Верховний Суд

2021-03-05 10:30:42 ​​Обмеження виконання боржником зобов’язань перед кредиторами у процедурі банкрутства

Господарський суд міста Києва ухвалою у справі № 910/19006/19 про банкрутство ТОВ «Ліхтен Груп» відмовив у визнанні грошових вимог Головного управління Державної податкової служби у місті Києві до боржника у зв’язку зі сплатою ним цієї заборгованості.

Північний апеляційний господарський суд ухвалу місцевого суду скасував і ухвалив нове рішення про визнання ДПС кредитором боржника на заявлену ним суму.

Апеляційний суд вказав на відсутність підстав для відмови ДПС у визнанні заявлених нею кредиторських вимог через незаконність дій боржника зі сплати в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника заборгованості перед ДПС як одному з кредиторів (заборгованості з податків).

За результатами касаційного перегляду цієї постанови КГС ВС залишив її без змін, зазначивши таке.

Кодекс України з процедур банкрутства, зокрема ст. 41, допускає можливість задоволення вимог кредиторів протягом дії мораторію в разі стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів (за зобов’язаннями, на які не поширюється дія мораторію, що провадиться з рахунку боржника в установі банку, а контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий); звернення стягнення на майно боржника (за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, що здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника); задоволення самим боржником вимог кредиторів (лише тих вимог кредиторів, на які згідно із ч. 5 цієї статті не поширюється дія мораторію).

Крім того, КУзПБ передбачає можливість, незалежно від того, чи поширюється на них дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, погашення вимог кредиторів боржником, власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника, власником корпоративних прав боржника, а у випадках, визначених законодавством, – третьою особою протягом провадження у справі про банкрутство з метою закриття провадження у справі. Однак мають бути погашені всі вимоги конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені). Для одночасного погашення всіх вимог кредиторів арбітражний керуючий зобов’язаний надати особі, яка виявила намір погасити вимоги кредиторів, реєстр вимог кредиторів.

Отже, стягнення з боржника та виконання його зобов’язань за вимогами кредиторів допускається щодо вимог, на які не поширюється дія мораторію, та за умови одночасного погашення всіх вимог конкурсних кредиторів.

Заявлені ДПС до боржника кредиторські вимоги за зобов’язаннями у складі основного зобов’язання, сум штрафних санкцій та пені є вимогами конкурсного кредитора за грошовими зобов’язаннями боржника, на які поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів у розумінні ч. 1 ст. 41 КУзПБ та за якими забороняється виконання вимог відповідно до ч. 3 цієї статті.

Тому є правильним висновок апеляційного суду про незаконність вчинених боржником дій із погашення кредиторської заборгованості перед ДПС в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 26 січня 2021 року у справі № 910/19006/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94696469. Відкрити / Коментувати

2021-03-04 14:02:43 ​​КАС ВС роз’яснив, чи вважаються виконаними судові рішення, якими у позові відмовлено та які виконанню не підлягають

Чи можуть бути предметом перегляду за виключними обставинами судові рішення, якими в задоволенні позову відмовлено та які примусовому виконанню не підлягають?

На таке правове питання дав відповідь Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду в рішенні, ухваленому за результатом розгляду касаційної скарги у справі за позовом особи, яка під час проходження військових зборів брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і внаслідок цього стала особою з інвалідністю.

Позивач просив переглянути за виключними обставинами прийняте у 2018 році судове рішення, яким йому було відмовлено в перерахунку пенсії у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, встановленої чинним законодаством на початок відповідного року. Він вважав, що оскільки Рішеннм Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(П)/2019 було визнано неконституційними положення ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якого йому було обмежено пенсію, то він має право на перерахунок пенсії з 1 жовтня 2017 року, а не з 25 квітня 2019 року (з дати визнання норм неконституційними).

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні заяви позивача, мотивуючи це тим, що рішення, яким відмовлено в задоволенні адміністративного позову, не підлягало виконанню, а тому не підлягає і перегляду за виключними обставинами.

