Civil Law Platform 🧐

2021-06-18 10:26:36 Увага! Запрошуємо на цікавий захід!

ГО “Цивілістична платформа” спільно з Центром права, етики та цифрових технологій НЮУ ім. Ярослава Мудрого запрошують вас до участі у вебінарі “Право на забуття: проблеми реалізації та перспективи регулювання”!
Вебінар відбудеться 24 червня (четвер) з 14.00 до 16.00 онлайн. Посилання на Zoom буде розіслано зареєстрованим учасникам за день до вебінару.

Модератор заходу – Інна Спасибо-Фатєєва, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, член НКР ВС.

Спікери заходу:
Олег Посикалюк – кандидат юридичних наук, доцент, перший заступник головного редактора юридичного журналу “Право України”
Терезія Попович – кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права ДВНЗ “Ужгородський національний університет”
Роман Радейко – кандидат юридичних наук, доцент, CEO “OnlineLawSchool”
Юлія Размєтаєва – кандидат юридичних наук, доцент, керівниця Центру права, етики та цифрових технологій НЮУ ім. Ярослава Мудрого
Наталія Філатова-Білоус – кандидат юридичних наук, доцент, провідний експерт Центру права, етики та цифрових технологій НЮУ ім. Ярослава Мудрого
Петро Сухорольський – кандидат юридичних наук, доцент, Національний університет “Львівька політехніка”.

Для участі у заході необхідно зареєструватися тут: https://forms.gle/xcuUsUFuXLwdi7Qq6 Відкрити / Коментувати

2021-02-28 21:32:26 «Кто умножает познание, тот умножает скорбь»
Ох уже ці нотарі! Така тяга до майстерності вигадувань!
Я так вам вдячна, що ви час від часу підкидуєте мені шаради, які просто цікаво розгадувати! Ось одна з останніх.
Нотаріуси жваво спорять щодо запису в реєстрі в разі поділу майна між подружжям, в результаті чого за одним із них залишається право на квартиру, право на яку і так було зареєстровано за ним в реєстрі. Ми всі знаємо, що хоча в реєстрі як власник позначається одне з подружжя, але якщо квартира набута під час шлюбу, вона належить подружжю на праві спільної власності.
Тобто при поділі майна титульний власник залишається, а правовий режим квартири змінюється.
Нотаріусів же збентежила ч.2 ст. 4 Закона про реєстрацію, в якій йдеться лише про одну підставу для державної реєстрації прав – у разі визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни (решта позначених в цій нормі для аналізованого випадку не підходить). Тож нотарі спорять про те, яка ж підстава запису має бути в реєстрі.
Натомість, як відомо «ларчик-то просто открывался». Не варто сприймати ч.2 ст.4 Закону як обмежувальну норму. Адже в ній йдеться лише про визначення часток . Але є основна норма - в п.14 ч.1 ст. 27 Закону, де зазначається на інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Отак буває, коли невідомо чому і навіщо на рівному місці генерується проблема.Проф. І. Спасибо-Фатєєва Відкрити / Коментувати

