Трохи про приватне право🧐

2022-07-28 09:40:48 Постанова ВП ВС від 13.07.2022 в справі № 496/3134/19
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105423479

32.1. Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.

32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

32.5. При цьому одночасно пунктом 3.2.4. кредитного договору визначено, що позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватися позичальнику за законом.

32.6. Зміст пункту 3.2.4. кредитного договору контекстуально дублює положення пункту 1.4 кредитного договору в розрізі послуг щодо надання інформації за кредитом (розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості, тощо), але в пункті 3.2.4. кредитного договору безоплатно, а в пункті 1.4 кредитного договору - з оплатою наданих послуг.

32.7. Фактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо, мають оплатний характер, що суперечить як змісту пункту 3.2.4. кредитного договору, так і вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

33.6. Велика Палата Верховного Суду знов наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідностізвернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Taxi висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

33.7. Таким чином позовні вимоги про визнання недійсними положень пунктів 1.4 та 6 кредитного договору не підлягають задоволенню саме у зв`язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права. Відкрити / Коментувати

2022-07-28 09:40:31 Постанова ВП ВС від 13.07.2022 в справі № 496/3134/19
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105423479

ВП ВС, розглядаючи касаційну скаргу позивача, має дати відповідь на питання про те, (а) чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування»; (б) чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна/нікчемна/оспорювана.

31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

31.26. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

31.28. Відповідно до частини п’ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п’ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

31.30. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20), на яку посилається заявник на підтвердження наявності підстав касаційного оскарження судових рішень у справі.

31.33.Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п’ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відкрити / Коментувати

2022-07-28 09:10:15 Постанова КЦС ВС від 13.07.2022 в справі № 755/17978/20
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105402195

Питання щодо усунення від права на спадкування врегульоване статтею 1224 ЦК України.

Усунення від права на спадкування спадкоємців за законом та за заповітом можливе виключно на підставі рішення суду.

Частиною першою статті 1224 ЦК України встановлено, що не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Враховуючи визначення суб`єкта кримінального правопорушення, особою, яка може бути усунена судом від права на спадкування внаслідок умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, є лише фізична особа.

Оскільки фізичні особи володіють певними правами та обов`язками та реалізують їх, вони наділяються цивільною правосуб`єктністю, що складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності.

Цивільна правоздатність - це визнана за фізичною особою можливість мати цивільні права і нести цивільні обов`язки. Її мають усі фізичні особи (частина перша статті 25 ЦК України).

Зміст правоздатності складає сукупність тих цивільних прав та обов`язків, які можуть мати фізичні особи.

Частиною першою статті 25 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Оскільки цивільну правоздатність має лише фізична особа, яка є живою, усунути від права на спадкування особу, яка на момент подання відповідного позову вже померла, є неможливим, оскільки її цивільна правоздатність вже припинилась.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про усунення ОСОБА_5 від права на спадкування за законом у листопаді 2020 року, тобто після смерті останнього.

Зазначене унеможливлює вирішення спору шляхом усунення померлого ОСОБА_5 від права на спадкування, внаслідок чого позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Відкрити / Коментувати

2022-07-27 14:05:47 26.07.2022 року опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо засад державної регіональної політики та політики відновлення регіонів і територій» від 09 липня 2022 року № 2389-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2389-ix.pdf).

Законом України № 2389-IX, зокрема:

виключено статтю 415 Господарського кодексу України;

визнано такими, що втратили чинність: Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»; Закон України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області»; Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області»; Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області»; Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова»; Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області»; Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області»; Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Шостки Сумської області»; Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів»; Закон України «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць»; Постанову Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

Закон України № 2389-IX набрав чинності 27.07.2022 року. Відкрити / Коментувати

2022-07-27 11:15:11 Постанова КЦС ВС від 06.07.2022 в справі № 0808/7199/2012
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105190722

Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах (частина перша статті 1209 ЦК України).

Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару, результатів робіт (послуг) (частина друга статті 1209 ЦК України).

Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару (абз. 1 частини першої статті 1210 ЦК України).

Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановленого строку служби (строку придатності) товару, результатів робіт (послуг), а якщо він не встановлений, - протягом десяти років з дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги) (частина перша статті 1211 ЦК України).

В інтересах охорони прав фізичних та юридичних осіб у рамках недоговірних зобов’язань з відшкодування шкоди передбачено механізм регулювання відносин, пов’язаних із відшкодуванням шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Зобов’язання з відшкодування шкоди внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, – це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них, а інша сторона (боржник) зобов’язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Підставою виникнення зобов’язання про відшкодування шкоди внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, є завдання майнової шкоди іншій особі.

Суб’єктами такого зобов’язання є кредитор (потерпілий) та боржник (виготовлювач товару, що є нерухомим майном).

Боржник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару.

