючи зілля в рядах борон,
і прокидаються
духи — кожен як кіт, ворон,
ачи лисиця. плететься пряжа, з ниток — холод.
золото ситцем на листя ляже в виток кола.

олово хмар
заливає небо поверх сині.
буде зима, та до того часу усе згине.

відгомін рогу
тривожить села, міста, весі.
кожна дорога веде в осінь
і там рветься. Відкрити / Коментувати

2021-08-23 23:50:58 сьогодні ввечері пахло осінню. значить, знову настала пора для цього вірша. Відкрити / Коментувати

2021-08-21 13:56:23 Після прочитання

Літо догниває в гіллі
Плоттю переспілих грушо́к,
Знаєш, я нарешті дотлів,
Хоч до цього й довго ішов.
Знаєш, я сьогодні погас,
Хоч і - бачить Бог - не хотів,
Літо налипає на нас
Шерстю безхазяйних котів.
Спеки розманіжена ртуть
Гусне над тремтінням заплав,
Після розставання забудь
Те, що я колись існував.
Після перемир’я в боях
Викинь всі набої мої -
Надто чиста пам'ять твоя,
Щоб бруднити мною її.
Те що ти давала мені,
Що я повернути не міг,
Вибілиться піною днів,
Ляже як пилюка до ніг -
Тонко, наче лезо ножа,
Сіро, наче знімки старі,
Бо без цього пилу, на жаль,
Не здолати жодних доріг.
Сонце тихо коптить двори,
Промені - масні та рідкі,
Серпень ще поволі горить
І лишає нам між рядків
Кисле просідання смоли
В течіях між шин та узбіч...

Після прочитання спали
Все, що я лишив по собі.

(2016) Відкрити / Коментувати

2021-08-13 21:48:30 Діди

І вони говорять: "Вертайся додому, брат,
Ти з усіх історій усе, що зумів, забрав,
Ти зробив усе для чого вступав у гру,
Тож у чому сенс і далі топтати ґрунт?
Повертатись треба. Достатньо змолов води.
Подивись, на тебе чекають твої діди –
За минулі зими ча́рок боки товчуть.
Залишайся з ними. Хто б тебе ще почув?
Ти ж-бо теж чудо́во знаєш – кінець один.
Відійдеш,
Чи то́ у землю, чи то у дим.
Тож яка різниця, зараз чи десь пізніш?
Випускай синиць.
Однаково їм – під ніж."

Я ж кажу їм стиха "Рано іще, брати,
Поки можна йти, то, значить, і треба йти.
Поки сонце палить, нащо гукати грім?
Я зробив замало, значить, іще у грі.
Хай дорога стелить, ніби на вітрі пил,
За поріг оселі, в тіні чиїх стропил
Гомонить бенкет, що правлять мої діди.

Головне – дійти."

(13.VIII.2021) Відкрити / Коментувати

2021-08-05 20:44:18 моноліто

вісім чайних ложок липня –
на великий термос диму,
калатати,
калатати,
вийти під зірки і пити.

сутінки до шкіри липнуть,
місяць підкидає рими,
дірам лати –
чорна вата,
у повітрі кисне літо.

уяви, що ти у грудні
і стули щільніше вії –
морок со́читься,
клубочить
і пряде небесний вигин.

наче ордени нагрудні,
на твоїй душі жеврíють
дні і ночі,
дні і ночі,
що лишилися до снігу. Відкрити / Коментувати