Колегія суддів КАС ВС погодилася з висновком судів першої та апеляційної інстанцій.

Детальніше за посиланням: cutt.ly/1l7laBX Відкрити / Коментувати

2021-03-04 12:00:05 ​​Щотижневий огляд рішень, ухвалених Верховним Судом за період із 22 по 26 лютого 2021 року

23 лютого 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив касаційні скарги Державного бюро розслідувань та Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення судів попередніх інстанцій і визнав законним рішення НАЗК, яким затверджено Обґрунтований висновок про виявлення ознак пов’язаного з корупцією правопорушення щодо позивача – члена Ради громадського контролю при ДБР, оскільки він не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

КАС ВС вказав, що робота конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття посад працівників ДБР є підготовкою рішень із кадрових питань, а позивач як представник Ради громадського контролю, що утворена при державному органі, та член конкурсної комісії брав участь у підготовці рішень із кадрових питань і тому підпадав під вимоги ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції».

Верховний Суд дійшов висновку, що вказане свідчить про виникнення у позивача з огляду на вимоги підпункту «в» п. 2 ч. 1 ст. 3 та ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» обов’язку подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, неподання якої і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

(Постанова КАС ВС від 23 лютого 2021 року у справі № 640/13283/19)

24 лютого Касаційний господарський суд у складі ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фермерського господарства до державного реєстратора, фермерського господарства та ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, визнання права користування земельною ділянкою та зобов’язання поновити запис про суборенду земельної ділянки і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

КГС ВС зазначив, що відповідно до п. «а» ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Разом із тим припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від такого права. Добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 4 травня 2020 року у справі № 816/1331/17 та від 12 червня 2020 року у справі № 480/303/19).

(Постанова КГС ВС від 24 лютого 2021 року у справі № 912/1592/20)

24 лютого Касаційний цивільний суд у складі ВС розглянув справу щодо оскарження митрополитом рішення релігійної православної громади про зміну її канонічної підлеглості.

Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов, оскільки оскаржуване рішення приймалося парафіяльною радою, склад якої господарський суд визнав недійсним.

КЦС ВС скасував рішення cудів попередніх інстанцій і відмовив у задоволенні позову, вказавши таке.
Позивач уважав, що оскаржуване рішення спрямоване на протиправну зміну канонічної належності парафії та порушує його права як керуючого єпархії.

КЦС ВС дійшов висновку, що прийняті відповідачем рішення стосуються виключно питань щодо управління парафією та зачіпають права лише членів релігійної громади, проте позивач не є і не був членом відповідної релігійної організації, тому немає підстав вважати, що він набув право на оскарження дій, спрямованих на зміну канонічної належності громади.

(Постанова КЦС ВС від 24 лютого 2021 року у справі № 233/3516/18-ц) Відкрити / Коментувати

2021-03-04 11:04:27 ​​ВС розглянув справу про визнання недійсними результатів електронних торгів з продажу частки у статутному капіталі ТОВ

ТОВ «Плисецький гранітний кар’єр» звернулося з позовом до ДП «Сетам», ТОВ «ТД „Труд“», приватного виконавця про визнання недійсними результатів торгів з продажу частки в розмірі 30,8 % у статутному капіталі ТОВ «Плисецький гранітний кар’єр».

Господарський суд у позові відмовив. Постановою апеляційного господарського суду позовні вимоги задоволено. Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду, колегія суддів КГС ВС зазначила таке.

Приватний виконавець при примусовому виконанні провадження постановив описати та накласти арешт на частку 30,8 % у статутному капіталі ТОВ, яка відповідно до даних ЄДРЮОФОПГФ на момент накладення арешту належала самому ТОВ. Після цього, всупереч приписам чинного законодавства, ТОВ (боржник) подало державному реєстратору пакет документів для проведення реєстраційних дій, спрямованих на внесення до реєстру відомостей про зменшення розміру своєї частки з 30,8 % до 0,15 %. Як установили суди, вказані реєстраційні дії скасовані Міністерством юстиції України.

