Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦

2022-07-11 17:52:44 Чи знаєте Ви, що робив Льюїс під час війни?

...під час кадетської підготовки в коледжі Кібл Льюїс потоваришував з своїм ровесником, земляком, сусідом по кімнаті, ірландцем Педді Муром. Його мати Джейн, на той час розлучена, переїхала з дванадцятирічною дочкою Морін в Оксфорд, щоб бути поблизу сина. Відтак Льюїс з товариством друзів часто гостювали в них вдома і заприятелювали. Для нього як ірландця була можливість приєднатися до якогось ірландського полку і, можливо, відправитися для забезпечення порядку в Ірландію, де якраз активізувалися повстання за незалежність. Але Джек обрав можливість воювати пліч-о-пліч з другом та приєднався до Сомерсетського полку, до якого був зачислений Мур.

...в жовтні 1917 Мур приєднався до стрілецької бригади і відправився у Францію. Льюїса, тоді вже молодшого лейтенанта піхоти, залишили ще в Англії, більше того, знову була ймовірність, що їх чекає Ірландія. Але з третього полку його перевели до першого, який ще з 1914 року воював у окопах Франції. Попри планований час інтенсивної підготовки до боїв події пришвидшилися і 15 листопада Льюїсу наказали за 48 годин прибути на судно, що відправить його у Францію. Свій 19-й день народження (29 листопада) він зустріне посеред інших піхотинців, в окопах, поблизу бельгійського кордону. Ще до цього у Джека і Педді виникла усна домовленість, що якщо з кимось з них, що станеться на фронті, то той, хто виживе має потурбуватися про батька Льюїса чи матір Мура. Мур загинув в квітні 1918. Льюїс виживе і виконає свою частину договору - він тридцять років буде опікуватися його матір'ю, аж до її смерті в 1951 році, та допомагатиме його сестрі Морін.

(продовження, далі буде)

#LewisAtWar
#проЛьюїса
#миВУкраїні Відкрити / Коментувати

2022-07-11 08:01:02 ...що сильніше гординя панує над нами, то більшу відразу викликає, коли бачимо її в інших. Якщо ви хочете з'ясувати, скільки у вас гордині, то найпростіший спосіб це зробити - поставити самому собі таке запитання: "Наскільки мені не до вподоби, коли мною гребують, або свідомо не звертають на мене уваги, або пхають носа у мої справи, або ставляться до мене поблажливо, або переді мною вихваляються?". Річ у тім, що гординя кожної людини змагається за першість з гординею усіх решта. Приміром, на вечірці я планував бути в центрі уваги, і саме тому мене так дратує, що увагу привертає хтось інший. Словом, найшла коса на камінь.

Тут треба наголосити, що гордині дух суперництва властивий з огляду на саму її сутність і природу, тоді як інші пороки вступають у суперництво лише, скажімо, випадково, коли так складаються обставини. Просто чимось володіючи, гординя насолоди не відчуває, а тішиться лише тоді, коли має чогось більше, ніж хтось інший. Ми кажемо зазвичай, що люди пишаються своїм багатством, розумом чи вродою, та це не так. Насправді вони пишаються тим, що багатші, розумніші чи вродливіші за інших. Якби всі стали однаково багаті, розумні чи вродливі, пишатися було б нічим. Гординю пробуджує в нас саме порівняння, усвідомлення того, що ми перевершили решту. Там, де зникає суперництво, зникає і гординя. Тому я й стверджую, що гордині дух суперництва властивий по суті, за визначенням; з іншими ж пороками це не так.