2021-01-28 09:32:39 Чому ДТП, а не аварія? Тому що кажуть «аварія», коли немає винуватого
На практиці непоодинокі питання про відповідальність володільців декількох джерел підвищеної небезпеки за шкоду, завдану пасажиру. Невідомо чому ці питання викликають складнощі, коли у ст. 1188 ЦКУ у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини. При цьому однозначно вказується, що особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. Про це якраз і зазначається у постанові КЦС ВС від 23 вересня 2020 року справа № 199/1100/19 // https://reyestr.court.gov.ua/Review/92092908.
Інша річ, як це співвідноситься з п. 3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Тим самим тут начебто йдеться про часткову відповідальність.
Тож потребує визначення співвідношення цих норм. Для цього слід виходити зі ст. 999 ЦК про обов’язкове страхування, а тому спираючись на статті 9 та 4 ЦКУ про значення ЦКУ для регулювання цивільних відносин, у тому числі поєднано з відносинами зі спеціального страхування, слід дійти висновку про те, що відповідальність володільців джерел підвищеної небезпеки в зазначених випадках має бути солідарною.
Тож якщо двома джерелами підвищеної небезпеки пасажиру завдано шкоди, то він або особи, які вимагають відшкодування завданої смертю пасажира шкоди, мають право обрати відповідача, яким є один із володільцев транспортного засобу. Враховуючи ж наявність відносин обов’язкового страхування, на реалізацію свого права вони звертаються до страхової компанії цього володільця транспортного засобу.
Якісь аргументи на взірець того, що страхова компанія не винувата або шкоди солідарно не завдавала є безглуздими.
Водночас після погашення вимог на відшкодування шкоди в розмірі, передбаченому договором обов’язкового страхування, ця страхова компанія вправі звернутися до страхової компанії володільця другого транспортного засобу за виплатою їй половини суми, яку нею було сплачено.
Бережіть себе. Проф. І.Спасибо-Фатєєва Відкрити / Коментувати

2021-01-27 16:48:27 "Є багато чого на світі, друг Гораціо, що й не снилося нашим мудрецям"
Мою увагу привернула одна судова справа (Постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 398/4220/17 (провадження № 61-4781св19) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/93793170) щодо визнання правочину удаваним. Ключовим є те, що за укладеним сторонами договором оренди земельної ділянки позивач закликав суд вбачити договір купівлі-продажу. Підставою цьому, на його погляд, було те, що орендар сплатив оренду плату одразу за весь час дії договору (49 років). Суди першої та апеляційної інстанції не вбачили підстав для визнання договору оренди недійсним як удаваного, зазначивши, що договір містить усі істотні умови договору оренди землі, він не передбачає переходу права власності на земельну ділянку, між сторонами виникли правовідносини, що характерні саме для договору оренди (як на мене, непереконливо).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС віднайшов інші підстави не вважати договір оренди нікчемним, а саме те, що позов містив лише вимогу про визнання договору оренди удаваним, але не заявлялось вимоги визнати договір купівлі-продажу (який на думку позивача сторони насправді мали на увазі) недійсним. Тож з позиції КЦС ВС позивач не визначив, які саме наслідки удаваного правочину необхідно застосувати до спірних правовідносин, якби ж для цього і були підстави. І це
розцінив як неефективний та несамостійний спосіб захисту.
Не можна не погодитися з тим, що гіпотетична ситуація, коли б суди задовольнили позов про визнання договору оренди удаваним могла би скластися на користь, як це не дивно, відповідача, який внаслідок такої маніпуляції ставав би власником земельної ділянки. Пильнуючи, КЦС ВС таку ситуацію спрогнозував. І дійсно, було би недопустимо «руками» суду порушити закон, яким забороняється купівля земельних ділянок с/х призначення.
Однак дивує те, що суди ж якраз і не визнали договір оренди недійсним. Припускати ж те, як було б, якби… - навряд чи це задача ВС, який має справу з тим, що є насправді.
Тому я сприймаю цю справу доволі неоднозначно: вірні по суті застереження КЦС ВС, як мені видається, ніяк не лягають до ситуації, що склалася.
Врешті решт позивачеві було відмовлено судами всіх трьох інстанцій.
Проте можна було б поспостерігати за наслідками:
- якщо позивач дійсно зацікавлений в поверненні йому земельної ділянки – йому відкритий шлях до звернення за визнанням договору оренди удаваним і враховуючи недійсність договору купівлі-продажу, який ним прикривається, відновити своє право на земельну ділянку в повному обсязі;
- якщо ж, навпаки, позивач переслідував мету наділити орендаря правом власності, то він вже не буде позиватися;
- якщо позивач навмисно не вказав наслідків вимоги про визнання договору оренди недійсним і розраховував на те, що тишком-нишком діятиме договір, який прикривав договір оренди і він тоді зможе заявити вимогу про сплату повної суми земельної ділянки, то на якомусь етапі, звісно, це виявилося б і суд зреагував на подібний договір, напевно як на той, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦКУ).
М-да.. Цікаво б дізнатися, що далі… З повагою, проф. І. Спасибо-Фатєєва Відкрити / Коментувати

2021-01-18 14:25:47 Нотаріус посвідчив заповіт за межами свого нотаріального округу. І що?

