ПЛАЙ

2022-06-08 12:11:04 Назарій Яремчук – Гай, зелений гай (1984)





Рефренами Рибчинський користувався рідко, але мітко. А ще у “Гай, зелений гай” поет зламав четверту стіну, наприкінці бажаючи колишній почути цю пісню на своєму весіллі.

Трек на музику Олександра Злотника став одним із найголовніших хітів у сольному доробку Назарія Яремчука.

Ти щаслива будеш
Грай, музико, грай!
А мене забудеш
Грай, музико, грай!
Можеш все забути
Тільки пам’ятай
Зоряну дорогу
В гай, зелений гай. Відкрити / Коментувати

2022-06-08 12:10:14 Василь Зінкевич та ВІА “Світязь” – Скрипка грає (1982)





За десять років після тріумфу сонграйтерський дует Рибчинського та Поклада навряд би зібрався знову просто так. Привід виявився настільки ж важливим, наскільки й сумним.

На перший погляд “Скрипка грає” – звичайний мелодраматичний соул про кохання, яке минуло і вже не повернеться. Насправді ж у пісні є і прихований сенс, про який її автори сказали вголос лише після розвалу совка. Між рядками Юрій Євгенович залишив референс на трагічну смерть Володимира Івасюка навесні 1979-го.

Ключовим образом пісні стала деталь, про яку могли знати лише наближені до Івасюка люди. Під час домашніх посиденьок композитор любив грати перед гостями на скрипці.

Вже не приходиш ти у сни,
Кольорові мої сни,
Як цвіт весни.
Вже відлунали ті пісні,
Що присвячені мені,
Щасливі дні.

Скрипка грає, серце крає,
Наше літо догорає.
Скрипка грає, плаче гірко,
То кохання гасне зірка. Відкрити / Коментувати

2022-06-08 12:09:01 Ліна Прохорова – Три поради (1970-ті)





Ліна Прохорова починала солісткою ВІА “Мрія”, а у 70-х вирушила в сольне плавання. З Ігорем Покладом, – керівником ансамблю та своїм першим чоловіком, – вона на той момент вже розлучилася, тож просити його про послугу було якось не комільфо. Відтак музику до дебютного синглу Прохорової написав забронзовілий Ігор Шамо, а на текст вона по старій дружбі уламала Рибчинського.

У “Трьох порадах” Юрій Євгенович прописав універсальний гайд для адептів української естради. Ось його повний зміст:

1) Не рубай тополю
2) Не ламай калину
3) Не стріляй у птаха

Профіт! Не дякуйте.

Не рубай тополю, не ламай калину -
Свiтлу мрію журавлину.
Збережи назавжди, збережи назавжди,
Ти на все життя їх збережи! Відкрити / Коментувати

2022-06-08 12:07:45 Песняры – Крик птицы (1978)





Якщо в альтернативному таймлайні в Україні 1970-х існував прогресив-рок, то ім’я Юрія Рибчинського стопудів стоїть там в одному ряді із Пітером Сінфілдом (King Crimson), Кітом Cтюартом (Procol Harum) та іншими культовими рок-поетами жанру.

Натомість у нашій реальності найближчими до українців прогерами були білоруські “Песняры”. Для їхньої третьої платівки Юрій Євгенович написав фентезійний опус про чаклуна, який не зміг пробачити коханій зраду та перетворив її на птаху. Сюжет навіяний особистими переживаннями Рибчинського: коли він служив в армії, дівчина поета не дочекалася його та вийшла за іншого.

Шкода, що Юрій Євгенович не переклав “Крик…” українською – на відміну від багатьох інших ранніх російськомовних поезій.

Из-за ревности неустанной,
Из-за ревности злой и глухой,
Я мог превратить тебя в камень
Своею волшебной рукой.
Я мог превратить тебя в дерево,
Я мог превратить тебя в зарево,
Но я превратил тебя в птицу,
Навеки расставшись с тобой. Відкрити / Коментувати

2022-06-08 12:06:25 Софія Ротару / Песняры – У долі своя весна (1977)





Маловідомий факт: хіт на вірші Рибчинського та музику Івасюка першими виконали білоруські “Песняры”. До цього Юрій Євгенович створив для них концептуальну сюїту “Крик птицы” (див. нижче).

І якщо Рибчинського така ситуація влаштовувала, то Володимир Михайлович подачу сябрів не зацінив. На його думку, музиканти не відчули драматичний нерв пісні, перетворивши її на шаблонний рокапопс. Композитору не залишалося нічого іншого, як віддати “У долі…” своїй музі. Ну а поет сперечатися з ним не став.

Ротару повернула пісні душу та представила із нею Україну на “польському Євробаченні” aka Міжнародний фестиваль пісні у Сопоті.

У тебе любов — одна.
У мене любов — одна.
Крізь роки веде вона
У той найперший день.
У щастя — своя струна,
У долі — своя весна.
Хай буде завжди вона
В полоні у пісень. Відкрити / Коментувати

2022-06-08 12:05:24 Ніна Матвієнко / ВІА “Чайки” – Чарівна скрипка (1970-ті)





У парі з Покладом Рибчинський написав прекрасний цикл поп-фолькових шлягерів: “Зелен клен”, “Дикі гуси”, “Тиха вода” та, звичайно, “Чарівна скрипка”.