Основним доводом позивача було те, що на момент проведення торгів частка позивача у статутному капіталі ТОВ становила не 30,8 %, а лише 0,15 % і на торгах було продане неіснуюче майно боржника, але продаж «неіснуючого майна» може порушувати права та законні інтереси покупця такого майна, а не боржника у виконавчому провадженні. Права боржника не можуть бути порушені внаслідок продажу майна, яке він не вважає своєю власністю.

Частка позивача у розмірі 30,8 % у власному статутному капіталі не припинила існування, не була анульована, а відповідно до рішення загальних зборів товариства була безоплатно перерозподілена між іншими учасниками товариства.

Cуд дійшов висновку, що при здійсненні учасником ТОВ своїх повноважень, реалізації корпоративних прав, передбачених законом, має значення саме розмір частки у відсотках, тобто співвідношення розміру частки учасника із загальним розміром статутного капіталу. Чим більшу частку у відсотках має особа, тим більше в неї прав і можливостей при здійсненні управління справами товариства: вона має більше голосів під час реєстрації та голосування на зборах, отримує більшу частку при розподілі прибутку чи майна товариства в процесі його ліквідації. Аналогічну правову позицію було висловлено у рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто Холдинг проти України» (Sovtransavto Holding v. Ukraine, заява № 48553/99).

Детальніше за посиланням: cutt.ly/dl4BgFi Відкрити / Коментувати

2021-03-04 10:16:18 ​​Огляд правових позицій об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за 2020 рік: cutt.ly/Bl4SCkZ

Огляд систематизований за назвами розділів Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо:

можливості звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію в разі вчинення особою кількох злочинів, які утворюють сукупність;

кваліфікації дій обвинуваченого, спрямованих на заподіяння смерті двом або більше особам, вбивства однієї людини й замаху на життя другої;

того, чи є кримінальне правопорушення закінченим, якщо в межах реалізації єдиного умислу особи одні дії виявилися вдалими, а інші – ні;

інкримінування обвинуваченій такої кваліфікуючої ознаки, як «повторність», у межах кримінального провадження у вчиненні одного злочину, якщо інших кримінальних проваджень стосовно неї, направлених органом досудового розслідування з обвинувальними актами до суду, не розглянуто по суті й обвинувальних вироків не постановлено;

кримінально-правової оцінки дій особи, якою було порушено порядок оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги, якщо ця особа мала право на призначення такої допомоги за іншою підставою, визначеною в законодавстві України;

можливості закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК за наявності відповідних елементів поняття «домашнє насильство» в діянні особи, яке кваліфіковано за ст. 125 КК.

Предметом розгляду були також інші питання застосування норм кримінального та кримінального процесуального права України, зокрема щодо оцінки показань, одержаних під час проведення слідчого експерименту; порушення таємниці наради суддів; оскарження до апеляційного суду вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості, іншою особою, яка не була учасником судового провадження; оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про продовження застосування примусових заходів медичного характеру, а також ухвали суду апеляційної інстанції, прийнятої за результатами такого перегляду; визначення переліку рішень, які можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами тощо. Відкрити / Коментувати

2021-03-03 19:13:40 ​​Інформація про стан розгляду справ щодо оскарження Указу Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021

1 березня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виніс ухвалу про відкриття провадження у справі № 9901/34/21 за позовом ТОВ «НОВИНИ 24 ГОДИНИ» до Президента України, в якому позивач просить визнати протиправним і нечинним п. 7 додатка № 2 до Указу Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію цього рішення РНБОУ, відповідно до якого застосовано санкції до позивача.

Справу призначено до розгляду в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін на 29 березня 2021 року о 14:00.