Статевий потяг може призвести до суперництва двох чоловіків, які поклали око на одну й ту саму дівчину. Та це лише випадковість; так само їм могли сподобатися і різні дівчата. Проте гордий чоловік відіб'є у вас дівчину не тому, що вона йому подобається, а лише для того, щоб самому собі довести: він кращий за вас. Жадібність може спонукати людей до суперництва, якщо чогось не вистачає на всіх; проте людина горда, навіть маючи більше, ніж треба, усе одно намагатиметься здобути ще - і таким чином довести й утвердити свою силу чи владу. У світі майже все те зло, яке люди кладуть на карб жадібності чи себелюбству, насправді значно частіше походить від гордині.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-07-10 08:00:23 Є один порок, від якого не вільна жоднісінька людина в цілому світі; кожен сповнюється огидою, помітивши його в іншого, але майже ніхто, крім християн, не усвідомлює, що й сам перебуває в його полоні. Мені доводилося чути, як люди зізнаються, що мають кепський характер, що пускаються берега, коли йдеться про дівчат чи випивку, ба навіть у тому, що вони - боягузи. Навряд чи я коли-небудь чув, щоб хтось із нехристиян звинувачував у цій ваді самого себе. І водночас украй рідко мені траплялися не пов'язані з християнством люди, які виявили б бодай крихту поблажливости, зауваживши її в інших. Немає жодної іншої вади, яка псувала би стосунки людини з оточенням іще більше, і немає іншої вади, яка була би в наших очах іще непомітнішою, коли йдеться про нас самих. Що під сильніший її вплив потрапляємо, то більшу відразу вона викликає, коли бачимо її в інших.

Порок, який маю тут на думці, - це гординя, або ж самовдоволення; згідно з християнською мораллю, протилежна йому чеснота називається смиренням. Можливо, ви не забули: коли ми обговорювали моральні аспекти статевих стосунків, я попереджав, що осереддя християнської моралі - не там. Так от, власне до цього осереддя ми й підійшли. На думку учителів християнства, найголовніший порок і найстрашніше зло - це гординя. Порівняно з нею розпусність, схильність до гніву, жадібність, п'янство і таке інше - то лише дрібні неприємності, не більше. Саме через гординю диявол став дияволом; саме гординя призводить до всіх інших пороків; гординя - це стан думок, цілковито суперечний Богові.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-07-09 08:01:01 А нас самих аж так уже є за що любити? Себе ми любимо просто через те, що це ми самі. Бог хоче, щоб ми любили внутрішню сутність кожного точнісінько так само і з тієї самої причини, що й себе; у нашому ж випадку Він дав нам уже готовий зразок, щоб показати, як діє така любов. Спираючись на приклад любови до себе, маємо йти далі і застосовувати згадане правило й до всіх інших. Можливо, нам легше буде це робити, якщо ми пам'ятатимемо, що власне так нас любить і сам Бог: не за ті добрі, привабливі риси, які, на нашу думку, нам властиві, а просто тому, що ми - люди. Бо ж, будьмо відверті, насправді любити нас більше й нема за що. За що ще любити істот, яким ненависть приносить таке задоволення, що відмовитися від неї їм не легше, ніж від пива чи курива...

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-07-08 19:18:10 На фото:

вісімнадцятирічний студент К.С. Льюїс, 1917 рік.

#фото Відкрити / Коментувати

2022-07-08 19:17:02 Чи знаєте Ви, що робив Льюїс під час війни?

...в грудні 1916 року вісімнадцятирічний Льюїс поїхав в Оксфорд, щоб скласти вступний екзамен на факультет класичної філології Нью-колледжу Оксфордського Університету. Він обирає кар'єру філолога, а не юриста, як був його батько. Льюїс захопився красою Оксфорду, але попри інтенсивну підготовку не вірив в свій успіх. І справді, Нью-коледж не вніс його до свого списку, але його вступний есей настільки вразив представників Юніверсіті-коледжу, що там запропонували йому стипендію на навчання. Студентами цього коледжу Оксфордського Університету були також письменник Персі Біші Шеллі, політик Клемент Етлі, фізик Стівен Гокінг та Президент США Білл Клінтон. Але було одне "але" - йшла війна і керівництво коледжу натякнуло Льюїсу, про "моральну неможливість" пересидіти її у коледжі. Від нього очікували добровільного вступу в лави армії.

