Get Mystery Box with random crypto!

ПЛАЙ

Логотип телеграм -каналу playvia — ПЛАЙ П
Логотип телеграм -каналу playvia — ПЛАЙ
Адреса каналу: @playvia
Категорії: Музика
Мова: Українська
Передплатники: 3.63K
Опис з каналу

Офігенні історії про українську естраду

Зворотний зв'язок: @phillpukharev

Ratings & Reviews

2.33

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

1

4 stars

0

3 stars

0

2 stars

0

1 stars

2


Останні повідомлення 9

2022-05-18 12:47:49 18 травня 1979 року. Чорна дата для української музики. У цей день суперпопулярного композитора Володимира Івасюка знайшли мертвим у Брюховицькому лісі на Львівщині.

Ті, хто читають ПЛАЙ тривалий час, знають: тут я намагаюся доступно пояснювати, що українська естрада — це не лише Івасюк і “Червона Рута”. Та й творчі історії артистів і їхня музика особисто для мене цікавіші, ніж скандали, інтриги та розслідування довкола них.

Але смерть Івасюка — це особливий випадок. Вона стала переломною для всієї української поп-сцени та її майбутнього, яке без цієї трагічної події могло б бути світлішим. А ще ця історія досі сповнена таємницями і викликає масу запитань та протиріч навіть 43 роки потому.

Тому сорян, що перетворюю канал на філіал “Кримінальної України”. Але в цей день я не можу інакше. Давайте ще раз пройдемося по головних версіях смерті Володимира Михайловича і спробуємо зрозуміти, що ж відбулося насправді.

Левову частину інформації для цього допису я взяв із книжки Івана Лепші “Життя і смерть Володимира Івасюка” (1994). Вважаю її найгрунтовнішим та найповнішим на сьогодні розслідуванням смерті композитора, хоча і не позбавленим публіцистичних домислів у місцях, де факти мовчать.

Якщо мого тексту вам буде замало — можете почитати есе у вільному доступі на сайті пам’яті Івасюка:

http://www.ivasyuk.org.ua/books.php?lang=uk&id=zhyttya_i_smert_volodymyra_ivasyuka-1994&part=part7
206 views09:47
Відкрити / Коментувати
2022-05-15 14:36:22 А взагалі хочу привітати Kalush Orchestra та всю Україну з перемогою на “Євробаченні”.

Вчора увечері хлопці не просто виборили для нашої країни право проводити конкурс в 2023-му. Вони зробили надзвичайно важливу справу для чергового об’єднання Європи і проявили, — не побоюся цього слова, — справжній Героїзм, промовивши вголос із міжнародної сцени те, за що могли б з неї вилетіти (на жаль, такі правила).

Save Mariupol. Save Azovstal! — ці слова Олега Псюка вже вписані в сучасну історію України. Вони віщують нам наступну, значно більшу та важливішу перемогу.



160 views11:36
Відкрити / Коментувати
2022-05-15 14:35:10 Від учорашнього вечора на вустах всієї Європи — українська пісня про матір. Без сумніву, Stefania від Kalush Orchestra вже вписана в історію нашої музики. Як і інша культова композиція на цю тему, про яку з такої нагоди хочу розповісти докладніше.

“Баладу про мальви” Володимир Івасюк написав у 1975-му. На той час він вже мав статус популярного сонграйтера, за плечима якого були “Червона Рута” та “Водограй”. Обидва свої найголовніші хіти композитор створював у муках творчості. Він правив музику та тексти по кілька років, поки не приходив до варіанту, який влаштовував його повністю. “Балада про мальви”, на відміну від них, написалася одразу, мов на одному диханні. А от лірика до пісні йшла зі скрипом.

Першу версію тексту “Балади…” написала чернівецька поетеса-піснярка Тамара Севернюк. Мелодія Івасюка нагадала їй колихання хвиль. Так з’явився красивий вірш про море. Івасюк чемно подякував Севернюк за гарний текст, але вирішив, що його романтична аура зовсім не резонує із драматичним настроєм, з яким він писав музику.

Тоді ж Володимир Михайлович познайомився із Богданом Гурою — поетом і журналістом, що вчився на чернівецькій філології. Гура по дружньому показав Володі свій вірш “Мальви”. Прочитавши його, композитор зрозумів: це саме той текст, який личитиме його новій пісні! Але…з невідомих причин залишив його у шухляді.

У лютому 74-го газета “Радянська Буковина” надрукувала вірш Володимира Івасюка “Чарівна недея”. У матеріалі повідомлялося, що він стане основою для нової пісні композитора. Текст поезії ідеально лягає на мелодію “Балади про мальви”. Він розповідає про хлопця, який мріє зійти зі своєю коханою на найвищу вершину Карпат і там зізнатися їй у своїх почуттях. Нічого не нагадує? Так, паралелі з “Червоною Рутою” очевидні. Сам же Івасюк відчував, що ця пісня про інше. Знову не те.