Того ж дня КАС ВС у справі № 9901/39/21 залишив без руху позовну заяву фізичної особи, яка оскаржує Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію цього рішення РНБОУ, а саме додатка № 1, відповідно до якого застосовано санкції до позивача Тараса Козака.

Суд надав позивачеві десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду для усунення виявлених недоліків.

2 березня 2021 року КАС ВС виніс ухвалу про відкриття провадження у справі № 9901/40/21 за позовом ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «112-ТВ», у якій позивач просить визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію цього рішення РНБОУ, а саме п. 4 додатка № 2, відповідно до якого застосовано санкції до позивача.

Справу призначено до розгляду в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін на 12 квітня 2021 року о 14:00.

3 березня 2021 року КАС ВС виніс ухвалу про відкриття провадження у справі № 9901/42/21 за позовом ТОВ «ЛІДЕР ТВ», яке просить визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 у частині введення в дію рішення РНБОУ від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а саме п. 5 додатка № 2, відповідно до якого застосовано санкції до позивача.

Справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 29 березня 2021 року об 11:00.

3 березня 2021 року КАС ВС відкрив провадження у справі № 9901/45/21 за позовом ТОВ «НОВИЙ ФОРМАТ ТВ», у якій позивач просить визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а саме п. 2 додатка № 2, відповідно до якого застосовано санкції до позивача.

Справу призначено до розгляду в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін на 5 квітня 2021 року об 11:00.

Повідомляємо також, що 1 березня до суду надійшли позовні заяви від ТОВ «АРІАНДА ТВ» (присвоєно реєстраційний номер справи – № 9901/47/21) і ТОВ «ПАРТНЕР ТВ» (реєстраційний номер справи – № 9901/51/21), а 3 березня 2021 року – від ТОВ «ТВ ВИБІР» (реєстраційний номер справи – № 9901/54/21), у яких оскаржується Указ Президента України від 2 лютого 2021 року № 43/2021.

Детальніше із судовими рішеннями Верховного Суду у цих справах можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/. Відкрити / Коментувати

2021-03-03 17:06:20 ​​КАС ВС залишив без руху позов, яким удруге оскаржено Указ Президента України щодо відсторонення від посади судді КСУ

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду залишив без руху позовну заяву, у якій позивач вдруге оскаржує Указ Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» з моменту його прийняття.

В ухвалі від 2 березня 2021 року у справі № 9901/43/21 зазначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який є спеціальним для такої категорії справ (ч. 5 ст. 122 КАС України).

Позивач звернувся до суду 26 лютого 2021 року, проте строк оскарження Указу Президента України закінчився 29 січня 2021 року.

Оскільки позовну заяву подано з пропуском строку, КАС ВС ухвалив залишити її без руху та надати позивачеві десятиденний строк із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку оскарження та доказів поважності причин його пропуску.

Нагадаємо, що позивач раніше вже звертався з позовом до суду. 3 лютого 2021 року Верховний Суд відмовив у відкритті провадження у справі № 9901/20/21, мотивуючи тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Це рішення позивач оскаржив в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду.

З ухвалою Верховного Суду від 2 березня 2021 року у справі № 9901/43/21 можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua Відкрити / Коментувати

2021-03-03 13:37:59 ​​Повноваження суду щодо захисту порушеного права позивача в обраний ним спосіб

У справі № 908/1833/19 Підприємство звернулося з позовом до суду про визнання неправомірними дій Товариства щодо проведення перерахунку обсягу та вартості спожитої активної електроенергії, плати за послуги з розподілу електроенергії, плати за послуги з компенсації за перетікання реактивної електроенергії, в результаті яких у позивача виникло зобов’язання з їх оплати на загальну суму 812 703,20 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду, позов задоволено.

Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача, а постанову апеляційного господарського суду – без змін, звернувши увагу на обраний позивачем спосіб захисту та його ефективність у розрізі спірних правовідносин.

Вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорене таке право відповідачем (відповідачами), а також з’ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з’ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення / невизнання / оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.

Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.

Відповідно до приписів ч. 1 та 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Детальніше за посиланням: cutt.ly/wl2o51N Відкрити / Коментувати

2021-03-03 10:08:11 ​​КАС ВС розглянув справу щодо плати за харчування в дошкільних навчальних закладах

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи, яка просила визнати незаконним і скасувати рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 22 лютого 2017 року № 131 «Про встановлення плати за харчування та порядок нарахування батьківської плати в дошкільних навчальних закладах та навчально-виховних комплексах м. Тернополя».

Позивач – житель Тернопільської області, дитина якого відвідує дошкільний навчальний заклад м. Тернополя, вважає, що оскаржуване рішення має дискримінаційні ознаки, оскільки в ньому встановлена різна вартість харчування дітей у дошкільних начальних закладах та навчально-виховних комплексах м. Тернополя, в основу застосування пільги покладений виключно факт реєстрації (проживання) дитини в певній місцевості. На думку позивача, наказами Управління освіти і науки Тернопільської міської ради знівельовано гарантоване ч. 3 ст. 53 Конституції України право на доступність та безоплатність дошкільної освіти.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Визнав незаконним і скасував пункти 2, 4, 8.6, 10.2 оскаржуваного рішення, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд скасував рішення суду попередньої інстанції та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу фізичної особи, рішення суду апеляційної інстанції скасував і залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Суд зазначив, що п. 2.1 Порядку встановлення плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 667 від 21 листопада 2002 року, встановлено, що відповідно до ст. 35 Закону України «Про дошкільну освіту» батьки або особи, які їх замінюють, вносять плату за харчування дітей у державному та комунальному дошкільному навчальному закладі в розмірах, визначених місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування або підприємствами, організаціями та установами, які перебувають у державній (комунальній) власності і мають у своєму підпорядкуванні дошкільні навчальні заклади.

Плата за харчування в дошкільних навчальних закладах є складовою частиною організації отримання дошкільної освіти.

Детальніше за посиланням: cutt.ly/9l0mfHq Відкрити / Коментувати

2021-03-02 16:48:02 ​​КЦС ВС звернув увагу, що не допускається «вживати право на зло»

Районний суд заочним рішенням стягнув з відповідача на користь позивачки борг, а згодом за заявою відповідача скасував це рішення та призначив справу до розгляду в загальному порядку.

Тим часом відповідач уклав із матір’ю договір дарування належної йому 1/3 частки квартири, тому позивачка вказувала, що цей договір містить ознаки фіктивності, а отже повинен бути визнаний недійсним.

Пізніше мати відповідача уклала договір купівлі-продажу спірної частки квартири з третьою особою.

Тож з урахуванням збільшення позовних вимог позивачка просила суд визнати недійсним договір дарування спірної частки квартири, застосувати як спосіб цивільного захисту процедуру реституції, а саме повернення спірної частки на квартиру первісному власнику – боржнику.

Суд першої інстанції залишив позов без задоволення, вважаючи, що в діях відповідачів не міститься ознак умислу, спрямованого на приховання реальної мети укладення оспорюваного договору.

Апеляційний суд попереднє рішення скасував, визнав оспорюваний договір дарування недійсним, у застосуванні реституції відмовив, оскільки така вимога може бути пред’явлена тільки стороною недійсного правочину, а позивачка не є стороною договору купівлі-продажу 1/3 частки квартири.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду визнав оспорюваний договір дарування недійсним, змінивши мотивувальну частину рішення апеляційного суду, ухвалив повернути 1/3 частку квартири боржнику, навівши таке правове обґрунтування.

Апеляційний суд, встановивши, що оспорюваний договір дарування спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання його від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з боржника, зробив обґрунтований висновок про визнання договору дарування недійсним. Разом із тим апеляційний суд помилково вказав, що цей договір є фіктивним.

При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Детальніше за посиланням: cutt.ly/2lNaP2k Відкрити / Коментувати