Братия! Говорю по рассуждению человеческому:
даже человеком утвержденного завещания никто
не отменяет и не прибавляет к нему.
Послание Апостола Павля к Галатам Гл.3:15

Здавалось би, ці непереходящі у віках істини є непорушними, аксіоматичними. Однак за невідомими причинами українські суди руйнують волю заповідача. При чому причинами такої руйнації (смішно сказати, якби не було так гірко) є порушення нотаріусом меж нотаріального округу.

Щодо цієї проблеми я висловлювалась вже не раз, але є необхідність ще раз повернутися до цього і ще раз наголосити на відсутність підстав вважати такі правочини недійсними (нікчемними) або визнавати їх недійсними (як оспорювані правочини). Правочин може бути нікчемним або визнаватися судом недійсним у випадках та на підставах, передбачених, зокрема, статтями 215 та 203 ЦК. З перелічених тут підстав слід зупинитися лише на двох – відповідність змісту правочину вимогам цивільного законодавства та порушення форми правочину.

Якщо розглядати першу підставу, то вона в цих випадках не може бути застосована, по-перше, тому що йдеться про цивільне законодавство. Правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК і не належить до норм матеріального права. А законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може впливати на матеріальне право, встановлюючи підстави недійсності правочину, якщо таких підстав для його недійсності матеріальне право не містить.
Отже, норми Закону України «Про нотаріат» аж ніяк не можуть впливати на дійсність правочину, регульованого ЦК. Негативні наслідки порушення нотаріусом ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат» мають передбачатися законодавством про нотаріат, яке втім таких наслідків не містить.

Аналіз ч. 1 ст. 1257, статей 1247— 1249, 1253 ЦК дозволяє констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту, як письмова з нотаріальним посвідченням. Форма правочину – це спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. При цьому ЦК України передбачено лише дві форми правочину – усна та письмова, а вимога нотаріального посвідчення письмового правочину не створює якоїсь третьої «форми» й може лише вказувати на додаткові вимоги до письмової форми правочину в окремих випадках.
Якщо нотаріус посвідчив правочин, то цю вимогу додержано. Відсутні підстави вважати, що посвідчення нотаріусом правочину поза межами свого нотаріального округу не має юридичної сили, тобто що правочин не можна вважати посвідченим нотаріально.
Отже, якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК та можуть вплинути на дійсність заповіту.

Ані ЦК, ані інші закони не містять такого наслідку порушення вимог Закону про нотаріат про нотаріальні округи, як нікчемність правочину (у тому числі заповіту у контексті ч. 1 ст. 1257 ЦК). Більше того, не містить такого наслідку і Закон про нотаріат.

Щодо такого виду недійсних правочинів, як оспорювані правочини, то відповідно до ч. 2 зазначеної статті ЦК суд визнає заповіт недійсним лише з тих підстав, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. А таких підстав у разі порушень меж нотаріального округу немає, адже вади волі особи в правочині і недодержання вимог нотаріального законодавства — це не однотипні порушення.

Таким чином, недодержання нотаріусом вимог закону про вчинення нотаріальних дій у межах свого нотаріального округу не може мати будь-яких негативних наслідків для особи - сторони правочину, яка не припускалася порушення вимог закону

З повагою, проф. І. Спасибо-Фатєєва Відкрити / Коментувати

2020-12-30 18:30:10 Попри такий негативний стан в цивілістиці, ми знаходимо шляхи триматися разом із тими, хто дійсно демонструє науковий рівень у своїй діяльності і своїм професійним життям.
Я щаслива, що ми можемо запропонувати широкому правничому загалу свої праці, які увібрали в себе наукову аналітику і практичні поради.
Я тим більш щаслива, що ці праці стали затребувані. Для мене значним є показник придбання виданих нами науково-практичних коментарів, книжок із циклів «Коментар судової практики», «Фокус і ракурс». Пройшло два роки, як закінчено видання циклу монографій «Харківська цивілістична школа», подарунковий варіант, який став хорошим презентом для наших колег.

