Old York Times

2021-11-20 13:30:38 ​​Чому бізнес доставки їжі та райдшеринг — хиткі конструкції, які можуть розвалитися

З початку 2020 року компанії, які займаються доставкою їжі, виросли в багато разів. Під час карантину додатки з доставки замінили ресторани і кав’ярні. DoorDash, одна з найбільших компаній доставки, зараз оцінюється в $65 мільярдів доларів — понад 100% росту з минулого грудня. Uber, революціонер гіг-економіки, коштує 85 мільярдів.

Здавалося б, все чудово. Однак наскільки цей бізнес стійкий? Жодна з найбільших західних компаній доставки та райдшерингу не є прибутковою. Інвестори вливають у них сотні мільярдів доларів, сподіваючись на те, що ріст долі ринку можна буде конвертувати у прибуток.

У цій схемі немає нічого дивного. Багато стартапів роками працюють в мінус, сподіваючись капіталізувати свою базу клієнтів згодом. Однак у моделі доставки їжі компаніям важко втримати клієнтів та працівників. Наприклад, клієнти користуються багатьма додатками та вибирають ті, в яких найвигідніша пропозиція. 

Як пише The Economist, через те, що інвестори готові вливати у ці компанії сотні мільйонів доларів, пропозиції стають до абсурду вигідні: «піцерія може заробляти гроші, замовляючи їжу за знижкою, в себе самої (повну ціну потім компенсує DoorDash)».

Інша загроза — регулятори. У багатьох містах та країнах влада накладає обмеження на бізнес-модель цих компаній та змушує їх брати на себе відповідальність за «гіг-працівників» (gig workers; фрілансери, які де-факто працівники). Наприклад, в Лондоні Uber тепер зобов’язаний платити своїм водіям мінімальну зарплату і пенсії. А Сан-Франциско обмежило відсоток, який компанії доставки можуть стягувати з ресторанів.

Низька лояльність клієнтів та регуляції роблять перспективи високої маржі та прибутків більш примарними. Компанія Uber в своїх намаганнях стати врешті-решт прибутковою (вони наблизилися, але все ще не там), була змушена підняти ціни на свої поїздки. Тепер в багатьох містах Uber дорожчий, ніж традиційні служби таксі (які тепер часто теж мають свої власні зручні додатки).

Одни висновок, який я можу з цього зробити — поки цей величезний експеримент з вливанням грошей та нереалістичними пропозиціями триває, варто ще раз встигнути замовити собі курочки з іншої частини міста. Хто зна, може скоро халява закінчиться

Читати повну статтю (~5 хвилин, )

Захар
Фото: Brett Jordan, Unsplash Відкрити / Коментувати

2021-11-19 19:19:10 ​​Як перестати страждати через невиконані справи
#реклама

Кілька місяців тому я прочитав кілька колонок про персональну продуктивність від англійського журналіста Олівера Беркмена. На відміну від більшості мотиваційної літератури, вони справді зрезонували із моїми спостереженнями. Тому я додав їх до списку статей, якими треба поділитися в Old York Times.

Як бачите, я досі цього не зробив. Бо в моєму списку більше завдань — та ідей для матеріалів — ніж я коли-небудь можу опрацювати. Чим би ви не займалися, скоріш за все, вам також знайоме це відчуття.

Беркмен про це і пише. Він не дає порад про те, як справитися із нескінченним переліком завдань — а пропонує змиритися з тим, що ваш список справ ніколи не стане порожнім, і прийняти часову обмеженість. 

Зараз у видавництві «Лабораторія» виходить український переклад нової книжки Беркмена «Чотири тисячі тижнів. Тайм-менеджмент для смертних». Вона про те, як зрозуміти, що для нас є справі важливим, наповнити своє житті сенсом — і прожити відведені нам чотири тисячі тижнів усвідомлено і насичено. 

Раджу почитати, має бути дуже цікаво. Читайте більше і замовляйте за посиланням — https://bit.ly/3coOsC2. 

