Old York Times

2022-07-27 09:23:02 ​​The Wall Street Journal пише про те, як російсько-українська війна впливає на Казахстан та інші країни Центральної Азії.

Неочікувано для Путіна Казахстан не підтримав російську агресію в Україні, а залишився нейтральним. Там заборонили антивоєнні протести, але також і публічний показ Z-свастики. Казахстан утримався під час голосування за резолюцію Генасамблеї ООН, що засудила російське вторгнення на початку березня.

У червні президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв під час візиту в Росію публічно відмовився визнавати «ДНР» і «ЛНР». Жодна з інших чотирьох центральноазійських країн також не підтримали російське вторгнення.

«Зростання дистанції між Москвою та її найбільшим союзником у Центральній Азії є несподіваним викликом для президента Росії Владіміра Путіна. Десяти років після розпаду Радянського Союзу Москва працювала над збереженням впливу в Центральній Азії через військові та економічні альянси зі своїми колишніми братськими республіками. Ключову роль серед них грає Казахстан — багата на нафту країна, розміром більша за Західну Європу...

Вторгнення Росії в Україну — також колишню радянську республіку, яка має багато спільного з Казахстаном — змінює ці відносини. Зараз Казахстан переглядає привілейовану позицію Росії у своїй зовнішній політиці та звертається до інших країн, як-то США, Туреччина та Китай, згідно із розмовами з нинішніми та колишніми казахськими чиновниками, законодавцями та аналітиками».

Економічно центральноазійські країни сильно залежать від Росії — наприклад, для Таджикистану й Узбекистану грошові перекази заробітчан з інших країн, здебільшого з Росії, становлять чверть і третину ВВП відповідно. Казахстан є великим експортером нафти і залежить від Росії для її транзиту.

Ближчим часом ця залежність нікуди не зникне — але після початку великої війни в Україні у «станах» та особливо Казахстані зрозуміли, що потрібно її зменшувати. Починаючи з квітня Казахстан кілька разів відвідали американські високопосадовці, а ще казахи досліджують можливість відновлення торгового шляху від Китаю до Європи в обхід Росії.

Також у Казахстані розуміють безпекові ризики. Зараз російська армія загрузла в Україні (і втратила тут чимало зі своїх «елітних» військ), але між Росією і Казахстаном величезний спільний кордон, а російські шовіністи давно висловлюють територіальні претензії на північ Казахстану. Цього року Казахстан збільшив свій оборонний бюджет на $918 мільйонів доларів. 

«Казахстан також вивчив уроки завзятого спротиву України, [каже у інтерв’ю з WSJ анонімний казахський високопосадовець], а саме що потрібно реформувати армію, аби вона була більш мобільною та здатною протидіяти методам гібридної війни, котрі поєднують конвенційну війну і засоби на кшталт кібервійни, дезінформації та втручання у вибори».

Читати повну статтю (~8 хвилин)

Антон
Фото: мапа станом на 2000 рік (ЦРУ США, суспільне надбання) Відкрити / Коментувати

2022-07-24 11:42:03 ​​Як Африка стала новим фронтом російської війни в Україні

Європейцям і американцям здається, що Україна виграла інформаційну війну — але це не так, пише британський журналіст Девід Патрікаракос для журналу The Atlantic. Росія зрозуміла, що не зможе схилити на свій бік Захід, тому відкрила новий фронт медійної війни.

«Зараз Росія спрямовує свою дезінформацію на ті частини світу, де антизахідні настрої вже сильні; країни, які включають колишні колонії Заходу — перш за все в Африці. Передбачаючи світову продовольчу кризу, Москва направила свої медіа та ресурси в соцмережах, щоб поширити повідомлення: в дефіцитах винні санкції Заходу проти Росії, а Україна навмисно знищує поставки зерна».

З початку повномасштабної війни Росія поставила собі за мету задушити українську економіку, зокрема заблокувала морський експорт. Це поєднується із крадіжками українського зерна на окупованих частинах Херсонщини і Запоріжжя — та знищенням зерна на експорт, як це було з атакою на миколаївське зерносховище на початку червня.