У вебінарах, які організовувала у цьому році ГО «Цивілістична платформа», брали участь провідні науковці і фахівці, і це привернуло увагу багатьох, хто приєднався до цих вебінарів або передивився їх згодом. І таких – велика кількість.

І це неймовірно приємно! Головне, для чого працює кожен – бачити, що його праця не марна, а затребувана.

Нами створено сторінку на телеграмканалі ( https://t.me/civillawplatform) сайт ГО «Цивілістична платформа» https://cp.org.ua/, на якому розміщені актуальні матеріали і публікації, і розпочата видавнича діяльність (видавництво «ECUS» - адреса на телеграмканалі).

Тож цей рік, складний у багатьох вимірах, став для нас продуктивним. Маємо плани в наступному році розширити свою діяльність, підвищити значимість наукових наробок, які стали б в нагоді практикам. Видається, що це одне із найголовніших завдань цивілістики.

Всім колегам дякую за підтримку і за участь у наших проектах. Хотілося б продемонструвати, що є ідеї, є можливості і є ще ті, хто їх реалізує. А це – найголовне!

Всіх вітаю з Новим Роком і бажаю всього найкращого!

Проф. І. Спасибо-Фатєєва Відкрити / Коментувати

2020-12-30 18:30:00 «Хоча я й неук словом, але не у пізнанні»
(Апостол Павел. Послання Коринфянам 11:6)

Так сталося, що в сучасних реаліях у нас склалося якраз навпаки: слів багато, але пізнання неглибоке.

Звідси цивілістика перебуває у такому стані, що сказане або написане в «наукових» працях майже не сприймається широким правничим загалом.

Та й праць, які можна було б назвати науковими, обмаль, адже не можна вважати такими ті монографії, статті та дисертації, які напхані різними цитатами і лише справляють враження чогось наукоподібного. Натомість піднятися вище – на рівень узагальнення, або поринути глибше - пізнати проблему і піти уперед – сформувати доктрину або концепцію – цього майже немає.

Практика генерує проблеми в праві. Це – генератор, який постійно працює. Правнича ж наука – це приймач, який втім у нас мало що приймає, а лише потроху хрипить.

Тому у практиків вже склалося зневажливе ставлення до науковців. А науковці варяться в своєму соку, який лише потроху бродить, і поступово стають цікавими лише для свого кола – зі своїми журналами, конференціями, науковими радами тощо.

Таких науковців нічим не проймеш, не прижучиш. Вони подолають любі складнощі. Треба публікуватися у Scopus – не проблема: для цього є відповідні журнали, що друкують таке псевдоскопусівське сміття. І всі знають, що це за журнали. Згрупувались, скинулись – і все тип-топ. Як наслідок, є підстави вважати наявними публікації, що вимагаються для виступу рецензентами та опонентами. І – уперед! Прокладений шлях до захисту нових пластів таких само «науковців».

Є й зворотній рух: збільшується число практичних працівників, які набули наукових ступенів. Проте ось що цікаво – як правило, вони захистили дисертації не у зв’язку з тією проблематикою, з якою вони стикаються, працюючи на своїх посадах, яку вони б розпізнали, намагалися осмислити і запропонувати у своїй науковій роботі рішення. Зачасту їх «наукові праці» присвячені зовсім іншому, тематика їх робіт – в інших сферах, мало (або ніяк) не пов’язаних із своєю роботою. Такі «науковці» оперують у своїх роботах термінологією, яку мало розуміють і яку за великим рахунком, як кажуть в народі «на голову не натягнеш».