Антон Відкрити / Коментувати

2021-11-18 16:57:44 ​​Рецепт диктатури: шість способів, якими Ніколас Мадуро утримує владу у Венесуелі

Сьогодні Венесуела — одна із найгірших країн для життя. Колись вона купалася в нафтових доларах, але за правління Ніколаса Мадуро перебуває у стані перманентної кризи.

Три чверті венесуельців живуть у крайній бідності, а біля двадцяти відсотків громадян покинули країну. Мадуро не люблять як у Венесуелі, так і за кордоном — наприклад, американський уряд загалом не визнає Мадуро легітимним президентом. У 2019 році держсекретар Майк Помпео обіцяв, що «дні Мадуро полічені».

Як тоді Ніколасу Мадуро вдається залишатися при владі? The Economist пише про шість способів, якими президент Венесуели утримує контроль над країною:

1. Руйнування інституцій. Як і його попередник Уго Чавес, Мадуро підриває роботу демократичних інституцій: у Верховному суді сидять союзники президента, останній демократичний парламент був розпущений і на деякий час замінений на підконтрольну Мадуро конституційну асамблею.

2. Контроль над медіа. Все за стандартною схемою диктаторів: більшість газет закрилися, приватними телеканалами володіють союзники президента, в опозиції немає доступу до ключових медіаканалів. 

3. Дружба з армією і контроль над нею. Армійські офіцери, які конфліктують з Мадуро, втрачають роботу або й опиняються за ґратами. Натомість лояльні військовики входять до тих п’яти відсотків венесуельців, які не живуть у бідності.

4. Масова міграція і бідність. Як пише The Economist, «дехто припускав, що коли Мадуро зруйнує економіку, це спровокує масове повстання проти його режиму. Цього не сталося. Багато із найбільш розлючених і енергійних венесуельців втекли за кордон, а тепер надсилають додому гроші, які допомагають їх родичам вижити». Натомість ті, хто залишилися, буквально залежать від держави у тому, щоб не залишитися голодними.

5. Прийняття долара США як валюти. Як це не дивно для соціаліста, який у всіх проблемах Венесуели звинувачує «американський імперіалізм», використання долара США допомогло його режиму. Це зменшило інфляцію із 2,000,000% до (всього лише) 2,000%, а також спростило надсилання переводів з-поза Венесуели, на яких тримається економіка країни.

6. Гра в демократію. На відміну від авторитарних режимів у Афганістані чи Саудівській Аравії, Венесуела зберігає формальну завісу демократії; у країні проходять регулярні вибори, хоча і мають небагато реального впливу.

Читати повну статтю (~5 хвилин, )

Антон
На фото: Президент Сальвадору вітає Ніколаса Мадуро на інавгурації 2019 року (Presidencia El Salvador, суспільне надбання) Відкрити / Коментувати

2021-11-16 18:35:37 ​​Чому у Марокко секс поза шлюбом досі заборонений

У Марокко позашлюбний секс формально заборонений законом. Як пише The Economist, за порушення можна потрапити за ґрати — а кожного тижня поліція перевіряє, чи дотримуються готелі заборони селити неодружені пари в одному номері.

Крім молодих хлопців і дівчат, є ще одна група, яка лобіює за зміну закону — власники готелів. Через пандемію кількість туристів з-за кордону зменшилася на 80%, тож готелі залишаються незаповненими. Одна готельєрка, яку цитує газета, нарікає, що могла би заповнювати свій заклад на 100%, якби не закон.

Ситуація поступово змінюється — деякі мусульманські країни на кшталт ОАЕ недавно декриміналізували позашлюбний секс, а у самому Марокко усе популярнішими стають публічні заклики змінити закон.

Але уряд поки не спішить цього робити. Справа як в ідеологічних консерваторах, так і в тому, що заборона є вигідним джерелом хабарів від готелів і неодружених пар.

Тому гостям готелів залишається лише обходити закон, використовуючи способи на кшталт «двокімнатного методу» — зняти дві одномісні кімнати і вночі непомітно пробратися з однієї кімнати в іншу.

