Верховний Суд

2021-03-18 12:13:20 ​​Щотижневий огляд рішень, ухвалених Верховним Судом за період із 9 по 12 березня 2021 року

10 березня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув справу № 922/2566/20 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про реєстрацію права власності, припинення протиправних дій.

Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, заяву про забезпечення позову задоволено. Заборонено всім суб’єктам державної реєстрації, які діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна.

Колегія суддів КГС ВС зазначила, що суди попередніх інстанцій, установивши, що наданими позивачем доказами підтверджується обґрунтованість припущення позивача щодо можливості вчинення подальшого продажу нерухомого майна, що в подальшому ускладнить ефективне поновлення права в разі задоволення позову, дійшли правильного висновку про задоволення заяви позивача щодо забезпечення позову.

(Постанова КГС ВС від 10 березня 2021 року у справі № 922/2566/20)

Того ж дня КГС ВС розглянув справу № 910/17738/18 за позовом компанії «Інфронт Ікс, ЛЛС» до ТОВ «Омнігон», ТОВ «Інтернет Інвест» та Підприємця про заборону використовувати позначення «ОМНІГОН», «OMNIGON», «omnigon», «OG» (Позначення) в мережі «Інтернет», у господарській та підприємницькій діяльності у зв’язку з порушенням права позивача на комерційне (фірмове) найменування.

КГС ВС залишив судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову без змін і врахував у своїх висновках установлені ними обставини, зокрема щодо:

– здійснення позивачем своєї господарської діяльності у відносинах з іншими суб’єктами під комерційним найменуванням «Омнігон» («Omnigon») і його пріоритету на це найменування;

– здійснення відповідачем ТОВ «Омнігон» своєї господарської діяльності на тому ж сегменті ринку, що й позивач, із використанням Позначень без належної правової підстави;

– використання Підприємцем (який є одночасно учасником і керівником ТОВ «Омнігон») Позначень у своїй підприємницькій діяльності, а також на користь Товариства без належної правової підстави;

– того, що ТОВ «Інтернет Інвест» є реєстратором, який здійснив делегування доменного імені «omnigon.com.ua»;

– того, що неправомірне використання комерційного (фірмового) найменування «Омнігон» («Omnigon»), абревіатури «OG» ТОВ «Омнігон» та Підприємцем призводить до змішування їх діяльності з діяльністю позивача та третьої особи, порушує їхні права та вводить в оману замовників послуг.

(Постанова КГС ВС від 10 березня 2021 року у справі № 910/17738/18) Відкрити / Коментувати

2021-03-18 10:15:21 ​​Постанова ККС ВС про обов’язковий допит обвинуваченої особи та порушення норм щодо обсягу й порядку дослідження доказів

Факт визнання обвинуваченою правильності обставин вчинення злочинного діяння, наведених в обвинувальному акті, не може вважатися допитом обвинуваченої судом у розумінні ст. 351 КПК України.

Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який розглянув касаційну скаргу захисника особи, засудженої за грабіж (ч. 1 ст. 186 КК України), на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів.

Скаржник указав, зокрема, на допущені місцевим судом порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, адже суд не переконався, що обвинувачена правильно розуміє зміст фактичних обставин справи, не впевнився у її добровільній позиції щодо застосування цієї норми КПК України, оскільки особа заперечувала викладені в обвинувальному акті фактичні обставини справи та не давала згоди на проведення судового розгляду у спрощеному порядку. Крім того, суд не провів допиту обвинуваченої в розумінні ст. 351 КПК України.

Як зазначив касаційний суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Однак ця норма не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов’язує суд встановити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг і порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов’язково.

Як установлено з аудіозапису ходу судового розгляду в суді першої інстанції, було визначено скорочений порядок розгляду справи з урахуванням позиції особи, яка визнала свою винуватість, їй були роз’яснені наслідки такого порядку дослідження доказів, а також суд переконався у правильності їх розуміння. Водночас у порушення вимог закону судом не допитано обвинувачену стосовно обставин вчинення злочинного діяння, зокрема щодо часу, місця, способу його вчинення, переліку та вартості викраденого майна, а лише зазначено у вироку, що нею вони не оспорюються. Місцевий суд не проводив безпосереднього допиту обвинуваченої.
Отже, суд першої інстанції, уживши всіх необхідних заходів для того, щоб переконатися в правильності розуміння учасниками судового розгляду тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, та правомірно визнавши недоцільним дослідження доказів у повному обсязі, не здійснив допиту обвинуваченої, показання під час якого мали бути покладені як докази в обґрунтування вироку.