...на новобранця чекало приєднання до піхоти в окопах Франції. Бажаючи підвищити синові шанси на виживання, батько домовляється про додаткове навчання сина математиці, з якою в Льюїса були проблеми. Математика була вимогою для артилеристів, що давало би змогу триматися від ворога на дистанції польоту снарядів і не зустрічатися з ним віч-на-віч в окопах. Але математика знову виявилася непосильною для Клайва, відтак той почав кадетську підготовку для посади піхотного офіцера в травні 1917 року. В Кібл-коледжі він познайомиться з чотирьома юнаками (одним з ним був ірландець Педді Мур), але з усіх них залишиться живим тільки сам. З Юніверсіті-коледжу на Велику війну відправили майже 800 студентів, чверть з них живими не повернулася.

(продовження, далі буде)

#LewisAtWar
#проЛьюїса
#миВУкраїні Відкрити / Коментувати

2022-07-08 15:09:01 "Гаразд, якщо засуджувати вчинки ворога можна, і карати його можна, й убивати, то яка ж тоді різниця між християнською мораллю і звичайними поглядами?". Різниця є, і то колосальна. Пам'ятайте: ми, християни, вважаємо, що людина живе вічно. Тому важать насправді лише ті дрібні знаки чи викривлення, що залишаються на осередній, внутрішній частині душі, яка в остаточному підсумку має перетворитися на істоту або небесну, або пекельну. Можемо вбивати, якщо це доконечно, але ненавидіти і тішитися своєю ненавистю ми права не маємо. Можемо, якщо це доконечно, карати, але насолоджуватися цим права не маємо. Інакше кажучи, почуття образи, яке часом гніздиться в душі, прагнення помститися - усе це треба в собі просто вбити. Я не маю, звісно, на думці, що хтось може взяти і наказати самому собі: усе, годі, відтепер і надалі я більше нічого подібного не відчуватиму. Так не буває. Хочу лише сказати: щоразу, коли подібні почуття підносять у нас всередині голову - день за днем, рік за роком, йде наше життя, - маємо ту голову просто стинати. Це важка праця, але нічого неможливого тут немає. Навіть убиваючи і караючи, треба намагатися ставитися до ворога так, як ми ставимося до себе: прагнути, щоб він не був таким поганим, сподіватися, що врешті-решт, у цьому світі чи в іншому, він таки зцілиться і виправиться; по суті, маємо зичити йому добра. Саме це й має на увазі Біблія, коли каже, що нам слід любити своїх ворогів: просто треба бажати їм добра; при цьому ні відчувати до них симпатію, ні казати, що вони - хороші, коли це не так, зовсім не обов'язково.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-07-07 08:01:43 Чи любити своїх ворогів означає їх не карати? Ні, адже якщо я люблю себе, то це аж ніяк не значить, що маю уникати кари - аж до смертної. Якщо ви скоїли вбивство, то, додержуючись християнських засад, мали б здатися поліції і зійти на шибеницю. Тож коли суддя-християнин виносить комусь смертний вирок, а солдат-християнин убиває ворога, це, на моє переконання, цілком нормальна річ. Цієї думки я тримався завжди, відколи став християнином, задовго до війни, тримаюся її й тепер, у мирний час.