У 75-му композитор розпочав роботу над великою платівкою авторських пісень для Софії Ротару. Одним із її треків стала “Балада про матір”, пізніше перейменована в “Баладу про мальви”. Імовірно, це мала бути зовсім інша пісня. Але в якийсь момент Володимир Михайлович вирішив, що нове — це добре забуте старе, тому знову підігнав під вже готову музику поезію Богдана Гури, трохи її переробивши.

Головна героїня “Балади…” — матір, яка чекає свою дитину з війни, споглядаючи “самотні мальви під вікном”. Зверніть увагу: пісня написана від жіночого імені! Здавалося б, дрібниця — особливо якщо зважати, що фінальний варіант створювався спеціально під Ротару. Але не зовсім.

Тодішні естрадні слухачі звикли до пафосних тирад про загиблих героїв, яких оплакують їхні матері. А тут, бачте, і не хлопець зовсім, а дівчина, що проростає цвітом біля маминого підвіконня і просить у неї пробачення за те, що вже не повернеться до рідного дому. Ось і виходить, що Володимир Михайлович — трендсетер фемінізму на українській поп-сцені. Годі й казати про те, наскільки органічно “Балада про мальви” поєднується з реаліями сучасної війни в Україні проти рашизму, де за наше майбутнє воюють не тільки захисники, а й захисниці.

"Балада про мальви" увійшла до нині культової платівки “Софія Ротару співає пісні Володимира Івасюка” (1977). Співачка могла записати її з власним ансамблем “Червона Рута”, як робила зазвичай. Але цього разу вона вчинила інакше і запросила в якості акомпаніаторів Естрадний оркестр українського телебачення та радіо. У результаті альбом отримав розкішний бароко-роковий саунд, що лише підкреслює мелодійність та емоційність усіх 12 пісень включно з “Баладою…”



151 viewsedited  11:35
Відкрити / Коментувати
2022-05-13 19:43:33 Ось тут зараз CJ грає сет з фанком онлайн з Дніпра!


125 views16:43
Відкрити / Коментувати
2022-05-13 19:43:32 #нампишуть
121 views16:43
Відкрити / Коментувати
2022-05-04 14:01:49 Наостанок – бонусний кек.

У Василя Зінкевича є син, теж Василь. У 1996-му Василь Зінкевич-джуніор разом із волинянином Сашком Положинським заснували реп-гурт “Тартак”. Коли батя почув, що співає його чадо, то виписав йому добрячого ляща та заборонив займатися цим “неподобством”. Зрештою Вася пішов з музичної сцени і закрив гештальт Зінкевича-старшого, ставши художником.

А “Тартак” на початку 2000-х записали фіт із шапіто-дуетом Дмитра Гершензона та Анатолія Говорадла, в який виродився “Світязь”. Коло замкнулося.



83 views11:01
Відкрити / Коментувати
2022-05-04 14:00:51 У 1979-му Громцев поїхав засмагати на кримські пляжі і передав “Світязь” під повне керівництво Василя Івановича. Треба віддати Зінкевичу належне: він міг би зробити із ансамблю one man band, як це сталося у випадку Яремчука та “Смерічки”, але вчинив з точністю до навпаки – почав стягувати до складу найкращих музикантів з різних колективів по всій Україні і не боявся давати їм творчий карт-бланш. Так до “Світязя” потрапив миколаївський ватник Саша Сєров, який аж зі шкіри ліз – так косив на сцені під самого Зінкевича. Але про це якось іншим разом.

У незалежній Україні Василь Іванович остаточно відійшов від гурту і взявся за сольну творчість. Відтоді і до сьогодні співак зібрав врожай можливих і неможливих державних нагород, а у 2009-му отримав відзнаку Героя України.

Зараз Зінкевич насолоджується зірковою пенсією та готує програму української пісенної класики для закордонної аудиторії. Виступає зрідка, але на сцені тримається красунчиком. А головне – співає нічим не гірше, ніж 50 (!) років тому. Самі послухайте.



77 views11:00
Відкрити / Коментувати
2022-05-04 13:59:12 Справи в “Смерічки” гіршали. Членоголові червоні чиновники кенселили ансамбль як могли, а сам Зінкевич все частіше вступав у срачі з Яремчуком на предмет того, хто у домі хазяїн. Більше того, за роки нефанерних виступів співак посадив голос і думав іти зі сцени. Тим часом його ще й підступно заманювали на роботу в Ленінград. Але Василь Іванович не піддався на русняві провокації і зробив проукраїнський вибір. У 75-му на запрошення того ж Валерія Громцева співак приєднався до луцького ансамблю “Світязь”.

Історія “Світязя” – тема для окремої розмови, яку я обов’язково влаштую. А поки залишу тут запитання на поміркувати: як вийшло, що настільки потужний гурт не видав ЖОДНОЇ великої платівки? (Не рахуючи трьох пісень зі збірки “Естрадні ансамблі України” із Громцевим на вокалі).