ККС ВС скасував судові рішення місцевого та апеляційного судів і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова у справі № 426/14810/18 (провадження № 51-2486км20) –https://reyestr.court.gov.ua/Review/93709256. Відкрити / Коментувати

2021-03-17 19:10:55 ​​КАС ВС виніс рішення у справі за позовом Оксани Царевич щодо її звільнення з посади судді

17 березня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду завершив розгляд апеляційної скарги позивача – Оксани Царевич – на рішення Вищого адміністративного суду України, яким їй було відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування рішення Вищої ради юстиції від 15 вересня 2016 року «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва Царевич О. І.», Указу Президента України від 29 вересня 2016 року «Про призначення та звільнення суддів» в частині її (позивача) звільнення з посади судді Печерського районного суду м. Києва за порушення присяги судді.

Верховний Суд задовольнив заяву Оксани Царевич.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2017 року у справі № 800/372/16 скасував та прийняв нове рішення, яким адміністративний позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради юстиції, а також скасував Указ Президента України від 29 вересня 2016 року № 425/2016 в частині звільнення Царевич Оксани Ігорівни з посади судді Печерського районного суду м. Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.

Постанова Верховного Суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення буде виготовлено протягом п’яти робочих днів.

З постановою Верховного Суду у справі № 800/372/16 можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням –https://reyestr.court.gov.ua/. Відкрити / Коментувати

2021-03-17 15:11:36 ​​Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта – рішення КГС ВС

ТОВ «Бізнеспром Інвест» (Товариство) звернулося до господарського суду з позовом до Банку про визнання недійсним договору поруки.

Позивач стверджує, що відповідач як сторона договору поруки навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку ввів в оману позивача про існування в нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов’язаннями ТОВ «Поляріс М» у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення оскаржуваного договору поруки. На переконання позивача, наведені ним у позовній заяві обставини вказують на відсутність договорів забезпечення у Банку, що мало істотне значення при укладенні договору поруки та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби він знав про відсутність забезпечень, то не уклав би з відповідачем кредитний договір та оспорюваний договір поруки.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у позові відмовлено. КГС ВС залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Кожна сторона під час укладення правочину має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об’єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, введеною в оману.

Якщо обидві сторони правочину є суб’єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір, може бути кваліфіковане як обман. Обов’язок щодо розкриття інформації випливає з принципу добросовісності, закріпленого у ст. 3 ЦК України. Водночас нереалістичні уявлення й очікування однієї сторони щодо суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо недоведення позивачем обставин про те, що представниками Банку під час укладення оспорюваного договору поруки Товариству повідомлялися відомості, які не відповідають дійсності, та що представники Банку замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину та вчинялись винні, навмисні дії, які б свідчили про намагання відповідача запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть.

З текстом постанови КГС ВС у справі № 911/459/20 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94643002 Відкрити / Коментувати

2021-03-17 11:41:00 ​​Метан належить до вуглеводнів, тому за його викиди в атмосферне повітря сплачується екологічний податок – КАС ВС

Питанням наявності / відсутності обов’язку сплачувати екологічний податок за викиди в атмосферне повітря метану, а також застосування методик розрахунку величин цих викидів серед загального обсягу виробничо-технологічних втрат надала оцінку судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

ПАТ «Криворіжгаз» оскаржило до суду податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС, яким позивачу нараховано зобов’язання за платежем екологічного податку – надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення на загальну суму понад 2 млн грн.

Позивач посилався, зокрема, на те, що метан є парниковим газом та не належить до забруднюючих речовин, тому його викиди не підлягають оподаткуванню.

Відповідач же виходив із того, що до переліку забруднюючих речовин включені, зокрема, «вуглеводні», до яких входить «метан» – основний складник (96–97,6%) природного газу.