Читати повну статтю (~3 хвилини, )

Антон
Фото: Heidi Kaden, Unsplash Відкрити / Коментувати

2021-11-13 12:00:11 ​​ Як Китай покращує свій імідж через світові медіа

За минулі півтора роки Китай значно збільшив свої зусилля на медійному фронті за кордоном. Не так давно китайська влада фокусувалася лише на цензурі серед власних громадян — але зараз вона також почала суттєво нарощувати м’язи серед західних медіа. Недавня стаття Інституту вивчення журналістики Reuters аналізує зростання китайських інвестицій у медіа.

Одна з країн, якій приділяє увагу Китай — Італія. Китайське державне інформаційне агентство Сіньхуа підписало угоду з італійським новинним агентством ANSA. Окрім цього, італійський суспільний мовник уклав угоду із кількома китайськами медіа-структурами (які, звісно ж, контрольовані урядом) про контентне партнерство.

Інший приклад — у 2015 році китайська компанія CEFC купила медіа-активи у Чехії, зокрема телеканал TV Barrandov і декілька журналів (Týden, Instinkt).

Можна було б припустити, що китайські інвестиції ніяк не впливають на редакційну політику, але ні. Дослідження MapInfluenceEU показало, що негативні згадки про Китай зникли із куплених чеських видань. Більше того, зникли нейтральні згадки теж — після купівлі Китай висвітлюється лише позитивно.

Поза Європою найяскравішим прикладом є Африка, де у Китаю також суттєві фінансові інтереси. Компанія із китайськими власниками StarTimes, яка базується у Кенії, має 25 мільйонів підписників у понад 30 країнах регіону. Вона продає недорогі пакети, які включають китайські і африканські телеканали, і присутня у віддалених сільських районах.

Читати повну статтю (~8 хвилин)

Захар
Фото: Richard Yeh / WNYC, CC BY-NC 2.0 Відкрити / Коментувати

2021-11-12 12:57:24 ​​Як Меркель вдалося стати найвпливовішою лідеркою Європи
#реклама

У дитинстві Ангела Меркель починала планувати подарунки за два місяці до Різдва, бо любила структурувати своє життя та уникати хаосу.

Скоріш за все, ви щойно дізналися про це вперше. Попри те, наскільки сильно канцлерка вплинула на Європу за шістнадцять років свого правління, ми дуже мало знаємо про її життя.

Але є хороший спосіб дізнатися більше про неординарну історію Меркель — прочитайте книжку «Канцлерка. Дивовижна одіссея Ангели Меркель», переклад якої незабаром вийде у видавництві «Лабораторія».

Як уродженка Східної Німеччини і науковиця у попередньому житті стала де-факто лідеркою Європейського Союзу? Від католицького дитинства у соціалістичній державі до переговорів із Путіним і Трампом, американська журналістка Кеті Мартон захопливо розповідає про історію Ангели Меркель.

Зараз книжку можна передзамовити зі знижкою на сайті «Лабораторії». Читайте більше і замовляйте за посиланням — https://bit.ly/3qqYJWJ. Відкрити / Коментувати

2021-11-10 18:53:23 Дайджест: Шість матеріалів про науку та цікаві наукові дослідження

Сьогодні Всесвітній день науки. Група австралійських та британських вчених довела, що найкращий спосіб його відсвяткувати — почитати підбірку тематичних матеріалів від Old York Times.

Ми згадали для вас шість цікавих статей із нашого архіву: три дописи про стан науки і три — про конкретні наукові дослідження.

Статті про науку загалом:
$1000 на тиждень: у чому проблема із доступом до наукових публікацій на Заході і як її вирішити (читати)
Як коронавірус змінив сучасну науку (читати)
«Нечесно про нечесність» — про проблеми із сучасною поведінковою економікою (читати)

Огляди цікавих наукових досліджень:
Чи можна купити за гроші щастя — або принаймні емоційний добробут? (читати)
Наскільки особистості лідерів впливають на історичний розвиток (читати)
Чому маленькі острівні країни Африки демократичніші за більшість континенту (читати) Відкрити / Коментувати

2021-11-09 11:00:07 ​​ Чим 26-річний іспанський стрімер символізує майбутнє спортивних медіа

Коли я вперше зацікавився футболом п’ятнадцять років тому, я купував спортивні газети, щоб дізнаватися рахунки матчів і стежити за цікавими мені командами із спортивних газет. Сьогодні спортивні газети (як і газети загалом) почувають себе не дуже — а «майбутнім спортивних медіа» The New York Times називає стрімера Ібая Льяноса.