“ЧС” важлива для української естради хоча б тому, що ламає через коліно стереотипну структуру поп-пісень із куплетами та приспівами. Це цілком самодостатня поема про безнадійне кохання, яку можна читати окремо від музики. Що нетипово для нашої тогочасної культури – про кохання жіноче.

Першими виконавцями пісні була «Мрія» та вокально-інструментальний гьорлз-бенд “Чайки” з Криму. Пізніше свою версію “Чарівної скрипки” записала геніальна Ніна Митрофанівна Матвієнко. Саме в її інтерпретації покладівсько-рибчинський неформат увійшов у топ української музичної класики.

Йшла до нього, наче місячна царівна,
Йшла до нього, як до березня весна.
І не знала, що та музика чарівна
Не для мене, а для іншої луна. Відкрити / Коментувати

2022-06-08 12:04:27 Якби Юрія Рибчинського не існувало, його варто було б вигадати. Ну бо справді: хто ще був не лише свідком, а й почасти учасником багатьох важливих подій нашої сцени від часів самого Івасюка і аж до, вибачте, Поплавського та Зіброва?

Історія успіху найголовнішого поета-пісняра української естради почалася 50 років тому. Хз як і шоб шо, але якось до рук молодого киянина Юри Рибчинського потрапив гороскоп особистого астролога Гітлера. У ньому йшлося про те, що той, хто народився 22 травня 1945 року, пов’яже життя із музикою.

‘WTF?’ – подумав Рибчинський. Нахилів до неї чи тим більше музичної освіти він не мав. Натомість стояв на роздоріжжі буквально між батьком та матір’ю, тобто – між спортом та літературою. З подачі Рибчинського-старшого Юра з дитинства займався футболом, баскетболом, фігурним катанням і стрибками з жердиною. Натомість мама виплекала у хлопця любов до поезії і навіть видавала по банці варення за кожен вивчений ним вірш.

У шкільні роки Рибчинський почав друкуватися в українській та всесоюзній пресі. За талановитого хлопаку впрягався суперстар радянської поезії, Євген Євтушенко, який бачив у Юрі гідного послідовника. І бути б Рибчинському вєлікім совєцьким поетом, якби не знайомство в армійському оркестрі з маестро Ігорем Покладом. На той момент композитор вже прославився хітом “Кохана” та продюсував жіночий ансамбль “Мрія”. Саме Поклад запропонував Рибчинському покласти його рядки на свою музику, і пішло-поїхало…

Я мав би продовжувати цей біографічний опус і далі, але не буду. Бо історія Рибчинського – не про прозу, а про поезію. Тому краще давайте зосередимося на музичних хайлайтах пісняра, а я як зможу їх прокоментую. Якщо у вас є улюблена лірика авторства Юрія Євгеновича, але у дописі я про неї не згадав – скидайте в коменти, послухаємо разом.



Відкрити / Коментувати

2022-06-01 12:12:51 Коли підлі москалі відчули, що радянський режим дихає на ладан, то вирішили грати по крупному. Тобто, віджати в нас “Червону Руту” остаточно. “Ротару вкрала вашу славу! У неї є все, а ви і досі ноунейми. Ну хіба не образливо? Приїжджайте до нас – все порішаємо!”, – підступно шепотіли на вуха музикантам русняві продюсери.

“Неодооцінені” “червонорутці” теж хотіли відхопити заслужений шматок популярності, тому повелися на вмовляння і влаштували всередині гурту переворот. У 1989-му ВІА “Червона Рута” переходить із Кримської філармонії до новоствореного творчого об’єднання “Галерея” у москві. Начальство ставить Ротару та Євдокименка перед фактом. Подружжя тяжко переживає розрив із рідним колективом, що зрадив своїх творців. Але зрештою збирається із силами і вкладає всю енергію в розбудову сольної кар’єри Cофії Михайлівни – творчо успішної, хоча й москвоцентричної. За цим курсом співачка продовжує рухатися і після смерті Анатолія Євдокименка в 2002-му.

А “Червона Рута” зрештою залишилася ні з чим. Місце Євдокименка на посаді фронтмена посів вокаліст і гітарист Валерій Ляхов, а Ротару в якості солістки замінила його дружина, Георгіна Ляхова (у минулому – Кампо).

Московські протектори наобіцяли музикантам золоті гори, але після краху совка кинули їх зі словами: “Дєнєг нєт, но ви дєржитєсь”. З власної кишені “Червона Рута” наскребла бюджет для запису нового альбому в студії полтавського радіо (ось вам і москва!), а волгоградське телебачення зняло його відеопрезентацію (рівень!).