Крім цього, оскільки викиди метану як забруднювача здійснюються обладнанням і надавати звітність для кожного окремого джерела недоцільно, то розраховувати екологічний податок необхідно для підприємства в цілому.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольнивши позов, спиралися на те, що метан є парниковим газом та не належить до забруднюючих речовин, тому відповідно до чинного законодавства такі викиди не нормуються, а також вказали, що виробничо-технологічні втрати природного газу є складовою частиною викидів в атмосферне повітря стаціонарними джерелами під час здійснення основного виду господарської діяльності, однак не існує будь-яких методик, які б дозволяли визначити окремий обсяг саме цих витрат у загальному обсязі природного газу для виробничо-технологічних втрат.

Верховний Суд, переглядаючи спір за касаційною скаргою ОВПП ДФС, скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судова палата зазначила, що суди дійшли помилкового висновку, що викиди метану не підлягають оподаткуванню, оскільки з метою встановлення ставок податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення нормою п. 243.1 ст. 243 ПК установлено перелік окремих забруднюючих речовин, серед яких – «вуглеводні» та «тверді речовини».

Перелік забруднюючих речовин, об’єднаних у зазначених групах, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 березня 2002 року № 104 «Про затвердження Переліку речовин, які входять до «твердих речовин» та «вуглеводнів» і за викиди яких справляється збір». До вуглеводнів згідно із цим переліком входить метан. Згідно з додатком ІІ Протоколу про регістри викидів і перенесення забруднювачів від 21 травня 2003 року (ООН; Протокол, Міжнародний документ) метан (CH 4) – забруднююча речовина.

Ураховуючи наведене, судова палата сформувала висновок про те, що ПК України встановлено обов’язок сплачувати екологічний податок за викиди в атмосферне повітря природного газу (метану), який належить до вуглеводнів.

Також судова палата КАС ВС не вбачає перешкод для застосування під час нарахування екологічного податку величин, розрахованих згідно з методиками, затвердженими наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року № 264 «Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами».

Отже, суд першої інстанції під час нового розгляду справи повинен дослідити надані сторонами докази щодо визначення обсягу фактичних викидів метану, який підлягає оподаткуванню екологічним податком, зокрема, надати оцінку розрахункам податкового органу.

Постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 160/8128/18 (адміністративне провадження № К/9901/34074/19) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/95240809. Відкрити / Коментувати

2021-03-17 10:19:38 ​​Верховним Судом підготовлено перший цьогоріч огляд практики Європейського суду з прав людини за січень 2021 року cutt.ly/Mz9e6yk

У межах огляду звертаємо увагу на декілька цікавих рішень ЄСПЛ.

Довгоочікуваними для всієї правової спільноти та українського суспільства загалом стали п’ять рішень ЄСПЛ у справах SHMORGUNOV AND OTHERS v. Ukraine, VORONTSOV AND OTHERS v. Ukraine, LUTSENKO AND VERBYTSKYY v. Ukraine, KADURA AND SMALIY v. Ukraine, DUBOVTSEV AND OTHERS v. Ukraine.

ЄСПЛ у цих справах констатував низку порушень прав і свобод людини під час подій Майдану 2013–2014 років. За результатами їх розгляду ЄСПЛ виявив ознаки того, що ці порушення були частиною певної стратегії владних органів та вказав на неефективність розслідування цих подій у більшості справ.

Цікавою з позиції дотримання права на справедливий суд у разі застосування інституту зразкової справи є справа SVILENGAĆANIN AND OTHERS v. Serbia. За її обставинами, судді Верховного суду вирішили провести зустріч із представниками відповідача у справі – Міністерством оборони, щоб обговорити, як впоратися зі значним обсягом справ щодо військових виплат. ЄСПЛ не встановив підстав для сумніву в неупередженості Верховного суду та вказав, що вилучення однієї справи як провідної не поставило під загрозу безсторонній процес прийняття рішення і що в разі необхідності це є звичайним процесуальним кроком, який дозволяє зменшити кількість справ завдяки досудовому врегулюванню або їх вирішенню судами нижчих інстанцій.