Строки, передбачені частиною першою статті 1211 ЦК України, за цільовим призначенням є строками існування права (на відшкодування шкоди), а за своєю сутністю є присічними строками. Такі строки не є позовною давністю, а тому норми про позовну давність, її зупинення і переривання на них поширені бути не можуть. Відкрити / Коментувати

2022-07-27 09:45:23 26.07.2022 року опубліковано Закон України «Про внесення зміни до розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо спрощення розміщення технічних засобів електронних комунікацій» від 17 лютого 2022 року № 2078-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2078-ix.pdf).

Законом України № 2078-IX Розділ V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» доповнено пунктом 6-5 такого змісту:

6-5. Встановити, що до 1 січня 2026 року дія абзаців першого - п'ятого частини третьої статті 24 цього Закону не поширюється на випадки надання в користування земельних ділянок площею до 0,05 гектара за рахунок земель державної або комунальної власності, розташованих у межах сіл і селищ та за межами населених пунктів (крім особливо цінних земель та земель, віднесених до категорії земель оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, лісогосподарського призначення, а також земель у межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення), для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування базових станцій мобільного зв'язку, інших технічних засобів та/або споруд електронних комунікацій (крім лінійних) електронних комунікаційних мереж.

Зміна цільового призначення земельної ділянки, яку надано в користування для визначених цим пунктом цілей, забороняється. Недодержання цієї вимоги є підставою для примусового припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку.

Закон України № 2078-IX набрав чинності 27.07.2022 року. Відкрити / Коментувати

2022-07-26 17:14:07 22 липня 2022 року відбулася онлайн-семінар суддів КЦС ВС із суддями апеляційних судів з питань правозастосування

Відео:

Відкрити / Коментувати

2022-07-26 12:54:06 Ухвала КГС ВС від 21.07.2022 в справі № 913/703/20
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105371705

КГС ВС у справі № 910/17235/20 дійшов висновку, що відмова замовника від договору підряду є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

Предметом позову у цій справі є повернення попередньої оплати за договором підряду у зв`язку з відмовою замовника від договору. Підставою позовних вимог позивачем визначено статтю 1212 ЦК України.

Статтею 849 ЦК України встановлено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови. Зокрема, частиною другою цієї статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду у разі коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому наслідком такої відмови є виникнення у замовника права вимагати відшкодування збитків підрядником. Положення вказаної статті не містять права замовника на повернення попередньої оплати за договором.

Правова природа, підстави виникнення і доведення наявності підстав для стягнення збитків або повернення безпідставно набутого майна є відмінними і такими, що врегульовані різними нормами матеріального права.

На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач (замовник) відмовився від договору на підставі приписів частини другої статті 849 ЦК України, з урахуванням принципу «Jura novit curia» («Суд знає закони»), мали застосувати до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права (глави 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» ГК України та глави 82 «;Відшкодування шкоди», главу 61 «Підряд» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України) та відповідний спосіб захисту. Тобто, у цій справі позивач (замовник), який на підставі частини другої статті 849 ЦК України відмовився від договору, має право вимагати від відповідача (виконавця) відшкодування збитків, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України, на підставі якої позивач звернувся з вимогами до суду.

З огляду на викладене, ВС у складі колегії суддів, яка розглядає справу № 913/703/20 вважає за необхідне відступити від висновків (уточнити висновки), які викладені у постанові КГС ВС від 24.11.2021 у справі № 910/17235/20 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, приписів статей 849 та 1212 ЦК України, у зв`язку з чим справу № 913/703/20 слід передати на розгляд ОП КГС ВС. Відкрити / Коментувати

2022-07-26 11:43:06 26.07.2022 року опубліковано Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей» від 08 липня 2022 року № 2357-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2357-ix.pdf).

Законом України № 2357-IX у тексті Закону України «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей» слова «Міністерство юстиції України» замінено словами «Національна соціальна сервісна служба України».

Закон України № 2357-IX набирає чинності 01.01.2023 року. Відкрити / Коментувати

2022-07-26 09:35:10 26.07.2022 року опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження на ринку природного газу обліку та розрахунків за обсягом газу в одиницях енергії щодо терміну набрання чинності» від 08 липня 2022 року № 2372-IX (http://www.golos.com.ua/documents/z-2372-ix.pdf).

Законом України № 2372-IX внесено зміни в пункт 7-2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок природного газу», в абзаци дванадцятий і тринадцятий підпункту 9 пункту З розділу І, у пунктах 1-4, 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження на ринку природного газу обліку та розрахунків за обсягом газу в одиницях енергії» та цифри і слова «до 1 травня 2022 року» замінено цифрами і словами «1 травня, що настає за датою припинення або скасування воєнного стану в Україні».

Закон України № 2372-IX набирає чинності 27.07.2022 року. Відкрити / Коментувати