Оскільки Україна є великим експортером зерна, російська війна негативно впливає не лише на українську економіку, а й на глобальні ціни на їжу — особливо на доступність продовольства в Африці. Як нагадує Патрікаракос, нестача їжі в Африці може призвести до ширших політичних і соціальних проблем — як це було раніше, як-то під час Арабської весни.

Звичайно ж, Росія не планує визнавати свою провину — навпаки вона використовує ці проблеми, щоб звинуватити Україну і Захід. Російська пропаганда фальшиво покладає провину на антиросійські санкції. Патрікаракос відвідав Кенію і побачив вплив російської кампанії дезінформації на власні очі — прості кенійці думають, що страждають від конфлікту великих держав, а великий національний мовник транслює проросійські наративи. 

Як пише Патрікаракос, російською стратегією є відвертий шантаж: створити голод у розвиткових країнах для того, щоб добитися послаблення санкцій. 

«Ще один фактор вступає у гру: Росія також є найбільшим конкурентом України як експортера зерна. План Москви не тільки в тому, щоб утримати загрозу дефіциту продовольства в усьому світі, але й у тому, щоб показати себе як рятівника, з’явившись у найбільш вдалий момент із власним запасом зерна — звичайно, значною мірою краденого — в обмін на дипломатичну підтримку для своєї війни. Оскільки зростання цін на сировину вже сильно вдарило по найбідніших жителях африканських країн, гамбіт Москви точно знайде вдячну аудиторію».

Читати повну статтю (~8 хвилин)
Підписуйтеся на Old York Times: Телеграм-канал • імейл-розсилка

Антон
Фото: ДСНС України Відкрити / Коментувати

2022-07-17 19:59:17 ​​Росія є державою-терористом — і це не емоційне судження стомлених від війни українців, а фактичне визначення тієї тактики, яку використовують росіяни проти України.

У журналі The Atlantic вийшла стаття письменниці Енн Епплбом під назвою «Російська війна проти України перетворилася у тероризм».

Епплбом поїхала до Сергіївки — селища в Одеській області, де 1 липня росіяни обстріляли житловий будинок та дві бази відпочинку, внаслідок чого загинуло понад 20 людей, а поранено близько 40. Сергіївка стала найкривавішою атакою на Одещину з початку війни, але це лише один із багатьох російських воєнних злочинів в Україні.

«Якщо ви не чули про Сергіївку, це не дивно. Дуже скромне курортне місце для відпочинку — назвати його “курортом” було б надто гучно — воно розташоване в дельті річки Дністер, поряд із лагуною, яка виходить у Чорне море. Якщо ви не чули про бомбардування Сергіївки, це теж не дивно. Випадкові атаки на випадкові місця, далеко від лінії фронту і без будь-якого військового значення, зараз в Україні є повсякденним явищем… [Ракета Х-22, якими вдарили по Сергіївці] була призначена для ураження військових кораблів, але кораблів у Сергіївці немає. У Сергіївці взагалі немає військових об’єктів»…

Утім, як пише Епплбом, незрозуміло, чи «воєнний злочин» загалом є хорошим визначенням для удару по Сергіївці. У той час як на сході України точиться більш-менш конвенційна війна, російські атаки на тилові регіони України більше схожі на класичні терористичні акти.

Сергіївка, Кременчук, житлові райони Харкова, Часів Яр:

«У жодному з цих місць Росія не переслідує традиційних військових цілей. Немає ніякого піхотного штурму Сергіївки чи Кременчука. Запланована окупація Харкова російськими військовими провалилася кілька місяців тому. Немає сценарію, за яким житловий будинок у Часовому Яру становив би загрозу для Росії чи росіян, не кажучи вже про російську армію. Натомість мета нападу на ці місця — викликати страх і гнів у цих містечках та по всій країні...