Ібай Льянос має багатомільйонну аудиторію — він має понад 8 мільйонів підписників у Twitch, що робить його одним із найпопулярніших кріейторів на платформі, і понад 7 мільйонів — на YouTube. Цього року він потрапив у список найвпливовіших людей Іспанії за версією Forbes.

Ібаю 26 років. Він починав зі стрімів ігор, а його великий прорив стався на початку минулого року — коли почалася пандемія, у фанатів футболу стало значно більше часу вдома, а матчі скасували.

Одна з причин його все більшої популярності — він на короткій нозі із найвідомішими зірками футболу, зокрема Серхіо Агуеро та Жерардом Піке. Кілька місяців тому Мессі дав йому перше інтерв’ю одразу після свого історичного переходу із «Барселони», де найвідоміший футболіст світу провів всю свою професійну кар’єру, до «ПСЖ».

Чому Мессі та інші топові футболісти дають такий рівень доступу стрімеру, а не більш традиційним спортивним телеканалам і друкованим виданням? Саме тому, що він відеоблогер, а не журналіст.

Як пише New York Times, «Льянос — не журналіст. Він не вдає із себе журналіста. Він не намагається стати журналістом. І саме це дозволило йому отримати ексклюзив [інтерв’ю з Мессі], якого хотів кожен журналіст».

Це видно і з підходу блогера до розмов з його гостями:

«[Ібай] не намагається лізти в особисте життя [спортсменів]. Він не намагається ставити їм складні запитання про те, що для них зазвичай є просто їхньою роботою. Натомість він намагається розмовляти з ними якомога більш неформально, займаючись тим, що їм подобається — грати у відеоігри».

Це символізує ширші зміни у медіасфері — наймолодша аудиторія, «зумери», не дивляться спортивні телеканали і тим більше не читають газет; вони сидять у Twitch. Разом із підходом та стилем Ібая — неформальні розмови, відсутність складних питань — це робить його канали більш привабливими для спортивних зірок.

New York Times зробили профайл Ібая Льяноса (читати; ~8 хвилин, )
Також читайте статтю на тему від Rest of World: її автори розповідають про феномен Ібая і спортивних стрімерів із перспективи Аргентини, де вони особливо популярні (читати; ~7 хвилин)

Антон
Фото: Caspar Camille Rubin, Unsplash Відкрити / Коментувати

2021-11-06 12:00:08 ​​ Культурні відмінності — emoji edition

Різні країни і континенти часто мають культурні відмінності, які впливають на комунікацію та співпрацю. Австралійці люблять пунктуальність, а французи люблять йти у відпустку на цілий серпень. В Ізраїлі звикли давати прямолінійний фідбек, а японці зазвичай пом’якшують критику.

Але в світі зразка 2021 року є ще один аспект світової різноманітності, про який треба пам’ятати — емодзі. У різних культурах значення деяких із них можуть сильно відрізнятися.

Rest of World зробили корисну підбірку таких випадків. Ось кілька прикладів:

1) Відкрита долоня є мирним знаком у більшості країн, але в Пакистані означає, що ви кидаєте прокльони в іншу людину.

2) «Китай може виявитися складним місцем для надсилання, здавалося б, невинних смайлів: означає глибоке роздратування»

3) Схожа ситуація в Японії: деякі емодзі мають значення, протилежне західному. Наприклад, означає втрату грошей, а може бути символом удачі.

4) Жест «Вікторія» зазвичай означає перемогу або мир; найбільше він асоціюється із Вінстоном Черчиллем. Але в Аргентині він пов’язаний із контроверсійним колишнім лідером країни Хуаном Пероном — тому використовувати цей знак там «означає асоціювати себе з певною стороною ідеологічного розподілу».