Отже, наука в практику не йде, а практика в науку увійшла. І це стало можливим тому, що «наукове гніздо» прийняло таких «науковців», які мало чим відрізняються від вирощених у цьому гнізді. Можливо, я з гніздом навіть переменшую, бо це вже якийсь інкубатор.

Народ України має бути щасливим, що у нас стільки кандидатів та докторів наук у сфері права на душу населення! Не маю статистики, але думаю, що ми могли би претендувати увійти до Книги рекордів Гіннеса.

Якщо ж серйозно, то ці процеси привели в нашій країні до стійкого стану псевдонауки. Оскільки ситуація така, що зробити з цим вже нічого не можна, залишається лише абстрагуватися від неї. Так, втім, вже давно зробили фахівці – адвокати, нотаріуси, судді. Правда, Верховний Суд сформував науково-консультаційну раду, до якої входять провідні науковці, і це є, на мій погляд, єдиною ефективною смичкою науки і практики. Добре, що є ще якийсь сосуд, з якого можна щось почерпати (я зараз не ставлю за мету давати оцінку діяльності НКР взагалі).

Продовження далі
Відкрити / Коментувати

2020-12-17 11:26:46 Більше того, нездійснення особою свого права не є підставою для його припинення (ч.2 ст. 12 ЦК). Якщо право на захист також є суб’єктивним цивільним правом (на чому наполягає більшість цивілістів), то й нездійснення права на захист не припиняє цього права. Тобто, навіть якщо одне з колишнього подружжя не здійснює свого права на спільне майно, це не означає, що воно втратило це право. У ст.346 ЦК відсутня така підстава припинення права власності у подружжя як розірвання шлюбу. Не передбачає такої підстави й Глава 26 ЦК, і СК.

Тож колишнє подружжя залишаються співвласниками в будь-якому разі. При чому навіть якщо суд відмовив у захисті права одного з подружжя! А відповідно до ст. 71 Закону «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Звертає на себе увагу те, що ці дії нотаріуса нічим не обумовлені, крім зазначеного у цій статті факту звернення колишнього подружжя за свідоцтвом. Не стає перешкодою для видачі свідоцтва й постанова ВС про відмову колишньому подружжю у задоволенні касаційної скарги, оскільки цією ж постановою підтверджене право спільної власності на спірне майно. В такій ситуації колишня дружина втрачає можливість судового захисту права, але не втрачає самого права. І може його реалізовувати в інший спосіб, у тому числі шляхом звернення до нотаріуса на підставі ст. 71 Закону «Про нотаріат».

Взагалі ж ситуація цікава тим, що з винесенням такої постанови ВС кинув власника (колишню дружину) напризволяще, позбавивши його можливості цивілізованого вирішення спору. І це не може не дивувати. Більше того, суд має розуміти, що власник не зупиниться на цьому і буде шукати спосіб захистити своє право. Якщо нотаріус видасть свідоцтво на половину спільного майна колишній дружині, то оскаржуватиме ці дії або захищатиме своє право на спадкування друга дружина. Якщо ж нотаріус відмовить у видачі такого свідоцтва (хоча підстав для цього не існує), то спір все одно буде вимушений розглядати суд. Тож про який ефективний спосіб захисту йдеться в постанові ВС, мені, наприклад, не зрозуміло.

З повагою, доктор юридичних наук, професор Інна Валентинівна Спасибо-Фатєєва Відкрити / Коментувати

2020-12-17 11:24:46 Право другого з подружжя на частку в спільному майні vs. позовна давність

Шановні панове нотаріуси та судді!

Хочу висловитися з приводу однієї суперцікавої справи, про яку я говорила й на своїй лекції у Верховному Суді минулої п’ятниці.

Коротко про суть: подружжя жили-жили-поживали і добра наживали, а потім розлучилися, але нерухоме майно не ділили. Через деякий час чоловік одружився вдруге. Після його смерті перша дружина звернулась до нотаріуса за свідоцтвом про право на половину будинку і після відмови в цьому звернулася до суду.