Але якщо бомбардування не є частиною “війни”, як ми її зазвичай розуміємо, це не означає, що вони не мають мети. Навпаки, вони спрямовані досягти кількох цілей. Однією із них може бути змусити людей виїхати, стати біженцями, стати тягарем і, можливо, політичною проблемою для сусідів України. Очевидно, що бомби також мають на меті зробити українців біднішими, не дати їм відбудуватися, послабити їхню державу, переконати співвітчизників, які перебувають за кордоном, не повертатися додому. Хто захоче повертатися до країни, про яку кожні кілька ночей розповідають у вечірніх новинах, коли чергова бомба падає на черговий житловий будинок чи торговий центр? Хто вкладе гроші в місце розбитих дахів і битого скла? Посіяти такі сумніви також є класичною метою тероризму».

Як пише Епплбом, на Заході звикли вважати тероризм чимось прихованим та маргінальним — терористами в звичному уявленні є екстремісти, які використовують саморобну зброю. «Коли ми говоримо про тероризм, що підтримується державою (state-sponsored terrorism), ми зазвичай говоримо про таємні групи, які приховано підкріплюються визнаною державою, подібно до того, як Іран підтримує Хезболлу». Але Росія — це легітимна і визнана держава, постійний член Ради Безпеки ООН.

У цьому сенсі, вважає авторка, Росія атакує не лише українців та українську інфраструктуру, а всю систему міжнародного права. Що міжнародна спільнота може з цим зробити? Епплбом підтримує пропозицію України та деяких її союзників визнати Росію державою-терористом. Це допоможе ізолювати росіян, зокрема їхні компанії та інші структури, які ще не під санкціями.

Епплбом визнає, що виключення такої великої країни, як Росія, із світової економіки та міжнародного дискурсу, матиме серйозні наслідки. Однак, пише вона, «також важливо називати речі своїми іменами, звикати до нових складних ідей і вчитися справлятися з ними». Потрібно показати, що атака на міжнародні закони — але також і на базові моральні цінності — має наслідки.

 Читати повну статтю (~8 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-07-14 11:04:38 У New York Times вийшла стаття про українську волонтерку, парамедика Юлію Паєвську. Відома під позивним «Тайра», вона прославилася ще з часів Революції гідності.

Тайра потрапила в російський полон у середині березня в Маріуполя — до того вона займалася лікуванням людей та евакуацією цивільних. Звільнили її через три місяці. У полоні Паєвська була в жахливих умовах, а окупанти намагалися використовувати її для цілей російської пропаганди.

Паєвська була відома і раніше — як медик на Майдані та як засновниця підрозділу парамедиків-волонтерів «Ангели Тайри». Однак під час війни 2022 року вона стала символом українського спротиву завдяки своїй стійкості у полоні, пише New York Times.

«Її кинули в камеру крижаної температури і кілька годин допитували. За перші п’ять днів, за її словами, їй не давали їжі та приносили приблизно півсклянки води на день...

Утримувана три місяці, не маючи можливості підтримувати зв’язок з чоловіком і дочкою, вона стала символом української хоробрості та самопожертви.

“Вони намагалися вичавити з мене докази”, — каже вона, переконані, що вона володіє секретною інформацією про атаку на Росію. “Вони хотіли, щоб я зізнався, що я нацистка, що я робила якісь гидоти, когось убивала. Я не наговорила на себе. І заплатила за це велику ціну”».

«Паєвська каже, що покладалася на свою практику бойових мистецтв і досвід психолога, щоб впоратися.

“Я розуміла, які прийоми до мене застосували, — каже вона, — і що мені потрібно було зробити, щоб не зламатися, не підкоритися”».

Читати повну статтю (~6 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-07-13 20:59:19 ​​Як насправді влаштований світ
#реклама
 
Ми щиро вболіваємо за майбутнє українського книговидання, тож ця новина нас дуже порадувала — у «Лабораторії» виходить перша нова книжка з початку повномасштабного вторгнення.
 