На релізі “Червона Рута” спробувала поєднати українське народне звучання із джаз-роком, прогресивом та навіть хардом (в такій подачі гурт переаранжував свій титульний хіт). Ідея начебто цікава, але від реалізації тхне такою дешевизною та несмаком, що боже збав. У відеопрезентації літня, хоча все ще голосиста Георгіна Ляхова корчить із себе глем-рокову Blondie, а молодцюватий вокаліст/гітарист Дмитро Земляний відіграє Акселя Роуза на мінімалках. Дивитися на це без брому важко, але можете спробувати.

З таким “успіхом” “ЧР” продовжували виступати аж до 2010-х, після чого по-тихому розбіглися. Після російської анексії Криму Валерій та Георгіна Ляхови залишилися в Ялті, але зараз займаються незрозуміло чим, паралельно викладаючи архівні записи на свою сторінку в Ютубі.

***

Як на мене, історія ВІА “Червона Рута” – це не про Софію Ротару, яка своєю популярністю затьмарила талант решти музикантів ансамблю. Це про особисті амбіції, які стають мішенню для ворожих маніпуляцій. І попри численні колективні перемоги зрештою призводять до безпринципної та, як виявилося, абсолютно безглуздої зради.

На жаль, з часом цей кейс загубився у світлі подальших успіхів і здобутків самої Софії Михайлівни. Але насправді він та йому подібні мають стати уроками для всіх українських музикантів, які ще нещодавно ласо позирали у російський бік. Або й цинічно продовжують це робити навіть під час війни.



Відкрити / Коментувати

2022-06-01 12:09:41 Існує дві версії того, як події розвивалися далі. За першою, – офіційною, – у Ротару нібито почалися проблеми з легенями, позбутися яких можна було лише живучи в морському кліматі. Через це співачка з чоловіком переїхали з Чернівців до Ялти, а заразом перевезли із собою музикантів. Неофіційне ж трактування стверджує, що насправді це була хитра спецоперація з анексії бренду “Червона Рута” та поступової русифікації ансамблю та його суперзіркової солістки. Але факт залишається фактом: від 1975-го ВІА “Червона Рута” перейшов під протекцію Кримської філармонії і на Буковину вже не повертався.

Тут варто зробити ліричний відступ і пояснити, чим був гурт Євдокименка у відриві від Ротару. Перш за все зазначу, що не всі свої альбоми Софія Михайлівна записала із “Червоною Рутою”. Серед яскравих винятків можна згадати її культову платівку з піснями Володимира Івасюка 1977 року в супроводі Естрадного оркестру українського телебачення та радіо. На ній співачці підспівувала Георгіна Кампо – бек-вокалістка “Червоної Рути”. Запам’ятайте це ім’я – далі я ще про нього згадаю.

По-друге, у “Червоній Руті” починали музиканти, які в майбутньому здобули славу поза ансамблем. Наприклад, Аркадій Хоралов – вокаліст і музикант московських “Cамоцветов” та тульських “Красных маков” (прийшов у ансамбль незадовго до Тараса Петриненка), який нині величає путіна та співає блатняк. Або співачка Анастасія Лазарюк – маловідома у нас, зате знана в Молдові та Румунії.

Ну і по-третє, “Червона Рута” давала собі раду і без Софії Михайлівни. Це було особливо помітно на концертах ансамблю, які зазвичай складалися з двох частин. Солістка з’являлася на сцені лише в другій. Перша при цьому виконувала функцію розігріву, де “Червона Рута” грала кавери на українські народні пісні та шлягери совєцьких композиторів. І було це саме те, що АВВА прописала: якщо диско – то зі скрипками, якщо повільняки – то так, щоб душу рвало.



Відкрити / Коментувати

2022-06-01 12:07:18 Про Софію Ротару всі все знають, а от про “Червону Руту” – майже нічого. І ні, я зараз не про суперхіт Івасюка в її виконанні. А про однойменний вокально-інструментальний ансамбль, де Софія Михайлівна була солісткою. Зі зрозумілих причин гурт залишився в тіні Ротару. Хоча у пізній період вже не мав до неї жодного стосунку.

Розповідь про ВІА “Червона Рута” буде неповною без згадки про його засновника, Анатолія Євдокименка. Хлопцю вангували майбутнє талановитого фізика, але він обрав музику. Тінейджером Євдокименко зажив слави першого трубача Чернівців. Після служби в армії Анатолій Євдокименко зібрав при Чернівецькому університеті ЕМО. (Ні, музиканти не фарбували чуприни в рожевий колір і не різали вени. ЕМО – це “Естрадний молодіжний ансамбль”). Тим часом Ротару саме шукала для виступів живий склад, а Євдокименка просити двічі не довелося. У 1971-му гурт отримує нову назву – “Червона Рута”. Як бачите, з неймінгом сильно не заморочувалися.

Все йшло як по маслу. ВІА “Червона Рута” випускали по платівці ледь не щороку і активно гастролювали як по радянському союзу, так і в найближчих закордонних країнах. Тим часом між Ротару та Євдокименком зароджувалося щось більше, ніж робочі чи творчі стосунки. Невдовзі співачка та музикант зіграли весілля.

А потім прийшов переломний для ансамблю 1975-й рік.



Відкрити / Коментувати