Вирішуючи питання дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі LACATUS v. Switzerland, ЄСПЛ уперше мав вирішити, чи може особа, покарана за жебрацтво, вимагати захисту за статтею 8 Конвенції. ЄСПЛ у цій справі зазначив, що жебрацтво становило для заявниці засіб до існування. Констатувавши порушення статті 8 Конвенції, ЄСПЛ визнав, що, перебуваючи в явно вразливій ситуації, заявниця мала право, яке є невід’ємною частиною людської гідності, висловити своє утруднене становище та намагатися задовольнити свої основні потреби шляхом жебрацтва. ЄСПЛ наголосив на відсутності обґрунтованих підстав застосування до заявниці суворого покарання у виді позбавлення волі внаслідок несплати штрафу за жебрацтво, який вона фактично й не могла сплатити.

Як і зазвичай, огляд містить перелік справ, ухвалених ЄСПЛ у справах щодо України. Відкрити / Коментувати

2021-03-16 18:47:32 ​​До КАС ВС надійшов позов про оскарженння Указу Президента №64/2021 щодо застосування санкцій

16 березня 2021 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов позов, яким оскаржується Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2021 року “Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”», а саме п. 7 дод. 1, відповідно до якого застосовано санкції до позивача – громадянина України Віктора Медведчука.

Позову, який надійшов до суду, присвоєно реєстраційний номер справи – № 9901/73/21.

За станом розгляду справи можна стежити в розділі «Стан розгляду справ» на офіційному вебсайті Верховного Суду – https://court.gov.ua/fair/sud9921/.

Детальніше із судовими рішеннями Верховного Суду в цій справі можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/. Відкрити / Коментувати

2021-03-16 17:27:11 ​​Рішення про зміну канонічної підлеглості громади зачіпає права виключно членів цієї релігійної громади – КЦС ВС

Митрополит Горлівський і Слов’янський Митрофан оскаржив у суді прийняті парафіяльними зборами релігійної громади м. Костянтинівка Донецької області рішення про зміну канонічної підлеглості громади.

Позивач зазначав, що, за положеннями статуту релігійної громади, єпархія УПЦ складається з парафій, які у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітні єпархіальному архієрею, і вважав, що саме єпархіальний архієрей, повноваження якого покладено на нього, є особою, права та інтереси якої порушені та підлягають захисту в судовому порядку.

Суд першої інстанції, із яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов, оскільки рішення про проведення оскаржуваних зборів приймалося парафіяльною радою, затвердження складу якої визнано недійсним господарським судом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення та відмовив у задоволенні позову, навівши таке правове обґрунтування.

Правом на звернення до суду за захистом особа наділена в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов’язком позивача є доведення / підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється під час розгляду справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Прийняті загальними зборами релігійної громади рішення належать до таких, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами та спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.

Таким чином, рішення про зміну канонічної належності зачіпає права виключно членів цієї релігійної громади.

Верховний Суд дійшов висновку, що прийняті відповідачем рішення стосуються виключно питань щодо управління парафією, а саме спрямовані на зміну канонічної належності, та зачіпають права лише членів релігійної громади, проте позивач не є і не був членом відповідної релігійної організації, тому відсутні підстави вважати, що він набув право на оскарження дій, спрямованих на зміну канонічної приналежності.

Постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 233/3516/18-ц (провадження № 61-4805св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/95139335. Відкрити / Коментувати

2021-03-16 13:11:16 ​​Судові рішення щодо правонаступництва у справі про банкрутство не підлягають касаційному оскарженню – Верховний Суд

Господарський суд міста Києва ухвалою, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, відмовив у задоволенні заяви ТОВ «Файненс Компані» про заміну кредитора правонаступником у справі № 50/311-б про банкрутство ПАТ «Київський завод гумових та латексних виробів».

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС закрив касаційне провадження за касаційною скаргою «Файненс Компані» на оскаржувані судові рішення. Таким чином ВС підтвердив раніше висловлену позицію про неможливість касаційного оскарження судових рішень щодо правонаступництва у справі про банкрутство.