І книжка дуже цікава — «Як насправді влаштований світ. Минуле, теперішнє і майбутнє з погляду науки» Вацлава Сміла. Як стверджує опис, «ця книжка пояснює сім найбільш фундаментальних реалій, які керують нашим виживанням і процвітанням» — «від виробництва енергії та харчових продуктів, через глобалізацію до екологічної катастрофи».
 
Назва амбіційна, але якщо хтось і може справитися із таким завданням, то Сміл гарно підходить. Він провідний світовий експерт з енергетики, але також має за плечами десятиліття досліджень на інші теми: від історії розвитку їжі до зміни клімату
 
Цю книжку радить прочитати Білл Ґейтс — він каже, що Сміл зумів поєднати усі свої знання, накопичені за десятки років досліджень, та викласти їх у цікавій та ненудній формі. (Узагалі, Ґейтс є великим фанатом Сміла і колись сказав, що чекає на нові книжки науковця так, як дехто — на нові «Зоряні війни»).
 
Зараз триває передпродаж книжки: можна придбати за 199 гривень замість 249. Замовте свій примірник за посиланням. Відкрити / Коментувати

2022-07-12 12:50:38 Рада Безпеки ООН не справляється з російською агресією в Україні — і з усіма іншими важливими проблемами. Чи можна її реформувати?

У журналі The Atlantic вийшла стаття американського журналіста-міжнародника Урі Фрідмана про роль Ради Безпеки ООН — та як її можна реформувати.

Рада Безпеки ООН — «найбільш потужний орган найбільш глобальної організації», пише Фрідман. Її резолюції обов’язкові до виконання; вона має право починати військові та миротворчі операції, встановлювати міжнародні санкції.

Утім, Рада Безпеки є абсолютно неефективною у російсько-українській війні, бо Росія як постійний член Радбезу може ветувати будь-які резолюції, що реально допоможуть протидіяти російській агресії. Санкції проти Росії та інша ключова допомога Україні сталися завдяки спорадичній коаліції окремих країн, не через Організацію Об’єднаних Націй.

Для контексту — до Ради Безпеки ООН входять 15 країн, з них п’ять є постійними членами (інші регулярно обираються). Постійні члени мають право вето на резолюції Радбезу — це США, Британія, Франція, Росія та Китай. Це великі держави, які виграли Другу світову війну: ООН була сформована у 1945 році. Зараз Раду Безпеки регулярно критикують за нерепрезентативність: серед постійних членів немає представництва Африки й Латинської Америки, а також впливових держав на кшталт Японії та Індії.

Російське вторгнення 2022 року — далеко не єдиний приклад неефективності Радбезу. Рада почала втрачати свою задуману роль ще на початку Холодної війни, коли вчорашні союзники почали протистояти між собою. У її історії були нетривалі яскраві моменти, але зараз Радбез знову не виконує те, для чого був створений.

Як пише Фрідман, Рада Безпеки ООН не змогла ефективно протидіяти багатьом міжнародним кризам — від руандійського геноциду до громадянської війни в Сирії. Вона також не зробила нічого суттєвого для боротьби з іншими глобальними проблемами на кшталт пандемії ковіду та зміни клімату.

Попри це, Фрідман вважає, що не варто зовсім ставити хрест на ООН та її Раді Безпеки. Він наводить приклади певних успіхів України в ООН — наприклад, виключення Росії із Ради ООН з прав людини — і теперішню роботу Радбезу поза темами російсько-української війни.

Зараз ходить багато ідей про те, як реформувати Раду Безпеки ООН — наприклад, додати нових постійних членів чи зробити позицію генерального секретаря ООН більш впливовою. Сам Фрідман найбільш переконливою ідеєю вбачає дозволити кваліфікованій більшості членів Генеральної Асамблеї ООН (куди входять всі країни-члени ООН) подолати вето постійного члена Радбезу.