Достовірного пояснення цього факту досі не існує, але є декілька версій. За однією, у музикантів не дійшли руки до альбому через супернапружений гастрольний графік. Тим не менше, за 70-80-ті у “Світязя” накопичилися студійні записи, яких вистачило б не на один реліз.

Інша теорія стверджує, що “безальбомість” ансамблю пояснюється безпартійністю самого Зінкевича. Справа в тому, що Василь Іванович ніколи не був членом компартії, та й жодної політичної партії взагалі! За радянських часів ця інфа всіляко замовчувалася, а після Незалежності почала виринати у розповідях приятелів співака. Звісно, комуняки всіляко тиснули на Зінкевича і пропонували йому смачні плюшки взамін на партквиток, але своїх принципів він не зрадив. Ось що означає справжній український патріот!

Зате Зінкевич та “Світязь” активно знімалися у популярних тоді фільмах-концертах. Пальці вгору, панове ютубери!



78 views10:59
Відкрити / Коментувати
2022-05-04 13:55:53 Василю Зінкевичу – 77. Особистість це настільки масштабна, що без лонгріду тут не обійтися. Влаштовуйтеся зручніше.

Співати Василь мріяв з дитинства. Малим брав участь у всесоюзних конкурсах, але завжди програвав – жюрі віддавали всі призові місця росіянам. Тому Василь Іванович вирішив змінити професію (лол). Пішов вчитися на стиліста у декоративно-прикладне училище Вижниці.

Левко Дутківський, керівник культового ансамблю “Смерічка”, добре пам’ятає, як студент прийшов на кастинг до гурту в 1968-му. “Голос у тебе потужний, але співати не вмієш”, – сказав Василю Дутківський. А потім заспокійливо додав: “Ну нічого, навчишся!”

За рік Зінкевич привів до “Смерічки” свого приятеля, Назарія Яремчука. Тоді ще не здогадувався, що своїми ж руками в його особі творить собі конкурента. І хоч у подальші роки Зінкевич та Яремчук боротимуться за любов фанів, як Чак Норріс і Брюс Лі, але збережуть взаємну повагу та теплі стосунки аж до смерті Назарія Назаровича.

Зупинятися детально на “смерековому” періоді Зінкевича не буду, бо вже багато про це розповідав і ще розповідатиму. Нагадаю лише, що це був найуспішніший етап як в історії всього ансамблю, так і в кар’єрі самого Василя Івановича. Його хайлайтом став мюзикл “Червона Рута”, що вийшов на телеекрани у 1971-му. Зінкевич зіграв у ньому роль донецького шахтаря Бориса, що їде в Карпати і там закохується в гуцулку (Софія Ротару).

У мюзиклі Зінкевич вперше публічно співає “Червону Руту” – ще до того, як Софія Михайлівна зробила це мейнстримом. Але особисто моя улюблена пісня зі стрічки у його виконанні – це “Жовтий лист” aka “Залишені квіти” на музику Валерія Громцева та слова Володимира Івасюка (унікальний випадок: Івасюк написав до пісні лише текст).

Коли Василь Іванович співає цю щемливу баладу над гірським потоком, я уявляю собі Сержа Генсбурга, який ридає в плащ Френку Сінатрі за кавою та цигарками десь у мангеттенському шинку.



141 viewsedited  10:55
Відкрити / Коментувати
2022-04-29 20:48:38 Ну і насамкінець хочу подякувати моєму однодумцю, Ігорю Калиниченку. Вже бозна скільки років він веде проект “Золотий Фонд української естради”, в якому по крихтах збирає інформацію про наших естрадних артистів і на голому ентузіазмі оцифровує та викладає в інтернет їхні записи. Саме на його каналі я і почув "Золоті Ворота".

Якби в Україні все було ОК із авторським правом та роялті, ці пісні та альбоми цілком легально та в хорошій якості лежали б на музичних стрімінгах. А так доводиться знайомити слухачів із нашим забутим музичним спадком кустарними методами.

Нижче даю посилання на всі сторінки проекту. Сподіваюся, ви віддячите пану Ігорю якщо не гривнею, то хоч добрим словом.

Сайт “Золотий Фонд української естради”: http://www.uaestrada.org/

Канал “Українська естрада”: https://www.youtube.com/c/igorkalinych

Канал “Український вініл”: https://www.youtube.com/c/igorkalinych


Рахунки для фінансової підтримки проекту:

Приватбанк: 4149 4993 8995 6051

Монобанк: 5375 4141 2885 8445

Патреон: https://www.patreon.com/uaestrada

Стати спонсором каналу на YouTube: https://www.youtube.com/channel/UCf4e_ditVG5vK2l8vJXoOhw/join
111 views17:48
Відкрити / Коментувати