Вирішуючи питання про співвідношення інститутів процесуального правонаступництва в позовному провадженні та у справі про банкрутство і, як наслідок, можливість перегляду в касаційному порядку постанов апеляційного господарського суду, прийнятих за результатами перегляду судових рішень суду першої інстанції щодо заяв (клопотань) про заміну кредитора у справі про банкрутство його правонаступником, ВС сформулював такі висновки.

Правонаступництво кредитора у справі про банкрутство здійснюється згідно зі ст. 21 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон про банкрутство) (ст. 43 Кодексу України з процедур банкрутства). Заміна кредитора у справі про банкрутство правонаступником відповідно до ст. 25 Закону про банкрутство (ст. 47 КУзПБ) тягне за собою внесення змін до затвердженого ухвалою господарського суду реєстру вимог кредиторів щодо особи кредитора.

Процесуальне правонаступництво за ст. 52 ГПК України допускає заміну сторін у справі – позивача, відповідача – і не має наслідком внесення змін до затвердженого ухвалою місцевого суду реєстру вимог кредиторів щодо особи кредитора.

Отже, існує суттєва відмінність між регулюванням правонаступництва у справі про банкрутство, передбаченого нормами Закону про банкрутство (КУзПБ), і процесуальним правонаступництвом у позовному провадженні, визначеним ГПК України.

Процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов’язаних саме із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні, тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство.

Щодо спорів, які згідно зі ст. 7 КУзПБ розглядаються за правилами позовного провадження в межах справи про банкрутство, мають застосовуватися загальні положення щодо правонаступництва, передбачені ГПК України, зокрема ст. 52. Для заміни кредитора у справі про банкрутство, вимоги якого включено до реєстру кредиторських вимог, правонаступником мають застосовуватися спеціальні норми законодавства про банкрутство (ст. 21 Закону про банкрутство, ст. 43 КУзПБ). Отже, залежно від цього мають застосовуватися ст. 8 Закону про банкрутство, ч. 3 ст. 9 КУзПБ, а для спорів, які вирішуються в межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ, – статті 255, 287 ГПК України.

Частиною третьою ст. 9 КУзПБ (як і ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство в редакції, чинній із 19.01.2013) не передбачено оскарження до суду касаційної інстанції ухвали про заміну (відмову в заміні) кредитора правонаступником.

Аналіз наведеного дає підстави дійти висновку, що в касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду ухвал про заміну (відмову в заміні) кредитора його правонаступником (ч. 3 ст. 9 КУзПБ, ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство).

Детальніше з текстом ухвали КГС ВС від 28.01.2021 у справі № 50/311-б можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94964491 Відкрити / Коментувати

2021-03-16 10:16:35 ​​Огляд актуальної судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: cutt.ly/TzNw9uu

В огляді представлені рішення, внесені до ЄДРСР, за січень 2021 року.

До огляду вміщено низку важливих правових позицій Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловлених під час розгляду адміністративних справ.

У справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів, зокрема щодо:

оподаткування додатковим благом прощеної (анульованої) суми основного боргу за кредитним договором;

доведення офшорного статусу контрагента;

ознак контрольованої операції;

У справах щодо захисту соціальних прав, зокрема щодо:

можливості застосування принципу «мовчазної згоди», закріпленого статтею 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», у правовідносинах між регулятором та ліцензіатом;

стадійності розгляду заяви про видачу дозволу на викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

особливостей проведення ремонтних та інших робіт у зонах охорони пам’яток й історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України.

У справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, зокрема щодо:

про строки опрацювання НАЗК отриманих в рамках здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування матеріалів і прийняття рішення;

опублікування електронної петиції;

дисциплінарної відповідальності військовослужбовця;

Предметом розгляду Касаційного адміністративного суду також були й інші питання застосування законодавчих норм, зокрема, й процесуального характеру особливостей встановлення апеляційним судом дати отримання судового рішення під час розгляду питання поновлення строків на апеляційне оскарження, наявності у заступника прокурора області повноваження підписувати апеляційну скаргу під час здійснення прокурором окремих форм представництва інтересів держави в суді тощо.

Окрім того, огляд містить висновок об’єднаної палати КАС ВС щодо включення до податкової застави майна, яке перебуває в іпотеці. Відкрити / Коментувати