Суди всіх інстанцій відмовили їй у задоволенні позову. При цьому ВС встановив наявність права спільної власності колишнього подружжя на нерухоме майно. Між тим відмова від задоволення касаційної скарги ґрунтувалася на пропущенні позовної давності (постанова КЦС ВС 30 вересня 2020 р справа № 703/2670/18). Внаслідок цього склалася ситуація, коли колишня дружина має право (що підтверджено ВС), але суд відмовився її право захищати.

Позиція судів щодо пропуску позовної давності викликає заперечення, оскільки ключовим для початку перебігу позовної давності є «порушення» права (ч.1 ст. 261 ЦК). Інакше і бути не може, адже до суду звертаються в разі порушення, оспорювання або невизнання права (ч.1 ст.15 ЦК). Якщо між колишнім подружжям не було спору з приводу нерухомого майна, то не стартувала й позовна давність.

Чи суперечить це ч.3 ст. 29 КпШС України або ч.2 ч.2 ст. 72 СК, якими встановлено трирічний строк позовної давності? Аж ніяк! У ст. 29 КпШС, на яку спиралися суди в цій справі, зазначається на те, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то спір вирішується судом. Отже залишається незмінною умова застосування позовної давності – її перебіг починається в разі спору між подружжям, у тому числі колишнім. При чому незалежно від перебуванні їх у шлюбі.

У ч.3 ст. 29 КпШС йдеться про трирічну позовну давність після розірвання шлюбу, але це не стосується зміни загального правила про початок перебігу позовної давності. Її перебіг не може пов’язуватися з фактом розірвання шлюбу, оскільки між колишнім подружжям може й не виникати спір з приводу спільного майна. Немає такої норми, з якої б слідувало, що подружжя мусять поділити своє майно при розлученні, інакше в судовому порядку вони це зможуть зробити лише протягом трьох років! За ч.2 ст.368 ЦК суб’єктами права спільної сумісної власності можуть бути будь-які фізичні особи. Тобто подружжя, які стали такими суб’єктами під час перебування у шлюбі (ч.3 ст. 368 ЦК), не припинили бути власниками спільного майна після розірвання шлюбу.

Продовження далі
Відкрити / Коментувати

2020-12-05 14:11:37 Увага! Нове і довгоочікуване видання!

Шановні колеги!

Сталася значна подія в моєму житті – розпочалося видання нового багатотомного коментаря Цивільного кодексу України за моєю редакцією. Вийшов друком том 1, в якому міститься коментар двох перших розділів ЦК – Загальні положення та Особи (фізичні, юридичні та публічні утворення).

Підготовка до видання цього тому коментаря тривала 5 років. Його обсяг – біля тисячі сторінок. Серед авторів – знані вчені, доктори та кандидати наук, судді Верховного Суду, адвокати, Голова Нотаріальної палати України.

Філософією цього коментаря залишається та, що була властива й 12-томному коментарю ЦК, видання якого в цьому році було завершено. Це – професійний погляд на проблеми правозастосування, ретельний аналіз судової практики, використання доктрин.
Метою цього коментаря було зібрання відповідей на якомога більше питань, що постають при застосуванні ЦК, демонстрація недоліків та проблем, надання корисних порад практикуючим юристам.

Я не сподіваюсь, а впевнена, що це видання буде вагомим помічником для багатьох.

Ще одне: розуміючи складність сучасного становища, я зробила все можливе задля мінімізації вартості видання.

Враховучи неабияке значення видання, я запросила колег-співавторів до презентації, відео якої ви можете переглянути тут



Щодо придбання коментаря звертайтесь до сайтів «Юркниги» та видавництва «Право»,
а також до видавницвта «ЕКУС» за месенжером https://t.me/joinchat/Fh_gsUtG9wY8Om6a1dfO4Q

З повагою, професор І.В. Спасибо-Фатєєва Відкрити / Коментувати