Посилатися тут на заповідь "Не вбий" - недоречно. Справа в тому, що у грецькій мові є два різні слова: одне зі значенням "убити", а друге - "скоїти вбивство". Говорячи про згадану заповідь, Христос в усіх трьох Євангеліях - від Матея, Марка і Луки - послуговується власне тим другим словом. Таке саме розрізнення, казали мені, існує і в гебрейській. "Убивати" - це далеко не завжди "коїти вбивство"; схожим чином, далеко не завжди статеві стосунки - це перелюб. Коли вояки прийшли якось до Йоана Хрестителя і запитали, що мають робити, тому й на думку не спало радити їм покинути військо; нічого подібного не вимагав і сам Христос, коли зустрівся з римським сотником. Ідеал лицаря-християнина, готового зі зброєю в руках захищати добре діло, - це один із великих християнських ідеалів. Війна - річ достоту жахлива, і до чесного пацифіста я завжди ставитимуся з повагою, хоч і вважаю його погляди абсолютно хибними. Чого я зовсім не розумію, то це того сучасного напівпацифізму, прихильники якого нав'язують іншим таку думку: боротьби, мовляв, уникнути годі, але воювати треба неохоче, ба навіть так, ніби цього соромишся. А якраз подібні почуття позбавляють багатьох чудових молодих християн на військовій службі того, що по праву їм належить і цілковито природним чином супроводить відвагу, - такої собі бадьорої радости і сердечности.

Я частенько розмірковував про те, що трапилося б, якби у той час, коли я у Першу світову війну служив в армії, ми з якимсь молодим німцем одночасно вбили одне одного й зустрілися б одразу після смерти. Не можу навіть уявити, щоб хтось із нас відчув тоді якусь образу чи навіть збентеження. Гадаю, ми просто з усього цього посміялися б.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-07-06 08:00:16 Уявіть собі, що читаєте в газеті про якесь мерзенне звірство, а потім натрапляєте на припущення, що та історія, ймовірно, не надто правдива, або ж у дійсності все було не так погано, як там написано. Що ви відчуєте першої миті? Подумаєте: "Слава Богу, вони не такі негідники, як здавалося спочатку"? Чи будете розчаровані, ба навіть рішуче налаштовані триматися початкової версії, суто через те, що думати про ворогів якнайгірше - це таки страх як приємно? Якщо ваш випадок - другий, то, боюсь, це перший крок на шляху, де рано чи пізно ви самі перетворитеся на демона, якщо, звісно, підете до кінця. Бачте, ви ж починаєте хотіти, щоб чорне стало ще трохи чорнішим. Якщо дати цьому бажанню волю, то невдовзі нам заманеться, щоб чорним стало сіре, а згодом - і біле. Врешті-решт ми відчуємо охоту бачити у темних тонах геть усе - і Бога, і своїх друзів, і самих себе, - а зупинитися вже не зможемо, тож і застрягнемо назавжди в тому всесвіті сущої ненависти.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати

2022-07-05 08:00:59 ...пригадую і слова християнських учителів, які колись давно говорили, що ненавидіти треба зло, а не того, хто його чинить; "Ненавидь гріх, а не грішника", - сказали б вони.

Досить довго я вважав це розрізнення надуманим і пустим: як можна ненавидіти те, що хтось робить, і водночас не ненавидіти виконавця? Та минали роки, і врешті я збагнув, що ціле життя достеменно так до однієї людини і ставився - властиво, до себе самого. Хай як мені не подобалося моє боягузтво, марнославство чи захланність, я все одно любив себе й далі. Жоднісіньких труднощів із цим у мене ніколи не виникало. Насправді я й ненавидів певні прояви та вчинки власне тому, що любив людину, яка їх припускалася. Отож-бо й воно: я любив себе, а тому мені страшенно прикро було усвідомлювати, що я на щось таке здатний. Бачимо, отже, що християнство аж ніяк не спонукає нас ненавидіти жорстокість і віроломство бодай на дещицю менше. Все правильно: такі речі якраз і годиться ненавидіти. Жоднісінького слова з усього, що ми про них сказали, назад брати не треба. До чого християнство нас спонукає, то це ненавидіти їх так, як ми ненавидимо свої вчинки і прояви, тобто жалкувати, що хтось міг так учинити, і плекати надію, що - якщо це тільки можливо - якось, колись і десь у нього ще буде нагода зцілитися і знову стати людиною.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity Відкрити / Коментувати