Проблема в тому, що для цього потрібно змінювати Статут ООН, а отже потрібен широкий процес ратифікації двома третинами членів ООН і власне згода тих же постійних членів Радбезу. Сама ООН народилася у відповідь на страхіття Другої світової війни, а отже складно уявити собі масштабну реформу світового порядку без ще однієї глобальної війни.

Фрідман закликає США взяти глобальне лідерство у реформуванні ООН, що вимагатиме від Штатів добровільно відмовитися від частини своєї влади на користь глобального консенсусу. Однак автор не демонструє жодного реального механізму, як така реформа може реально статися.

Що звучить більш реалістично — у відповідь на глобальні кризи на кшталт російської війни в Україні «країни… формуватимуть гнучкі, швидкі безпекові коаліції з охочих долучитися — яскравими прикладами є українська пропозиція “U-24” чи країни, які об’єдналися, щоб підтримати Київ військовою, економічною та гуманітарною допомогою та санкціями проти Росії».

Тобто в майбутньому реальні проблеми вирішуватиме, скоріш за все, не Рада безпеки ООН, а групи країн та глобальних гравців, котрі працюватимуть паралельно до ООН.

Читати повну статтю (~10 хвилин)
Також читайте (україномовне) інтерв’ю представника України при ООН Сергія Кислиці — він розповідає про кілька цікавих ідей реформування ООН Відкрити / Коментувати

2022-07-07 10:46:50 ​​У кінці квітня один із найвідоміших сучасних філософів, німець Юрґен Габермас опублікував статтю про російсько-українську в газеті Süddeutsche Zeitung.

93-річний філософ втілює позицію німецького суспільства і особливо старшого покоління інтелектуалів — засуджує російське вторгнення в Україні, але виступає за поступки Путіну (бо інакше ядерна війна) і звисока дивиться на прагнення українців захистити свій суверенітет.

На початку травня український філософ Євген Бистрицький опублікував детальний розбір статті Габермаса. А недавно в газеті Frankfurter Allgemeine вийшла потужна стаття американського історика Тімоті Снайдера — відповідь Габермасу. Радимо прочитати повну статтю, але ось кілька цікавих цитат.

Ми знаємо, що принизлива для Росії поразка не призведе до ядерної війни. Росія зазнала поразки і навіть приниження в битві під Києвом, але не застосувала ядерну зброю і не пішла на ескалацію. Натомість вона деескалувала, а пропагандисти переформатували історію війни на російському телебаченні. Російські війська не можна загнати в кут, бо вони можуть відступити в Росію. Путіна не можна загнати в кут, бо він керує країною на основі віртуальної реальності, створеної медіями, які він сам контролює. Ми знаємо, що він може не досягти власних заявлених цілей у війні (як це було в Україні в 2015 році) і просто змінити тему. Він може змусити весь свій пропагандистський апарат наполягати на неможливості нового вторгнення в Україну (як він зробив у 2021 році), а потім віддати наказ про вторгнення. Якщо він вважає, що програє в Україні, він змусить свої телеканали оголосити про перемогу і змінити тему. Так працює російський дискурс, і особисту раціональність Путіна можна зрозуміти лише в ньому.

Казкова історія національних держав, які почерпнули уроки з 1945 року, загалом тішить європейців, оскільки дозволяє їм ігнорувати колоніальну жорстокість. Але забуття про колоніальні війни дозволяє забути про їх уроки. Сьогодні Росія веде колоніальну війну проти України з риторикою і тактикою, які мають бути знайомі за п’ятсот років європейської історії (і зокрема з нацистської колоніальної риторики на Сході). Оскільки європейці загалом (і німці зокрема) не відрефлексували власну колоніальну історію, вони іноді пропускають очевидний урок російсько-української війни: імперія має програти колоніальну війну, щоб їй судилося перестати бути імперією.

…Як колишня колоніальна держава в Україні та як економічний партнер нинішньої колоніальної влади в Україні, німці були подвійно зобов’язані прислухатися до українців, в ідеалі до війни, а найпізніше — у дні й тижні після початку війни. Цього просто не сталося.