Читати повну статтю (~4 хвилини)

Антон
Фото: Markus Winkler, Unsplash Відкрити / Коментувати

2021-11-04 13:06:47 ​​Як кава підштовхнула економічний розвиток Заходу — і поглибила економічну нерівність
#партнерський_матеріал

Ще кілька століть тому у європейців ранок починався не з кави — а з пива. А замість кава-брейків робітники робили перерви на пиво. 

У період середньовіччя та Раннього Нового часу пиво і ель були важливим джерелом калорій, а подекуди — і більш безпечною альтернативою воді, яку було складно очищати. Наприклад, у Німеччині поширеною стравою був пивний суп: декілька яєць, шматок масла, трохи пива, шматок хліба — і сніданок готовий. 

Але це змінилося із поширенням кави. Починаючи із 17 століття кава стала улюбленим напоєм європейців — а разом із цим, у певному сенсі, рушієм капіталізму. Індустріальний розвиток вимагав усе більше інтелектуальної роботи, а кава як джерело енергії на заміну пиву тримала працівників у тонусі замість того, щоб затуманювати їх розум.

«Кава пробудила людство від алкогольної дрімоти до здорового глузду й працьовитості середнього класу… [як] сказали би пропагандисти кави з ХVІІ сторіччя», пише німецький дослідник Вольфганг Шивельбуш. Англійський оглядач того часу прославляв каву як «wakefull and civill drink», а кав’ярні — як місця соціального розвитку та інтелектуального процвітання, які «improved useful knowledge very much».

Утім, кава не лише мала позитивний вплив на економічний розвиток, а й зіграла роль у поглибленні економічної нерівності між багатими та бідними країнами. Принаймні про це пише американський дослідник Огастін Седжвік, котрий є автором книги «Каваленд. Хто, як і навіщо винайшов наш улюблений напій», що зараз виходить у видавництві «Лабораторія». (Ми написали цю статтю у партнерстві з «Лабораторією»).

У центрі книги Седжвіка — історія англійського торговця Джеймса Гілла, який «хитрістю і жорстокістю зміг побудувати цілу кавову імперію в Республіці Ель-Сальвадор». Автор показує, як Гілл побудував індустріальну систему виробництва кави в Сальвадорі — використовуючи для цього брутальні методи.

Уродженець Манчестера, Гілл вирішив привнести індустріальні інновації своєї рідної Англії до виробництва кави у Сальвадорі. Один із його інструментів — маніпуляція голодом робітників.

За результатами агресивної програми приватизації землі, багато місцевих жителів Сальвадору були змушені працювати на кавових плантаціях, щоб прохарчуватися. Вони отримували частину платні грошима, а частину їжею: сніданком і обідом. Це приносило великі прибутки бізнес-імперії Гілла.

На прикладі страждань корінного населення Сальвадору Седжвік малює ширшу картину — як популяризація кави серед населення західних країн вплинула на становище робітників на місцях, зокрема в Латинській Америці.

У випадку Сальвадору ця картина не надто прихильна: домінування плантаторів кави у політиці і економіці країни відкинуло її в економічному розвитку і поглибило багаторічну нестабільність.

Щоб дізнатися більше про історію нашого улюбленого наркотика та його вплив на економічний розвиток, замовте «Каваленд» в українському перекладі у видавництві «Лабораторія».

У центрі книги — історія згаданого вище Джеймса Гілла і розповідь про те, як вона показує «заплутану взаємодію кави та капіталізму» (за словами оглядача Майкла Поллана). Однак Седжвік не обмежується нею і робить багато цікавих відступів про історію кави та пов’язаних із нею явищ. 

Книга розповідає те, як кава стала рушієм капіталізму і яку роль відіграла у розвитку економіки — наприклад, як уже звична нам концепція перерви на каву стала популярною у 20 столітті.

Дізнайтеся більше про книгу та замовляйте за посиланням — https://bit.ly/3aBz9F2.

Антон
Фото: Mike Kenneally, Unsplash Відкрити / Коментувати