Читати повну статтю (~12 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-07-04 08:55:00 Що відбувається у тилу ворога? The Wall Street Journal опублікували репортаж із Москви. Автор статті пише, що жителі найбільших російських міст забули про війну в Україні — і намагаються насолоджуватися життям.

«У барах найбільших міст Росії ніде яблуку впасти. На кіно- та джазових фестивалях аншлаги. І хоча поліція, яка патрулює вулиці Москви, тепер озброєна автоматами, вона більше зайнята штрафуванням за розпивання алкоголю в громадських місцях, ніж придушенням інакомислення».

Якщо придивлятися, десь можна знайти ознаки війни — літери Z і V на будівлях, невелика кількість іноземців на вулицях, відсутність західних брендів — але ці ознаки легко пропустити.

Більшість росіян підтримують війну, пише автор статті, але ця підтримка пасивна — вона спирається на можливість не звертати увагу на неї. Особливо це актуально для молоді, яка не дивиться телевізор; лише третина росіян віком від 18 до 24 років зараз стежить за російською війною проти України.

Типова до стереотипності позиція виглядає так:

«”Приблизно через два тижні з початку війни я зрозуміла, що моїй сім’ї та мені нічого не загрожує, тому я перестала стежити за новинами”, — каже 30-річна психолог [з якою журналіст взяв інтерв’ю у популярному московському барі]. Вона каже, що історія конфлікту занадто складна, щоб скласти свою думку про вторгнення. “Невдовзі я зловила себе на тому, що більше засмучена тим, що IKEA залишила Росію, ніж війною”, — додала вона».

Російський експерт Андрєй Колєсніков, якого цитує WSJ, каже, що це «по суті новий суспільний договір з владою» — «ми підтримуємо [спеціальну військову] операцію, але в той же час ви не змушуєте нас реально брати в ній участь».

У Москві та Санкт-Петербургу це робити легко, бо в російській армії воюють переважно контрактники з бідних провінцій (наприклад, Бурятія та Дагестан). WSJ згадує аналіз опозиційного російського ресурсу Медиазона — із вибірки близько 3800 загиблих російських солдатів, про яких є публічна інформація, лише 8 були з Москви та 26 із Петербурга.

Ті росіяни, які виступають проти війни і ще залишилися в своїй країні, бояться це робити публічно через нові закони, за якими можна отримати до 15 років ув’язнення за критику російської армії.

Читати повну статтю (~7 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-07-02 10:20:56 «Як Віталій Кім став символом українського спротиву»

The New York Times лише зараз відкрили для себе Віталія Кіма — та зробили статтю про миколаївського губернатора, який став одним із символів українського спротиву російському вторгненню.

Колись центр радянського кораблебудування, Миколаїв не потрапив під російську окупацію — але платить за це велику ціну, пише газета. Російські ракети регулярно приносять руйнування. (Однією з найбільших атак був удар по будівлі Миколаївської ОДА у кінці березня — загинуло принаймні 37 людей, зокрема чимало підопічних Кіма).

Біля половини жителів міста виїхали, уже кілька місяців є проблеми з водою. «Мало хто з приблизно 230 тисяч людей, які залишилися в місті, мають роботу; більшість залежать від їжі та одягу, які роздають гуманітарні організації».

Утім, як пише New York Times, воля до перемоги українців, яку уособлює Кім, допомогла місту вистояти. На початку вторгнення Кім популяризував фразу «Доброго вечора, ми з України», яка стала одним із гасел війни. Миколаївський губернатор став відомою публічною фігурою — і героєм мемів.

Кім має корейське походження — його предки емігрували з комуністичної Північної Кореї до Радянського Союзу; батько переїхав спочатку до Криму, а потім до Миколаєва. «Кім пояснює свій спокій впливом свого батька, чоловіка корейського походження, який був баскетбольним тренером, а потім фізіотерапевтом...»; а заняття тхеквондо допомогли прищепити йому дисципліну.

«Рішення Кіма та впевненість, яку він випромінює, допомогли відвернути російські війська, стримати їх, зірвати їх бажання захопити все узбережжя Чорного моря та згуртувати місто, яке, як і північно-східне промислове місто Харків, стало символом української непокори».

Читати повну статтю (~7 хвилин) Відкрити / Коментувати

2022-06-25 09:57:29 "Європа має оголосити перехід на економіку воєнного часу", - вважає колумніст Bloomberg Андреас Клут.

"Наступним кроком у конфлікті між Заходом і президентом Росії Володимиром Путіним мав стати бойкот Європою російського вугілля, нафти та природного газу. Натомість це може бути газове ембарго Путіна щодо Європи", - пише журналіст.

Країни Європейського союзу повинні прийняти те, що деякі з них, зокрема Німеччина та Австрія, роками заперечували, вважає Клут. А саме - що "в очах такого аморального деспота, як Путін, все є зброєю війни". Це включає ядерну та хімічну зброю, а також пшеницю, дезінформацію і, не в останню чергу, енергетику.

"Протягом десятиліть Путін робив усе можливе, щоб європейські країни стали максимально залежними від сибірських вуглеводнів, щоб зробити Захід вразливим. Тепер він використовує ці слабкі сторони", - йдеться в колонці.

Так, Росія вже перекрила газ Польщі, Болгарії, Фінляндії, Нідерландам та Данії. Також Москва гальмує поставки тим країнам, які отримують газ, що йде по "Північному потоку".

Клут вважає, що Путін цілком може припинити поставки газу до Європи, оскільки "протягом перших 100 днів війни Росія, як ніколи, заробила на продажу викопного палива". Китай та Індія - великі незахідні покупці російських енергоресурсів. Плюс ціни на енергоносії різко зросли, а тому різниця між старою і новою ціною цілком компенсує те, що Росія отримує менше надходжень від ЄС.

Мета поведінки Путіна щодо газу у Європі зрозуміла, вважає Клут. Він хоче, аби такі країни, як Німеччина, вичерпали свої запаси. Тоді він зможе використати свій газ як інструмент шантажу. Ще краще буде для Путіна, якщо гальмування ним поставок газу в Європу призведе до закриття промислових підприємств.

Австрія, Нідерланди, Швеція та Данія вже активували плани надзвичайних ситуацій. Німеччина цього тижня перейшла з першого етапу («раннє попередження») до другого («тривога»). На третьому етапі («надзвичайна ситуація») уряд повинен буде взяти на себе повний контроль за розподілом природного газу в країні. Німеччина та інші частини Європи прямують до нормування — що, по суті, означає воєнну економіку.

Скрутне становище в Німеччині спричинило запеклі дебати в країні про те, що, можливо, варто залишити в робочому стані три атомні електростанції (країна мала відмовитися від АЕС до кінця цього року). Цьому опираються соціал-демократи та "зелені". "Ці дебати є доказом того, що країна ще не повністю прийняла реальність. Покійна психіатр Елізабет Кюблер-Росс вважала, що люди повинні пройти п’ять стадій горя — заперечення, гнів, торг, депресію та прийняття. Німці, зокрема, застрягли на перших чотирьох", - пише Клут.

Натомість прийняття означало б підготовку до економічної війни з Путіним, яка наближається. А саме - купівлю викопного палива в інших країн, імпорт скрапленого газу, розщеплення атомів, встановлення вітрових турбін тощо.

"Але, перш за все, прийняття означає скорочення, - наголошує журналіст. - Усі європейці повинні припинити бути цикадами з байки Езопа, які провели літо, пустуючи, а потім залишилися без нічого взимку. Натомість вони повинні стати мурахами - стійкими, стриманими, ощадливими".


Жителям Західної Європи пощастило, що вони не воюють на фронті, як українці. "Але вони вже є учасниками економічної війни проти Путіна. Настав час для жертв", - резюмує Клут. Відкрити / Коментувати